Те, що сталося о 2.50 ранку 6 червня, потрібно було очікувати. Адже ще з жовтня минулого року було відомо, що водозливну греблю і турбінні зали Каховської ГЕС заміновано окупантами. А удари рашистів по різних греблях на Донеччині й Дніпропетровщині (особливо пам’ятні – по гідротехнічних спорудах Кривого Рогу торік 14 вересня, що мали на меті підтопленням берегів Інгульця зупинити український наступ на Херсон) не лишали сумнівів: окупанти не спиняться за потреби перед ще однією катастрофою такого штибу.
Єдине, що начебто було певною гарантією безпеки для Каховської греблі, це те, що спуск рівня водосховища нижче позначки 14 метрів автоматично означав би зупинку надходження води до Кримського каналу.
Проте немає жодного сумніву, що греблю підірвали таки росіяни. Про це переконливо свідчить характер підриву в двох місцях (саме на водозливі, понад 100 метрів якого виявилося відразу зруйновано, і в турбінному залі). Жодний ракетний удар такого не накоїть. А диверсанти проникнути на контрольовану росіянами греблю не могли за означенням.
Зрозуміло, що Україна просто не мала технічної можливості завдати таких пошкоджень. Ми всі пам’ятаємо охайні дірочки, які лишали сняряди «Хаймерсів» на полотні Антонівського мосту. Але сам міст стояв (і обмежено використовувався для проїзду) аж до того моменту, як його було висаджено в повітря росіянами при відході з Херсону.
Можливо, наказ на підрив і не віддавав особисто путін. Можливо, планували вибух меншого масштабу. Можливо, російські командувачі, панічно боячись українського наступу, просто хотіли створити потужну хвилю, як вісім місяців тому на Інгульці, але не мали наміру спускати моря нижче від рівня входу до Кримського каналу.
Проте чи то бетонні конструкції водозливу греблі сталінських часів виявилися не такими міцними, як передбачалося, чи то сила вибуху виявилася більшою від розрахованої. (Хто сказав, що мінери в ерефії такі вже вправні, і здатні закладати вибухівку розумно й дозовано? Адже поки там завжди діяли за принципом: чим більше, тим краще).
І почалася наймасштабніша рукотворна екологічна катастрофа нашого часу, яка завдала чималої шкоди й проблем самим окупантам, шо досі мріють закріпитися на українському Півдні і в Криму.
Обсяги цієї катастрофи ще тільки належиться осягнути. Найочевидніші зараз – це затоплені майже 2000 будинків лише по правому березі Дніпра, це тотальна катастрофа на окупованому лівому березі (де люди в Олешках і Голій Пристані сидять на дахах будинків без питної води й надії на допомогу, де окупанти виганяють городян із капітальних споруд і облаштовують там свої позиції), це сморід від гниття тисяч і тисяч тон риби, яка загинула там, де ще вчора розливалося водосховище, це сотні тисяч людей, водномить позбавлених надійного водопостачання.
Причому, як слушно заявив президент В.Зеленський, наслідки катастрофи будуть бодай приблизно зрозумілі лише за кілька днів. Бо на сьогодні ще неясно, де зупиниться позначка рівня води в колишньому морі. Щоб спрогнозувати це, треба було б дослідити зруйновані залишки бетонного водозливу під водою – але це зараз неможливо, місце катастрофи перебуває під вогневим контролем росіян.
Один прогноз полягає в тому, що водосховище повністю «спрацюється» протягом ще кількох ближчих днів, і ми отримаємо ситуацію, яка була в 1952 році, до початку його заповнення (за тією відмінністю, що водність Дніпра була тоді суттєво більшою, а тектиме він тепер не між мальовничих очеретів, а між бруду, намулу й гниття). Згідно з другим (як на мене, більш імовірним), підводні конструкції дамби до нульової позначки не зруйновані, й падіння води зупиниться на певному низькому рівні.
Вже зараз зрозуміло, що цей рівень буде нижчий від водозабору, який забезпечує 70% води для півмільйонного Кривого Рогу – і тому уряд вже виділив 1,5 млрд гривень для термінового будівництва альтернативного водогону. Вже ясно, що «сухим» залишиться не лише Кримський канал, а й уся іригаційна система лівобережної Херсонщини й півдня Запоріжжя (що фактично означатиме колапс сучасного сільського господарства на цих землях). Але, за сприятливих обставин, водопостачання може зберегтися на прийнятному рівні для Нікополя з його металургійними підприємствами – водозабір там заведено на глибину майже колишнього річища Дніпра.
Поки не зовсім зрозуміло, наскільки зросли ризики для Запорізької АЕС (яка й так перебуває в зоні надзвичайного ризику). Начебто ресурсів става-охолоджувача має з лишком вистачити для потреб охолодження станції в її нинішньому «заглушеному» стані, який не веде до великого випаровування. Але дамбу цього става може бути зруйновано значно простіше, аніж греблю водосховища. Знов-таки, начебто в росіян немає сьогодні підстав її руйнувати. Але зітхнути відносно спокійно однак можна буде тільки тоді, коли станція перейде під контроль ЗСУ, а фронт буде відсунуто далеко від неї.
Сьогодні відбудова Каховської ГЕС після визволення Півдня вважається річчю пріоритетною, бо залишати Дніпро на цій ділянці в стані колишнього Великого Лугу – означатиме приректи на безводдя велику частину українського Півдня і поховати транзитне судноплавство від Києва до Чорного моря, яке відігравало велику роль в аграрному та металургійному експорті України.
Але будівництво Каховської ГЕС у 1950-ті було справою всієї велетенської тоталітарної держави з дармовою робочою силою. (Натяки про те, як це реально відбувалося, можна знайти в підневільній Довженковій «Поемі про море»). Чи вистачить на це ресурсів знекровленої війною України (навіть за суттєвої міжнародної допомоги) – питання поки відкрите.
У кожному разі, вже сьогодні на рівні РНБО та Уряду варто було б створити представницьку міжвідомчу робочу групу з участю провідних науковців з академічних інститутів та університетів для оцінки масштабів катастрофи й вироблення найоптимальніших сценаріїв мінімізації її наслідків у найближчій перспективі, та всебічного відновлення великого регіону – в подальшій. Її співголовами могли б стати один із віце-прем’єрів і президент НАН.
І, звісно, варто зміцнити ППО навколо всіх інших гребель Дніпровського каскаду. Втім, це, напевно, вже давно зроблено – адже наше командування розуміє підступність росіян не гірше від нас із вами. І підстав для особливої паніки тут немає – бо навіть влучання ракети (такі випадки після початку повномасштабного вторгнення вже були) дамби не руйнує – не та сила вибуху. Руйнування обох воріт шлюзу зразу внаслідок однієї атаки є вкрай мало ймовірним. А диверсантів з тонами вибухівки до цих дамб явно ніхто не допустить.
Але окрему ІПСО ерефія веде й тут – чутками про начебто неминуче знищення Київської ГЕС, що «розганяються» зараз у соцмережах.
На це ІПСО хочеться відповісти написаним 6 червня віршем чудового поета Станіслава Чернілевського (чий син Ілько, теж талановитий поет, поліг торік у травні під Авдіївкою):
О, виплодки кремлівської утроби,
песиголовці гіршої з держав,
немає в світі лютої хвороби,
якої б я вам, суки, не бажав.
Іржава розумова кахексія
вам виїла довбешки до повік.
Я від одного назвиська «росія»
здригатимусь прокльонами весь вік.
До крові з жил, до печінок і нирок
в ненависті ніщо не попущу:
Син Божий не судив, та я вам вирок.
Господь прощав, та я вам не прощу.
Допоки в світі жінка й чоловік,
о будьте, суки, прокляті вовік!
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук
Фото: Костянтин та Влада Ліберови