Кількаметрова переорана смуга сірого лісового сипучого ґрунту відділяє вузьке шосе від потужного масиву соснового лісу. Уздовж смуги від дерева до дерева натягнута червоно-біла попереджувальна стрічка. Ми — на території Древлянського природного заповідника, який розташований на південь і схід від селища Народичі Житомирської області й сусідить з іще одним заповідником — Чорнобильським біосферним.
Смуга називається протипожежним розривом і має убезпечити ліс від поширення вогню, а стрічка попереджає, що у лісі — небезпечно. Весною 2022-го сюди чого тільки не прилітало з позицій російських військ.
«Он, дивіться — хвостовик ракети», — показує за стрічку директор заповідника Іван Мойсеєнко. Грузнучи в пухких борознах протипожежки, жваво сунемо у вказаному напрямку, фотографуємо уламок, далі вже без підказок знаходимо ще один.
Від прильотів загорілася лісова підстилка (низова пожежа), стовбури сосон на півтораметровій висоті усе ще чорні, але більшість дерев вижила. Не так пощастило лісу на інших ділянках, куди ми їдемо згодом.
Коли пристойна шосейка закінчується, десантуємось із «Спринтера» і прошкуємо вузькою, засипаною сосновими шишками й глицею та порослою травою односмужкою, що непомітно переходить у ґрунтівку, а далі взагалі у дві колії в піску, який швидко озивається втомою у литках. Вигоріла трава, розкидані навколо сухі гілки. Обгорілі наче велетенські сірники стовбури нагадують колони величного храму, що підпирає синє небо та шматки білих хмар.
Звільнений простір за ці кілька років уже густо поріс вересом, березою, крушиною ламкою — рясні ягоди на її кущах достигають, з червоних стаючи блискуче-чорними. Відео з дрона вражає розмірами згарища, дає осягнути масштаб, осягнути цифру «три тисячі гектарів». Саме стільки, тобто, десята частина площі заповідника, вигоріла через російські обстріли.
Обережно, міни!
Територія заповідника була частково окупована росіянами півтора місяця — з березня до середини квітня. Роботу установи було паралізовано. Але і після відновлення контролю України гасіння пожеж виявилося проблематичним: росіяни густо засіяли територію Древлянського мінами різних типів. Через що до місць загоряння не можна було дістатися з міркувань безпеки.
Українські сапери розмінували основні дороги, найважливіші локації, найпотрібніші протипожежні розриви, але чимало кварталів заповідного лісу усе ще позначені застережними червоними квадратами мінної небезпеки. І ці «поля смерті» й далі збирають свій смертельний урожай. Гинуть люди, підриваються тварини.
Люди — бо нехтують попередженнями та йдуть у ліс по ягоди, гриби, дрова. Збір дарунків лісу — традиційне джерело заробітків тутешнього люду. Цей промисел не зупинили ні Чорнобильська катастрофа, коли в деяких урочищах дозиметри аж пищали, ні сьогоднішній ризик злетіти у повітря разом з кошиком і рюкзаком.
Тварини ж читати не вміють, тому теж страждають. За словами заступника директора заповідника Дмитра Кондратюка, документально підтверджено лише один випадок — підрив на міні лося. Напевне, подібних випадків більше, та працювати у глибині замінованих масивів не радять не лише здоровий глузд, а й посадові інструкції.
Журавлині танці та совині співи
Побачити представників тутешньої фауни нам не пощастило, та й навіть самим охоронцям заповідних урочищ вони не щодня трапляються на очі. Але звірини та птаства тут багацько. Про це свідчать, зокрема, фотопастки. Окрім лосів, тут мешкають кабани, козулі, є кілька сімей вовків, а з верховіття дерев за спостерігачами тихо спостерігає сторожка́ рись. На болотах весною танцюють журавлі, на гілках розлогих дерев у потаємних куточках старовікових лісів мостять гнізда чорні лелеки, а на галявинах та «проплішинах» розпускають пір’я тетеруки. Уночі можна почути моторошне гукання сови бородатої, або ніжне, майже як гра на сопілці — сича волохатого (родич поширенішого сича домашнього, відрізняється більшою головою).
Любителям ботаніки, до речі, найцікавіше буде у цих краях теж навесні. Тут ростуть різні півники, сон, орхідеї, один із символів Полісся — рододендрон жовтий і ще понад 900 інших видів судинних (тобто, крім мохів і ще кількох відділів рослин, але не будемо заглиблюватися у тонкощі ботанічної класифікації). Це, на хвилиночку, половина флори Українського Полісся!
Інвентаризація флори та фауни заповідника ще далеко не завершена, на жаль, власних сил наукового відділу не вистачає (і посад небагато, і заповнені вони ще не усі). Тож Древлянський завжди радий, коли на допомогу прибувають українські та закордонні фахівці. Вже після наших відвідин там, наприклад, працював старший науковий співробітник Поліського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького кандидат біологічних наук Олександр Орлов. Він разом з колегами із заповідника обстежував флору старовікових лісів Народицького ПНДВ (природоохоронне науково-дослідне відділення).
Зупинити вогонь
Уважний і грамотний читач спитає: чому поліський заповідник, край річок і боліт, так постраждав від пожеж? А хто має добру пам’ять, ще й пригадає 2020-й, коли й у Древлянському, і в сусідньому Чорнобильському буяли пожежі.
Одна з вагомих причин — масштабна меліорація. Величезні масиви боліт, торфовищ були помережані водовідвідними каналами, осушені. Відтоді пожежі торфовищ стали бідою усієї північної України. Загасити таку пожежу практично неможливо: за словами фахівців, на один квадратний метр торфовища треба вилити тонну води. Єдиний вихід — ремеліорація, відновлення боліт, перекриття, ліквідація меліоративних систем.
Зробити це складно передусім через те, що в підрозділах ДАВР — Державного агентства водних ресурсів, на балансі якого зазначені ці меліоративні системи, зокрема й власне канали-канави, усе ще працюють люди, які ці системи будували з вірою у краще майбутнє.
Тож поки що в нашій країні проєкти з відновлення боліт можливі хіба що у заповідниках та національних парках, та й то після довгих «танців з бубнами». У Древлянському планують відновити два болота, кожне на площі приблизно 400 гектарів.
Одне з них — у долині річки з красивою назвою Звіздаль. У розпал жаркого літа вона має вигляд благенького струмочка, хоча навесні — повновода, виходить на заплаву і щедро поїть усе навколо.
Допомогти у відновленні боліт беруться бельгійські, німецькі та українські фахівці. Зокрема, Фонд Мікаеля Зуккова, Франкфуртське зоологічне товариство, Українське товариство охорони птахів. Також подібний досвід є як у білорусі, так і в різних країнах ЄС, зокрема в Чехії. Там другорядні канали перекривають упоперек дерев’яними щитами. Є й інші способи, наприклад, український гідролог Євгеній Яковлєв рекомендує робити такі перемички з глини.
Болота, торфовища важливі для підтримання водного балансу — щоб велика вода не топила, а посуха — не призводила до обміління річок і озер. Як от зараз, коли можна побачити рибалок, котрі стоять по кісточки у воді посеред Дніпра.
У багатоводдя торф — основний «наповнювач» боліт, болотистих заплав — може увібрати води у 10–20 разів більше за свою масу. А у посушливий період — віддає цю воду, наповнюючи річки. Ще торфовища є депо вуглецю, і якщо ми обіцяємо ЄС брати активну участь у регуляції клімату, то найкращий спосіб виконати обіцянку — відновити порушені торфовища і не чіпати ще хоч трохи «живі», заборонити там і видобуток власне торфу, і пошуки бурштину.
Дорогою зі згарища зупиняємося біля поки що єдиної робочої греблі. «Мусили тут підняти рівень води, щоб зробити пожежну водойму», — каже Іван Мойсеєнко. На протилежному боці греблі росте дика грушка, вже навколо всипано плодами, на деяких видно сліди погризів.
Водій заповідницького джипа, який нас скрізь супроводжував, помітивши моє зацікавлення, пояснює: «Це наш бобер, я на власні очі бачив, як він грушки гриз. Там нижче за течією — його хатка і кілька загат, ним же складені».
З транспортом у заповідника завжди було сутужно, нерідко патрулювали на власних автівках. «Цей шестициліндровий джип дістали завдяки Національній службі лісового господарства Литви та Благодійній організації «Крило допомоги», — каже Іван Мойсеєнко. — Автомобіль значно поліпшить нашу здатність здійснювати моніторинг та захист території заповідника».
Ліс і люди
Після аварії на ЧАЕС у 1986 році практично весь Народицький район підлягав виселенню через високий рівень радіації. Але у самих Народичах і ще кількох більших селах чимало люду виселятися відмовились, а згодом і багато з тих, хто спочатку виїхав, повернулись. Дрібка людей повернулась і в маленькі села, переважно люди старшого віку. А більшість хат, обійсть, громадських та господарських приміщень залишились покинутими. Навіть якщо спеціально видивлятися їх з вікна бусика, то не завжди й помітиш — так усе заросло деревами, кущами, травами.
Заповідник створили у 2009 році, указ підписав ще Віктор Ющенко. Але повноцінно працювати установа почала не скоро. Наприклад, на момент масштабних пожеж 2020 року ліси Держспецлісгоспу (спец — бо через високий рівень радіації тут лісове господарство практично не велося) навіть не були передані заповіднику. Тож не ясно було, хто ж має гасити загоряння. Тобто — з якої кишені держава має платити за пальне для пожежних машин (яких у заповіднику теж, до речі, практично не було), за роботу учасників гасіння, за розчищення лісових доріг. Не так, не за тими інструкціями зробили б — протоколи, акти й штрафи від контролювальних органів уже були б на другий день. Тож ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Поки розбирались, вогонь уже завітав до сусіднього Чорнобильського біосферного і там теж добряче погуляв…
Люди в цих краях живуть небагато, роботи немає. І це одна з причин, чому попри радіацію, міни, заповідний режим — ідуть збирати дари лісу. Інколи цей менталітет проявляється специфічним чином.
«Якось після обстрілу на краю одного з сіл біля заповідника загорілася трава. Ми заходились її гасити, поки вогонь на ліс не перекинувся. Бачимо — селяни біжать до нас. Зраділи: буде допомога. А вони добігли — і нумо ще гарячі уламки збирати.
Щоб потім здати на брухт, особливо цінуються уламки кольорових металів, за них більше дають», — розповідає один зі співробітників заповідника.
Але сусідів обирати не доводиться, тож заповідник активно працює, щоб стосунки були дружніми. У школах заповідницькі — постійні гості, і, навпаки, школярі часто бувають у заповіднику, вчаться читати й любити природу.
Назад повертаємося усі тією ж дорогою, переїжджаємо тимчасовим мостом через Уж. Підірваний у 2022 році старий міст усе ще не відновлено. А може, й не варто поки що? Бо росія усе ще стоїть і усе ще хоче нас знищити. І болота, річки, заплави Древлянського заповідника усе ще мають не лише природоохоронне, а й оборонне значення, слугуючи найкращою перепоною на можливому шляху наступу ворога. Навіть лише через це їх треба максимально зберігати й відновлювати.
Олег ЛИСТОПАД
Фото автора та Древлянського природного заповідника
Довідково: За словами першого заступника міністра захисту довкілля Олександра Краснолуцького, в зону вторгнення рф потрапили понад 1970 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, 900 з них зазнали тих чи інших ушкоджень. Також через російську агресію постраждало 16 угідь, які охороняються Рамсарською конвенцією (спрямована на збереження водно-болотних угідь) та 160 об’єктів Смарагдової мережі.
Під російською окупацією — 514 об’єктів і територій природно-заповідного фонду України загальною площею 0,8 млн га. Серед них біосферні (внесені до відповідного списку ЮНЕСКО) заповідники Чорноморський та Асканія-Нова; природні заповідники Казантипський, Опукський, Карадазький, Український степовий (частково), Луганський, «Мис Мартьян», Ялтинський гірсько-лісовий та Кримський; національні природні парки «Великий луг», Приазовський, «Меотида», «Кремінські ліси», «Чарівна гавань», Азово-Сиваський, Нижньодніпровський, «Олешківські піски», «Кремінські ліси», «Джарилгацький».
Престур у Древлянський природний заповідник організувала Мережа захисту національних інтересів АНТС за сприяння адміністрації заповідника.
Читайте також:
- Про плани і головні цілі нової управлінської команди
- Стратегічні каталізатори,унікальні ефекти у квантових газах і нормативні аспекти поводження з відходами
- Астрономія в Україні : зоряне небо і зіркові команди
- Як нам оцінювати наукову роботу інститутів та вишів?
- Гроші з повітря
- Зброя і слово. Незалежність в полум’ї війни. Поетичний спротив