Під час дискусії на конференції BioGENext прозвучало чимало цікавих, а подекуди й контроверсійних думок.
«Чи не вважаєте ви, що в Україні надто багато науковців?», — пролунало запитання з залу до заступника міністра освіти і науки Дениса Курбатова під час панельної дискусії на конференції BioGENext. Конференція зібрала науковців, освітян, представників фармацевтичних компаній та державних інституцій, щоб спільно формувати дієву екосистему для біомедичних досліджень в Україні. Її організували група компаній «ЮРіЯ-ФАРМ» та Інститут молекулярної біології і генетики НАН України.
У дискусії також взяли участь директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України Михайло Тукало, генеральний директор ТОВ «ЮРіЯ-ФАРМ» Дмитро Деркач, менеджерка з комунікацій Київського академічного університету та проєкту «Академ Сіті» Галина Посенко та інші вчені. Наукова молодь активно ставила запитання і під час розмови, і після того, як мікрофони було вимкнуто. Учасники дискусії міркували: що потрібно для того, щоб біотехнології стали проривною галуззю економіки; як найефективніше використовувати наукову інфраструктуру. А також — чи не забагато в країні вчених.
«У світі немає дефіциту грошей, є дефіцит ідей»
Розмову почали з запитання: як обрати наукову ідею та напрям для досліджень? Галина Посенко порадила молодим колегам моніторити ринок грантодавців, аналізувати, які напрями досліджень мають попит. «Також раджу дивитися, яка команда в науковій установі чи університеті, яка лабораторія, як вони взаємодіють зі студентами», — наголосила вона.
Важливо також придивлятися, які наукові школи працюють в установах і університетах, чи є вони «в тренді» наукового напряму. Особливо це стосується біомедичних досліджень і біофармацевтики, які дуже швидко розвиваються. (Цю пораду дав Михайло Тукало).
І не варто орієнтуватися тільки на гроші. Як наголосив Дмитро Деркач, потрібно дати можливість таланту працювати над тим, що йому цікаво, створювати середовище для обміну ідеями. «На класну ідею ресурси й гроші завжди знайдуться. У світі немає дефіциту грошей, є дефіцит ідей», — зазначив пан Дмитро.
Грант на ідею чи на штани?
І все ж таки, як зробити так, щоб талановита молодь робила кар’єру в Україні?
На думку Галини Посенко, треба розвивати співпрацю з роботодавцями, створювати кар’єрні центри, де студентам допомагатимуть зі стажуванням, ярмарки вакансій тощо. Усе це допоможе молоді зрозуміти, які семінари й курси потрібні, щоб у майбутньому працювати з тим чи іншим роботодавцем.
Саме так, зазначила пані Галина, працює КАУ. Кафедри університету діють при наукових установах (наприклад, кафедра молекулярної біології і технології — при Інституті молекулярної біології і генетики НАН України). Студенти й магістри працюють з групою компаній «ЮРіЯ-ФАРМ», беруть участь у розробленні новітніх імплантів для відновлення пошкоджених периферичних нервів спинного мозку, співпрацюють у проєктах, пов’язаних з діагностикою та лікуванням ПТСР тощо.
Сприятимуть кар’єрі молодих учених і спільні гранти університетів та академічних установ. «Я знаю приклади, як це працює, наприклад, у Франції, де вчені академічних установ і вишів виконують спільні гранти, розв’язують наукові проблеми, і разом з ними працюють студенти», — додав Михайло Тукало.
Втім, під час дискусії прозвучала й думка, що молода людина цілком може знайти роботу самостійно. Зокрема, Дмитро Деркач переконаний, що науковця, який має ідею і розуміння, як її комерціалізувати, запросять у найкращі компанії. «Відчуйте різницю між «я хочу грант, щоб себе прогодувати й купити гарні штани» і «я шукаю ресурс, щоб профінансувати свою розробку, підтвердити ідею», — зазначив пан Дмитро.
Поліпшення умов для науковців: держава має план
Чимало учасників дискусії відзначали (і в залі, і під час обговорень у кулуарах форуму), що біомедичний напрям суттєво відрізняється від інших. Як наголосив Денис Курбатов, «задачі, які розв’язують науковці, стосуються не лише біології й медицини, вони стосуються інженерії, IT, використання штучного інтелекту. І далеко не всім галузям науки в Україні так щастить, що за них бореться бізнес, який готовий інвестувати й упроваджувати інновації».
Втім, поки що для залучення додаткових коштів є чимало перепон. Серед них — відсутність вільних банківських рахунків, складна система закупівель, надскладна система оподаткування тощо. Виконувати замовлення бізнесу чи міжнародних партнерів в університеті та науково-дослідному інституті невигідно.
Команда МОН хоче це змінити й має план — як саме. За приклад узято «Дія.City», яка створює окремий фіскальний режим для IT-бізнесу. Схожу екосистему — Science City — буде створено і для науково-інноваційної сфери.
На основі наукових парків (які працюють дуже слабко) МОН планує розвивати структури, які будуть комерціалізувати прикладні результати. Тобто інститут або університет зможе створити структуру, яка платитиме знижені податки, матиме право на нульове ввізне мито на обладнання, не матиме обмежень по заробітній платі тощо.
«Нам треба зберегти вчених у країні, створити для них умови для роботи, — наголосив Денис Курбатов. — Science City — один з проєктів, який сприятиме створенню таких умов».
Поліпшити умови роботи вчених в Україні допоможе і збільшення грантового фінансування. Заступник міністра розповів, що цього року вперше запроваджено новий механізм конкурсу державного замовлення на науково-технічну продукцію. «Ми оголосили експериментальний конкурс, у якому беруть участь десять міністерств: Міноборони, Мінстратегпром, Мінцифри, Міненерго, МОЗ, Міндовкілля та інші. Міністерства сформували 25 пріоритетних тематик, визначили проблеми, розв’язати які допоможуть учені. Також, що важливо, сформовано конкретні технічні завдання до кожної тематики», — зазначив пан Денис.
Підсумки конкурсу буде підбито уже найближчим часом. На один проєкт передбачено близько 10 мільйонів гривень, для української науки це відчутні кошти.
Дослідницька інфраструктура. Чи є дефіцит?
Одна з частин розмови стосувалася і дослідницької інфраструктури. Учасники дискутували: чи достатньо в Україні приладів і лабораторій, як ефективно використовувати наявне обладнання?
Галина Посенко розповіла, що нині створюється перший в Україні deep tech парк Academ.City. У лабораторії Academ.City уже можуть прийти науковці й ненауковці, виготовити й протестувати макет чи прототип пристрою. «Парк уже частково функціонує, ми допомагаємо контактувати науковцям і бізнесу. Наприклад, приходять науковці з запитом «у мене є розробка, допоможіть знайти бізнес». У нас є пул бізнес-компаній, які з радістю беруть розробку чи результати «в роботу», — додала пані Галина. Так само в Academ.City приходять бізнесмени, які просять допомогти розв’язати якусь проблему.
«Буває, бізнес заходить і каже: «Нам потрібне таке-то рішення», — продовжила розповідь Галина Посенко. — Ми відповідаємо, що потрібне рішення вже є, і не одне. Підприємці дивуються: «А чому ми не знаємо?!». Ну, так склалося, науковці не завжди вміють розповідати про результати своєї роботи».
Дещо несподівану думку щодо наявності інфраструктури висловив Дмитро Деркач. Він переконаний: «У світі немає дефіциту лабораторних метрів квадратних, немає дефіциту вільних годин роботи хроматографа. Але є дефіцит компетенцій, партнерства та колаборації».
Якщо вчений чи бізнесмен хоче підтвердити якусь гіпотезу, то, на думку пана Дмитра, він завжди знайде лабораторію, де це можна зробити. Ба більше, чимало обладнання простоює і компанії женуться за тим, щоб надати його в користування.
Потрібна інвентаризація!
З твердженням, що у нас немає дефіциту обладнання, не погодився Михайло Тукало. Пан Михайло розповів, що, на жаль, у центрах колективного користування приладами НАН України чимало обладнання уже застаріло. Треба робити інвентаризацію — і університетських центрів колективного користування, й академічних. «Пора навести порядок, оцифрувати все і зрозуміти, чого бракує, — наголосив він. — Те, чого не вистачає, можна купити за інфраструктурні гранти. Такі гранти є, потрібно стежити й подаватися».
Хорошим способом привабити науковців, на думку Михайла Тукала, можуть бути гранти на повернення (return grant). 15–20 тисяч доларів можуть мотивувати молодого вченого, який має ідею, поїхати працювати (чи повернутися) в країну, де є центри загального користування чи центри передової науки (centers of excellence). Такі гранти має надати держава».
На ці слова Денис Курбатов відповів: «Коли говорять «держава», то часто дивляться на мене. Насправді ж держава — це всі ми. Кожен із нас є елементом держави, наша задача — змінити умови, і діяти ми повинні разом. Не можна сподіватися, що якийсь розумний дядько чи цар прийде і зробить це за нас». Саме тому команда МОН і створює, зокрема, екосистему Science City, — щоб бізнесу було вигідно «заводити» кошти в науку, а науковцям — співпрацювати з бізнесом.
Денис Курбатов повідомив, що аудит дослідницьких приладів та інфраструктури відбудеться восени 2024 року. Також майже готова «Карта дослідницької інфраструктури», яку можна буде відкрити онлайн і знайти необхідний прилад, методику досліджень та умови доступу в різних регіонах. Нині карту допрацьовують і тестують.
Кращим дістанеться більше, неефективних — реорганізують
У питанні інфраструктури (і не тільки) брати приклад з ІТ запропонував Дмитро Деркач. Він наголосив, що в цій галузі спочатку не було «ні академій, ні держави». Айтівці одразу почали думати глобально й інтегруватися у глобальний рух коштів та ідей. Нині багато з них уже «паркують» бізнес в Україні.
«Що стосується інфраструктури, говорімо відверто, — запропонував пан Дмитро. — Якщо інфраструктуру академії віддати бізнесу, вона зміниться дуже швидко».
Бізнесмен розповів, що, проїжджаючи Києвом, бачить величезні будівелі, і розуміє, що на їхнє утримання потрібні величезні кошти. Ці кошти «треба взяти з гранту чи бюджету держави та вкласти в ці об’єкти».
«Погоджуся, що не потрібно думати, що держава нам щось винна, — додав він. — Якщо ми хочемо будувати біотехнології, ми не повинні на когось чекати. Ми маємо створювати середовище, яке плекає рух саме в цьому напрямку».
Наприкінці розмови учасникам дискусії поставили чимало запитань із залу. Наприклад, один з учасників нагадав, що тільки у структурі НАН України працює понад 20 тисяч людей, а бюджет академії – 5,8 мільярда гривень. На дослідження однієї людини (якщо не рахувати зарплату), залишається 50–70 тисяч гривень. Провести біологічне дослідження за ці кошти дуже складно. То чи не забагато в Україні дослідників?
На це запитання Денис Курбатов відповів: «Ні!». І додав, що навпаки, і він, і команда МОН переконані, що вчених у нас мало. Але в Україні, населення якої скоротилося, а економіка не в кращому стані, є сотні наукових установ і закладів вищої освіти. І далеко не всі з них ефективні.
Уже восени цього року, наголосив пан Денис, МОН планує розпочати державну атестацію наукових установ і ЗВО. Кращі з них отримають більше грошей, і це збільшене фінансування, за окремим порядком, дійде до відділів і кафедр, які мають хороші результати.
Інституції, які не пройдуть атестацію, буде реорганізовано. Але вчені, які там працюють, не залишаться безробітними, вони перейдуть у більш спроможні інституції. Відповідно, науковці дістануть більше можливостей розвиватися, шукати гранти, проводити дослідження, створювати міжнародні колаборації тощо.
«Тобто відповідь на це запитання така: вчених у нас мало, неефективних інституцій багато. І це треба змінювати», — підсумував Денис Курбатов.
Підготувала Світлана ГАЛАТА
Читайте також: