Хочу звернути увагу на одне, як на мене, ганебне явище в українському науково-інформаційному просторі, яке цілком пов’язане з академічною недоброчесністю. Мова йде про «фейкові конференції». Не можна сказати, що це щось революційне, але за останні кілька років воно набуло в Україні ознак загрозливого «інформаційного вибуху». Гадаю, таке стрімке поширення міжнародних наукових конференцій, які, по суті, не схожі ні на міжнародні, ні на наукові, ймовірно пов’язано з рекомендаціями університетських і міністерських структур мати під час захисту магістерських та дисертаційних робіт сертифікати учасника таких конференцій. І як відповідь на запити виникла «послуга»: готовність надати сертифікат учасника міжнародної конференції. Причому, з усіх кінців світу.
У цьому конкретному випадку маю на увазі нарощувану серію так званих «міжнародних конференцій», які організовує компанія «Науково-видавничий центр InterConf». Ось лише географія повідомлень про проведення конференцій (в яких можуть взяти участь усі охочі) за один, довільно взятий місяць: 25–27 травня у Бостоні, США; 29–31 травня у Мюнхені, Німеччина; 1–3 червня в Торонто, Канада; 5–7 червня у Стокгольмі, Швеція; 8–10 червня в Осаці, Японія; 12–14 червня в Мадриді, Іспанія; 15–17 червня в Лондоні, Велика Британія.
Назви конференцій виглядають сучасно, але насправді вони однакові. Можете порівняти: Progressive research in the modern world (Прогресивні дослідження в сучасному світі), Scientific progress: innovations, achievements and prospects (Науковий прогрес: інновації, досягнення та перспективи), Scientific research in the modern world (Наукові дослідження в сучасному світі), Innovations and prospects in modern science (Інновації та перспективи сучасної науки), Science and technology: problems, prospects and innovations (Наука і технології: проблеми, перспективи та інновації), European scientific congress (Європейський науковий конгрес), Science and innovation of modern world (Наука та інновації сучасного світу) тощо.
Скажете, що в цьому такого?
Існує кілька напрямків аналізу справжності чи фальшивості конференції: формальний, науковий, організаційний, видавничий, фінансовий.
Формальний.
Для чого потрібні конференції? Збирати фахівців певного наукового напряму для обговорення результатів, отриманих за певний період; експертизи результатів роботи колег, спеціалістів даного наукового напряму; апробації результатів; отримання досвіду презентації власних досліджень; спілкування з колегами; налагодження співпраці; обговорення перспектив розвитку наукового напряму чи окремих технічних рішень тощо.
У цьому ж разі основними напрямами конференції є:
Секція 01. Сільськогосподарські науки.
Секція 02. Ветеринарні науки.
Секція 03. Біологічні науки.
Секція 04. Медичні науки.
Секція 05. Фармацевтичні науки.
Секція 06. Хімічні науки.
Секція 07. Технічні науки.
Секція 08. Фізико-математичні науки.
Секція 09. Географічні науки.
Секція 10. Геолого-мінералогічні науки.
Секція 11. Архітектура.
Секція 12. Астрономія.
Секція 13. Педагогічні науки.
Секція 14. Психологічні науки.
Секція 15. Соціологічні науки.
Секція 16. Журналістика.
Секція 17. Мистецтвознавство.
Секція 18. Історичні науки.
Секція 19. Культурологія.
Секція 20. Література.
Секція 21. Політичні науки.
Секція 22. Філологічні науки.
Секція 23. Філософські науки.
Секція 24. Економічні науки.
Секція 25. Юридичні науки.
Мабуть, ветеринарію ще якось можна пов’язати з економікою. Але навіть бурхлива уява не знайде зв’язку між ветеринарією та мистецтвознавством чи астрономією. Занадто широкий спектр напрямів викликає багато запитань, зокрема, чи професійна ця конференція?
Науковий. Зазвичай науковий рівень конференції визначається складом її наукового комітету. Склад наукового комітету конференції Науково-видавничого центру InterConf знайти просто неможливо. Чи не єдині, кого вдалося відшукати в інтернеті, були директор-координатор НВЦ InterConf в Україні та головний редактор, аспірант Університету економіки Чеської Республіки (University of Economics; Czech Republic). Проте такого університету Google чомусь не знає.
Найближчим аналогом є Prague University of Economics and Business. На сайті Науково-видавничого центру InterConf показано, що в Україні діє оргкомітет у складі 20 осіб. Три професори (приватне право та комерційне регулювання, соціологія та антропологія, інженерні науки), 8 докторів наук (публічне управління, управління проєктами, інженерія, педагогіка, економіка). 7 осіб не вдалося знайти ні в Google, ні в Scopus. Тобто спеціалістів у багатьох напрямах конференції немає взагалі.
Організаційний.
Підготовка серйозної конференції займає від 9 до 12 місяців. Один склад оргкомітету, навіть у заявленій кількості 20 осіб, не в змозі проводити конференції щотижня. Також є запитання щодо місця проведення конференції — як закордонні міста пов’язані з конференцією, коли домен адреси оргкомітету фактично той самий — @sci-conf.com.ua, змінюється лише місцева — локальна — частина: sweden, osaka тощо.
Видавничий.
Термін від прийняття статей до публікації у збірнику — 11–14 днів, згідно з інформаційними повідомленнями про конференції. Це свідчить про відсутність хоча б однієї рецензії на кожну статтю, оскільки рецензування займає від 10 до 14 днів. Фактично виходить, що всі статті, які надходять до оргкомітету кожної конференції, друкуються. Звертаю увагу на те, що в архівних збірках відсутні статті з міст, де відбувалися конференції.
Фінансовий.
Ціни на публікацію досить демократичні — 340–400 грн за статтю. Проте це дає змогу публікувати не завжди достатньо перевірені результати.
Але головна біда в тому, що молоді магістри чи аспіранти, які повинні бути націлені на подальшу наукову роботу, мають викривлене бачення та розуміння результатів своєї наукової роботи: не важка невтомна праця над кожною публікацією, не критична оцінка роботи колегами-фахівцями, не виважена та виношена ідея експериментів чи розрахунків, не відповідальність за кожне слово в надрукованій роботі, а отримання «міжнародної» публікації (яка по суті не є міжнародною) за невеликі доступні кошти й без будь-якої відповідальності.
Так що ж із цим робити? Все дуже просто — будь-який організатор конференції має отримати відповідну ліцензію. Але не таким складним чином, як нині установи дістають ліцензії на проведення науково-освітніх послуг. Нехай би два-три експерти перевірили ключові вимоги щодо спроможності проведення тієї чи іншої конференції й поставили свій підпис, який засвідчить фаховість організаторів та самої конференції. І ці експерти мають бути відомі науковому загалу та брати на себе відповідальність разом з організаторами конференцій.
Петро СМЕРТЕНКО,
старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України,
старший виконавчий редактор журналу Semiconductor Physics, Quantum Electronics and Optoelectronics,
Національний координатор програми EUREKA в Україні з 1999 по 2011 рр.
Газета “Світ”, №25-26, липень, 2023 р.