Погляд з-поза меж ЄС
Ця стаття є реакцією на статтю в журналі Science/Business від 25 липня 2023 року під назвою «Європейська рада з інновацій потребує більшої автономії, щоб стати гравцем, який змінює правила гри».
І це не просто реакція, а крик душі, розуміння, що необхідно негайно проаналізувати ситуацію, зробити висновки та рекомендації, і це важливо не тільки для України, але й для Європи також.
Я був національним координатором EUREKA в Україні з 1999 по 2011 рік і набув досвіду у сфері інновацій та європейської інтеграції завдяки спілкуванню з досвідченими інноваторами та розробниками інноваційної політики з усієї Європи. Коли я критикував політику Європейської Комісії, мої друзі казали, що я помиляюся, адже ми дуже далекі від Європейського Союзу, і не все розуміємо, як треба. І це було правдою.
Але, я вважав, що навіть зі своєї «далечини» здатен оцінити, чи є оптимальним співвідношення декларативних цілей, грошей та ефективності в Європейському Союзі. Тому я ставив друге запитання: «Чи є Європа світовим лідером в інноваціях?». Відповідь очевидна: «Ні». Тоді виникає питання: «Чому?»
Відповідь для себе я дістав ще у середині 2000-х років. І вона була такою: «Що далі, то більше Європейський Союз у питаннях планування та його наслідків нагадує мені Радянський Союз».
Що наштовхнуло мене на таку думку? У 2000 році Європейський Союз оголосив про Лісабонську стратегію, яка мала забезпечити фінансування наукових досліджень на рівні 3% ВВП. Приблизно у 2005 році стало зрозуміло, що реалізація Лісабонської стратегії буксує. Тоді було оголошено про Оновлену Лісабонську стратегію. Настає рік 2010-й. План не був виконаний. Ніхто не прозвітував, не проаналізував помилки, перешкоди, вплив різних факторів. Ніхто не був покараний або відсторонений від виконання обов’язків. 16 вересня 2009 року Баррозу був переобраний Європарламентом на наступний п’ятирічний термін і був запропонований новий план: стратегія «Європа 2020».
Нагадаю, як це було в Радянському Союзі. Наприклад, битва за врожай. Намічали план на наступні п’ять років: врожайність, валовий збір зерна, експорт тощо. Через п’ять років план не було виконано. Нікого не покарали, ніхто з уряду не пояснив причин провалу, і на наступну п’ятирічку було висунуто новий план.
У 2009 році на міжнародній науковій конференції я висловив з цього приводу свою думку. Мій польський колега розкритикував мене, запевнив, що це не так. У 2013 році я зустрівся з цим колегою, і в приватній розмові він зізнався, що я мав рацію.
І ось читаю у виданні Science/Business від 25 липня 2023 року статтю під назвою «Європейській інноваційній раді потрібно більше автономії, щоб стати гравцем, який змінює правила гри» (European Innovation Council needs more autonomy to become a game changer). Основна ідея статті: «Європейській інноваційній раді (The European Innovation Council — EIC) треба надати більше свободи й незалежності від Європейської комісії для здійснення більших інвестицій у стартапи», — вважає Крістіан Елер, член Європейського парламенту (the member of the European Parliament (MEP). Адже мислення EIC суперечить самій природі мислення Комісії. За його словами, це перетворилося на один з найбільших викликів для майбутнього фонду. «Ці інституційні рефлекси — убезпечити, інтегрувати, зменшити ризик, контролювати — якимось чином постійно ставлять під сумнів процес розвитку EIC на шляху до остаточного створення нової прогресивної системи інноваційного співробітництва», — каже Елер. Саме ці риси — убезпечити, інтегрувати, зменшити ризик, контролювати (а від себе ще додам: не дозволяти, обмежувати, звітувати за кожний крок, але мовчати про звіт, коли програма не виконана) — притаманні радянській системі управління: демократичному централізму.
Я далекий від того, щоб порівнювати дві системи — по суті, за принципами, досягненнями, можливостями. Але проблеми в СРСР і кінець-кінцем його розпад був результатом багаторічного накопичення проблем управління, які вплинули на економічне, соціальне, політичне та повсякденне життя мільйонів людей, що призвело до тотальної несвободи, до вихолощення особистості, до примусової одностайності в мисленні, поведінці та спілкуванні.
Кілька років тому я натрапив на невелику статтю, де Стів Возняк, один зі співзасновників Apple, написав приблизно таке: «Якби я зараз подав заявку на роботу в Apple, мене б не взяли». Я зрозумів це так: формалізація та бюрократичні принципи найму, які з часом запанували в Apple, надають перевагу потенційним працівникам не на основі суті та змісту майбутньої роботи, а на основі стандартизованих позицій загальних уявлень про майбутнього працівника. Насправді потрібно запроваджувати інші принципи найму — такі, які б не виключали майбутніх Стівів Джобсів та Стівів Возняків з процесів творчості та генерації нових ідей, пристроїв та принципів життя. І це дуже небезпечно, коли бюрократія з її підходами та принципами почне диктувати умови функціонування будь-якої системи, будь то інновації, чи економіка, чи державне управління.
Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли бюрократія панівної групи чиновників перешкоджає інноваціям, економічному розвитку та підвищенню рівня життя населення. Водночас ці люди не несуть жодної відповідальності за шкоду, заподіяну державі в цілому або окремому громадянину зокрема. Це спадщина радянської системи, спадщина, яка залишається реальністю і сьогодні.
Буде шкода, якщо Європейський Союз не проаналізує помилки Радянського Союзу і не зробить відповідних висновків. Адже є загроза їхнього повторення.
Петро СМЕРТЕНКО,
старший виконавчий редактор журналу Semiconductor Physics, Quantum Electronics and Optoelectronics,
старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України,
Національний координатор програми EUREKA в Україні з 1999 по 2011 рр.