У фаховій спільноті триває дискусія, яку викликало оприлюднення візійного документа реформ для відновлення України «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера», пропозицій Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій щодо реформування сфери наукових досліджень, а також візії від профільного міністерства. Як ми й обіцяли, газета «Світ» розпочинає цикл матеріалів, у яких авторитетні експерти (а іноді й самі автори візій) діляться своїми думками щодо можливих реформ галузі.
У візійних документах, які нещодавно було презентовано увазі громадськості, погляд авторів на роль і місце академічної науки висловлено подекуди неоднозначно. Іноді зміни пропонуються справді революційні. Тож цілком природно, що президент Національної академії наук України академік Анатолій ЗАГОРОДНІЙ одним із перших погодився відповісти на запитання «Світу» щодо можливих реформ у галузі.
— В останні тижні серед наукової громадськості не вщухають дискусії щодо пропозицій Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій щодо реформування сфери наукових досліджень, розробок та інновацій, а також щодо політики у сфері науки та інновацій «Бачення України 2030», підготовленої групою експертів. Яке у вас враження від цих документів?
— На мій погляд, названі вами документи за своєю суттю дуже близькі один до одного. Пропозиції Наукового комітету щодо реформування сфери наукових досліджень, розробок та інновацій переважно збігаються за основним змістом, а в окремих випадках й за текстом з положеннями розділу «Політика у сфері науки та інновацій» візійного документа «Бачення України 2030». Та воно і не дивно, бо серед розробників цих документів є принаймні одна і та сама людина.
Основною відмінністю є те, що пропозиції Наукового комітету не містять в явному вигляді одного з ключових положень «Бачення України 2030», а саме перетворення національних академій наук на громадські об’єднання (по суті, ліквідацію національних академій наук як наукових інституцій і позбавлення їх будь-яких функцій впливу на організацію наукових досліджень в Україні).
В цілому, пропозиції Наукового комітету залишають поза увагою питання про місце і роль Національної та національних галузевих академій наук у вітчизняній системі наукових досліджень і розробок. Там взагалі відсутнє будь-яке згадування про Національну та національні галузеві академії наук.
Натомість ідеться про Національне агентство науки і технологій з функціями єдиного, підкреслюю, єдиного головного розпорядника бюджетних коштів, нагляду за управлінням державним майном, формування наглядових рад наукових установ. Вочевидь, ідеться, по суті, про створення у нас аналога сумнозвісного російського Федерального агентства наукових організацій (ФАНО), яке не може слугувати прикладом для вітчизняної науки. Тут я хотів би додати, що на щастя для нас, таке російське нововведення, за оцінками науковців, не спрацювало на краще і навіть завдало шкоди науці країни-агресора. Невже ми хочемо цього у нас? Адже цілком очевидно, що у разі реалізації такої пропозиції НК Національна та національні галузеві академії наук автоматично позбавляються свого статусу. Я вже не кажу про те, що на моє глибоке переконання, навіть за наявності окремих організаційних недоліків у роботі Президії НАН України, жодна бюрократична структура навряд чи зможе краще впоратися з оптимізацією управління підпорядкованими установами (зокрема у питаннях визначення та оцінки тематики науково-дослідних робіт, оптимального розподілу базового бюджетного фінансування з урахуванням пріоритетів розвитку науки, без якого наука не може існувати), ніж чинна система управління. Адже за вказаної вище реорганізації під орудою Національного агентства науки і технологій опиниться не менше ніж 400–500 наукових установ, значна кількість державних підприємств та ще науково-дослідні підрозділи численних університетів! А про яку незалежну та об’єктивну науково-технічну експертизу проєктів законодавчих актів та державних програм може йтися, якщо всі наукові установи будуть підпорядковуватися не самоврядним чи автономним науковим організаціям, а безпосередньо органу державного управління?
— До яких наслідків, тим більше у такі стислі терміни, можуть привести такі трансформації? У «Баченні України 2030» ідеться, що національні академії наук, за версією експертів, «втрачають статус державних наукових організацій, втрачають функцію органів управління, але за рішенням загальних зборів можуть продовжувати існувати як громадські об’єднання науковців».
— Я вважаю, що позбавлення Національної академії наук, як і національних галузевих академій наук нинішнього статусу з перетворенням їх на громадські об’єднання науковців є не просто неприйнятним, але і вкрай деструктивним. Це невідворотно призведе до руйнування науково-технічного потенціалу країни. Окремі причини цього я вже назвав, відповідаючи на перше питання.
Наразі, зокрема, установи Національної академії наук виконують значний обсяг важливих наукових і науково-практичних робіт, спрямованих на підвищення безпеки й обороноздатності держави, повоєнне відновлення її економіки. І це робиться системно, на основі відповідних цільових програм і комплексних проєктів, спільних програм з великими науково-виробничими підприємствами, угод з окремими міністерствами й відомствами.
І саме академічна система організації науки дає змогу досягти за цих обставин, так би мовити, синергетичного ефекту — спрямовувати спільні зусилля наукових установ різного профілю на розв’язання актуальних для держави проблем, зокрема комплексних, організовувати ефективну діяльність учених в умовах воєнного стану. А як це буде, коли подібні дослідження належним чином не координуватимуться? Чи зможе єдина на всю країну структура, у підпорядкуванні якої будуть сотні, якщо не тисячі, установ і підприємств різного профілю, забезпечити таку координацію?
На користь збереження академічної системи організації досліджень наведу лише кілька конкретних прикладів останнього часу.
За результатами нещодавно проведеної нами виставки-презентації оборонних розробок Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України висловили зацікавленість у практичній реалізації багатьох з них. І зараз іде вже спільна робота із забезпечення створення відповідного вітчизняного озброєння і військової техніки. Об’єднувальна роль НАН України у цих справах є визначальною і вже доводить свою ефективність.
Далі. На базі окремих установ НАН України спільно з провідними науково-виробничими підприємствами та бізнес-структурами України Академія розгорнула роботу з формування інноваційних кластерів, завданням яких буде поширення нових знань і технологій, забезпечення прискорення процесу трансформації винаходів в інновації, а інновацій — у конкурентні переваги.
Також сьогодні напрацьовано пропозиції для владних структур щодо вирішення з використанням науково-технічного і науково-виробничого потенціалу Академії окремих, вкрай важливих для України питань. Серед них — відновлення титанової галузі, відродження мікроелектроніки, створення матеріалознавчого центру з оцінювання відповідності та взаємозамінності матеріалів критичного імпорту, розв’язання проблеми створення важливих елементів управління та захисту реакторів ВВЕР-1000, які наразі виробляються тільки країною-агресором (як з’ясувалося, лише установи Академії можуть розв’язати, і вже розв’язують цю проблему), створення нових високоврожайних і посухостійких сортів пшениці для забезпечення продовольчої безпеки тощо.
Не можу не згадати також, що значною мірою завдяки зусиллям НАН України розпочато довгострокову програму підтримки українських науковців Польською академією наук спільно з Національною академією наук США, яка сьогодні є однією з наймасштабніших подібних програм. Експертиза поданих на конкурс проєктів була проведена на дуже високому рівні — американськими експертами, залученими Національною академією наук США. І те, що з 18 проєктів-переможців 11 були запропоновані науковими колективами установ НАН України (а всього серед виконавців цих проєктів 70 відсотків становлять науковці НАН України), беззаперечно свідчить про високий рівень наукових досліджень в нашій Академії. Для порівняння: НАМН України має один грант, НАПН України — 1, Київський національний університет імені Тараса Шевченка — 1. Ще чотири колективи очолять керівники проєктів з інститутів Польської академії наук, троє з яких мають подвійну афіліацію (тобто з інститутами НАН України).
І ще одна теза на користь збереження НАН України як самоврядної структури, що складається з наукових установ найрізноманітнішого профілю (від природничих і технічних до соціальних і гуманітарних наук). Ніхто не заперечує необхідність і велику користь від існування університетів класичного типу, які готують фахівців з широкого спектра спеціальностей, що відрізняє такі університети від закладів вищої освіти в певних галузях (технічних, аграрних, медичних, педагогічних та ін.). Так само всім добре відомо, що сильною стороною класичних університетів є можливість надати своїм випускникам високий загальний рівень освіти й культури саме завдяки синергії знань з різних галузей науки. І, повторюсь, цього ніхто не заперечує. Так само і НАН України, поєднавши у своїй діяльності різні галузі досліджень, має змогу значно ширше подивитися на проблеми, які постають перед державою і суспільством. То чому це потрібно нищити? Адже для пошуку шляхів оперативного подолання викликів сьогодення варто залучати мудрих людей з різноманітним фаховим досвідом. Та і проблеми бувають різними, зокрема комплексними, які потребують залучення різних фахівців.
Як приклад, для організації роботи з оцінювання ризиків і прогнозування наслідків руйнування Каховської ГЕС знадобилися і математики та інформатики (моделювання динаміки затоплення територій), і фізики-ядерники та науковці-енергетики (прогнозування наслідків можливої ядерної катастрофи на Запорізькій АЕС та впливу знищення КГЕС на енергетичну систему), і біологи (оцінка ризиків розвитку епідемій), і зоологи, ботаніки та гідробіологи (оцінка наслідків для флори й фауни затоплених територій та іхтіофауни), і економісти (оцінка економічних збитків та економічної доцільності відновлення дамби), і археологи (втрати археологічних пам’яток внаслідок підтоплення). І як би воно то було, якби не було Академії і довелося б збирати фахівців з різних установ і відомств?
До речі, свого часу саме на основі комплексного вивчення питання щодо доцільності будівництва АЕС поблизу Прип’яті Академія зробила висновок про небезпечність такого будівництва і виступала проти нього. Позицію Академії не врахували. Зазнали Чорнобильської катастрофи. А могли б і врахувати (це про важливість комплексного дослідження складних проблем, необхідність урахування науково обґрунтованих висновків та доцільність дослуховуватися до таких висновків, зроблених Академією).
— Що вам видається доцільним у пропозиціях НК? Програми підтримки кращих науковців, система надання індивідуальних грантів? Що скажете про систему оцінювання наукової діяльності наукових установ та ЗВО, для чого передбачається створення агентства на кшталт НАЗЯВО?
— Безумовно, серед пропозицій як НК, так і тих, що запропоновані у візійному документі, є багато слушних. Зокрема, це і збільшення кількості джерел та вдосконалення практики грантового фінансування, і розширення автономії наукових установ, і вдосконалення принципів керування ними, і подальша цифровізація наукової сфери, і розбудова наукової інфраструктури.
Щодо заходів з індивідуальної підтримки науковців. Можу відмітити, що впровадження програми підтримки кращих науковців «Національна система дослідників» шляхом надання індивідуальних грантів на основі наукового доробку є єдиною примітною новацією пропозицій НК порівняно з візійним документом «Бачення України 2030». Втім, у рамках зазначеної ініціативи планується надавати фінансову допомогу лише невеликій частині дослідників — тим, хто увійде до так званої Національної системи дослідників. Тобто буде такий собі поділ науковців на тих, хто отримує підтримку і тих, хто її не має. Авторами наводиться приклад пілотного проєкту, реалізованого у 2019 році у Львові. Але це фінансувалося з альтернативного джерела (а не за рахунок перерозподілу виділених на науку бюджетних коштів) та і реальні результати запровадження цієї системи у Львові ніде не представлені для ознайомлення. Поза тим фактом, що частина львівських колег отримали вкрай важливу для них матеріальну підтримку, що є безумовно позитивним, залишається незрозумілим, наскільки така підтримка позначилася на ефективності їхньої діяльності.
Щодо нової системи оцінювання наукової діяльності наукових установ та ЗВО, то створення для цього Національного агентства з оцінювання наукової діяльності, на мій погляд, є недостатньо обґрунтованим. І справа тут не в самій ідеї, ідея могла б заслуговувати на підтримку (адже ніхто не заперечує проти того, щоб діяльність наукових установ була об’єктивно оцінена), а в можливості ефективної реалізації цієї ідеї. Очевидно, що створення такої агенції потребуватиме значних коштів. Але не менших, якщо не більших коштів, потребуватиме забезпечення роботи експертів, як це є в усьому світі. Ми вже зіткнулися з подібними проблемами при запровадженні в Академії з 2016 року методики оцінювання ефективності роботи наших установ. Ця методика була розроблена з урахуванням кращих закордонних практик, вона постійно удосконалюється та адаптується до різних типів установ з урахуванням специфіки їхньої наукової діяльності. При цьому переважає не врахування формальних показників, а експертна оцінка. І однією з головних проблем тут є залучення зовнішніх, незалежних, в першу чергу, закордонних експертів, що пов’язано з відсутністю можливості фінансування їхньої роботи. Втім, для нас головне тут полягає у загальній ідеї, на що спрямоване наше оцінювання — не просто закрити, ліквідувати, реорганізувати установи, а продемонструвати, на що інституту, його науковим підрозділам необхідно звернути увагу, де треба «допрацювати», щоб поліпшити свою діяльність та працювати продуктивніше. Очевидно, що ми маємо зробити наше оцінювання більш принциповим, а відтак ефективнішим. А щодо створення наукового НАЗЯВО, то я не впевнений, що це питання, з огляду на значні фінансові видатки, є на часі. Значно простіше було б зробити ефективнішою державну атестацію наукових установ, вдосконаливши її методику. Окрім того (оскільки, як добре відомо, збільшення контролювальних органів, а наукове НАЗЯВО буде саме таким органом, тобто здійснюватиме контроль якості досліджень) реалізація ідеї про створення Агентства може містити і приховані корупційні ризики, так само, до речі, як і створення єдиної структури, якій будуть підпорядковані всі наукові установи і організації і яка буде здійснювати розподіл базового бюджетного фінансування.
— Ваше ставлення до вікових обмежень у науці? Йдеться про пропозицію НК ввести законодавче вікове обмеження для зайняття керівних наукових і науково-педагогічних посад в наукових установах і ЗВО державної форми власності. Чи як вам пропозиція авторів «Бачення України 2030» скасувати доплати за наукові ступені та вчені звання?
— Обмеження на законодавчому рівні віку осіб, які можуть обіймати керівні посади, не відповідає чинному законодавству і веде до певної дискримінації за віковою ознакою (нагадаю, що з цього приводу навіть є відповідне рішення Конституційного суду України). Втім, обмеження кількості термінів для перебування на керівних посадах виглядає, на мою думку, більш раціональним. До речі, ця норма закону вже ефективно працює.
Вважаю, що не можна і скасувати доплати за наукові ступені та вчені звання, принаймні зараз. Якщо зміниться в цілому система оплати праці науковців, рівень цієї оплати буде гідним, тоді, напевно, можливе скасування цих доплат, за умови, що певні наукові та науково-керівні посади можуть займати лише кандидати чи доктори наук. Зараз же, при нинішній умовах, доплати за наукові ступені та вчені звання є додатковим стимулом для науковців, особливо для молоді. З іншого боку, важливо, щоб такі доплати були встановлені лише тим, хто працює в науці та освіті.
— Якими НАН України бачить стратегію і пріоритети реалізації державної політики, розвиток дослідницьких установ усіх підпорядкувань і форм власності, свою трансформацію? На недавньому засіданні Президії НАН України йшлося про необхідність впродовж місяця завершити цю роботу. Які головні її ідеї і пропозиції?
— Справді, на засіданні Президії НАН України 12 липня ц. р. ми розглядали це питання, в тому числі пропозиції НК. Але вже після цього Міністерством освіти і науки була оприлюднена «Візія майбутнього освіти і науки України».
Хочу відзначити, що ми загалом підтримуємо цю Візію та розроблення на її основі з залученням широкого кола експертів Національної стратегії освіти і науки до 2030 року. Вважаємо, що це є винятково важливою справою, адже забезпечення сталого розвитку України, її становлення як успішної європейської держави може бути здійснено лише на основі розвитку освіти і науки, науково-технічного поступу, широкого практичного використання новітніх технологій.
І, безумовно, наші пропозиції до Національної стратегії освіти і науки до 2030 року будуть підготовлені. Ми над цим питанням активно працюємо. До цього залучені всі відділення Академії.
Хочу зазначити, що ще у 2019 році НАН України ініціювала розроблення державної стратегії розвитку науки, технологій та інноваційної діяльності. Наші пропозиції до проєкту цієї державної стратегії, включаючи і зміни до законодавства, підготовлені спільно з галузевими академіями наук, були надіслані до Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, Міністерства освіти і науки України та до Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій.
Втім, тоді всі ці пропозиції залишились без належної уваги. Враховуючи, що переважна їх частина залишається актуальною і тепер, доцільно було б врахувати їх під час підготовки Національної стратегії освіти і науки до 2030 року.
Насамкінець, замість висновків. Оновлення системи науки в Україні варто здійснювати вкрай обережно, не руйнуючи те, що ми ще зберегли (не в останню чергу це стосується НАН України з її більш як сторічним досвідом). В силу хронічного безгрошів’я (і пов’язаними з ним численними проблемами, зокрема відтоком наукової молоді) наука в Україні знекровлюється катастрофічно швидкими темпами. І найцінніше з того, що вона має сьогодні — це наші науковці (в академіях, університетах, галузевих установах), бо все решта — обладнання, інфраструктура, дослідна база в переважній більшості випадків за окремими винятками досить таки застаріла, хоча ще і дає змогу отримувати результати, гідні бути названими результатами міжнародного рівня. Але ще трохи – і ми втратимо наукові школи, і тоді вже безповоротно відстанемо. Отже, змінюючи організаційні форми наукових досліджень, потрібно дбати про те, щоб, хай там що, творча і життєздатна частина наукових кадрів була збережена. А це потребуватиме тяглости традицій, що склалися в науковій спільноті (зокрема академічних).
Отже, сьогодні, на мою думку, спільні зусилля всіх причетних до управління та ухвалення рішень у сфері наукових досліджень та інновацій мають бути спрямовані передусім на збереження кадрового потенціалу і, з урахуванням реального стану потреб держави, на науковий супровід проблем, пов’язаних з відновленням зруйнованої інфраструктури, повоєнний розвиток економіки на основі високотехнологічних виробництв і новітніх технологій та забезпечення потреб обороноздатності та безпеки країни. Звісно, ми не маємо полишати і фундаментальні дослідження, які лежать в основі всіх наукових розробок та нових технологій, і які навіть в наших складних умовах все ще приносять результати високого рівня та підтримують імідж України як держави з гідним рівнем розвитку науки, але сьогодні насамперед ми маємо забезпечувати економічну і воєнну міць нашої держави.
Розпитували Лариса ОСТРОЛУЦЬКА і Дмитро ШУЛІКІН