uk

Майбутнє України у новому світовому порядку

Світовий центр даних з геоінформатики і сталого розвитку КПІ ім. Ігоря Сікорського у співпраці з провідними українськими й закордонними  експертами виконав форсайтне дослідження «Сценарії закінчення російсько-української війни в контексті нової безпекової архітектури світу».

Дослідження присвячене аналізу стану та можливих перспектив російсько-українського протистояння на третьому році повномасштабної війни у структурі нової архітектури євроатлантичної безпеки та регіональної стабільності в Європі. Воно ґрунтується на результатах американського аналітичного центру глобальної політики RAND CORPORATION, отриманих у 2023–2024 роках і є подальшим розвитком цих результатів.

Українськими дослідниками застосовувалися програмно-технічний апарат текстової аналітики, інструменти OSINT (Оpen Source Intelligence), методологія Форсайту, інструменти штучного інтелекту та інтелектуального аналізу даних.

Настав час перегляду системи міжнародних безпекових відносин

Безпекова система, в якій жив світ протягом останніх семи десятиліть, була утворена після Другої світової війни як відповідь на загрозу військового протистояння між колективним Заходом (головно — країнами Західної Європи та США) і СРСР. Її формування пройшло кілька етапів: започаткування Ялтинсько-Потсдамського світового порядку Ялтинською (4–11 лютого 1945 року) та Потсдамською (17 липня — 2 серпня 1945 року) конференціями, створення ООН (у червні 1945 року), підписання Північноатлантичного Договору (НАТО) у 1949 році та утворення Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) у 1975 році стало основою системи євроатлантичної безпеки й тривалий час було гарантом стабільності у світі.

Водночас російсько-українська війна, що триває вже понад десять років, військові конфлікти на Близькому Сході, в Південній Америці, інших куточках світу поставили перед викликом чинну модель світового порядку. За цих обставин важливим є осмислення, якою може бути оновлена система міжнародних безпекових відносин.

Пріоритети колективного Заходу у відносинах з Росією

Розглядаючи стан та перспективи російсько-українського протистояння на третьому році повномасштабної війни, українські дослідники звернули увагу на серію звітів американського аналітичного центру RAND CORPORATION (січень, грудень 2023 року, лютий, березень 2024 року), в яких, зокрема, зазначається, що повернення окупованих територій до кордонів 1991 року є важливою ціллю для України, однак не є головним інтересом для США і союзників. Для колективного Заходу важливіше запобігти незворотному загостренню відносин між Росією і НАТО й не допустити воєнного зіткнення між ядерними державами.

Колективний Захід також побоюється розпаду Росії в результаті внутрішніх заворушень чи громадянської війни, викликаних провалами на фронті, адже тоді, на думку Заходу, панівний режим Росії може піти на воєнну конфронтацію з блоком НАТО і, в крайньому разі, на застосування ядерної зброї.

І саме цим пояснюється недостатня допомога з боку Заходу, відмова від своєчасного надання Україні авіації, засобів ППО, далекобійної високоточної зброї, артилерійських боєзарядів у необхідній кількості.  

Матриця перспектив майбутньої безпекової архітектури світу

Важливим є звіт RAND CORPORATION, оприлюднений в лютому 2024 року, щодо підходу США до відносин з Росією та власних інтересів у Європі й усьому світі на найближчі 10 років після закінчення війни. Українські дослідники здійснили подальший розвиток базових результатів, оприлюднених у цьому звіті.

В основу дослідження покладені 6 інтересів США на післявоєнний період:  посилення впливу США у глобальному розподілі сил у Європі; посилення впливу США в Азії та інших регіонах світу; зниження ризику війни (насамперед ядерної) між великими державами; зростання економіки США; формування умов для безпеки й розвитку України; зниження ризику конфлікту в інших колишніх радянських республіках, які не є членами НАТО.

У контексті інтересів США, що узгоджуються з інтересами колективного Заходу, та ґрунтуючись на висновках RAND CORPORATION, українські дослідники побудували матрицю перспектив (альтернатив) на основі використання методу «двох осей».

На полюсах горизонтальної осі вони розташували дві ймовірні моделі післявоєнного світу, сформульовані RAND CORPORATION.

На лівому полюсі горизонтальної осі розташована Модель А. Ця модель передбачає ситуацію, яка може виникнути після менш сприятливих для України наслідків війни, а саме: якщо Росія частково або повністю досягне поставлених цілей, Україна зазнає територіальних втрат і буде економічно спустошеною. Конфлікт закінчиться слабким перемир’ям після тривалої війни на виснаження. Тісними залишатимуться російсько-китайські відносини. США через виникнення напруги у Європі, на Близькому Сході та в Індо-Тихоокеанському регіоні буде менше приділяти уваги Україні. Напруженість між США і Китаєм зростатиме. Станеться глобальна економічна фрагментація світу через санкції та контрсанкції.

На правому полюсі горизонтальної осі розташована Модель Б, якаописує світ після більш сприятливих наслідків війни: Росія не досягне поставлених цілей. Війна закінчиться твердим припиненням вогню. Україна зазнає незначних територіальних втрат, або не матиме їх взагалі. Росія буде ослаблена війною. Російсько-китайські відносини будуть більш напруженими. Україна ж буде націлена на відновлення економіки. Спрямованість інтересів США на Близький Схід та Індо-Тихоокеанський регіон суттєво не знизить допомогу Україні. Наслідки війни не матимуть значного впливу на напруженість між США і Китаєм.

На полюсах вертикальної осі було зафіксовано дві ймовірні стратегії повоєнної поведінки колективного Заходу (США, ЄС і Великої Британії).  

Верхній полюс відображає більш жорстку стратегію США, ЄС і Великої Британії у відносинах зі своїми опонентами. Ця стратегія проявлялася у відмові від переговорів про контроль над озброєннями, у розвитку нових ядерних озброєнь та їхньому поширенні, у розгортанні більшої кількості систем захисту від балістичних ракет; ракет наземного базування середньої дальності в Європі.

Україні надаватиметься допомога, яка унеможливить подальшу агресію Росії;  підтримуватиметься інтеграція українських Збройних Сил до НАТО і  політика відкритих дверей для членства України в НАТО.

Нижній полюс передбачає менш жорстку стратегію колективного Заходу, зокрема — відкритість до переговорів з Росією про контроль над озброєннями, про пом’якшення політики щодо ядерної зброї, про обмеження на системи захисту від балістичних ракет і на ракети наземного базування середньої дальності в Європі. За цієї стратегії допускається зменшення військової присутності США в Європі й не передбачається жодних додаткових сил у Східній Європі. 

Не йдеться про вступ України в НАТО і передбачається її заохочення до оголошення нейтрального статусу.

Перспективи майбутньої архітектури євроатлантичної безпеки: від «Повсюдної нестабільності» до «Холодного миру»

Отже, в результаті перетину двох осей — вертикальної та горизонтальної — утворилося 4 квадранти, у кожен з яких потрапляє відповідна перспектива (альтернатива) майбутньої архітектури євроатлантичної безпеки й регіональної стабільності в Європі.

Розглянемо ці перспективи, починаючи з нижнього лівого квадранта, і рухатимемось за годинниковою стрілкою.

Перспективу 1, яка виникає в системі координат: Світ після менш сприятливих наслідків війни — менш жорстка стратегія США, ЄС і Великої Британії, — було названо «Повсюдна нестабільність». Вона передбачає повоєнне десятиліття нестабільності. Після заморожування війни з Росією ситуація в Україні залишиться вкрай нестабільною («пороховою бочкою»), обидві протиборчі сторони будуть порушувати режим припинення вогню та готуватися до наступної війни.

Політичні відносини між НАТО й Росією будуть гіршими, ніж до війни. Відбуватиметься подальша гонитва ядерних озброєнь. Росія і Китай співпрацюватимуть, намагаючись глибше, ніж раніше, підірвати інтереси США. Висока напруженість прискорить глобальну економічну фрагментацію світу та загальмує зростання Європи, що певним чином вплине й на економіку США.

Перспектива 2. «Локалізована нестабільність». Вона виникає в системі координат: Світ після менш сприятливих наслідків війни — більш жорстка стратегія США, ЄС і Великої Британії. Це передбачає більшу, ніж попередня, регіональну та стратегічну стабільність. Україна і Росія не будуть налаштовані на припинення вогню, тож ризик ескалації вздовж лінії зіткнення залишиться високим.

Між НАТО і Росією та Китаєм існуватиме політична і військова напруженість, хоча вона буде контрольованою і нижчою, ніж для Перспективи 1.

Відбудеться зменшення глобальної економічної фрагментації світу, що зменшить негативні наслідки для економіки США і колективного Заходу.

Перспектива 3. «Холодна війна 2.0». Ця перспектива подібна до холодної війни XX століття. Вона виникає в системі координат: Світ після більш сприятливих наслідків війни — більш жорстка стратегія США, ЄС і Великої Британії. За цієї перспективи зберігатиметься стратегічна та регіональна напруженість, водночас ризик нової агресії Росії проти України зменшиться. Менш вираженою буде напруженість уздовж лінії розмежування. Україна почне повільно відновлюватися, а її демократичні інститути будуть зміцнюватися.

Росія буде більше вдаватися до ядерного шантажу і тактики сірої зони. США активізують гонитву ядерних озброєнь як з Росією, так і з Китаєм.

Перспектива 4. «Холодний мир». Ця перспектива виникає в системі координат: Світ після більш сприятливих наслідків війни — менш жорстка стратегія США, ЄС і Великої Британії. Повоєнний період відзначатиметься більшою стратегічною, регіональною та локальною стабільністю порівняно з попередніми альтернативами.  

Ядерна напруженість між США, Росією та Китаєм буде знижуватися. Відносини між НАТО і Росією стануть менш схильними до прямого зіткнення, порівняно з попередніми перспективами.

Режим припинення вогню в Україні буде більш стійкий. Пришвидшиться процес інтеграції України в ЄС.

З огляду на інтерес США, пов’язаний з формуванням умов для безпеки й розвитку України, група експертів виконала Дельфі-аналіз повоєнної ситуації для України за шкалою Міллера (оцінки лежать у діапазоні від 1 до 8 пунктів: 1 — найменш сприятлива ситуація, 8 — найбільш сприятлива). Експерти дійшли висновку, що найбільш сприятливою для України в цьому контексті є Перспектива 4 «Холодний мир» (4 пункти за шкалою Міллера), на другому місці — «Холодна війна 2.0» (3 пункти). Цілковито несприятливими є  Перспективи 2 й 1: «Локалізована нестабільність» та «Повсюдна нестабільність» (2 та 1 пункти відповідно), які, попри їхню несприятливість, об’єктивно є досить імовірними для України.

Можливі сценарії закінчення війни

Ймовірний перебіг російсько-української війни викладено в аналітичних статтях дослідників RAND CORPORATION Самюеля Чарапа (Samuel Charap) і Джеремі Шапіро (Jeremy Shapiro), які вийшли в Foreign Affairs 14 грудня минулого і 5 березня нинішнього року. У них розглянуто складові можливого перемир’я та перспективи побудови повоєнної архітектури євроатлантичної безпеки й регіональної стабільності в Європі. На початку авторами пропонується обговорити базові питання припинення вогню, розведення військ, створення контактної групи та моніторингової комісії із залученням третьої сили — третейського судді.

Наступним кроком є визначення геополітичного статусу України. У цьому контексті група українських дослідників Світового центру даних «Геоінформатика і сталий розвиток» розглядає декілька опцій.       

Опція А. Рух до НАТО

Якщо США, країни ЄС та Велика Британія дотримуватимуться більш жорсткої стратегії, а Україна на полі бою виборе кращі умови для переговорів, то, згідно з результатами досліджень українських науковців, можливі наступні сценарії її наближення до НАТО.

Сценарій А1 — «Бухарест плюс», тобто Україні обіцятимуть членство в НАТО (як це було в комюніке Бухарестського саміту 2008 року), але остаточне рішення ухвалюватися не буде. НАТО надаватиме ситуативну дозовану допомогу Україні у сфері безпеки, але не гарантуватиме захист у разі нової агресії Росії.

Сценарій А2 — «Західнонімецький варіант»: Україна стає членом НАТО за західнонімецькою моделлю 50–80-х років минулого століття. У випадку Німеччини п’ята стаття статуту НАТО поширювалася лише на внутрішні кордони ФРН. Для України це теж означатиме поширення статті 5 лише до лінії розмежування, а Україна мала б зобов’язатися не повертати свої землі воєнним шляхом.

Сценарій А3 — «Західна Німеччина + Норвегія». Тобто зберігаються умови сценарію А2 і додаються ті, що ставилися перед Норвегією, котра відмовилася від розміщення ядерної зброї, іноземних військових контингентів на своїй території та проведення військових навчань поблизу радянських кордонів.

Сценарій А4 — «Французький та Грецький прецеденти» — полягає в тому, що країна бере участь тільки в політичній структурі НАТО. За цим сценарієм країна сама вирішує, яким буде її внесок у колективну оборону.

Опція Б. Колективна безпека поза НАТО

Ця опція можлива у разі, якщо США, країни ЄС і Велика Британія дотримуватимуться менш жорсткої стратегії, а Україна змушена буде відмовитися від подальшого руху до НАТО й ухвалить статус нейтральної держави. У такому разі Україна зможе продовжувати рух до ЄС за декількома сценаріями.

Сценарій Б1 — «Вступ до ЄС» із зобов’язаннями взаємної оборони. Пріоритетами для України можуть бути допомога військовою технікою й  обладнанням, навчання українських військових, співпраця з українською оборонною промисловістю, протистояння кібер- та гібридним загрозам, допомога в розмінуванні, обмін розвідданими тощо.

Сценарій Б2  — «Вступ до ЄС у статусі нейтральної країни» (приклади: Австрія, Ірландія, Мальта). Україна у цій моделі зможе підтримувати іншого члена ЄС фінансово і політично, але не зможе брати зобов’язання щодо взаємної оборони, тому що це порушить її політику нейтралітету.

Сценарій Б3 — «Двосторонні договори про взаємну оборону» (приклади: «США — Японія», «США — Південна Корея»). 5 березня 2024 року Європейська комісія представила нову оборонно-промислову стратегію, в якій прописано співпрацю з Україною. Відповідно до цієї стратегії до 2030 року ЄС має витрачати на спільну оборону щонайменше 50 % свого оборонного бюджету в межах Євросоюзу, і 60 % — до 2035-го.

Сценарій Б4 — «Двостороння декларація про взаємну оборону» (приклад: «Туреччина — Азербайджан»). Такі гарантії служать зміцненню взаємної оборони та безпеки обох сторін, сприяючи стратегічному партнерству та взаємному захисту в умовах дедалі більших геополітичних загроз.

Опція В. Індивідуальна безпека поза НАТО

Якщо США, країни ЄС і Велика Британія консолідовано дотримуватимуться більш жорсткої стратегії, а Україна через менш сприятливі наслідки війни з Росією змушена буде відмовитися від членства в НАТО і ЄС, від розміщення ядерної зброї, іноземних військових контингентів та проведення військових навчань на своїй території, тоді можливі два сценарії:

Сценарій В1 — «Ізраїльська модель». Україна дістає зобов’язання від союзників, насамперед від США, щодо надання їй допомоги у сфері безпеки.  

Сценарій В2 — «Швейцарська модель — Стамбульське комюніке». Україна погоджується на нейтральний, позаблоковий статус неядерної країни за наявності чітких документальних гарантій від країн Заходу, можливо, від Китаю, Туреччини й навіть Росії.

Опція Г. Кругова оборона

Сценарій Г1 — «Порохова бочка». Цей сценарій можливий за умови, якщо США, країни ЄС і Велика Британія дотримуватимуться менш жорсткої стратегії, а Україна в результаті менш сприятливих наслідків війни змушена буде відмовитися від членства в ЄС і НАТО, від розміщення ядерної зброї, іноземних військових контингентів та проведення військових навчань на своїй території.

Ситуація в Україні залишатиметься вибухоподібною: Росія й Україна перманентно порушуватимуть режим припинення вогню та готуватимуться до наступної війни. Політичні відносини між НАТО і Росією будуть гіршими, ніж до війни. Розпалюватиметься гонитва ядерних озброєнь. Росія і Китай  співпрацюватимуть проти інтересів США більше, ніж будь-коли раніше.

Рух до нової архітектури євроатлантичної безпеки

На третьому етапі аналітики RAND CORPORATION передбачили обговорення з головними геополітичними гравцями світу системи повоєнної євроатлантичної та європейської регіональної безпеки. Вважається, що цей етап є найскладнішим.

Предметом переговорного процесу можуть стати інтереси головних учасників: США, Китаю, країн ЄС, Великої Британії, України та Росії.

Прогрес може бути досягнуто на основі балансу інтересів учасників переговорів, компромісу між висунутими ними умовами та з урахуванням наслідків російсько-української війни.

З використанням методів Форсайту й Дельфі-аналізу українська група дослідників проаналізувала можливість реалізації вищенаведених повоєнних сценаріїв для України у структурі нової безпекової архітектури світу.

Результати цієї частини дослідження показали найімовірніші сценарії для України у кожній з чотирьох перспектив.

За умови виникнення Перспективи 1 «Повсюдна нестабільність» найбільш імовірним для України може бути сценарій Г1 «Порохова бочка» (7 пунктів із 8 за шкалою Міллера).

За Перспективи 2 «Локалізована нестабільність» —  сценарій В2  «Швейцарська модель — Стамбульське комюніке» (5 пунктів із 8).

За Перспективи 3 «Холодна війна 2.0» найбільш імовірним для України може бути сценарій А3 «Західна Німеччина + Норвегія» (4 пункти із 8).

За Перспективи 4 «Холодний мир» найімовірнішим для України є сценарій Б3 «Двосторонні договори про взаємну оборону» (6 пунктів із 8).

Міжнародна безпекова архітектура — баланс інтересів головних геополітичних гравців

Побудова нової (повоєнної) архітектури євроатлантичної та європейської регіональної безпеки можлива лише на основі досягнення балансу інтересів головних геополітичних гравців, до яких на цьому етапі можна віднести США, ЄС і Велику Британію (назвемо їх країнами групи А) та Китай і Росію (країни групи Б).

Основні інтереси країн групи А наступні.

Інтереси США викладені у цій статті вище (підзаголовок «Матриця перспектив майбутньої безпекової архітектури світу»).

Інтереси ЄС і Великої Британії полягають у поверненні до політики колективної європейської безпеки й оборони; посиленні позицій у Балто-Чорноморському регіоні; відпрацюванні механізмів санкційного тиску; зміцненні відносин Великої Британії з Європою; поширенні гарантій ядерного стримування з боку США і Великої Британії на всю територію ЄС; переході до політики стримування та колективної оборони європейського континенту. Важливо також піднесення оборонної модернізації до вищого  рівня — поряд з енергетичною безпекою, зеленим переходом і цифровою трансформацією. А також — перетворення Росії на державу «статус-кво», яка визнає своє паритетне місце в Європі, подальше розширення ЄС і НАТО на схід (Україна, Молдова, Грузія), захист європейських демократій від авторитарних, ревізіоністських та імперіалістичних амбіцій кремля.  

У чому полягають інтереси країн групи Б?

Для Китаю — це неявна підтримка російсько-української війни з метою відволікання уваги й ресурсів колективного Заходу від прямого протистояння з Китаєм, відмова від менталітету «холодної війни» на користь «холодного миру», від розширення будь-яких військових блоків, передусім НАТО. Китай — за зниження стратегічних ризиків використання ядерної зброї з одночасною прихованою підтримкою регіональних, неядерних конфліктів, спрямованих на перерозподіл сфер впливу між головними центрами сили на свою користь.  

Інтереси Китаю полягають також у припиненні односторонніх санкцій Заходу, у підтримці стабільності промислових ланцюгів та ланцюгів постачань за моделлю Пекіна: «Один пояс — один шлях».  

Інтереси Росії полягають в утриманні російського суспільства у стані перманентної війни з зовнішнім ворогом (колективним Заходом і Україною), який є природною формою існування режиму. У протидії зміцненню НАТО, у вимозі відведення НАТО в Європі до кордонів 1997 року, у поглибленні суперечностей між США та ЄС. У відновленні сфери впливу Москви в кордонах часів холодної війни. У послабленні та фрагментації ЄС (зокрема методами енергетичного і ядерного шантажу).  

А також інтереси Росії полягають у трансформації двополярного світу (США, Китай) у багатополярний з основними полюсами сили: США, ЄС, Китай, Індія, Росія. У знищенні держави Україна як «антиросії» (за визначенням Росії) та перетворення її у державу-сателіта та «буферну зону» — плацдарм агресії проти сусідніх країн-членів НАТО.

Для побудови групи сценаріїв майбутньої архітектури євроатлантичної безпеки і європейської стабільності виконано аналіз міри збіжності (перетину) інтересів країн групи А (США, ЄС + Велика Британія) і країн групи Б (Китай, Росія). Оцінювання міри збіжності інтересів виконувалося на основі використання методів глибокого навчання та Дельфі-аналізу.

За допомогою нейронних мереж здійснювалося навчання моделі для отримання ознак з семантичних об’єктів, які досліджувалися, та виконувалася оцінка їхньої подібності за шкалою Міллера. Для аналізу досліджуваних текстів використовувалися моделі, засновані на згорткових і рекурентних нейронних мережах, та визначалася оцінка семантичної близькості цих текстів.

У підсумку з’ясувалося, що на найближчі 10 років Перспектива 4 «Холодний мир» є найбільш сприятливою для України (міра збіжності інтересів країн груп А і Б — 33 пункти).

Менш сприятливою, але теж можливою для України є Перспектива 3 «Холодна війна 2.0» (міра збіжності інтересів країн груп А і Б — 26 пунктів).

Несприятливою для України є Перспектива 2 «Локалізована нестабільність» (міра збіжності інтересів країн груп А і Б — 0. Ця перспектива формується лише на інтересах Китаю і Росії.

Вкрай несприятливою для України є Перспектива 1 «Повсюдна нестабільність» (міра збіжності інтересів країн груп А і Б — 0. Ця перспектива формується лише на інтересах Росії.

Де розташуються «червоні лінії»?   

Станом на першу половину 2024 року перспективи закінчення війни в Україні залишаються песимістичними.

Ситуація на полі бою, після невдалого тогорічного контрнаступу ЗСУ, зайшла у глухий кут. Подальший розвиток подій більше, ніж будь-коли, залежить від політичних рішень, які будуть ухвалені у Вашингтоні, Брюсселі та Лондоні. Разом з тим, єдність колективного Заходу почала знижуватися і з огляду на виборчі процеси 2024–2025 років у більшості країн-союзників України, ця єдність протягом останніх шести місяців упала до критичного рівня. Поновлення американської допомоги Україні в обсязі 60,84 млрд доларів на 2024 рік і активізація допомоги з боку низки інших країн Європи є критично важливою справою, але недостатньою для досягнення справедливого миру.

Втома Заходу, яку передбачав путін, додає йому впевненості й агресивності. Це вказує на те, що Росія в цьому конфлікті має намір перебувати довго і не збирається приймати будь-які умови України. Ймовірність того, що війна триватиме весь 2024 рік і може продовжитися й на наступні роки, суттєво зростає. Тому головне питання сьогодення полягає в тому, чи вистачить у колективного Заходу сил і витривалості, щоб продовжувати протистояти путіну в розпочатій ним війні не лише проти України, а й проти світового порядку.

Уроки для майбутнього

Упродовж останнього десятиліття у світі чітко окреслилося  протистояння між колективним Заходом і країнами Глобального Півдня. Головною причиною цього протистояння стала боротьба з так званим неоколоніалізмом — системою, в якій, на думку представників Глобального Півдня, розвинені країни протягом тривалого часу використовували природні ресурси й дешеву робочу силу менш розвинених країн, що стало причиною економічного і соціального занепаду останніх.

Наслідками цього протистояння стала російсько-українська війна, військові конфлікти на Близькому Сході, у Південній Америці, ескалація напруги в Індо-Тихоокеанському регіоні, інших куточках планети. Ці процеси значно прискорили трансформацію усталеного світового порядку.

Великою трагедією та історичною несправедливістю для України є той факт, що протистояння між двома цивілізаційними світоглядами відбувається на її території. Воно призвело до величезних людських втрат і значного руйнування країни. Наслідки цієї трагедії поки що важко завбачити з огляду на майбутнє України — чи буде воно вибудовуватися в розвинутому, демократичному світі, чи ще на певний час визначатиметься диктатом і пригнобленням з боку авторитарного сусіда.

Певні надії на рух України до завершення війни покладаються на Глобальний саміт миру (Швейцарія, 15–16 червня 2024 року), на якому планується узгодити новий план миру, що має бути переданий Росії. Але, виходячи з результатів проведених досліджень, від цього саміту слід очікувати лише певну консолідацію міжнародної спільноти навколо ідеї примирення без урахування справедливих інтересів України.

Рух до нового світового порядку і до миру в Україні, на жаль, буде тривалим. На шляху до нього будуть втрати, розчарування, компроміси й болісне переосмислення місця і ролі України у світі.

Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ,

науковий керівник Світового центру даних

з геоінформатики та сталого розвитку КПІ ім. Ігоря Сікорського

Газета «Світ»,  № 17 – 18, травень 2024 р.