Замітки про перформанс GAIA-24. Opera del Mondo, який стався днями у МЦКМ у Києві
Десяток голих людей лежить на сцені й мучить музичні інструменти. Може, хтось і вловив у цих звуках музику, але я не почув ні мелодії, ні ритму. Так починається друга дія того, що автори називають сучасною оперою GAIA-24. Оперою, дідько… Але хто я такий, щоб оцінювати високе мистецтво?..
Не дай боже застудяться
А от про людей на сцені — маю право сказати. Ніякої еротики там я не побачив, мучило тільки одне питання: чи їм там не холодно? Чи не застудяться? Після вистави підійшов до сцени, приклав долоню: тоненький ламінат, не дуже ізоляційний, та й зверху все одно, мабуть, піддувало. Плюс хвилююсь за гігієну: чи не підхоплять ці молоді й красиві люди щось, перекочуючись і танцюючи босоніж на цьому запилюченому ламінаті? Хоча, мабуть, переживати не варто, адреналін там «шарашив» капітально, це було видно зі збудження акторів на пресконференції після вистави, з їхніх хвацьких відповідей та зверхніх поглядів на публіку та дещицю журналістів, які ще не встигли похвалити виставу в десятках анонсів, що передували прем’єрі — більшість медійників устигла побачити її на генеральній репетиції. Тут якраз маю продюсерську команду GAIA-24 похвалити: потужний, проактивний, агресивний піар має успіх, про виставу не написав лише лінивий. Втім, аншлагу в МЦКМ (колишній Жовтневий палац) усе ж не сталося, хоча наповнюваність залу, безумовно, була непоганою.
Якщо ви раптом теж захочете подивитися GAIA-24, то обов’язково прочитайте пояснення авторів, бо інакше нізащо не втямите, про що йдеться. Якщо коротко, то це про мерзотне людство, яке нищить свою матір-землю (Гайю). Раніше цей колектив (Opera aperta — «Лабораторія сучасної опери в Києві, заснована українськими композиторами Романом Григорівим та Іллею Разумейком) уже ставив «сучасну оперу» про аварію на ЧАЕС.
Кажуть, що про катастрофу
Цього разу в центрі дійства — підрив росіянами греблі Каховської ГЕС.
«6 червня 2023 року російська армія підірвала дамбу Каховського водосховища, вчинивши черговий воєнний злочин та акт екоциду. Через тиждень 18 мільярдів кубічних метрів води витекли в Чорне море. Каховське море, а разом з ним і пейзажі опери «Чорнобильдорф», перестали існувати. Колишнє дно водосховища перетворилося на новий мінливий ландшафт, розташований на лінії зіткнення російсько-української війни.
Після пересихання Аральського озера та катастрофи на Чорнобильській АЕС підрив Каховської дамби став одним із найбільш помітних екологічних злочинів, що вчинили російські колонізаторські режими. Разом з тим, як і регенерація Чорнобильського лісу, 2000 квадратних кілометрів Дніпровського ґрунту, звільнені від сімдесятирічного полону штучної водойми, поступово повертаються до свого природного стану. Що можна побачити зараз з високих дніпровських круч правого берега, спостерігаючи одночасно театр війни, що палає, та регенерацію козацької амазонії? Повільну перемогу природи, швидку поразку людини», — повідомляють автори твору на спеціально створеній у ФБ сторінці, коли розповідають, що їх спонукало учворити усе оце от.
Що ж, за нагадування світу про цей підлий злочин росіян — ставлю «гайянцям» жирний плюс. Хтозна, може, іноземців, європейців, на яких, як зізнаються автори, й розрахований цей твір, саме так і можна примусити відчути цю катастрофу та відреагувати на неї.
Але в українців залишається чимало запитань. Зокрема, глядачка на пресконференції після вистави поцікавилася: чи перевіряли автори музики, як вібрації діють на самопочуття людей та конструкції глядацької зали? Це вона питала про потужні низькочастотні хвилі, якими залу опромінювали кілька довгих хвилин у кінці другої дії. Я сидів на балконі другого ярусу і, зізнаюсь, мав сильне бажання «злиняти», поки весь балкон не обвалився на голови тих, хто сидить нижче. Резонанс, знаєте, це така несподівана штука, яка знищила чимало споруд, наприклад, Такомський міст у США.
У відповідь автори сказали, що на концертах рок-музики звукове опромінення буває набагато потужнішим. Ну це справді так, якось мені довелося завчасно піти з концерту «Океану Ельзи», бо бамкання великого барабана потрапило у резонанс із моєю грудною кліткою і я побоявся луснути просто на трибуні, як перекачана повітряна кулька. А щодо резонансу з конструкціями глядацької зали — схоже, що це явище поза сферою знань авторів сучасної опери.
Щоб ви усе-таки зрозуміли, про що вистава, цитую, так би мовити, лібрето:
«Співай для матері-землі!
Танцюй для матері-землі!
Готуй своє тіло для матері-землі!
24, 13, 8, 3, 2, 1, 0 – час спливає.
ACT I Songs of Mother Earth
ACT II Cabaret Metastasis
ACT III Dance for Mother Earth».
Але ж король — голий!!!
Танцюють вони класно, от що є, то є. І голоси мають чудові. Й інструментами володіють на високому рівні. Але виходить якась «хрінь». І тут знову похвалю менеджмент і піар. Якщо на полотно набризкати абияк фарбу і сказати, що це шедевр. Переконливо так сказати. То це буде авангардне мистецтво і задорого. А якщо не сказати переконливо, то це буде мазанина. Так і з «сучасною оперою». Відгуки моїх колег переконують, що «Гайя» — це супер. А я згадую Андерсена з його казкою про голого короля. А ще — Ільфа і Петрова, які описали модерну постановку гоголівського «Одруження» («Женітьби») пролетарським театром «Колумб» (залишаю у примітках цитату).
Один з журналістів, спочатку щиро зізнавшись, що не претендує на розуміння високого мистецтва, спитав на пресконференції після вистави: «А голі тіла на сцені — це образ тих риб і птахів, які загинули через підрив Каховської ГЕС?». Автори «опери» довго на нього дивилися, потім нарешті відповіли: «Ну якщо ви так прочитали, то…». Авжеж, з авангардним мистецтвом завжди так: ти або здогадуєшся, про що думали автори, коли «ваяли» свій шедевр, або тобі в голову стрельне щось своє, що теж непогано. Або взагалі пальцем у небо втрапиш. А найгірше, коли просто з’являється відчуття огиди й що тебе… той, надурили.
Про знущання з піаніно
В епатажній музиці музичні інструменти нищилися неодноразово. Зазвичай музиканти трощили гітари. Цього разу дісталося піаніно. Його топили, ламали й навіть гризли. Сцена з головою, яка стирчить з нутрощів інструмента і «хряцає» клавіші й молоточки, великим планом проєктується на екрані. Автори на своїй сторінці у ФБ намагаються цей маразм романтизувати: «Піаніно «Україна», виявляється, вміє плавати.
Але не довго. Треба лишень добре закрити кришку й інструмент перетворюється на човен. Ми взяли дуже різних артистів, які поступово стали одним унікальним плем’ям. Використовуємо багато різноманітної музики: оперу і реп, авангард і поп, фольклор і рейв (це про зміст третьої частини «опери» — авт.). В опері буде використано композицію венесуельського діджея і професора Віденської консерваторії Хорхе Санчеса».
Голі люди на сцені? Це вже було
У 2018-му, наприклад, в Івано-Франківську. «13 червня в Івано-Франківську виставою Oh Magic стартувала театральна програма фестивалю PORTO FRANKO. Її на сцені драмтеатру поставив балет австрійського хореографа Сімона Маєра за участі чотирьох танцівників, робота та механічного рояля. В ході вистави актори (троє чоловіків та жінка) роздяглися до гола. Разом з цим грали, співали й танцювали разом з роботами. Технологічні «фішки» оживили рояль без піаніста та барабани, а мікрофон вокалісту також подавав робот. Тож вийшло поєднання театру, балету, музики й новітніх технологій разом з небаченою для міста відвертістю», — писала «Галка».
«Сьогодні ми не просто дивитимемось виставу — ми копатимемо. І копатимемо глибоко. Думатимемо про життя цілого регіону. У виставі є лайка, сцени куріння й оголення. Ви до цього готові?» — писала директорка Дикого театру Ярослава Кравченко про виставу «Антрацит. День стійкості» у рецензії «Газети по-українськи» 1 листопада 2021-го. І далі: «Посеред сцени троє акторів стоять без одягу. За сюжетом, вони вийшли живими з аварії під землею. Приймають душ».
«Одного разу успішний адвокат, вірний чоловік і люблячий батько Ален Крамер прокинувся у себе вдома в одному ліжку зі своїм помічником Ніколя Пріу. Обидва чоловіки абсолютно нічого не пам’ятають, і повністю позбавлені одягу», — це про виставу «Двоє голих чоловіків» за п’єсою Себастьяна Тьєрі.
«У Театральному центрі «Слово і голос» у Львові показали виставу майстра Валерія Більченка «ГРА. Чекаючи на Ґодо». Під час вистави за твором драматурга Семюела Бекета актори імпровізували на сцені — запускали механічні іграшки, грали на бубні, доганяли одне одного, вистрибували через вікно, билися та роздягалися», — «Патріоти України», вересень 2021-го.
Можна продовжити, варто лише поритися в Інеті.
Коротко підсумуємо: нічого оригінального, багато пафосу і «випендрьожу», епатаж, еклектика і вдалий піар.
Олег ЛИСТОПАД
Примітки.
1. Цитата з «Дванадцяти стільців» про виставу у театрі «Колумб»:
«Сцена сватання найдужче зацікавила глядачів. У ту хвилину, коли на протягненім через увесь зал дроті почала спускатися Агафія Тихонівна, страшний оркестр X. Іванова зчинив такий шум, що від нього самого Агафія Тихонівна повинна була б упасти у публіку. Але Агафія держалася на сцені прекрасно. Вона була в трико тілесного кольору і чоловічому котелку. Балансуючи зеленою парасолькою з написом: «Я хочу Подколесіна», вона переступала по дроту, і знизу всім були видні її брудні підошви. З дроту вона стрибнула прямо на стілець. Одночасно всі негри, Подколесін, Кочкарьов, у балетних пачках і сваха в костюмі вагоновода зробили поворотне сальто. Потім усі відпочивали п’ять хвилин, і маскуючи це, на сцені знову погасили світло.
Женихи були дуже смішні, особливо — Яєчня. Замість нього виносили велику яєчню на сковороді. На морякові була щогла з парусом. Недаремно купець Стариков кричав, що його душать патент і зрівняльний. Він не сподобався Агафії Тихонівні. Вона вийшла заміж за Степана. Обидва заходились наминати яєчню, яку подав їм, обернувшись на лакея, Подколесін. Кочкарьов з Феклою співали куплети про Чемберлена та про аліменти, які британський міністр бере з Німеччини. На кухлях Есмарха зіграли відхідну. І завіса, війнувши прохолодою, закрилася». — Ільф і Петров, «Дванадцять стільців».
Читайте також: