Як живе і працює у прифронтовій області Національний заповідник «Хортиця», як відреагували археологи та екологи на підрив росіянами греблі Каховської ГЕС, як почувається риба у Дніпрі біля острова — в інтерв’ю з в. о. завідувача відділу охорони пам’яток історії, археології та природи цього заповідника Михайлом МУЛЕНКОМ.
Меч Святослава — у безпеці
— Михайле, як заповідник пережив перші тижні повномасштабного вторгнення росії в Україну?
— Спочатку було складно зорієнтуватись, але ми швидко ухвалили рішення про евакуацію предметів основного фонду, адже росіяни наступали спочатку дуже швидко. Починали з найціннішого. На жаль, у нас в Україні не були пропрацьовані плани евакуації на національному рівні, взагалі ніхто не знав, що робити, тобто відбувалося це за власної ініціативи. Домовилися через свої контакти з партнерськими установами на заході України, вивезли найцінніше і впродовж перших трьох місяців вже готували наступні черги евакуації.
Дуже швидко відгукнулися благодійні фонди з порятунку спадщини, європейські, польські, для того, щоб забезпечити нам хоча б пакування. Адже потрібні були спеціальні пакувальні матеріали — для того, щоб предмети не пошкодилися під час перевезення. Починаючи від звичайної «пухирки» — плівки оцієї пухирчастої, і закінчуючи різноманітними боксами, ящиками. Ми отримували ящики з європейських музеїв, які вони використовували раніше для перевезення виставок — тобто вживані, розраховані під конкретні предмети, але ми всьому були раді.
— А які предмети потребували першочергової евакуації?
— Це, наприклад, різноманітні горщики, яким вже по декілька тисяч років, які в нас зберігалися й експонувалися, монети, зброя, картини. Або меч часів Київської Русі, відомий як меч Святослава, його вивозили взагалі легковою автівкою.
— Це справді меч Святослава?
— Не доведено, що саме Святослава, але він був власністю дуже багатого воїна, ймовірніше, когось із найближчого оточення князя, або його самого. Мабуть, ви читали свого часу, що рибак спіймав цей меч на вудку, там така була історія, не стану її спростовувати, хай існує як міська легенда, це додає цікавості до цього експонату (сміється).
— А оці горщики, у чому їхня цінність?
— Для істориків, археологів вони важливі як артефакти, які фіксують певні рівні розвитку культури, підтверджують або спростовують певні теорії тощо. У широкому контексті їхнє значення полягає у тому, що вони показують: наша територія була заселена віддавна, тут існували розвинуті цивілізації. А не так, як пропагує російська імперська історіографія, що прийшов Потьомкін, побудував на півдні всі міста, привіз людей, а до того там взагалі нічого не було.
Дрова, маскувальні сітки, рутина
— Чим іще жив колектив заповідника у перші місяці повномасштабної агресії?
— По-перше, не просто було організувати повсякденну, рутинну роботу, але ми змогли. По-друге, допомагали ЗСУ. У нас половина колективу плела сітки, жінки переважно це робили. Чоловіки варили протитанкові їжаки, брали участь у чергуванні на блокпостах. А частина колективу пішла добровольцями на фронт, і досі служать. Заготовляли дрова для військових частин, що базувалися неподалік. Бо умови у хлопців і дівчат були або польові, або наближені до цього, грілися буржуйками.
— Що тепер із музеєм?
— Зараз музей працює, але понад два роки, до травня 2024-го, він був закритий для відвідування. З травня ми поновили екскурсійну діяльність, відкрили історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» для відвідування, зробили нові експозиції з предметів, які не були евакуйовані, — або з допоміжних фондів, або з нововідкритих знахідок. Адже наукові, дослідницькі роботи продовжувалися, особливо після підриву Каховської ГЕС, коли відбулося значне обміління Дніпра навколо Хортиці й власне території водосховища. Дуже багато археологічного матеріалу ми знаходимо сьогодні. Щоб читачі розуміли: біля Хортиці у серпні 2023 року після підриву дамби, тобто на другий місяць, рівень води впав на 4 м 92 см.
Суперцінні черепки й довбанка з рунами
— Що це змінило для археологів?
— Відкрилися ділянки з пам’ятками археології, стоянками давніх людей. Весь цей матеріал, який опинився на поверхні, був недоступний для досліджень упродовж існування водосховища — не так через затоплення, як через невисокий рівень води над ним. Низькі глибини не давали нормально працювати гідроархеологам — пірнати в калюжі в очереті ніхто не буде.
Там, де глибина, переважно по річищу, ми успішно проводили підводні археологічні дослідження. Але у гідроархеологів теж обмежені інструменти.
А тепер у нас відкрилися просто цілі ділянки узбережжя, інколи завширшки до 50 метрів, і на них були досить суттєві скупчення археологічного матеріалу, здебільшого кераміка, починаючи від ранньої кам’яної доби й закінчуючи пізнім середньовіччям, тобто добою козаччини.
— Наскільки ці знахідки збереглися? Бо люди часто кажуть зневажливо: був в музеї, якісь черепки, уламки чогось, не вражає…
— Ну, цілого горщика ми жодного не знайшли, але знаходили досить великі фрагменти, які дають змогу повністю відтворити форму, і вони дуже часто бувають багато орнаментованими.
Вони показують наявність різних культур, які існували на територіях навколо Запоріжжя. Найдавнішою вважається так звана середньостогівська культура, це сьоме тисячоліття до нашої ери. І от починаючи з цього часу, люди тут жили безперервно, і фрагменти кераміки це беззаперечно доводять.
У 2023 році ми знайшли довбанку з дуба з рунічними символами, які показують, кому цей човен належав. Ми досі не розшифрували, що саме там написано, але це, ймовірно, так звана тамга власника, і радіовуглецеве датування показало, що цей човник зроблено десь у 600–620 році нашої ери, тобто йому 1500 років, до доби Київської Русі.
Забруднені ґрунти й пожежі — «подарунки» від росіян
— Як російські обстріли впливають на природу Хортиці?
— На Хортиці зафіксовано низку прильотів, на сьогодні, якщо я не помиляюсь, це 42 влучання по території заповідника. Щось летить по відкритій території, щось влучає у бази відпочинку, які є на острові. Відкрита територія — це зазвичай територія вже заповідника, територія цілинного степу, територія заплави. Прилітало до нас здебільшого ракетне озброєння, тобто С-300 та інші типи ракет, на щастя, артилерія чи ще щось таке поки не долітає. Ми проводимо моніторинг відновлення цих вирв, як вони заростають, проводилися дослідження з впливу забруднення на ґрунти.
— А де ви аналізуєте проби?
— Проби аналізуємо спільно з Держекоінспекцією, або такі аналізи робить Український гідрометеорологічний інститут ДСНС та НАНУ (він подвійного підпорядкування). Окрім того, до нас приїжджали чеські колеги, які теж відбирали проби ґрунту. Також у нас досить тісна співпраця з природоохоронними громадськими організаціями.
— Як змінилася екологічна ситуація після підриву Каховської ГЕС?
— Це стало викликом для біологів нашого заповідника. Утворилися величезні ділянки нового-старого узбережжя. Окрім того, на Хортиці за часів існування Каховського водосховища в нижній частині острова була заплава площею майже 500 га із площею водного дзеркала близько 100 га. На сьогодні від цього водного плеса лишилося три залишкові водойми з глибиною близько 20 см і загальною площею близько гектара. Тобто заплавна частина зникла повністю, і ми впродовж літа 2023 року, поки ще не відбулося заростання цієї території вербами, намагалися оцінити збитки, завдані цим екосистемам.
Наші колеги в інших установах — НПП «Кам’янська Січ» на Херсонщині, НПП «Великий Луг» — пішли за принципом оцінки екосистемного впливу, який, на жаль, в Україні не імплементований в законодавстві. Ми ж пішли іншим шляхом, спирались на постанову № 575 КМУ від 10.05.2022 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд» і просто виходили й рахували, скільки в нас засохло кущиків — латаття, глечиків, водяного горіху, яка була площа водойм, якої глибини, щоб оцінити знищення донної водної рослинності, рахували двостулкових молюсків (різні уніоніди, зокрема перлівниця звичайна, беззубка).
Ми підготували довідку для регіональної комісії при військовій адміністрації, яка складала акт про завдану шкоду довкіллю і передавала матеріали далі вже в Державну екологічну інспекцію Південного округу. Інспекція обрахувала шкоду, це склало 1,5 млрд грн. І як нам потім повідомили у Держекоінспекції, а згодом і в Міндовкіллі, ми були першою установою, дані якої повністю зібрані й оформлені не тільки відповідно до українського законодавства, а й з можливістю використовувати їх в європейських судах.
Чому не справдився прогноз про пилові бурі
— Розкажіть, будь ласка, про роль заповідника в координації досліджень взагалі після підриву ГЕС.
— Ми знали, що наші херсонські й київські колеги у 2023 році, восени та навесні 2024-го активно досліджували, виїжджали на польові дослідження на території національного природного парку «Кам’янська Січ». Але умови роботи там не такі безпечні, як у Запоріжжі. Тож я особисто запрошував фахівців приїхати до Запоріжжя і подивитися, що відбувається у нас, і водночас наш заповідник закладав власні дослідні ділянки, щоб можна було вже конкретно щось показувати й спиратися на якісь первинні дані. У травні 2024-го до нас доїхала команда фахівців-ботаніків, яких я повозив, по-перше, по Хортиці — по наших дослідних ділянках, по-друге, ми виїжджали на територію правого берега Запорізької області, дивилися, як відбувається процес формування нових екосистем на правобережжі. І виїжджали на лівий берег, наскільки можна було наблизитись до лінії фронту, дивилися, що відбувається там. Результати вразили колег, бо на Херсонщині вони бачили картину трохи іншу, ніж у нас. Там на ділянках дна, яке складається з відмерлих мушель, наприклад, нічого не росте, на пісках зростає розріджена тополя, а дно водосховища вкрито вербою. А в Запоріжжі навіть мушлеві наноси вже мали якусь первинну сукцесію і рослини її все ж таки адаптували для свого зростання.
— У чому ще різниця з Херсонщиною?
— По-перше, на Херсонщині немає таких площ пісків, немає піскових наносів. У нас вони є, і це особливо зацікавило ботаніків, тому що до візиту до нас не було з чим порівнювати. Виявилося, що на мулистих ділянках або ділянках западин з перезволоженим піском у нас зростає верба. Ближче до міста — це суцільний гібрид верби білої та верби ламкої, а в самому тілі водосховища переважає — десь її 90 % — верба білої чистої форми. На пісках або на ділянках з недостатнім зволоженням у нас зростає здебільшого тополя чорна. Уздовж колишнього узбережжя, в зоні впливу агресивних рудеральних видів, які там росли, зростає в’яз гладенький, аморфа й усе інше інвазійне, що поширювалося берегами водосховища і раніше. Але така рослинність займає дуже вузьку смугу, і вона відчутно пригнічена аборигенною рослинністю.
— Були прогнози, що все дно водосховища буде заростати переважно інвазивними видами, бо вони більш агресивні. Чому цього не сталося?
— Коли ми побачили голе дно водосховища та заплавних водойм, ми спочатку переживали, що буде щось таке пустельного типу, що ґрунт активно видуватиметься, будуть навіть пилові бурі. Про заростання інвазивними видами — це вже навіть був більш оптимістичний варіант розвитку подій.
Гіпотеза моя і моїх колег, чому домінують наші, аборигенні види — це завдяки щасливому збігу обставин. У травні 2023-го, перед підривом ГЕС, у нас була активна родючість верб і тополь. Полетів пух, який розповсюдився по всій площі водосховища.
Насінинки з нього випали, риби їх ще з’їсти не встигли, насіння занурилося у дно. І тут вода зійшла, причому дуже швидко. Ми на Хортиці перші дві доби фіксували швидкість падіння рівня води — 10 см/год. Рельєф — досить плаский, принаймні північна частина водосховища, не скажу за південну: не так її добре знаю.
Вода сходила стрімко, але не розмивала ґрунти, тож все насіння опинилося в мулі під тепленьким сонечком. І дуже активно почало проростати. Проростання ми спостерігали вже наприкінці червня, тобто, якщо шостого — підірвали ГЕС, то в перших числах липня вже були рослинки заввишки до 5 см. Ще не зовсім було зрозуміло, що це, але ми бачили, що воно росте. А якби такий збіг обставин не відбувся, то ми мали б, найімовірніше, зарості саме рудеральних рослин, котрі плодоносять пізніше, і вони були б усе ж таки концентровані ближче до берега. Це й аморфа, і акація, і амброзія.
У травні до нас приїздили ботаніки, ми разом продивилися моніторингові ділянки, які заклав власне я і рекомендував їм. Окрім того, ми обрали там ще кілька діляночок. Потім до мене зверталися зоологи від НАН України. Їх зацікавило інтерв’ю в пресі про ботанічну експедицію, була така співпраця. І вони теж захотіли провести у нас дослідження. А саме — як формується фауна, передусім безхребетних, на осушеній території. Ми обрали ті самі дослідні ділянки, бо це дало можливість вивчити їх комплексно.
Поряд з цим наше Міністерство культури та стратегічних комунікацій визначило заповідник «Хортиця» відповідальною установою щодо організації археологічних досліджень на неокупованій частині території Каховського водосховища, і надалі — з розширенням роботи на ділянки, які будуть звільнені. Наразі ми ще не почали ці роботи, тому що тривають процеси узгодження. Але тим часом хочемо зараз ініціювати співпрацю з Міндовкіллям — щоб експедиції проходили комплексні, а не лише з визначення пошкоджень та виявлення нових археологічних пам’яток і пам’яток культурної спадщини, а щоб ми мали змогу (якщо вже польовий виїзд відбувається на територію водосховища) отримувати й біологічні дані — офіційно, щоб їх можна було використовувати надалі.
Визначення заповідника як відповідальної установи не означає, що усі дослідження буде робити лише він, ми плануємо працювати як координаційний центр, тобто в нас буде якийсь перелік обладнання, наданий, імовірно, закордонними партнерами, і ми надаватимемо його дослідникам. Окрім того, в нас буде можливість комунікації зі Збройними Силами, з місцевими адміністраціями. Так ми зможемо залучати сторонні установи — як громадські, так і державні — для здійснення польових виїздів. Також допомагатимемо діставати увесь пакет погоджень там, де вони будуть потрібні. Дослідники приїхали, ми їм даємо пакет документів, свого співробітника та їдемо працювати в поля.
Археологи «білі» й «чорні»
— Що з чорними археологами?
— У межах Запоріжжя й області є розпорядження голови військової адміністрації про заборону відвідування цієї території, узбережжя. Це для того, щоб, по-перше, мінімізувати вплив людей на процеси, що там відбуваються, по-друге, забезпечити хоч якусь охорону від неконтрольованого пошуку археологічних артефактів.
Але невиконання цього розпорядження практично ніякої відповідальності не передбачає. Якщо немає прямих порушень природоохоронного або пам’яткоохоронного законодавства, тобто людина там просто перебуває, не копає, не має при собі артефактів, то вона нічого не порушує. Поліція може лише виставити такого порушника за межі зони, забороненої цим розпорядженням для відвідування.
Були ідеї оголосити територію Каховського водосховища об’єктом природно-заповідного фонду, бо статусу в неї сьогодні немає ніякого. Але це тягне досить суттєві ускладнення для подальшої роботи дослідників, тому що треба буде оформлювати ліміти, здійснюваьтдуже багато паперової роботи, яка займає певний час, який буде втрачатися. Ми не зможемо проводити дослідження, коли вони потрібні, а будемо проводити їх через рік, коли дістанемо ліміти, дозвіл.
Тому ми пропонуємо оголосити її просто територією з обмеженим доступом. Це означає — заборонити доступ на територію Каховського водосховища абсолютно всім, окрім визначених за переліком. Тобто спеціальних якихось формувань — пожежників, поліції, екологічної прокуратури, екоінспекції, дослідницьких організацій за погодженням.
Нашим суттєвим досягненням я вважаю те, що, по-перше, заповідник зберіг колектив по максимуму. По-друге, ми й далі працюємо. Бо є приклади інших установ, які або перейшли на дистанційну форму і перестали виконувати будь-які свої обов’язки, або перестали отримувати фінансування.
Ми продовжили роботу попри важкі часи, шукали можливості залучення іноземних коштів, якихось наших фондів, якихось програм. І все ж таки намагаємося об’єднати абсолютно, скажімо, необ’єднувані інколи групи людей, у яких є інтереси щодо цієї території в плані досліджень — це природники, історики, хіміки, будь-хто.
— Наскільки великий колектив, зокрема наукова його частина?
— Колектив заповідника до початку повномасштабного вторгнення складався зі 160 осіб, зараз працюють близько 80. Хтось на фронті, хтось звільнився, поїхав. З них наукового штату в нас близько 20 осіб і це переважно історики, тому що заповідник все-таки історико-культурний, підпорядкований Мінкульту.
Менше людей — більше тварин
— А що з охороною території, природних комплексів, археологічних пам’яток?
— У нас є відділ охорони або ж відділ режиму території, який здійснює патрулювання. Для цілковитого контролю цього штату замало, і через це в нас відбуваються, наприклад, пожежі. Хтось поїхав на пікнічок, десь вітерець подув, вуглинка полетіла — за 2024 рік станом на зараз у нас вигоріло близько 200 га. Ще й рік такий сухий. Але якщо брати ширше, то природа на Хортиці сьогодні почувається набагато краще, ніж до великої війни.
Так само як у ковідні часи, коли було обмеження на відвідування відкритих територій. Людей на острові стало бувати менше, неконтрольовані стежки почали заростати. Хтось з міркувань безпеки не хоче відвідувати такі дикі ділянки: через побоювання нерозірваних боєприпасів чи просто через відсутність транспорту. І природа забирає ці території. Та й людей з війною в Запоріжжі стало менше.
Тварини почуваються сьогодні на острові набагато комфортніше, не бояться людей, активніше пересуваються територією. Чисельність популяцій зростає, і ми навіть спостерігали деякі види, яких не було тут раніше. Наприклад, огарі, казарки червоноволі. Це птахи, які здебільшого спостерігалися на Херсонщині. А зараз вони навіть гніздувалися на Хортиці. Може, через бойові дії, може, це птахи, які мешкали в Асканії-Нові.
У хорошому стані зберігаються популяції хижих птахів. Гнізда нам їхні давно відомі, продовжуємо спостереження. Орлани-білохвости гніздяться у заплаві на високих деревах. І хоч тепер заплава висохла, але річище Дніпра поряд, а риби в Дніпрі, відчувається, що стало більше, зокрема, за рахунок прохідних риб.
— А що, до речі, з рибою зараз навколо острова?
— Ми не можемо проводити спеціальні іхтіологічні дослідження, тому що вихід на воду заборонено, як і рибальство взагалі. Але браконьєри виходять, рибпатруль їх ловить. А ми дістаємо дані від рибінспекторів із протоколів. Так ми дізналися, що, по-перше, за період 2024 року браконьєри впіймали близько 20 особин осетрових риб різних видів. Бачимо в тіктоці та інших соцмережах, як вони в липні-серпні активно ловили оселедців навколо Хортиці, хоч це і заборонено. Оселедець (як і осетри) — це так званий прохідний вид, він на нерест підіймається річкою наверх. Поки була Каховська ГЕС, він підійматися до Хортиці не міг, бо Каховська ГЕС не мала рибоходу.
Також ми стежимо за видовим складом риб за загиблими екземплярами, які знаходимо на узбережжі. Хоча Дніпровська гідроелектростанція зараз не працює, але час від часу відбувається технічний скид води. Річище навколо Хортиці вузьке, і коли відбувається скид, рівень води може піднятися на два метри. А потім вода швидко сходить, і риба залишається в якихось калюжах і гине. Аналізуючи видовий склад цих риб, ми знаємо, що в нас у Дніпрі залишилося багато сомів, судаків, щук, тобто у його водах — не лише товстолоби, які штучно розводилися у водосховищі, не лише якийсь там білий амур, а й аборигенні види, і в досить суттєвій кількості.
— Завдяки чому?
— Через те, що, по-перше, рибальство заборонено. А по-друге, абсолютно змінився гідрологічний режим, тобто, якщо раніше це була майже стояча водойма, то зараз сюди повертаються типові річкові види, яким потрібні течія, кисневий режим. Я аналізував записи іхтіологічної станції початку XX століття, коли будувався ДніпроГЕС, там розписано, яких риб вони ловили на окремих ділянках Дніпра, і зараз я бачу, що на цих самих ділянках ці самі риби знову відновлюються.
Інтерв’ю вів Олег ЛИСТОПАД
Фото надані Михайлом Муленком. На фото: Озера: Осокоркове, Підкручне, Прогній, Річище, Качине.