uk

Національна система дослідників – чи ходитимуть гроші за дослідником?

Фахівці, які мали специфічні знання та навички, здавна об’єднувалися в спілки, їхні імена вносили в різного роду реєстри, що були формальним визнанням їхніх кваліфікації та статусу. Схожі реєстри мають науковці, наприклад, у Мексиці, де була створена Національна система дослідників для припинення «витоку мізків» під час економічної кризи. Очевидно, що ми досягли моменту, коли слід скористатися цим міжнародним досвідом і додати до нього важливі риси, що розв’яжуть серйозні проблеми, які заважають плідному розвитку нашого дослідницького сектору.

Українські освіта й наука перебувають у стані докорінної трансформації та крім того страждають від геноцидальної агресії, метою якої є знищення демографічного й інтелектуального потенціалу української нації.

Зокрема, під загрозою опинився кадровий склад викладачів і науковців, який суттєво змінюється – кваліфіковані фахівці йдуть із професії через надважкі обставини, створені війною, а також через скорочення штатів, переїзд до інших регіонів України, виїзд за кордон; чимало науковців зі зброєю в руках захищають Україну від загарбників.

Особливою є ситуація з науково-педагогічним працівниками, які працюють на строкових контрактах, термін яких часто обмежується лише одним роком, а продовження роботи залежить від коливань кількості студентів. Ця традиційна для нас практика значно відрізняється від умов праці викладачів-дослідників у цивілізованих країнах, значна кількість яких працює на безстрокових контрактах, відомих як «tenure positions».

Стабільність трудових відносин здавна вважають запорукою академічної свободи та самоврядування в університетах, що прописано в документах Європейського Парламенту. Очевидно, що викладач, який є абсолютно залежним від обставин, що визначають його працевлаштування в перспективі одного року, втрачає об’єктивність стосовно ключових питань, які вимагають неупередженості та незалежності під час ухвалення рішень, що стосуються конкурсів, присудження ступенів і звань тощо.   

Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій запропонував створити Національну систему дослідників, яка має бути реєстром активних науковців міжнародного рівня. До системи включатимуть дослідників на підставі найкращих міжнародних практик. Згодом члени цієї системи отримають певне фінансування.

Запропонована структура може стати запобіжником проти непередбачуваних і хаотичних змін, що виникають через реорганізації,  ліквідації, оптимізації та скорочення, які впливають загалом на заклади вищої освіти та наукові установи без можливості диференціювати та зберегти конкретного дослідника, який працює на рівні міжнародних стандартів. В Україні вже маємо певний досвід створення системи дослідників. Подібну систему згідно з рекомендаціями Наукового комітету організувала Львівська міська рада в 2019 р. – львівські науковці отримали від неї гранти.

Нещодавно Міністерство освіти та науки України запропонувало для громадського обговорення проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції підтримки та розвитку кадрового потенціалу сфери наукової і науково-технічної діяльності «Національна система дослідників України». На підставі багатьох критеріїв буде створено рейтинг українських дослідників. Ці критерії дещо схожі на вимоги до учасників конкурсів науково-дослідних робіт, що їх кожного року організує міністерство, зокрема це наявність статей у наукових журналах, монографій, патентів тощо.

Поза сумнівом, це важливий крок на шляху створення стабільних умов для роботи українських науковців. Головним наслідком впровадження системи буде збір інформації про дослідників і розуміння масштабів, різноманіття та стану української науки на персональному рівні.

Тепер хочу висловити кілька думок стосовно подальшого розвитку цієї надзвичайно важливої ініціативи міністерства. Необхідно визначити, де пролягатиме нижня межа рейтингу. Не можна обмежитися, скажімо, двома сотнями переможців, які, зазвичай, отримують фінансування від МОН і НФДУ. Це має бути ширше коло дослідників, які формують наукову спільноту, тобто середовище, яке може відтворюватися та стало розвиватися. Невелика група навіть найуспішніших науковців згодом зазнає дії фактору, аналогічного генетичному дрейфу, і втратить свої різноманіття та потенціал для подальшого розвитку. Отже, крім рейтингу та визначення найуспішніших, ми маємо знайти всіх тих, хто створює загальний науковий потенціал країни.

Очевидно, що серйозну увагу слід приділити методології відбору учасників системи. Не слід віддавати перевагу якомусь одному критерію, наприклад індексу Гірша, який так сподобався адміністраторам різного рівня. Необхідно давати комплексні оцінки на підставі різних типів даних, про що свідчить європейський досвід, наприклад Лейденський маніфест.

Не обійтися без експертних оцінок, які мають врівноважити формальні показники. На мою думку, слід звернутися по допомогу до міжнародних експертів, як робить, наприклад, Польща. Це підвищить об’єктивність результатів експертизи.

Головне, щоб сукупність об’єктивних показників разом із експертною оцінкою могли продемонструвати безперервність і системність досліджень претендента та його внесок у певну галузь досліджень. Слід запропонувати декілька рівнів членства, які мають підлягати постійній переоцінці.

 Фінансування учасників системи має складатися з персонального гранту (наприклад, доплати до 1,5 ставки посадового окладу з усіма надбавками) та коштів на оперативні витрати – витратні матеріали та відрядження. Навіть у разі ліквідації установи та скорочення науковець зберігає право на отримання цих коштів. Отже, ця система є своєрідним аналогом принципу «гроші ходять за студентом» або освітнім грантам для студентів – гроші у вигляді гранту на три роки мають ходити за дослідником і потрапляти в іншу установу, якщо дослідник змінює місце роботи. Крім того, заклади вищої освіти та наукові установи мають оцінюватися, зокрема, за кількістю дослідників та кількістю грошей, які з ними прийшли. Тоді дослідник буде потрібен установі, утвориться «ринок» дослідників. Наукові установи та заклади вищої освіти будуть конкурувати за учасників Національної системи дослідників, що сприятиме кадровій мобільності та формуванню потужних наукових колективів. Отже, матимемо принцип «гроші ходять за дослідником».

Нам слід визнати, що ми наближаємося до небезпечної межі складності, нижче якої подальші спрощення та зменшення призведуть до розпаду наукової спільноти. Національна система дослідників може припинити ці негативні процеси, забезпечити стабільні умови праці та відновлення кадрового потенціалу науковців.

Сергій Утєвський,

професор кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, член Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки та технологій.

Малюнок – Дарина Миргородська

Читайте також: