Видання “Телеграф” опублікувало у двох випусках обширне інтерв’ю з директором Інституту соціології НАН України, член-кор. НАНУ, д.ф.н. проф.Євгеном Головахою.
На перше питання – чи залишається гордість українців нашою головною емоцією на третьому році війни, як це було на початку широкомасштабного вторгнення, вчений підтвердив – так, залишається, хоча її показник дещо підкорегувався: «У порівнянні з 2022 роком, коли гордість за свою країну відчували під 80-90%, а страх і сум близько 20%, то зараз гордість все одно три чверті населення відчувають, але страху і суму побільшало на 10%», що все одно засвідчує великий потенціал стійкості. Песимізм і страх при думках про майбутнє не такі виразні. В цілому у майбутнє українці дивляться переважно з надією та оптимізмом.
Щодо настроїв, то за даними нашого моніторінгу, в грудні 2022 року готових терпіти скільки треба до перемоги було 69%, а зараз вже 43%. Готових терпіти певний час (але не визначений термін) було 24%, а зараз 26%. Не готові терпіти, готові капітулювати, скажімо так, було 5%, а зараз 14%. Так, готових терпіти меншає і вже немає такого ентузіазму, який був в 2022 році і я цей період називаю шоковою ейфорією. Тоді всі позитивні оцінки зашкалювали, попри всі катастрофи, які переживала країна. Це був результат шоку. Коли людина потрапляє в екстремальну ситуацію, вона знаходить дивовижні ресурси, щоб вийти з неї, відчуває емоційне піднесення.
А зараз люди оцінюють ситуацію достатньо тверезо. 2024 рік в порівнянні з 2022 роком це рік суворого реалізму. Та все одно готових терпіти в цілому 70%. Зазначу, що динаміка змін цих настроїв в суспільстві може змінитися від однієї позитивної події і соціологи це фіксують. Якщо будуть позитивні події, то потенціал наш може суттєво зрости. Загалом тут дуже важливий баланс позитиву і негативу. Від цього балансу на фронтах, багато в чому будуть залежати оцінки та настрої.
-«Я б таку схему намалював – сказав Є.Головаха: спочатку у людей формуються настрої, а на їх базі — ситуативні оцінки. Якщо ситуативні оцінки не змінюються достатньо тривалий час, починають формуватися переконання.. А те, що є коливання у людей з нестійкою системою оцінок – це нормально.
Переважна більшість населення вже має переконання, що Україна має вступати в НАТО і в Європейський Союз. І це є передумовою збереження незалежності і свободи. А 30% продовжують коливатися, тобто це не та більшість, яка є абсолютною. Тому треба за цих людей боротися, за їх свідомість, за їх розуміння ситуації».
У 2022-2023 роках у нас дійсно була переважно добровільна армія. Це був передовий загін суспільства. Але суспільство є складним, тому зараз мобілізація, у тому числі і проблема ухилянства – це проблема громадянської відповідальності вже всіх людей, які за віком і фізичним станом можуть захищати країну. За різними даними 20-30% вже зараз готові йти в армію. Це 800 тисяч, а це немало. Якщо буде правильно організована мобілізація, якщо вона буде розумною, і будуть створені високі моральні та матеріальні стимули, то і проблем з нею не має бути. Другий момент, і це вже заклик до еліти, треба продемонструвати, що це і вас стосується так само. Що це не війна бідних на захист багатих, а це війна всіх.
На запитання журналіста: «Як оцінюєте градус консолідації українського суспільства зараз?» очільник ІС НАНУ відповів: «Згадаймо, консолідація українського суспільства – була страшенною проблемою першого десятиліття незалежності. У нас було дві головних лінії розколів. Геополітичні та культурно-лінгвістичні уявлення в різних регіонах були дуже різні. Тобто у нас були конкретні чинники, які заважали стійкій консолідації. Зараз, на рівні переважних частин населення регіонів, ми ці розбіжності подолали, зокрема і завдяки війні.
Щоб лінії потенційних розколів у майбутньому не актуалізувалися, повинні бути програми адаптації і гармонізації людей, які пройшли через більш серйозні стреси. Це і програми залучення їх до бізнес-проектів, програми відновлення житла, тощо.
В настроях українців домінує точка зору, що потрібен мир без територіальних поступок. Є зовсім лічені відсотки, які кажуть, що треба зупинитися там, де є, віддати Росії Крим і Донбас заради припинення війни. А 80% не припускають територіальні поступки. Подальші події прояснять реальну ситуацію і уточнять масові настрої.
Українське суспільство зараз найбільш довіряє армії, волонтерам, підприємцям, церкві. Менше довіряють системним політикам, державно-політичним інститутам: судам, Верховній Раді. Зниження рейтингу президента не драматичне, природнє – згадаймо, як критично падали рейтинги попередніх президентів через 5 років їх перебування на посаді.
Проаналізувавши ряд процесів у РФ, соціолог зробив несподівано сміливий прогноз: «Я вважаю, що існуюча російська економічна система більше двох років не витягне. До 2026 року нам треба протриматись. Руйнація російської економіки почнеться 2026 року і тоді їм буде вже не до України. І не випадково у них в програмі перемогти Україну до 2026 року. Там економісти це добре розуміють. Навіть ті, які працюють на владу. Тому там і сформульована ціль – в 2026 році закінчити війну перемогою Росії. А ми повинні 2026 рік пережити з перемогою України».
Масштабне інтерв’ю очільника української академічної соціології, який спирався на результати досліджень не тільки потужного Інституту соціології НАН України, а і загалом вітчизняних соціологів, засвідчило, що науковці України в складних умовах війни продовжують тримати руку на пульсі суспільства і відстежують перебіг масових настроїв, що є важливим для формування адекватної внутрішньої політики. Соціологи є незамінними партнерами держави і вона має це помічати, цінувати і результативно використовувати.
Повністю матеріал див тут.
Читайте також:
- На шляху до справедливого миру: аналітика і вагомі завдання на перспективу
- Від Української Формули Миру до глобальної доктрини бінарної екологічної та воєнної безпеки
- Отруєна росіянами вода Сейму прямує до Києва
- Національна система дослідників – чи ходитимуть гроші за дослідником?
- Чи врятує нашу шкільну фізику англійська?
- Непродумані «революційні ідеї»