Не впевнений, що я б виклав власних 300 гривень за відвідини цієї місцини. Та ще й доїхати якось туди треба, якщо немає власного транспорту — це задача з зірочкою.
Це я про Межигір’я — резиденцію четвертого, хай би він пропав, президента України Віктора Януковича.
Потрапив я туди нещодавно уперше, та й то завдяки екскурсії, організованій для учасників конференції до Дня працівників заповідної справи. Разом з директорами національних парків та заповідників нашої країни.
Перше враження: величезна схожість із парками навколо кримських палаців — Лівадії, Масандри, Місхору. Не з білоцерківською Олександрією чи Шарівкою (Харківщина), а саме з Кримом. З топових варто було б ще порівняти з Софіївкою, але там я не був, тож зробити цього не можу. Рівненькі огорожі з екзотичних кущів, екзотичні дерева, басейни з коропами кої різних кольорів. Розкішні різноколірні гортензії, мармурові статуї, система автоматичного зрошення.
А ось алея рододендронів, включно з нашим поліським рододендроном жовтим. На момент екскурсії вони вже відцвіли, але варто узяти на замітку і приїжджати у пік буяння, має бути красиво.
Дуже гарні окремі деталі — кущики, вазочки у парку, алейки, сходи, затінені виткими рослинами галереї. Прекрасний краєвид з високого берега на Дніпро (точніше — Київське водосховище). Кому не ліньки, можуть піти найдовшим з трьох туристичних маршрутів і подивитися ближче: що ж то за сила повалила сосни — стихія, чи бобри. «У нас ці тварини точно мешкають», — усміхається завідувачка наукового відділу Вікторія Угня. Відділ створено нещодавно, там працюватимуть десять науковців, але наразі є тільки шефиня, яка шукає мотивовані й грамотні кадри. «Зокрема, нам потрібні ботаніки, зоологи», — закликає поширювати цю інформацію Вікторія.
Після втечі Януковича Межигір’ям опікувалися громадські активісти, які не дали остаточно розграбувати майно, яке диктатор не встиг вивезти вантажівками. Державні млини мелють дуже повільно, тож поки прокуратура наклала арешт, поки Кабмін вирішував, що кому передати, небайдужі громадяни опікувалися усім цим чималеньким комплексом, давали йому раду, доглядали, годували страусів, лебедів та іншу живність, стригли газони й охороняли усе гамузом.
Близько року тому ВРУ ухвалила спеціальний закон, яким Межигір’ю було надано статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Хоча рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення ухвалює Президент України. Але для Межигір’я зробили виняток, і навіть вписали це у Закон про природно-заповідний фонд (ст. 53). Дивно…
Зараз відбувається опис і передання майна новому керівництву парку-пам’ятки. Попри те, що Янукович вивіз цілий караван картин, посуду, коштовностей, тут ще залишилися цінні речі. До опису вносять дверні ручки, замки, дрібні деталі інтер’єру — усе не з барахолки, не з ринку «Юність», усе було свого часу ретельно підібране й або виконане на замовлення, або придбане у топового виробника.
Директор Межигір’я Сергій Юзвенко приносить товсту папку-додаток до актів прийняття-передання й показує колегам. Пана Серія директором призначили десь рік тому, і майже весь цей рік він займався документами, актами, описами, підготовкою наказів та іншою бюрократією. Досвід у цьому має чималенький. Як видно з його декларацій, у 2015-му був заступником начальника управління — начальником відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби (СУ ФР ГУ ДФС) у Київській області. А у 2017 працював у ГУ ДФС у Донецькій області (заступником начальника відділу управління оперативного звʼязку на окремих територіях зон АТО). У 2021–22-му — уже ближче до охорони природи: перший заступник начальника Державної екологічної інспекції Столичного округу — перший заступник Головного держінспектора з охорони навколишнього природного середовища Столичного округу. Нічого не маю особисто проти пана Юзвенка, але, як на мене, об’єктами природно-заповідного фонду все-таки повинні керувати люди, які мають профільну освіту і які здобули посаду за конкурсом. Як це записано у законі про природно-заповідний фонд. Так, на період воєнного стану законодавці зробили виняток, дозволивши призначати керівників установ без конкурсу. Але чим саме війна завадила провести такий конкурс на посаду директора Межигір’я — незрозуміло.
У сам палац Януковича — «Хонку» — через ту саму інвентаризацію потрапити не вдалося, як і побачити знамениті пеньки, пробіжкою якими ексдиктатор демонстрував журналістам свою хорошу фізичну форму. Хоча, як на мене, саме ці об’єкти, та ще страуси й зоопарк як такий з можливістю погодувати тварин, є найбільш привабливими «туристичними магнітами» для відвідувачів. Це природничників можуть зацікавити такі екзоти, як метасеквоя гліпостробовидна чи гінкго дволопатеве. А більшість таки хочуть музей ретроавтомобілів або алею сакур (але у період цвітіння).
Нові співробітники парку-пам’ятки мужньо намагаються включати в екскурсії історичні деталі. Наприклад, до відвідувачів виходить княгиня Ольга, яка розповідає, що саме вона понад тисячу років тому заснувала Межигірський монастир, який став одним з найбільших християнських центрів України тих часів і вважався «другою Лаврою». А самі екскурсоводи згадують і про те, що в Межигірському монастирі був прихисток для старих козаків, і про порцеляновий завод, який славився своїми виробами, і про санаторій для радянських та партійних бонз.
А після цього знову чують запитання про те, чи справді у ставках парку мешкали червонокнижні риби-веслоноси (вид осетрових), і де саме розташований вертолітний майданчик.
Екскурсія коротшим маршрутом завершується на полі для гольфу. На перший погляд — це чудова нагода привабити у парк ще одну категорію відвідувачів, збирати тут спортсменів та вболівальників. Але, як виявляється згодом, поле не відповідає стандартам, тож офіційні змагання тут проводити не можна. Ще одна валіза без ручки, ще одна безглузда забаганка «царя».
Щодо якої керівництво і парку, і Міндовкілля, якому парк підпорядковується, сушать голови. Залишити як є — але скільки ж коштуватиме догляд? Чи переробити/перетворити на щось іще — але скільки ж коштуватиме ця трансформація?
Скоро Межигір’я знову повноцінно запрацює, вже з новим керівництвом. Усім, хто доглядав за парком останні десять років, дирекція пропонує залишитися працювати, але наскільки нові умови роботи влаштують людей — невідомо. Як і наскільки фінансово успішним буде новий етап функціонування парку. Життя покаже.
Олег ЛИСТОПАД
Фото автора