Половинчасті рішення саміту НАТО не наблизили Україну і світ до миру
Протягом останніх 15 років чітко окреслилося суперництво і протистояння між колективним Заходом на чолі зі США і країнами Глобального Півдня на чолі з Китаєм, коли Китай почав активно розширювати свій вплив у світі через ініціативи, такі як «Один пояс, один шлях» (Belt and Road Initiative), а США відреагували на цей виклик зміцненням своїх союзів і партнерств у різних регіонах світу. На думку представників Глобального Півдня головною причиною протистояння стала боротьба з неоколоніалізмом — системою, в якій розвинені країни протягом тривалого часу використовували природні ресурси і дешеву робочу силу менш розвинених країн, що стало причиною економічного і соціального занепаду останніх.
Для досягнення компромісу між протиборчими силами, з одного боку, мають розвіятися міфи, подвійні стандарти та неоколоніальні устремління колективного Заходу, а з другого боку – мають бути стримані посягання авторитарних режимів на суверенітет інших країн за мовчазної підтримки Глобального Півдня. В результаті цього протистояння може відбутися трансформація попереднього Ялтинсько-Потсдамського світового порядку, головні інститути якого, такі як ООН, Рада безпеки ООН, Червоний хрест, МАГАТЕ та інші перестали виконувати свою місію, до нового, сформованого світовою громадськістю в результаті складних компромісів.
Великою трагедією й історичною несправедливістю для України став той факт, що це протистояння розпочалося на її території. Це призвело до величезних людських втрат і руйнування країни. Понад десять років російсько-української війни значно прискорили зазначену трансформацію світу. Почали стрімко змінюватись політичні, технологічні, соціальні цінності. На жаль, наслідки цієї трагедії поки що важко завбачити з огляду на майбутнє України – чи буде воно вибудовуватися в розвинутому, демократичному світі, чи ще на певний час визначатиметься авторитарним диктатом і пригнобленням.
Подальший плин російсько-української війни залежить як від стану справ на театрі бойових дій, так і від перспективи побудови нової євроатлантичної архітектури безпеки і регіональної стабільності у Європі. Напрацювання цієї архітектури має ґрунтуватися перш за все на врахуванні балансу інтересів США, ЄС+Великобританії (країни групи А), з одного боку, та Китаю і Росії (країни групи Б), з іншого.
Відповідно до досліджень аналітиків RAND CORPORATION (Miranda Priebe, Samuel Charap, https://www.rand.org/pubs/research_briefs/RBA2510-1.html; https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/research_reports/RRA2500/RRA2510-2/RAND_RRA2510-2.pdf), оприлюднених в кінці 2023 – на початку 2024 років, майбутня архітектура євроатлантичної безпеки і регіональної стабільності у Європі залежатиме від чотирьох можливих перспектив, які можуть бути побудовані в результаті досягнення балансу інтересів вищезазначених геополітичних гравців. Ці перспективи наступні:
Перспектива 1. «Повсюдна нестабільність». Ця Перспектива передбачає післявоєнне десятиліття нестабільності на багатьох рівнях: в Україні після її примусу піти на заморожування війни, між Росією і НАТО, в Європі і на стратегічному рівні між Сполученими Штатами і двома їхніми головними ядерними суперниками – Росією і Китаєм.
Перспектива 2. «Локалізована нестабільність». Ця перспектива передбачає більшу (у порівнянні з Перспективою 1) регіональну та стратегічну стабільність, але ризик повторення агресії Росії проти Україні залишиться високим. Політична і військова напруженість між НАТО і Росією, хоча й залишиться високою, буде нижчою у порівнянні з попередньою Перспективою. Гонка ядерних озброєнь між США з одного боку, та Росією і Китаєм, з іншого буде більш контрольованою. Відбудеться зменшення глобальної економічної фрагментації світу, що приведе до менших негативних наслідків для економіки США і колективного Заходу.
Перспектива 3. «Холодна війна 2.0». Ця Перспектива буде характеризуватися атмосферою, подібною до холодної війни другої половини минулого століття. Буде зберігатися стратегічна та регіональна напруженість, при тому, що ризик нової агресії Росії проти України зменшиться. Відчуваючи загрозу від зміцнення позицій американських військ в Європі, ослаблена Росія, для захисту своїх інтересів, буде більше покладатися на ядерний шантаж і тактику сірої зони. США активізують гонку ядерних озброєнь як з Росією, так і з Китаєм. Країни Заходу підтримають вступ України до НАТО.
Перспектива 4. «Холодний мир». Хоча російсько-українська війна назавжди змінить ландшафт безпеки, ця Перспектива буде характеризуватися більшою стратегічною, регіональною та локальною стабільністю у порівнянні з попередніми Перспективами. Колективний Захід відкладе на невизначений час запрошення України до НАТО, але максимально сприятиме її руху в ЄС.
З урахуванням передбачення цих глобальних змін Світовий центр даних «Геоінформатика і сталий розвиток» (https://wdc.org.ua/) виконав дослідження можливих сценаріїв майбутнього геополітичного статусу України із застосуванням методів штучного інтелекту, інструментів розвідки на відкритих даних (OSINT), інтелектуального аналізу великих даних (Big Data) та Дельфі-аналізу. Дослідження показують, що найбільш ймовірними для України, за відповідних Перспектив, які, значною мірою не залежать від України, є такі сценарії.
Сценарій «Порохова бочка», за умови виникнення Перспективи 1 «Повсюдна нестабільність» (7 пунктів з 8 за шкалою Міллера). Ситуація в Україні після її примусу піти на заморожування війни залишиться вибухоподібною. Росія й Україна будуть неперервно порушувати режим припинення вогню та готуватися до наступної масштабної війни.
Сценарій «Швейцарська модель – Стамбульське комюніке», за умови виникнення Перспективи 2 «Локалізована нестабільність» (5 пунктів з 8 за шкалою Міллера). Відповідно до цього сценарію Україну змусять погодитися на позаблоковий статус неядерної країни за наявності чітких документальних гарантій від низки країн. За цієї умови в Україні не розміщуватимуться іноземні військові бази та військові контингенти, а сама вона не вступатиме до жодних військово-політичних союзів, але отримає гарантії безпеки від низки країн у тому числі від країн Заходу, можливо від Китаю, Туреччини і навіть від Росії.
Сценарій «Західна Німеччина + Норвегія» за умови виникнення Перспективи 3 «Холодна війна 2.0» (4 пункти з 8 за шкалою Міллера). Україна стає членом НАТО за західнонімецькою моделлю п’ятдесятих – вісімдесятих років минулого століття. Для України це означатиме поширення статті п’ять Статуту НАТО лише на власні території до лінії розмежування. При цьому союзники, тобто члени НАТО, не будуть надавати військову підтримку наступальним діям України у разі, якщо б Україна вирішила повернути собі свої окуповані території. Додатково до цих умов додаються нові під назвою «Модель Норвегії», що означає, що Україна за прикладом Норвегії часів Холодної війни повинна відмовитися від розміщення ядерної зброї, іноземних військових контингентів на своїй території та проведення військових навчань поблизу російських кордонів.
Сценарій «Двосторонні договори про взаємну оборону» за умови виникнення Перспектива 4 «Холодний мир» (6 пунктів з 8 за шкалою Міллера). Відповідно до цього сценарію Україна змушена буде відмовитися від подальшого руху до НАТО і прийме статус нейтральної держави. У цьому випадку Україна залишить за собою право подальшого руху до ЄС, а Європейський Союз може запропонувати пакет безпекових зобов’язань для України. У такому випадку, якщо проти України, як члена ЄС, буде здійснюватися військова агресія, то інші члени співдружності будуть підтримувати її фінансово, політично і брати на себе зобов’язання щодо взаємної оборони, і, навпаки, Україна має підтримувати інших членів ЄС у подібній ситуації.
У випадку, якщо будуть досягнуті умови для початку переговорного процесу, на думку аналітиків RAND CORPORATION (Samuel Charap and Jeremy Shapiro, https://www.foreignaffairs.com/ukraine/how-pave-way-diplomacy-end-war-ukraine) він міг би проводитись у три етапи.
На першому етапі мають бути обговорені базові питання: припинення вогню; розведення військ; створення контактної групи та напрацювання умов її роботи; створення моніторингової комісії в особі третьої сили – третейського судді. На другому етапі мають бути проаналізовані сценарії можливого геополітичного статусу України і досягнуті домовленості про втілення того, який буде погоджено шляхом компромісу. Третій крок передбачає обговорення і напрацювання нової архітектури євроатлантичної і європейської регіональної безпеки на основі балансу інтересів США, ЄС+Великобританії, Китаю і Росії, угоди про контроль над звичайними озброєннями, припинення воєнних дій, налагодження мирного співіснування в контексті тривалого перемир’я в цьому конфлікті.
Висновки американських і українських дослідників вказують на те, що шлях до досягнення умов для початку переговорного процесу буде складним і тривалим. Глобальний саміт миру, який відбувся в Швейцарії 15-16 червня 2024 року став лише першим кроком на цьому шляху. На даний час, як учасники конфлікту, так і міжнародна спільнота ще не мають напрацьованої платформи для початку перемовин, що підтверджується і дослідженнями Світового центру даних з геоінформатики та сталого розвитку. Наприклад, станом на травень 2024 року міра збіжності Української Формули Миру та мирного плану Ердогана має місце лише по чотирьох розділах з десяти (розділи 1,4,9,10 української формули) і досягає 26 пунктів з 80 максимально можливих (32,5%), що є недостатнім для формування конструктивної переговорної платформи і вказує на перспективу продовження війни у 2024 і, можливо, у 2025 році.
На відсутність конструктивних передумов початку переговорного процесу, спрямованого на завершення війни, вказує і позиція Росії, сформульована 14 червня 2024 року в ультиматумі лідера країни агресорки. Відповідно до вимог Росії українські війська мають бути повністю виведені з територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей у межах адміністративних кордонів. Крім того, Україна має повідомити про свою відмову від вступу до НАТО. Виходячи з того, що за даних умов цей ультиматум принципово не може бути виконаним, Росія свідомо залишається на позиції продовження війни.
Таким чином, якщо в результаті виснаження протиборчих сторін складуться умови для початку переговорного процесу, спрямованого на припинення війни, головне питання буде полягати в тому, на яких умовах можуть відбутися ці переговори і які гарантії безпеки для України можуть бути досягнуті.
Обнадійливим у безпековому відношенні є старт євроінтеграційного процесу, який відбувся 28 лютого 2022 року, за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, коли Україна підписала заявку на вступ до ЄС. Так, 8 листопада 2023 року Єврокомісія рекомендувала розпочати цей процес, а 14 грудня 2023 року Європейська рада 26 голосами підтримала початок переговорів про членство України в ЄС. Міжурядова конференція України та ЄС, яка відбулася 25 червня 2024 року у Люксембурзі, офіційно оголосила про початок переговорів про вступ до Європейського Союзу. За кілька днів до цього Євросоюз затвердив переговорну рамку для України. Зараз на шляху до ЄС Україна ще має пройти наступні етапи:
Отримати висновок Єврокомісії про успішне завершення переговорів та досягнення Україною відповідності критеріям вступу; отримати рішення про підписання Угоди про вступ України до ЄС; пройти через складний процес ратифікації угоди парламентами держав-членів ЄС і набуття Україною повноправного членства в Євросоюзі. Для здійснення цих кроків можуть знадобитись роки чи десятиріччя, але інших можливостей історія для України не відводить.
Значні надії на отримання гарантій безпеки Україна покладала на ювілейний саміт НАТО, який відбувся в Вашингтоні 9-11 липня 2024 року. На цьому саміті Україні була надана суттєва політична і воєнна підтримка, яка стала дуже важливою для захисту країни у ситуації, що склалася. Зокрема, було підтверджено незворотне майбутнє України в НАТО і схвалено прогрес України у реформах. Разом з тим, було наголошено, що запрошення України до НАТО буде надіслано, лише тоді, коли усі його члени погодяться та умови будуть виконані і що Україна може приєднатися до НАТО лише після завершення війни з Росією.
Така нерішуча і подвійна позиція Альянсу стосовно умов надання гарантій безпеки Україні стала новим, потужним подразником для Росії і заохоченням для продовження війни. Тобто половинчасті рішення колективного Заходу стосовно російсько-української війни не наблизили Україну і світ до миру, а навпаки відсунули у невизначене майбутнє досягнення умов для закінчення війни і, на жаль, підняли військове протистояння на більш високий, кровопролитний рівень.
Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ,
академік НАН України