Як правильно діяти під час аварії на АЕС чи ядерного обстрілу; які інформаційні війни веде росія; як повертали колекцію кримського золота з Амстердаму; які механізми й біомаркери посттравматичного стресового розладу; що таке синхротронні експерименти — виступи на ці та інші теми можна було послухати під час НеБуденних розмов про науку, які організувала Платформа БуДні Науки та її партнери. Подія відбулася у кампусі American University Kyiv.
Математикиня Олександра Антонюк, фізик Володимир Улещенко, фізик Олександр Кордюк, патофізіолог Віктор Досенко, економістка Марина Хмара, хімік Ігор Комаров та інші вчені розповідали про складні речі просто й доступно.
Ми ж хочемо звернути увагу читачів на один з виступів, у якому археологиня Оксана Ліфантій розповіла про повернення кримських колекцій Україні та інформаційні війни, які веде росія. Знати про інформаційну «зброю», яку використовує російська пропаганда й російські науковці, важливо, щоб будувати власну політику опору.
Оксана Ліфантій — провідна наукова співробітниця Скарбниці Національного музею історії України, кураторка виставки «Скарби Криму. Повернення». Дослідниця знає, яких зусиль коштувало повернути кримські колекції в Україну.
«Ми всі мілітаристи й імперці»
Свій виступ пані Оксана почала з цитати людини, яка є обличчям музейної галузі в росії, директора Ермітажу Міхаїла Піотровского. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Піотровскій почав висловлюватися максимально відкрито й озвучувати основні ідеї того, як у рф працює музейна галузь і, можливо, вся наука.
У червні 2022 року директор Ермітажу заявив (перекладаємо українською): «Наша остання виставка за кордоном — це просто потужний культурний наступ, якщо хочете, така собі спецоперація, яка багатьом не подобається. Але ми наступаємо. І ніхто не може завадити нашому наступу».
Міхаїл Піотровскій кілька разів повторив зі сміхом, що, «представляючи музейну галузь росії, ми всі – мілітаристи й імперці».
Це було у дні, коли світ був розгублений, лунали припущення, що, можливо, є й «хороші росіяни». І «хороший русскій» озвався. Він заявив, війна — це нормально, адже це нормально — хотіти «самоствердитись».
Директор Ермітажу говорив дуже відверто і без будь-якого страху. Мабуть, був стовідсотково упевнений, що росія ось-ось переможе. А переможців, як відомо, не судять. «Він висловив позицію, яку займає офіційна російська наука упродовж багатьох років», — наголосила науковиця.
Цей «представник російської інтелігенції» дав чимало інтерв’ю, за якими кожен, хто має очі й вуха, може зрозуміти не тільки, що думають російські науковці при владі щодо тих чи інших історичних подій, а і як вони планують діяти на окупованих українських територіях.
«На Донбасі треба робити приблизно те саме, що робимо по всій росії, коли проводимо дні Ермітажу, — заявляв Піотровскій ще в січні 2024-го. — Таке включення зробить їх частиною одного з нами простору».
І далі пояснює, мовляв, ситуація вимагає і всілякої невоєнної роботи. І що «спецоперація» тільки тоді буде переможною, коли позаду того, хто робить снаряди, стоятиме той, хто готовий до наступного дня після перемоги.
Ми розуміємо, що нашим читачам противно читати про ниці плани наших ворогів, але все ж просимо дочитати до кінця. В українців не повинно залишитися жодних ілюзій, що російські «інтелектуали» так само відповідають за війну, як і російські військові.
Директор Ермітажу прямим текстом озвучує, що музейна галузь відповідальна за те, як формується самосвідомість населення на територіях, які окупувала російська федерація. «Немає жодних напівнатяків, усе озвучено максимально прямо й чітко», — наголосила Оксана Ліфантій.
Вона також пояснила, чому історія кримської виставки пов’язана з політикою, яку веде росія за кордоном.
«Золотий острів»
Виставка, речі з якої затрималися в Амстердамському музеї, була плановою закордонною виставкою. Розпочалася вона в липні 2013 року у Німеччині, під дивною назвою «Крим — золотий острів у Чорному морі».
Українські вчені запитували у кураторки виставки Валентини Мордвінцевої, громадянки росії, яка тривалий час працювала в Україні: чому острів? Мордвінцева відповідала плутано, мовляв, спочатку планувалася виставка в Японії, і це був «поетичний образ».
Потім виставка переїхала у Нідерланди й змінила назву на «Крим: золото і таємниці Чорного моря». Вона відкрилася на початку лютого 2014 року, а через кілька тижнів почалася окупація Кримського півострову.
Музей Алларда Пірсона, де відбувалася виставка, «розгубився» й відмовився повертати речі й Києву, і кримським музеям. Нідерландський музей запропонував розв’язати питання в суді, або — шукати консенсус сторін. Судові засідання затягнулися, і чимало експонатів з кримських музеїв затрималися в Амстердамі майже на 10 років.
«Ми їздили до Амстердаму, щоб оцінити стан колекцій, і я запитувала у колег з музею Алларда Пірсона, як вони ставилися до того, що відбувалося в Україні у 2014 році, — згадує науковиця. — Більшість відповідала, що вони «не бачили війни». І що війну побачили тільки у 2022 році».
Чому ж вони так думали? Чому багато людей погоджувалися, що Крим російський? На думку дослідниці, для цього було чимало причин, однією з яких є й культурна політика росії, зокрема, робота музейної галузі.
На обговорення судової справи щодо кримських колекцій, на думку науковиці, впливало поширення чуток з різними версіями подій. «Це класична схема, коли інформаційні джерела озвучують різні версії події. Це робиться, щоб дезорієнтувати людей», — пояснила пані Оксана.
Одним з напрямків роботи росіян за кордоном була дискредитація України. «До речі, така ж дискредитація була і в 90-х роках, коли просували тези, що Україна не має кваліфікації утримувати свою зброю, зокрема ядерну, — нагадала науковиця. — Це ж саме говорили у 2014 році про культурну спадщину. Брали окремі приклади, «роздували» їх і говорили, що Україні байдуже щодо культурної спадщини».
Пропаганда насаджувала думку, що попіклуватися про безцінні кримські артефакти може тільки «велика росія» зі своїми великими грошима.
Солодкі горизонтальні зв’язки
На думку Оксани Ліфантій, російський вплив у культурному і науковому просторах просувався впродовж багатьох років. «Таке враження у мене склалося під час спілкування з колегами на міжнародних конференціях», — зазначила вона. Росіяни поширювали чутки, що з тим чи іншим ученим з України краще не співпрацювати, бо вони, нібито, «менш кваліфіковані».
А після 2014 року доводилося постійно пояснювати колегам за кордоном, що якщо вже вони запрошують російських науковців на конференції, то не можна дозволяти їм розповідати про розкопані під час окупації пам’ятки Криму та інших територій. Бо це неетично й порушує міжнародне законодавство.
«На це мені відповідали: ну, ми ж з ними давно співпрацюємо, це дуже коректні й інтелігентні люди», — згадує пані Оксана.
Інакше кажучи, багаторічні горизонтальні зв’язки російських науковців з дослідниками з інших країн дуже вплинули на сприйняття європейців (та й не тільки європейців).
Також, за словами Оксани Ліфантій, ведеться масований наступ на уми наукового та культурного середовища через залучення у проєкти, які фінансуються з бюджету російської федерації. І, на жаль, для деяких науковців за кордоном гроші важать більше, ніж етика.
«Скіфи, воїни Сибіру»
Ще один варіант роботи з масовим глядачем, споживачем культурного продукту — закордонні виставки росії.
Під час таких виставок просуваються і політичні, й імперські месиджі.
Наприклад, на виставці в Метрополітен-музеї у 2000 році «Золоті олені Євразії» показували «скіфські й сарматські скарби з південної росії». На цій виставці були й речі, знайдені на теренах України, які потрапили в колекцію Ермітажу. «Музей, який приймав виставку, наполіг на тому, щоб вказати інформацію про походження кожної речі», — каже доповідачка.
Ця вимога правильна, але саме російські музеї часто її ігнорують. У пізніших виставках росіяни «забували» вказувати, що ті чи інші музейні скарби були знайдені на території України.
«Дуже цинічною була виставка, організована у Британському музеї, яка мала назву «Скіфи, воїни Сибіру», — розповіла пані Оксана. На банері виставки зображено золотого вершника зі списом у руках. Цю золоту пластинку було знайдено в Криму і вивезено до росії.
Звісно, про Україну в каталозі не згадано жодного разу. Всі речі були підписані «Північне Причорномор’я» чи «Придніпров’я».
Українські вчені намагалися порушувати це питання, МЗС звернувся до музею, але звідти відповіли, що, мовляв, так підписав Ермітаж, нічого неправдивого не написано, це ж справді Північне Причорномор’я.
Ще одна скандальна виставка відбулася в Єкатеринбурзі під назвою «Кєрчь — самий дрєвній город росії». Проведенню виставки, за словами науковиці, сприяло те, що російська академія наук оголосила дату заснування міста Пантікапей (давногрецького полісу, що існував на місці Керчі). І російськими ЗМІ пройшла хвиля радісних публікацій про те, що Керч — найстаріше місто росії. У Єкетеринбурзі демонстрували колекції Керченського історико-архітектурного заповідника з окупованого Криму.
Одна з сумнівних виставок — «Золото Візантії» у Новгороді. На ній демонструють колекції з фондів Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Хоча, здавалося б, який стосунок має античне золото до Візантії? Виставка мала тривати до січня 2024 року, але її продовжили до січня 2025-го.
російські гранти
«Інший варіант інформаційного впливу — залучення іноземних учених до співпраці на окупованих територіях», — зазначила науковиця. Так росіяни намагаються легітимізувати свої дослідження в окупованому Криму.
На конференції в Криму запрошують учених з Чехії, Франції, Румунії. Один з таких учених — Мішель Казанський. Він живе у Франції, але активно працює в Криму, його грантовий проєкт має назву «Лабораторія «Візантійський Крим».
Величезною проблемою є й масові археологічні дослідження на території окупованого Криму. «Ми не знаємо, скільки досліджень виконано в Криму за десять років, — наголосила пані Оксана. — Але це величезний масив інформації. Дані, здобуті на території Криму, не можна використовувати!»
Кримський інститут стратегічних досліджень склав карту масових розкопок за роки окупації Криму. На жаль, вона містить не всі розкопки (повної карти, за словами пані Оксани, на сьогодні немає). Але карта дає чітке уявлення про масштаби археологічних розкопок.
Більшість експедицій було організовано Ермітажем, російські вчені копали в районах, де були розташовані античні міста й середньовічні фортеці.
Також в окупованому Криму діють експедиції від російської академії наук.
Зокрема, було проведено розкопки під час будівництва траси «Таврида». За офіційними повідомленнями, було досліджено сто пам’яток археології, частина з них нововідкриті. Це тисячі археологічних предметів. Копали під час будівництва Керченського мосту, газопроводів, військової інфраструктури тощо.
«Було знайдено тисячі й тисячі речей, які виведено за межі офіційної науки. Це масштабна катастрофа в історії археологічної науки», — наголосила дослідниця.
Підготувала Світлана ГАЛАТА
На фото: виступ Оксана Ліфантій під час НеБуденних розмов про науку; незаконні розкопки російських археологів у Криму
Повністю розповідь пані Оксани можна послухати за лінком: http://surl.li/zrwpbl
Читайте також: