Українці добре відчувають екзистенційну загрозу,

Відомий вітчизняний журнал NV взяв інтерв’ю у члена-кореспондента НАН України, д.с.н.Євгена Головахи, представивши його не тільки як директора Інституту соціології НАН України, але і найавторитетнішого соціолога країни (при тому, що Є.І. себе так не називає, завжди віддаючи данину поваги своїм авторитетним колегам). Про це ідеться у короткому резюме розмови, яку оприлюднили в Інституті Соціології НАНУ.

Журналістка Ольга Духніч сформулювала те, що її редакцію цікавило передусім: чи готові українці сьогодні до тривалої війни, що думають про перемогу і чому захоплюються націоналізмом. Інформуючи читачів, що директор ІС НАНУ у своїх висновках спирається на безпрецедентний щорічний моніторинг, котрий 30 років поспіль заміряє стан і настрої українського суспільства і який Євген Головаха започаткував 3 десятиліття тому спільно з видатною українською соціологинею Наталією Паніною, журналістка назвала цей проект справою життя очільника вітчизняних академічних соціологів і вказала, що нині директор ІС НАНУ передав роботу над продовженням даного дослідження учням і соратникам.

Журналістка звернула увагу на застереження, з якого вчений розпочав розмову: «Суспільство стає більш обережним у своїх оцінках. У відповідях респондентів за останній рік дуже зросла соціальна бажаність, особливо, якщо мова йде про телефонні інтерв’ю. Навіть я, як соціолог, повинен думати перед тим, як говорити: як формулювати питання, як оприлюднити те, що може зашкодити країні. Люди теж починають думати, а можна щось говорити, чи треба в певній ситуації щось говорити. Наприклад, панічні настрої, їх намагаються не допускати, щоб не сприяти масовій паніці. Але при цьому люди не бояться висловлювати свої погляди стосовно інших сфер – політики, релігії, суспільства, більше, ніж боялись до війни. У нас є з чим порівняти нинішні цифри. В листопаді 2021 року 47% респондентів вважали, що можуть вільно висловлювати свої погляди, 32% респондентів – що ні. В 2024 році ці цифри: 48% респондентів вважають що можуть вільно висловлювати свою думку, 27% – що ні.

Журналістку зацікавила тенденція зниження респондентами оцінок ефективності держави. Соціолог зазначив: «До війни оцінку держави в Україні можна було б назвати суворо реалістичною. Однак в 2022 році ми могли констатувати ейфорію, вона росла особливо в період наших успіхів на фронтах, коли несподівано дуже високо в 53,7 % на травень 2022 року була оцінена ефективність держави. 2022 рік, я називаю періодом нереалістичного оптимізму і такого першого шокового ентузіазму. Тоді і з мобілізацією проблем не було, добровольці шикувалися у черги. Люди навіть економічну ситуацію в країні почали оцінювати вище, ніж в 2021 році, хоча вже тоді 30% економки було зруйновано. Тож ці цифри були не про економіку, або державу, а про загальне національне піднесення. І дійсно це було піднесення, це було формування таке прискорене політичної нації. І це був рік, коли вони побачили, наскільки у світі повага до України піднялася і, відповідно, самоповага людей. А звідси всі оцінки стали більш оптимістичні. Уже 2023 рік, я б так сказав, це був рік поміркованого оптимізму. Оптимізм ще залишався. Оцінки держави були вищі, ніж у 2021, але вже це був такий поміркований оптимізм. А у 2024 році вони знову повертаються до суворого реалізму. 32,9% процентів опитаних вважають, що центральні органи влади не справляються зі своїми обов’язками, 42,8% – справляються лише частково, а тих, хто вважає, що держава справляється з своїми обов’язками лише 7%. Це дуже вже близько до цифр довоєнного 2021 року».

На питання редакції –А яким же є соціальний договір між державою і громадянином в таких умовах? – вчений відповів виважено: «Я думаю цей договір і далі виглядає нормально, але є набагато більш реалістичним та прагматичним. Люди виставили оцінки державі, їх представники влади мають дуже ретельно вивчити і продумати. Люди не хочуть порушувати свій договір – «вам ми віддаємо можливість керувати країною, а ви маєте бути ефективні». Цей договір поки залишається. Інша справа, в нього вже включена критика і оце соціологи фіксують».

Журналістка поцікавилась динамікою відмінностей між регіонами і соціолог запевнив: «Ці відмінності не зростають. Ви розумієте? Вони в абсолютному значенні зростають, а в відносному – ні. Якщо наприклад падає кількість людей які вірять в перемогу, то вони падають узгоджено паралельно по всіх регіонах. Принципові регіональні відмінності не відродилися і це дуже важливо. Тобто ми «склеїлися» як суспільство і об’єднують нас, передусім, такі фактори: перше місце – віра в краще майбутнє України – 53%. Друге місце, відчуття втрати нормального життя – 40%. Третє – патріотичні почуття – 38%, четверте – спільні труднощі життя – 35%, п’яте – національна ідея побудови незалежної держави – 35%. Це те, що об’єднує. А тепер дивіться, що раніше роз’єднувало – різна мова та різні політичні погляди. Зараз мову 24% респондентів вказали як ту, що об’єднує, політичні погляди об’єднують 6% респондентів . Тобто, ці фактори, які роз’єднували, вони зараз для об’єднання і роз’єднання вже такого значення не мають»

Щодо впливових соціальних груп в українському суспільстві, соціолог підкреслив: «Найбільш впливовою групою в українському суспільстві респонденти називають підприємців – 55%, військових – 54%, робітників та фахівців – 51%, а ось мафію, яку в 2012 році українці називали найбільш впливовою, нині такою вважають лише 13% українців і це показує наскільки ми як суспільство змінилися. До речі лише 21% респондентів вважає політиків впливовими, а в 2021 році таких було 30%».

В ідеологічному аспекті – зазначив аналітик – головна тенденція: українці, як і уся Європа, правішають. Порівняймо: 2012 рік. Знаєте, скільки в нас було націоналістів? – 2%. А націонал-демократів – 7% Комуністів з соціалістами – 20%, в нас переважали ліві. Лібералів було 1%. У 2021 році ситуація вже змінилася. Вже комуністів з соціалістами залишилось 13%, лібералів стало 3%, націоналістів – 3%, а націонал-демократів – 10%. Тобто вже разом правих стало 13 і лівих 13. А в 2024 році націонал-демократами себе вважають 26%, а націоналістів вже 18%, лібералів – 10%, а комуністів з соціалістами 2%. Ми бачимо чітке послідовне правішання українців, зрозуміло викликане війною, до того Майданом, але в цілому це вкладається в загальноєвропейські процеси.

Вчений підкреслив, що українці добре відчувають екзистенційну загрозу: «Ми питали чого зараз люди з вашого оточення побоюються більше всього? Небезпеки, пов’язані з війною – 82%. Тобто це головний страх. На другому тільки місце зростання цін – 59%, 45% респондентів бояться невиплат зарплат та пенсій. Примітно, що 32% українців бояться голоду, а в 2021 році таких було 33%, війна на цей страх не впливає, він скоріше за все сягає культурного досвіду Голодомору. Проте важлива для мене цифра, що 51% українців боїться розпаду держави Україна в 2021 році таких було лише 21%, тож цей страх актуальний і він теж про цінність держави. Цікаво, що знижується і страх перед чужинцями. Напливу біженців, мігрантів та переселенців боялося 14% українців, а зараз усього 6 %».

На питання редакції: «Чи готові люди в Україні й далі терпіти складнощі війни?» професор відповів: «Ми задавали це питання в перший рік війни у грудні 2022 року, тоді терпіти, скільки треба були готові 69% українців. Я казав – бачите, наскільки у нас міцна психологія, яка стійкість, яка впертість. Скільки завгодно. Тобто хоч 100 років. А зараз на це питання позитивно відповіли тільки 43%. Тобто вже ми не маємо абсолютної більшості, ми не розраховані на скільки завгодно війни, і про це треба думати, треба бачити конкретний термін її закінчення. Я думаю, що це має розуміти влада. А от терпіти, але обмежений час в Україні готові 26% респондентів, тобто ті ж самі 69% готові терпіти. Але вже не скільки завгодно, для них важливо бачити горизонт війни. Мені здається, що це дуже важливі дані для розуміння того, що треба підтримувати дух. Треба людям пояснити. Треба більше говорити, що ми не залишимо їх назавжди в ситуації війни. Взагалі не готові терпіти в грудні 2022 року були 5% респондентів, а зараз вже 14%. Тож 9% увірвався терпець, це немало, але не принципово. Але з’явилася велика група невизначеності –17% опитаних важко відповісти на це питання, як і щодо строків закінчення війни (60% респондентів обрали варіант «важко сказати»).

На запитання журналістки: «Як загалом можна було б охарактеризувати портрет суспільства третього року війни?» лідер вітчизняних академічних соціологів резюмував: «Суворий реалізм. Тобто українці вже не вірять, що війну можна закінчити швидко. Залишається цінність України як власної незалежної держави, мовно-культурний фактор – це вже визначальний фактор для того, що буде відбуватися в культурному житті українського суспільства – 80% опитаних поза фактом – спілкуються вони російською чи українською – прагнуть бачити в Україні єдину офіційну державну мову – українську, мовно-культурна українська домінанта в суспільстві сформувалась, але при цьому, це суспільство толерантне до інших культур. Це суспільство, яке більш критично ставиться до влади і політичної ситуації, ніж це було на початку війни. Це дуже стійке суспільство, хоча треба звернути увагу на те, що в суспільстві все-таки з’являється певний сегмент людей, які знаходяться у стані невизначеності. І від того, в який бік будуть схилятися їх уявлення і емоції, буде багато що залежати. Важливі і об’єктивні події, але дуже важливо, яким буде цей діалог з невизначеними представниками суспільства. Це, насамперед, залежить від влади і від представників еліти, від публічних спікерів і, звичайно, від медіа».

Повністю матеріал див тут: https://nv.ua/…/evgeniy-golovaha-sociologicheskiy…

Читайте також: