Якщо навколо буяє весна (хоча насправді вона вже чітко перейшла в літо), а біля входу до Мистецького Арсеналу вишиковуються довгі вервечки черги — це явна ознака, що настав час проведення Книжкового Арсеналу. Цьогоріч уже 12-й Книжковий Арсенал відкрився 30 травня. Триватиме він включно по 2 червня, тож охочі мають змогу в суботу й неділю відвідати книжковий фестиваль року, в якому представлені понад 100 видавництв. Де щодня відбуваються зустрічі, майстер-класи, спеціальні програми, виставки, презентації, обговорення, де можна побачити стенди усіх видавництв і окремих книгарень. Плюс мистецькі й книжкові колекції, а також — традиційна вітрина новинок, яка підказує, що ж найновішого з’явилося в книжковому світі.
Бути разом — уже перемога
Церемонія відкриття фестивалю почалася в четвер о 17-й годині. І хоч на вході, як і зазвичай, відвідувачі проходили через рамки (усе-таки, воєнний час), високих державних осіб на відкритті не було. А втім, і не відчувалося, що для підкреслення ваги й статусу події були необхідні якісь особливі постаті. На Книжковий Арсенал прийшли ті, хто його очікував, цікавився ним, і таких відвідувачів були сотні, а може, й тисячі навіть у перший день. Навіть незважаючи на робочий час. А до вечора людей ще побільшало.
Нинішній фестиваль має особливий характер: він став суворіший, відповідальніший, заглиблений в серйозні екзистенційні, історичні й філософсько-психологічні теми. А серед учасників побільшало військових. Серед них — і автори, й герої книжок, і учасники проєктів.
Коротко — про основні слова, сказані на відкритті.
Леся Островська-Люта — директорка Мистецького Арсеналу — подякувала ЗСУ, завдяки яким є можливість провести це книжкове свято, а також тим, хто допоміг його організувати. «Це фонд «Партнерство за сильну Україну», — уточнила вона, — який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, США, Фінляндії, Швейцарії й Швеції. А також Державне міністерство культури та ЗМІ Німеччини».
Подякувала і медіапартнеру «Суспільне».
Цьогорічний — вже другий після початку великомасштабної війни росії проти України книжковий фестиваль у Мистецькому Арсеналі. Директорка фестивалю Юлія Козловець розповіла, що саме тогорічний досвід допоміг цьогоріч створити й розвинути його. Фестиваль став невіддільним атрибутом нашого життя. «Не варто чекати, доки прийдуть кращі часи, — сказала пані Юлія. — Ми живемо тут і зараз. Тут зростають наші діти, дорослішають підлітки, тут ми з вами кожний день потребуємо підтримки одне одного, ми можемо бути спільнотою, яка так багато важить для кожного з нас.
Проведення фестивалю сьогодні — це вже одна з наших перемог, що дає підтримку, надію, можливість побути разом».
За тиждень до початку фестивалю під час російського обстрілу ракетами Харкова, під удар потрапила друкарня «Фактор-друк», яка належала холдингу, частиною якого є і видавництво Vivat.
Постраждали люди, згоріло понад 50 тисяч примірників видрукуваних книжок — це й видання Vivat, і книжки інших видавництв. Представниця видавництва Vivat Катерина Ільчук розповіла Суспільному Культура, що у Vivat згоріло 10 новинок, а також додруковані бестселери. Зокрема знищена збірка української фантастики «Мотанка» — ілюстраціями з цього видання прикрасили стенд видавництва. А також згорів увесь наклад книжки «Слова і кулі» — це збірка інтерв’ю з журналістами й письменниками, які вирішили стати військовими, і серед них — Максим Кривцов і Вікторія Амеліна.
Першого ж дня Книжкового Арсеналу пройшли читання поетичної збірки Вікторії Амеліної «Свідчення» та біографічної книжки «Історія впертого чоловіка» військового Олександра «Терена» Будька.
Організатори фестивалю закликали присутніх підтримати книжковий Харків: купуючи книжки, розмовляючи з видавцями, підтримуючи їх.
Фокус-тема
Шостий рік поспіль на Книжковому Арсеналі визначають фокус-тему. За словами директорки Мистецького Арсеналу, це спроба вихопити з-поміж інших питання, яке сьогодні турбує суспільство. Цьогоріч фокус-тему назвали літературознавиця Тетяна Огаркова та письменник і науковець Володимир Єрмоленко: «Життя на межі».
«Сьогодні на межі перебуває кожний з нас — і видавець, і читач, і той, хто створює книжки, — каже Тетяна Огаркова. — Ми з Володимиром багато їздимо на прифронтові, на звільнені території й бачимо руйнування, страждання людей. І бачимо тих, хто продовжує працювати у поруйнованих бібліотеках, і навіть, якщо бібліотеки повністю зруйновані, вони опікуються книжками в підземеллях, в укриттях. Як багато говорить про людину її поведінка у такій межовій ситуації! Межа проходить не на сході чи півдні, вона проходить крізь кожного з нас».
«Це межа між життям і смертю, між свободою і рабством, через близькість смерті ми ще більше цінуємо життя», — продовжує Володимир Єрмоленко.
А пізніше, першого ж дня фестивалю, ця тема була продовжена в дискусії «Межа всередині нас». В обговоренні взяли участь Павло Казарін, Олександр Михед, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Олена Стяжкіна, Олександра Комарова.
У ці дні ще не раз зверталися і звертатимуться до цієї теми.
Наприклад, наступного дня відбулися дискусії «Мистецтво опору за межею», «Зрозуміти одне одного: війна і дорослішання дітей з інвалідністю», «Бути військовим / військовою сьогодні», «Книга в укритті, книга як укриття»…
«Вдягаю піксель»
Це історії 10 українців, які знайшли себе, ставши до лав ЗСУ і водночас залишившись людьми тих же професій і навичок, якими послуговувались у мирному житті: юристом, механіком, дизайнером, кухарем, психологом, айтівцем… Про них можна прочитати на стендах зі світлинами цих воїнів — і зустрітися безпосередньо: вони змогли приїхати на Книжковий Арсенал.
На «п’ятачку», де розміщена експозиція — радісне пожвавлення: «живих експонатів» просять позувати на тлі своїх портретів і розповідати про себе.
У цьому проєкті явно відчувається відгомін сьогоднішніх турбот про поповнення лав українських захисників і пошук можливостей їхнього розв’язання.
— Так, ми хочемо показати, що навички кожної людини є важливими, — відповідає на моє запитання один з авторів проєкту, начальник відділу Управління стратегічних комунікацій Генштабу ЗСУ полковник Артемій Катков. — Кожна людина може знайти себе у Збройних Силах, як знайшли можливість застосувати свої знання і навички у ЗСУ наші герої. Вони з різних підрозділів, і це свідчить про те, що немає неможливого у внеску в боротьбу за перемогу.
Ще більше захисників країни є героями сьогоднішніх книжок і їхніми авторами.
«Без ротації»
Так називається книжка Наталки Позняк-Хоменко. Без ротації вже понад 10 років воюють ті, хто вступив у боротьбу з агресором у 2014 році. Це 21 розповідь про воїнів з Донецької та Луганської областей, котрі понад 10 років зі зброєю в руках «борються з російськими окупантами за звільнення власних домівок», — каже авторка. Це одна із серії книжок, підготовлених в Українському інституті національної пам’яті.
«Без ротації» — вийшла у видавництві «Джура» невеликим накладом, але книжку можна прочитати, скачавши її з сайту УІНП, каже Наталка Позняк-Хоменко. Вона розповідає про історію написання книжки, яка відповідає на запитання, що і чому саме так трапилося на Донбасі.
— Мені дивно чути, коли кажуть, що я написала ту книжку. Це не так. Я лише переповіла те, що мені розповідали люди. Це пряма мова — тих, хто народився на Донбасі, хто знає його зсередини, хто бачив і відчував, що там робилося у 2014–2015 роках, хто і як робив свій вибір, боровся за Україну. Зі зброєю в руках, на волонтерському фронті, чи навіть в окупації, але вони воюють за Україну — за всю, не ділячи на схід і захід, північ та південь.
Наталка розповіла, що ідея цієї книжки з’явилася в її колеги, яка їздила з 2016 року волонтером на Донбас, познайомилася із захисниками — вихідцями з тих країв, і в неї «розплющились очі» — на багатьох мешканців тих країв, їхню непоказну здатність любити Україну і захищати її. Над книжкою почали працювати у 2020 році, але це був період, коли певна частина суспільства увірувала в ілюзію про «велике примирення» — варто тільки перестати стріляти. Але для донбасівців просто «перестати стріляти» нічого не змінювало, їхні міста і села залишилися окупованими.
«Ми зустрічалися з такими людьми, записували їх, — каже авторка. — Коли почалася велика війна, половина матеріалів була виписана, половина тільки записана. Ми навіть сумнівалися, чи це ще актуально. Але через пів року таки повернулися до книжки. На щастя, всі герої були живі. Тож з їхньою допомогою всі історії були осучаснені. Адже те, про що говорилося у 2021 році, через рік сприймалося по-іншому.
Хотілось би запросити героїв книжки на презентацію, але війна триває, усі вони на передньому краї — боронять хто Харківщину чи Запоріжжя, хто — Донбас». Один із перших героїв — з Краматорська, ще у 2016 році втратив ногу, повернувся на протезі, зараз у 93-й бригаді воює на Донбасі. Це історії про фантастичних людей, я запрошую всіх познайомитися з ними».
Участь у презентації взяли також Олена Мокренчук — офіцерка управління зв’язків з громадськістю, яка також пише про війну, Олександр Хоменко, доброволець батальйону «Свобода», що воює на Донбасі, — він історик і автор кількох книжок, у яких переплітається історія і війна. І Юліана Ванчура — редакторка видавництва «Джура», в якому видана ця книжка.
Олена родом із Донбасу, вона залюблена у свій край, у людей, що живуть там споконвіку і люблять свою землю («не тих, кого переселили з росії, і вони прагнуть тут створити росію»). Для Олександра — Донецький край став рідним. Він розповів про перший захід свого батальйону на Донбас у травні 2022 року. Вони тимчасово зупинилися на станції швидкої допомоги у Лисичанську. «Станція була розбита «в хлам», — каже він. — Там постійно щось прилітало, горіли автівки, летіло скло. І коли встановлювалось тимчасове затишшя, на вулицю виходили жінки, мабуть, працівниці станції, і на клумбі з квітами акуратно вибирали скло, щоб не порізало квіти. Для мене це було шоком. Усе горить, вибухає, кругом кіптява. Я потім зрозумів: де квіти й сапка, — там українка, там українці. По селах, де прилітало, люди біля розбитих парканів садять картоплею, люди білять дерева навесні, не знаючи, чи до осені вони залишаться в цьому будинку, і чи просто залишаться жити. Ці люди спілкуються різною мовою. Скажімо, українською фонетикою, але російською лексикою. Тобто, дідусі-бабусі розмовляли живою українською мовою. А російськомовні школи своє зробили. Але квіти й сапка — два допоміжні маркери»…
Саме на Донбасі Олександр побачив найсправжнісіньку українську хату — зі сволоком, з дверима, до яких завіси злагодив сільський коваль. Справжня хата-захисниця. «Врешті-решт вона, на жаль, згоріла, але ми всі з неї вийшли живі.
Окупанти знищують усе. Тактика: все зрівняти з землею і запустити м’ясний штурм». Але люди не чекають московитів. Вони чекають Україну.
«Книжка вчить українців гуртуватися і триматися купи», — підсумовує Наталка Позняк-Хоменко.
Тренди й сенси
Так, Книжковий Арсенал давно перестав бути (та, мабуть, і не був) просто великим ярмарком книжок. Він — можливість відчути, прочитати, почути й відрефлексувати на те, що відбувається в суспільстві, у нашому житті, допомогти одне одному пройти випробування «межею».
Та все-таки головне — занурення у книжковий світ, пізнання нових тенденцій і переосмислення знаного, знайомство з новими книжками, їхніми авторами й придбання тих чи тієї книжки, без якої не можеш повернутися додому.
У кожного читача свої уподобання, і продукція сотні видавництв здатна їх задовольнити. Але загальний тренд справді помітний: особливий інтерес — до книжок про війну, тим паче — від авторів, які на ній воювали. (До прикладу — автобіографічний роман Олександра Будька з позивним «Терен», командира взводу стрілецького батальйону «Карпатської Січі», який втратив обидві ноги під час харківського контрнаступу 2022 року. «Історія впертого чоловіка» від видавництва «Прометей»).
Чи про особливості життя на «мирній території» («Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці» журналістки Марічки Паплаускайте, яка проїхала понад 8 тисяч кілометрів і провела 40 інтерв’ю, щоб показати, як залізниця стала символом народного спротиву. Видавництво «Лабораторія»).
Про історію, яка привела нас до сьогоднішнього дня (Гелій Снєгірьов «Набої для розстрілу» від видавництва «Комора» — про сфабрикований процес над «Спілкою визволення України»). Про це треба знати, щоб можна було гарантувати, що «ніколи знову».
… Про все не розкажеш. На фестивалі — могутня мистецька програма і велика палітра мистецьких книжок. У перший день відбулася презентація німого фільму «Фата Моргана» (1931 р.) режисера Бориса Тягна, від Довженко-Центру. Це одна з перших екранізацій твору Михайла Коцюбинського та єдина, що збереглася з «німого» періоду. Саундтрек створив і наживо виконав гурт «Пиріг і Батіг».
А втім, субота та неділя ще є. І кожний, хто хоче, ще може відвідати Книжковий Арсенал. На допомогу вам — програма, яку, до речі, можна взяти й на місці у друкованому форматі. https://book.artarsenal.in.ua/programa/podiyi-2024/
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА