Соціологи про адаптацію ветеранів: війна залишає відбиток не лише на військових, а й на цивільному населенні

На сайті Інституту соціології НАН України оприлюднено науково-популярний матеріал д.соц.н. Олени Клименко і д.соц.н. Гульбаршин Чепурко “Проблеми соціальної адаптації ветеранів в Україні”.

На кінець листопада 2023 року у Збройних сил України (ЗСУ) було понад 880 тисяч військовослужбовців. Загальна кількість жінок в ЗСУ — понад 62 тисячі, з них 45587 військовослужбовиць. Наразі 13487 захисниць мають статус учасника бойових дій. Про це повідомляє Медійний майданчик Сил оборони, що координується Міністерством оборони України. Весь сектор безпеки та оборони України охоплює близько мільйона осіб. За прогнозами військових аналітиків, якщо війна триватиме понад 3 роки, то українське суспільство матиме понад 3 мільйони ветеранів, з яких близько третини матимуть статус учасників бойових дій. Ця статистика підкреслює унікальність досвіду України, що вимагає швидкого та якісного розроблення універсальних підходів до адаптації військовослужбовців до мирного життя.

Вплив воєнних подій на суспільство не обмежується лише періодом збройного конфлікту, а продовжується й після його завершення. Війна залишає відбиток не лише на військових, а й на цивільному населенні, змінюючи їх сприйняття дійсності та ставлення до оточуючого середовища. Повернувшись з війни, люди стикаються з нерозумінням та побоюванням з боку суспільства. Це зумовлено тим, що вони не можуть просто стати «такими, як усі», відкидаючи психологічні та емоційні наслідки війни. Багато з них відчувають «фронтовий максималізм» і труднощі в адаптації до змінених умов життя.

Визначальними для вибору державою стратегії інтеграції учасників бойових дій у мирне життя є проблеми соціальної адаптації. Однією з особливостей служби в армії є те, що протягом усієї військової кар’єри солдат живе за правилами уставу, або військового часу, несе чітко визначену відповідальність, виконує накази, підлаштовується до життя у військових реаліях і знаходиться на забезпеченні держави. Після повернення додому дуже часто виникає невідповідність між очікуваннями суспільства та колишніх військовослужбовців щодо взаємодії в умовах мирного життя. Як результат ветерани / ветеранки щоденно стикаються з масою соціальних проблем – від пошуку роботи до вибору медичного закладу для реабілітації, що для багатьох з них створює суттєві труднощі. Особливо складною інтеграція до суспільства стає для тих, хто страждає від посттравматичного стресу, депресії або тривоги, що були викликані зіткненням з важкими подіями під час війни. Фізичні ушкодження також ускладнюють повернення до звичного життя, змушуючи їх та їхні родини радикально змінювати свої життєві практики та побутові звички.

Тож держава має всіма силами сприяти соціальній адаптації військових, всіляко допомагати виходу з війни і поверненню до мирного життя. В Україні існує державна програма психологічної реабілітації, яка насправді займається лише відшкодуванням грошей за послуги психолога, якого військовослужбовець та його родина повинні шукати самостійно. Держава не має реальної діючої єдиної системи реабілітації ветеранів / ветеранок російсько-української війни. Така непродумана соціальна політика має одразу кілька вразливих місць – втрата соціально активної частини населення, котра через велику кількість ментальних проблем не зможе бути включеною до життя суспільства, а також підвищення рівня побутового насилля, високий рівень криміналізації та збільшення девіацій.

Серед основних проблем, з якими стикаються ветерани / ветеранки війни та їхні сім’ї в контексті соціальної адаптації, можна виділити такі: медико-реабілітаційну допомогу, проблеми соціальної взаємодії з родиною, невизначеність майбутніх перспектив, відсутність належної підтримки від держави, тощо. Такий широкий спектр проблем вимагає від держави та громадянського суспільства застосування системного підходу та виважених стратегій взаємодії між військовою і цивільною сферами життя країни.

Актуальні соціальні проблеми і потреби з якими стикаються учасники бойових дій, ветерани / ветеранки та члени їхніх родин в Україні демонструють результати дослідження проведеного з 15 по 25 січня 2024 року Українським ветеранським фондом «Актуальні потреби та бачення можливостей для кар’єрного і професійного зростання ветеранів».

Проблеми, пов’язані з медико-реабілітаційними потребами учасників бойових дій. Багато ветеранів / ветеранок повертаються до цивільного життя обтяжені фізичними травмами, такими як ампутації, черепно-мозкові травми, втрата слуху або зору, тощо. Вони можуть відчувати ментальні проблеми, пов’язані з переживанням посттравматичних стресових розладів, депресією, тривогою. Стрес, що викликає соціальне травмування є найпоширенішим симптомом перебування людини в екстремальній ситуації. Важливим механізмом боротьби з ним є особистісні ресурси – низка характеристик особистості, набутих в процесі соціалізації, що визначають ступінь адаптованості людини у конкретних соціальних умовах. Не у кожного військового вистачає особистісних ресурсів для безболісного виходу з війни. Більш того, члени родин учасників бойових дій, пропускаючи через себе досвід своїх близьких можуть пережити вторинний травматичний стрес.

Ці фізичні та психологічні травми стають перешкодою для подальшого працевлаштування, ускладнюючи отримання високооплачуваної роботи і призводять до необхідності жити на пенсію.

За результатами дослідження фонду 52,4% опитаних висловили суттєве занепокоєння щодо стану свого здоров’я, включаючи психологічний аспект. У дослідженні також йдеться, що наразі ветерани найбільше незадоволені медичним обслуговуванням (48,9%). 20,4% опитаних виявили невдоволення щодо психологічної реабілітації. Найбільш затребувані серед ветеранів / ветеранок послуги включають медико-реабілітаційні процедури, такі як санаторно-курортне лікування (69,1%), стоматологічна допомога (49,3%), зубопротезування (39,5%) та інші заходи, спрямовані на покращення фізичного здоров’я (39,4%), а також психологічну допомогу (26,9%). Окремої уваги заслуговує потреба в якісній реабілітації та лікування ПТСР (22,4%).

Саме санаторно-курортне лікування – як послуга – має чітко виражену реабілітаційну спрямованість. Реабілітація при цьому розглядається як комплекс взаємозалежних медичних, соціальних, психологічних та інших заходів, що мають за мету відновлення соціальної (трудової, професійної, сімейно-побутової) дієздатності людини шляхом максимально можливого відновлення функцій її організму, порушених хворобою. На момент опитування лише 13,8 % засвідчили, що отримують медико-реабілітаційні послуги.

Окремо слід сказати про потреби жінок – учасниць бойових дій. Поранення та контузії, великі фізичні навантаження, перебування у несприятливих умовах (переохолодження, сирість тощо) завдають великої шкоди здоров’ю жінок, у тому числі – репродуктивному здоров’ю. Водночас в госпіталях, державних медичних закладах цьому не приділяється належна увага. На думку ветеранок, у тилу досить поширений стереотип, що служба жінок на фронті відбувається у прийнятних (більш-менш комфортних) умовах. Через це питання надання реабілітаційних послуг жінкам не актуалізоване належним чином.

Проблеми соціальної взаємодії з родиною та близькими людьми виникають через труднощі в адаптації до цивільного життя. Це особливо важко для їх родин, які не завжди можуть адекватно реагувати на зміни, що відбуваються з людьми, які були активними учасниками бойових дій. Статистика показує, що третина шлюбів військовослужбовців розпадається після демобілізації. Велика частка тих, хто повертається додому з театру бойових дій мають не лише фізичні, а й глибокі емоційні травми, які їхні родини не завжди можуть зрозуміти чи прийняти. Саме тому за статистикою у ветеранів / ветеранок найнижчий відсоток шлюбів та найвищий відсоток розлучень. На сьогоднішній день кожен п’ятий з них живе один, а кожен третій – розірвав шлюб.

Уряд забезпечує безкоштовне лікування та реабілітацію військових, однак членам їхніх сімей, які хочуть бути поряд з близькими, доводиться власним коштом знімати готель чи винаймати квартиру у разі, якщо вони хочуть підтримати близьку людину та пройти разом з нею складні етапи реабілітації. Фінансово на такі витрати спроможні не всі родини. Тому непродуманість державної політики щодо організації та фінансування проживання ветеранів / ветеранок разом з сім’ями під час важливих заходів посттравматичної реабілітації лише погіршує і без того складні сімейні стосунки. За даними опитування 70% респондентів звернули увагу на необхідність санаторно-курортного забезпечення ветеранів разом з дітьми і рідними, а 32,9% – хотіли б мати спільну програму психологічної підтримки, яку на початок 2024 р. отримувало лише 4,3%.

Відсутність належної підтримки від держави стає найбільш важливим чинником, який формує негативне сприйняття ветеранами реальності цивільного життя. Так у іншому дослідженні, проведеному Українським ветеранським фондом Потреби ветеранів 2023 січень – квітень 2023 р. на питання про виконання державою своїх зобов’язань перед ветеранами 45,4% опитаних вказали, що “скоріше не виконує”. Натомість 22,1% респондентів вважають навпаки – “скоріше виконує”. Думка про те, що держава “зовсім не виконує” своїх зобов’язань перед ветеранами спостерігається у 8,3% респондентів, а про те, що “цілком виконує” – у 1,5% респондентів. Ще 23% опитаних було важко відповісти на дане питання.

Найбільш очікуваною підтримкою від держави для ветеранів та їхніх сімей є фінансова підтримка – 56,2%; зміцнення здоров’я – 52,4%. Менш пріоритетною, але не менш важливою допомогою є придбання житла – 29,2%; підприємницькі інвестиції – 27,2%; покращення житлових умов – 26,7%; освіта – 26,1%; працевлаштування – 24,1%; психологічна підтримка – 22,6%.

Важливо враховувати, що ці люди ризикували своїм здоров’ям та життям, захищаючи незалежність країни, і тому мають право на гідне цивільне життя, навіть якщо вони більше не можуть працювати. Фінансова допомога від держави є необхідною для того, щоб забезпечити ветеранів та членів їхніх сім’ї засобами для існування. Це питання не тільки морально-етичне, але й прагматичне, оскільки забезпечення високого рівня якості життя ветеранам / ветеранкам може сприяти їхній адаптації та інтеграції в суспільство. Тому держава має взяти на себе відповідальність за забезпечення соціальної підтримки і фінансової допомоги демобілізованих захисників / захисниць України.

Невизначеність майбутніх перспектив після війни є досить поширеною проблемою ветеранів / ветеранок на шляху повернення до цивільного життя. У зв’язку з чим доцільним було б створення дієвої системи переходу військовослужбовців від військової служби до цивільного життя, соціальної адаптації до нового життя після війни. Військові мають бути поінформовані про майбутні можливості та готові до соціальних викликів та реалій цивільної буденності.

Основними перешкодами на шляху до отримання належної підтримки від держави для ветеранів російсько-української війни, на думку учасників опитування, є складна бюрократична система отримання пільг (79%), труднощі в оформленні соціальних виплат та статусів (39,5%), також відсутність інформації про передбачені законодавством пільги та послуги (28,8%). На жаль, 59,5% респондентів звертають увагу на приховування та недоступність інформації про наявні права, пільги та послуги для ветеранів війни, що може свідчити про навмисне ігнорування з боку чиновників та державних службовців потреб у соціальному захисті такої категорії як учасники бойових дій.

Для вирішення усіх вищеперелічених проблем та подолання бар’єрів на державному рівні важливо створити ефективні комунікаційні канали для поширення інформації про передбачені законодавством пільги та послуги, які будуть максимально доступні для ветеранів / ветеранок та членів їхніх родин. Також важливо забезпечити вільний доступ до медичного, психологічного та юридичного консультування та допомоги фахівців інших дотичних галузей для оптимізації зусиль щодо забезпечення учасникам бойових дій і членам їхніх родин гідного життя та соціальної підтримки. Ці заходи допоможуть полегшити адаптацію, а також покращити соціальну інтеграцію.

Читайте також: