Розмови про необхідність реформувати лісове господарство точаться чи не від перших днів проголошення незалежності України. І ось, схоже, реформи почалися. Це справді так? Наскільки вони адекватні? Про це розпитуємо лісівника, кандидата сільськогосподарських наук, голову правління ГО «Лісові ініціативи і суспільство» (ЛІіС) Дмитра КАРАБЧУКА.
— Пане Дмитре, то чи відбуваються реформи у лісовому господарстві, лісовому секторі? Чи це лише розмови?
—Відбуваються. Після довгих розмов у жовтні 2022-го створили державне підприємство «Ліси України», що було революційним рішенням. Водночас відбулося розділення функцій. Раніше Державне агентство лісових ресурсів (Держлісагентство) не тільки управляло лісами як ресурсом, с, а й вело господарську діяльність у цих лісах. Само собі «нарізало» задачі та створювало правила, само контролювало виконання цих правил. Дивний трохи порядок речей.
Я пропонував свою модель реформи. У нас були лісгоспи як окремі юридичні суб’єкти. Якби їх просто об’єднали у щось на кшталт асоціації, то ми б мали й децентралізацію, і економіку, наближену до локальних потреб та викликів, які є на місцях для лісового господарства. Рішення ж, ухвалене у жовтні 2022-го, передбачає централізацію управління і перетворення лісгоспів із самостійних юридичних осіб у філії ДП.
Я не схильний драматизувати, стверджуючи, що моя модель краща. У кожного варіанту є свої плюси й мінуси.
У разі просто об’єднання, яке я пропонував — юридична незалежність, конкурентність. Недолік — нецільові витрати, виведення коштів тощо.
Варіант ДП — усі ресурси об’єднані на центральному рівні, вони доволі великі, можна багато хорошого зробити: запустити великі інвестиційні проєкти, поліпшити інфраструктуру; купити дорогі харвестери (машини та механізми для рубання та первинної обробки деревини — ред.), які більш дружні до довкілля зокрема. Пожежозахист — автомобілі, помпи, відеоспостереження, дрони тощо — кращий купити, підвісні трелювальні механізми, щоб ними вивозити деревину вниз, не пошкоджуючи схили. Профінансувати будівництво доріг, вузькоколійок навіть на магістральних відрізках — що теж дуже важливо для збереження гірських ландшафтів. Сучасних прикладів не наведу, але у минулому столітті, на початку 1900-х вузькоколійки були поширені як у нас, так і у сусідніх країнах.
Негатив ДП — знову ж концентрація ресурсів, що створює великі корупційні ризики, на верхніх, так би мовити, поверхах. «Януковичі» просто плакали б від щастя, якби це відбулося ще тоді. Не знаю, до речі, чому за четвертого президента ця реформа не йшла. Якщо згадані ризики не реалізуються, я буду щасливий. Бо на місцях, коли були окремі лісгоспи, яких, нагадую, було понад три сотні, більшість контрактів йшли родичам і друзям. А посади директорів обіймали колишні міліціонери тощо — усі, хто хотів мати доступ до зиску від лісозаготівлі. Тобто, корупція була, так би мовити, розосередженою і локальною.
Ну і є вже законопроєкт у ВРУ щодо перетворення «Лісів України» у ПАТ (публічне акціонерне товариство — ред.). Ця ідея лежить у площині економічної ефективності, ефективного управління. Різні економічні моделі я порівнювати не готовий. ПАТ начебто дає змогу увімкнути додаткові важелі ухвалення рішень.
— Чи правда, що посада голови ресурсного лісгоспу, тобто карпатського, поліського або слобожанського, де було що рубати, коштувала до створення ДП 50 тисяч доларів?
—Я не був свідком продажу контрактів на посаду директора лісгоспу за 50 тис. «зелених», але такі історії чув, і припускаю, що це могло бути.
Тож хоча створення ДП в цілому позитив, додам ще один ризик такого утворення: основне джерело фінансів у цьому гігантському підприємстві — продаж деревини. Випадають інші традиційні способи заробітку. І це може призвести до виснаження деревинних ресурсів. Я пропонував би керівництву галузі — як ДП «Ліси України», так і Держлісагентства — звернути увагу на диверсифікацію джерел прибутку лісгоспів.
— І що це має бути?
—Відновлення того, чим зараз нехтують, що занепадає. Руйнування пасік, перероблення і заготівлі недеревної продукції — це збіднення джерел надходження. Це те, що могло б урятувати у разі кризової ситуації. Ліс як такий — не підприємство, він виконує й інші функції, екологічні насамперед. Але ринок екосистемних послуг лише розвивається. Наша організація ЛІіС залучена до проєкту, де експерти вивчають ринок вуглецевих кредитів. Українські ліси можуть на цьому заробляти. Йдеться про плату за нерубання лісу, себто фіксацію вуглецю, адже надлишок вуглецю у вигляді вуглекислого газу в атмосфері викликає зміну клімату — глобальне потепління; перерозподіл вологи — коли десь сохне, а десь, навпаки, топить тощо. Візьмемо ситуацію, коли якийсь бізнес хоче продукувати скількись викидів вуглецю. Він може придбати певну кількість вуглецевих кредитів у наших лісгоспах. І тоді такий бізнес продукує викиди, а лісгосп-партнер це компенсує тим, що скасує якісь свої заплановані рубки й не перетворить дуби, смереки чи ялини на дрова та іншу деревну продукцію. Тобто замість реалізувати плани рубок головного користування ми робимо тут заповідне урочище, і цей вуглець тут так і залишається. Так само можна «продати» торфовища, болота, які є на лісових землях. У світі це працює. Україна поки не залучена, але це може бути реалізовано і ми шукаємо варіанти, як це можна зробити.
Окрім вуглецевих кредитів, є й інші екосистемні послуги. Методики оцінювання таких послуг ще тільки розробляються. Наприклад, є відомі у світі наші бренди джерельної води. Є точки, де вони забирають воду. Але чи є і буде далі вода у цих водозаборах, залежить і від лісу. Їм вигідно, щоб ліс у певних межах не рубався. І вони готові за це заплатити.
У штаті Нью-Йорк є гори Адірондак і річка Гудзон. У басейні цієї річки не вирубують ліс, бо власники територій отримують кошти за екосистемні послуги. Вода приходить на водопровідну станцію чиста, що дає змогу економити 100 мільйонів доларів щорічно та менше вкладати у водоочищення.
Гарно працює у федеральних лісах США створення турмаршрутів, продаж мандрівок ними. Завантажити карту такого маршруту з мітками GPS можна за гроші, але туристи залюбки платять, бо це зручність і безпека. Ще одне джерело доходів — за відвідування привабливих природних об’єктів. Так само як у нас за похід на Говерлу.
— Чи вдається подолати крадіжки лісу, незаконні рубки? Бо у ЗМІ інформації про такі випадки усе ще вистачає.
— Ситуація відповідає статусу держави, яка розвивається. Щодо інструментів контролю за рухом деревини, то подекуди Україна у багатьох речах на голову вища за сусідів, а подекуди є куди рости. Румуни, скажімо, мають кращу систему стеження за рухом лісопродукції, ніж ми. Є й інші приклади у світі таких розвинутих систем. Наприклад, Габон, де уряд, зважаючи на постійні незаконні рубки, найняв фахівців зі США та Румунії, й ті зробили такі системи.
Минулого року ми організовували зустріч керівництва Держлісагентства з тими фахівцями. Мені імпонує цей вектор розвитку. У нас цю систему курує ЛІАЦ — Лісовий інформаційно-аналітичний центр, він є підрозділом Держлісагентства. Наша система дає змогу контролювати незаконні рубки за всебічного її впровадження. Поки не усі елементи є. І не скрізь. Наразі система працює у проміжку від розкряжування стовбура дерева (первинна обробка деревини на лісосіці — відсікання гілок, розпилювання на кількаметрові колоди — ред.) до транспортування першим покупцем. На такі колоди кріпиться пластикова бирка з номером прямо на лісосіці, на місці рубки. Номер кожної колоди вноситься у програмне забезпечення Системи електронного обліку деревини через смартфон чи планшет. Інформація передається у систему. Коли ж потрібно продати певну кількість колод, то номера їхніх бирок вносяться у програмку на смартфоні, яка за допомогою польового принтера друкує ТТН — товаротранспортну накладну з переліком завантажених колод і їхнім описом. Вноситься інформація також про власника — того, хто вже купив цю деревину і транспорт, який її перевозить.
— Яких удосконалень потребує ця система?
—Треба додати інформацію ще до початку рубки, а саме — результати електронного вимірювання дерев. Плюс інформацію про відведення дерев у рубку — поштучне вимірювання усіх дерев (є різні методи). Це вектор розвитку системи обліку у напрямку лісу, який ще росте. Також треба додавати у систему дані таксації та інвентаризації лісу. Так ми будемо бачити, як запаси деревини на корені співвідносяться з тими обсягами, які рубаються.
А також треба продовжити ланцюжок до споживача деревини у супермаркеті. Усі перепродажі тощо. Або якщо іде перероблення далі — що, кому, скільки. Яку частину використав. Так можна контролювати обсяги законно заготовленої деревини й виявляти незаконну. Це важливо, бо є такі схеми, коли до законної деревини підмішують незаконну і так її легалізують. Це треба виводити як брудні плями на одязі. Бо тіньові схеми убивають чесний бізнес законного виробника продукції з деревини, який платить повну вартість.
— Якісь іще цікавинки?
— Ми ще у 2020-му пропонували поряд з биркуванням фотографування. Просто робиться електронне фото автомобіля, завантаженого деревиною. На фото видно, які колоди, як лежать. Фото також додається в систему. І до місця розвантаження є можливість поліції перевірити й пересвідчитись, що нічого довантажено не було. Фото підробити проблемно, бо там є часова мітка. І ще маємо географічну мітку. Це дає можливість аналітикам з правоохоронних органів виявляти схеми.
Ще хороший інструмент — GPS-трекери. Така система працює у Болгарії. Перевезення деревини у них — ліцензований вид діяльності. Ті кількасот лісовозів, які ліцензовані, усі в них обладнані вмонтованими GPS- трекерами. Порушиш — привіт, ліцензіє… Ми ще пропонуємо використовувати мобільні пристрої водіїв лісовозів, які матимуть програмку з електронною ТТН, яка буде записувати рух автомобіля на онлайн-карті.
— А якщо у лісі, у горах немає інету? Який тоді толк з трекінгу?
— Програмка працює постійно. І щокілька хвилин намагається послати інформацію з координатами. І як тільки водій в’їде у зону зв’язку, накопичена інформація відразу піде.
І є друкована ТТН, це не листок формату А4, як багато хто собі уявляє, а вузька смужка паперу, принтер як пів смартфона насправді. Державна лісова охорона має зручні пристрої для фіксації порушень і результатів роботи.
— Що треба ще зробити для успішної реформи?
— Зі стратегічного — унормувати співвідношення центрального органу виконавчої влади, який формує політику у сфері лісового і мисливського господарства — це Міндовкілля, з тими, хто реалізує цю політику — це Держлісагентство. У Міндовкілля, просто кажучи, бракує фахівців, щоб формувати таку політику. Там немає навіть відділу лісового господарства чи лісової політики (краще б так назвати). При тому, що користуються послугами наукових інститутів, плюс чимало університетів ведуть наукову діяльність. Міндовкілля мусить формувати стратегічне бачення для лісів, визначати, для чого ліси в Україні, які функції виконують і мають виконувати, які послуги надають і мають надавати.
Багато що для формування політики робить Держлісагентство, хоча це не їхня функція. Але вони — сторона зацікавлена, тому й працюють над окремими темами.
Те, що відбувся процес виокремлення господарського підприємства — ДП «Ліси України», — це позитив. Це розв’язує Держлісагентству руки, яке має змогу (мрію, щоб воно стало Лісовою службою, як у США) опікуватися лісами всієї країни, як це передбачено законом, а не лише лісами ДП «Ліси України». Наша громадська організація у рамках проєкту «Боротьба із незаконними рубками в Україні», підтриманого відділом міжнародних програм Лісової служби США, підготувала звіт про кількість лісокористувачів та обсяги незаконних рубок, згідно з яким в Україні 15 різних типів лісокористувачів трьох форм власності. Державних — близько десятка (Міносвіти, Міноборони, Міндовкілля, Укрзалізниця, Мін’юст тощо).
Потрібно реформувати державну лісову охорону. Я за чотирирівневу модель і правоохоронний орган за статусом. Четвертий рівень — центральне керівництво (аналітики). Далі — міжрегіональні управління (третій рівень). На локальному (другому) рівні — «кущі» державної лісової охорони територіального рівня, в яких є слідчі й рейнджери/патрульні. Додатково слід дозволити лісокористувачам мати відомчу охорону, яка працюватиме у контакті з державними рейнджерами й виконуватиме роль першого рівня охорони. Державна лісова охорона повинна мати право розслідування, затримання тощо, а не просто бути інспекційним органом. Незаконно зрубане дерево або вбивство мисливської тварини — це крадіжка у лісового чи мисливського господарства. Вбивство червонокнижної тварини — злочин, порушення закону про Червону книгу України. З усім цим має працювати державна лісова охорона самостійно, без необхідності шукати поліцію і просити підтримки та участі.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
На фото: в одному з лісгоспів-філій ДП «Ліси України»