Глобальний світовий порядок, безпекові виклики, відносини України й НАТО, досвід США у побудові системи оборони й ведення війни. Ці актуальні питання було розглянуто під час дводенного семінару «Стратегічний рівень національної безпеки та оборони», який провели Інститут передових оборонних технологій КПІ ім. Ігоря Сікорського, компанія Sonata та інноваційний холдинг Sikorsky Challenge. У заході взяли участь представники Сил оборони, підприємств оборонно-промислового комплексу, наукових установ.
За словами модератора семінару, директора Інституту передових оборонних технологій КПІ Юрія Єханурова, заплановано ще декілька таких заходів, а також — підвищення кваліфікації для менеджерів оборонно-промислового комплексу. «Маємо і мрію — у перспективі створити магістратуру рівня L5 (курси стратегічного управління вищого рівня та державної політики) за стандартами НАТО», — додав Юрій Іванович.
Отже, під час семінару цивільні почули від військових про стратегії ведення війни й формування системи нацбезпеки, а військові від цивільних — про глобальні політичні й економічні проблеми.
Сценарії нової архітектури євроатлантичної безпеки після закінчення російсько-української війни окреслив у своєму виступі ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Михайло Згуровський. Про напрацювання команди Світового центру даних з геоінформатики й сталого розвитку КПІ, яка виконала відповідне форсайтне дослідження, ви можете прочитати у газеті «Світ» № 17– 18 н. р. та за посиланням — http://surl.li/tsqwe.
Дослідники проаналізували сценарії — що може відбутись як зі світовим порядком, так і з подіями в Україні, яка є частиною цієї глобальної системи.Доповідач зазначив, що за даними американського аналітичного центру RAND CORPORATION, в інтересах колективного Заходу—допомагаючи Україні, не зробити так, щоб росія зазнала великого програшу, адже в такому разі може статися пряме зіткнення країн НАТО з рф, що загрожує глобальною ядерною катастрофою. З іншого боку, як ішлося у виступі, окремі авторитарні лідери в різних куточках світу зараз уважно спостерігають, що ж відбудеться в Україні, і чи не буде остаточно зруйнований світовий порядок попередніх десятиліть (Ялтинсько-Потсдамський), аби у будь-який момент почати задовольняти свої загарбницькі інтереси.
Коли ж закінчитьсяросійсько-українська війна? Щоб спробувати дати відповідь на це запитання, аналітики КПІ порівняли пункти Української Формули Миру з пунктами так званого «мирного плану Ердогана».
— У підсумку з 10 пунктів української формули є збіжність тільки з чотирма пунктами другого плану, — зазначив Михайло Згуровський. —За іншими шістьма пунктами збіжності немає. Це означає, що з великою ймовірністю, за відсутності переговорного базису, війна ще триватиме — цього року, й цілком імовірно, наступного. Були презентовані й можливі сценарії припинення війни на основі досягнення балансу інтересів головних центрів сили: США, Великої Британії, Євросоюзу з одного боку, та Китаю і росії, з другого.
Скільки ж часу може протриматися росія за умови збереження санкцій проти неї?Цьому також було присвячено форсайтне дослідження аналітиків КПІ, окремі результати якого навів Михайло Згуровський. Зокрема, було вказано на переорієнтацію економіки росії на воєнні рейки, вивчено стан та можливості стратегічних галузей її промисловості, реальну ситуацію з обходженням санкцій, динаміка зміни ВВП і фонду національного добробуту та багато інших факторів. У результаті дослідники спрогнозували, що за нинішнього стану справ росія ще може вести війну від 4,5 до 5,5 років.
Як розбудовувалась система нашої національної безпеки й оборони? Про всі етапи цього процесу — від початку 90-х років минулого століття до сьогодення — розповів представник компанії Sonata, капітан 1-го рангу запасу ЗСУ Андрій Риженко. Свого часу він служив заступником начальника штабу ВМС України, а у 2006–2010 роках — офіцером бойової підготовки у Стратегічному командуванні НАТО з операцій.
Експерт докладно висвітлив і взаємини України з НАТО, які наша країна розвивала з 1994 року. Через політичну кон’юнктуру і прямий вплив рф, сказав він, у наших воєнних доктринах то з’являлась, то зникала згадка про шлях до Альянсу.
— У мене є враження, що, в принципі, кінець 90-х років минулого століття був періодом, коли за наявності політичної волі Україна могла б стати членом НАТО, — сказав Андрій Риженко. — Але в цей період формувалась економічна залежність України від рф і це було не просто так. росія це використала, щоб створити метастази у нашому Криму.
Андрій Риженко народився в Севастополі, служив там, і добре пам’ятає рішення 1997-го про дозвіл рф на перебування чорноморського флоту в Криму. Тоді три адмірали, які очолювали ВМС України, подали у відставку. «Я дуже добре знав одного з них і запитав, чому він так вчинив, — згадує Андрій Риженко. — Він відповів: побачимо, що буде через 20 років, вони нікуди не підуть. Та й самі росіяни цього ніколи не приховували».
Як констатував експерт, росіяни намагались різними шляхами звести нанівець наші євроатлантичні прагнення: це й «газові війни», і вплив на закордонних політиків, а першим дзвіночком були події на острові Тузла — тоді путіну не сподобалась згадка про НАТО у драфті нашої воєнної доктрини. Що ж маємо у підсумку, на третьому році повномасштабної війни? Українці переважною більшістю підтримують членство в Альянсі.
Торкнувся Андрій Риженко й актуальної нині теми мобілізації. Він переконаний: якщо зараз ми змінимо систему територіальних центрів комплектування і соціальної підтримки ТЦК і ВЛК, то це не розв’яже проблему. «Зараз ми просто затикаємо діри, адже питання з поповненням війська потрібно вирішувати вже сьогодні, — зауважив експерт. — У перспективі треба дивитись на кращі закордонні практики, мені особисто подобається фінська модель. На 5 мільйонів громадян фіни мають 1,2 мільйона осіб оперативного резерву. Кожен резервіст проходить військову підготовку протягом мінімум пів року, щороку його призивають на допідготовку. До речі, непогано практика резерву спрацювала і в нас, коли в перші дні повномасштабного вторгнення 200 тисяч осіб за декілька діб прийшли до своїх частин. Але я переконаний, що за два тижні не можна підготувати людину до служби у війську, на це потрібно мінімум пів року».
Про трагічні віхи в історії наших Збройних Сил нагадав під час семінару Юрій Єхануров: «Катастрофа у наших Збройних Силах почалася у 2009 році, коли напередодні укладення бюджету дві партії об’єдналися, аби виграти майбутні вибори. ЗСУ тоді отримали 0,81 % ВВП. Такого не було за всі роки незалежності, починаючи з 1992-го. А потім почали проводитись організаційні «заходи»: у 2010-му було ліквідовано Командування сил підтримки, в результаті чого було порушено всю систему забезпечення ресурсами Збройних Сил, а у 2013-му — Сили швидкого реагування. Було згорнуто низку проєктів: щодо ракет середньої дальності, автоматизованої системи управління військами тощо. Тобто ця робота була цілеспрямованою».
Про основи безпекової системи США, а також про теоретичні питання ведення війни й ухвалення рішень йшлося у виступі генерал-майора запасу, викладача школи післядипломної освіти м. Монтерей (Каліфорнія) Вільяма Мюллена.
Серед компонентів національної міці США він назвав дипломатичний (дипкорпус повинен мати гарний контакт із союзниками), інформаційний, власне військовий та економічний (як відомо, США є світовим лідером за оборонним бюджетом).
Звернувся експерт і до історії, відзначивши ефективну участь США у Другій світовій війні, коли вся економіка країни була орієнтована на її ведення. Водночас Вільям Мюллен не оминув і прорахунків, яких припустилась американська військова машина у Кореї та В’єтнамі.
У відповідь на запитання учасників семінару щодо прорахунків росії в Україні експерт зауважив, що головною помилкою було власне вторгнення. «росіяни розраховували на легку прогулянку, але прорахувались, — сказав Вільям Мюллен. — Але, на жаль, війна триває, і росіяни також навчаються, так само як і українці».
Заочно подискутувавши з дослідниками КПІ, експерт висловив думку, що, зважаючи на божевільні втрати й шкоду для російської економіки, рф не зможе продовжувати війну надто довго. «На жаль, у росії дуже багато людей і дуже багато ресурсів, а в України — менше, — додав Вільям Мюллен. — Щоб продовжити боротьбу з сильнішим супротивником, треба адаптовуватись, застосовувати інновації й нові шляхи ведення боротьби».
Підготував Дмитро ШУЛІКІН
Фото автора