Уже сьогодні людей, які втратили кінцівки внаслідок російської агресії, в Україні налічується близько ста тисяч. Часто це молоді, соціально активні люди, які хочуть і можуть повернутися до активної ролі в суспільстві. Допомогти у цьому їм можуть і мусять якісні програми протезування.
Про це, зокрема, ішлося на панельній дискусії «Новітні технології виробництва протезів та протезування», яка відбулася нещодавно в рамках XIIІ Міжнародного Фестивалю інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge 2024: інновації для миру і безпеки України». У ній взяли участь представники громадських організацій, університетів, фондів, виробничих компаній, лікарі, українські та міжнародні експерти за модерування помічника ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського Віталія Пасічника.
Вектор дискусії задала директорка Навчально-інноваційного центру протезування та реабілітації ІПО (Інституту післядипломної освіти) КПІ Наталія Семінська з презентацією «Науковий парк адитивних технологій Sikorsky Challenge. Виклики та перспективи»
Довідка «Світу»: Адитивні технології або 3D-друк — одна з технологій, де тривимірний об’єкт створюється шляхом накладання послідовних шарів матеріалу (друку, вирощування) за даними цифрової моделі.
Науковий парк: від ідеї до впровадження
«Світовими лідерами у протезуванні є Німеччина та Швейцарія, але здебільшого вони працюють на потребу людей похилого віку. Якщо врахувати, що середній вік людей з ампутованими кінцівками в Україні — 30–40 років, то користуватись протезами мають десятки років. А це періодичне обслуговування і заміни компонентів протеза. Виходом є розвиток власних інноваційних технологій, виробничих потужностей для потреб протезування і реабілітації, навчання інженерів і лікарів. Однією з технологій, яка має всі шанси стати базовою для протезування, є адитивні технології, які сьогодні обрані як стратегічний напрям функціонування Наукового парку адитивних технологій Sikorsky Challenge», — сказала Наталія Семінська.
Цей науковий парк (НП) створено в липні 2024-го. Засновники НП об’єдналися для розвитку, впровадження, використання прогресивних та нових технологій, для проєктування і виробництва протезів із залученням наукового потенціалу, матеріально-технічної бази. А також для комерціалізації результатів науково-технічної діяльності та їхнього впровадження на вітчизняному та закордонному ринках.
На сьогодні пріоритетним у діяльності НП є створення комп’ютерно-інтегрованої технології проєктування і виготовлення куксоприймачів. Цей елемент протеза має високий ступінь персоніфікації. Сьогодні у його виготовленні часто застосовуються традиційні технології, які базуються на роботі з гіпсом. Недоліки цих технологій — багатоетапність процесу, значна кількість примірювань та витрати часу як пацієнтів, так і протезистів, від кваліфікації (а інколи й від таланту) яких залежить якість результатів протезування.
«Роботу ми здійснюємо у тісній співпраці з Центром протезування, ортезування та реабілітації «Без обмежень», компанією Parachar Industries та лідером з виготовлення куксоприймачів за допомогою адитивних технологій Quorum Orthopedics. Науковий парк у своїй діяльності спирається на передові технології та міжнародний досвід і має значні перспективи у розвитку проєктної та грантової діяльності, розширенні взаємодії з партнерами, масштабуванні, впровадженні, комерціалізації, інтеграції у світовий простір через міжнародну асоціацію наукових парків. Вивчення досвіду мереж партнерів, зокрема Данії, Великої Британії, Чехії, Сполучених Штатів Америки, Іспанії дасть нам змогу набути досвіду лідерів та напрацювати власну модель роботи наукового парку в реаліях непростого законодавчого поля України», — зауважила Наталія Семінська.
Роль суспільства — вирішальна
«Технології справді можуть вивести функціональність людини, яка втратила кінцівку, на новий рівень, але не лише технологією ми інтегруємо людину в суспільство. Тому надати, розвинути, створити технологію — це, ймовірніше, роль учасників цієї дискусії. Але роль суспільства в цілому — реінтегрувати, залучити до безпосередньої економічної діяльності цю людину, для того, щоб вона почувалася повноцінним членом суспільства», — вважає очільник компанії Esper Ukraine та учасник дискусії Богдан Діордиця.
На думку пана Богдана, український ринок протезування сьогодні є найдинамічнішим, сюди хочуть прийти всі виробники, які раніше ніколи не розглядали Україну як ринок збуту. Звичайно, такий рівень конкуренції є дуже хорошим для кінцевого споживача. Проте маємо бути обережними з тим, що і як ми виводимо на ринок та який доступ надаємо технологіям.
«Я знаю, як багато зараз пацієнтів з ампутаціями та з якими проблемами вони стикаються. Перша проблема: недостатньо протезних майстерень, бракує спеціалістів, їх треба готувати. Коли ми запротезували пацієнта, це не кінець, це лише початок, тому що його протези, а надто якщо йдеться про сучасні біонічні, потребують постійного нагляду, обслуговування. І для того, щоб пацієнт вчасно міг дістати не лише медичну, але й технічну підтримку, мають бути створені відповідні заклади й підготовлені фахівці», — сказав голова та співзасновник Української асоціації остеоінтегративного протезування Олександр Галузинський.
Ще одна проблема, на його думку, — це державний наратив про те, що на сьогодні біонічне й остеоінтегративне протезування, можливо, не на часі. І треба забезпечувати пацієнтів якомога простішими й дешевшими протезами.
«На наш погляд, мій особистий і моїх колег, це абсолютно неправильна позиція. Людина, яка пішла свідомо на фронт і втратила кінцівку, особливо, якщо це верхня кінцівка, має отримати від країни найкраще», — акцентував Олександр Галузинський.
Що буде завтра
«На мою думку та думку багатьох наших інженерів, біологічна рука, її функціональність є еталоном. Продукт Esper Bionic, а саме біонічна кисть, є функціональною, у неї рухомі всі п’ять пальців, великий має два ступені свободи. Проте це все ще не той функціонал, який вам може забезпечити біологічна рука.
Гадаю, люди, які вивчали анатомію, розуміють, наскільки складна наша кисть. Відтворити її в механіці, зробити вологостійкою і витривалою дуже складно. Це десятиліття розроблень, тому треба намагатися дійти до рівня біологічної кисті всіма можливими способами», — сказав Богдан Діордиця.
Чого бракує лікарю?
«Найбільше досягнення, яке може запропонувати наука — це остеоінтегративний протез, у якому електроди, які керують біонічним протезом, вживлюються в тіло людини, приєднуються до м’язів і нервів. І це абсолютно новий рівень нашої реальності, етап, до якого ми готові. Я дуже сподіваюся, що подібна операція найближчим часом буде виконана в Україні й мрію про те, щоб ця технологія розвивалася і стала доступною, можливо, через рік. Це найближчі плани. Взагалі, якщо говорити про відновлення кінцівки, я б умовно розділив два періоди. Перший — кібернетичний, у якому ми зараз перебуваємо (грубо кажучи, це поєднання якогось штучного електромеханічного пристрою та організму людини й, відповідно, удосконалення цього механізму, наближення його до біологічної структури). Наступним етапом буде біосинтетичний, коли ми залучимо до нашої роботи біомедичних інженерів, які працюють з живими тканинами», — розповів Олександр Галузинський.
Де вузькі місця
«Я представляю компанію Parashar Industries. У нас є центри протезування по всій Україні, їх десять, і єдиний український виробник компонентів та корінних вузлів до нижніх кінцівок. Ми у своїх центрах щодня стикаємося з дуже великими викликами, які пов’язані із соціальною політикою в Україні щодо протезування, ортезування і реабілітації в цілому. Це недосконала «нормативка», — сказала Вікторія Суботінова.
Вона розповіла, що компанія надає пропозиції з удосконалення нормативної бази, працює над упровадженням своїх виробів у серійне виробництво, намагається досягти високих стандартів якості.
«Ми співпрацюємо сьогодні з КПІ та з Благодійним фондом «Коло», — продовжила пані Вікторія. — Фонд надав можливість запровадити дуальну освіту. Ми працюємо безпосередньо як виробники, на високоточних верстатах з програмним керуванням. І тут без інженерів, без технологів ми б не змогли зробити колінний вузол, який тепер упроваджуємо в серійне виробництво. Четверо студентів здобувають освіту без відриву від виробництва».
Поштовх дає війна
Засновник студії 3D-друку ІМАТЕК Данило Приходько окреслив стан і переваги сучасних технологій саме 3D-друку.
«Я представляю компанію 3D Systems, це світовий виробник 3D-принтерів. Працюю з ними вже 20 років, фактично ми були місіонерами на початку, тому що стикалися з величезною кількістю технологічних, організаційних, кадрових, фінансових питань. Ми намагалися впровадити адитивні технології в Україні в різні галузі, не тільки в медицину. І це відбувалося дуже повільно, без підтримки держави. Років сім-вісім тому ми знайшли себе в списку, десь внизу за кількістю впроваджених технологій 3D-друку, серед європейських держав. Тож я дуже радий, що зараз — шкода, що через війну, але відбувається такий бум, вихід технологій у мас-маркет. Від 2005 року, коли ми тільки починали, а я, як випускник КПІ, мав ідею зробити колись у своєму університеті студію 3D-друку, такий пройдено шлях!», — сказав Данило Приходько.
На думку Данила, розвиток технологій — це завжди про співпрацю науки, бізнесу й держави.
«У цьому випадку, на мій погляд, роль держави починають відігравати благодійні організації, тому що для нас волонтерство, благодійність фактично стає повсякденням, — зазначив він. — Тому колаборація з КПІ, створення кола однодумців і наявність науково-технічної бази має стати рушієм технологій».
Коментуючи тезу про баланс/дисбаланс волонтерської й державної підтримки, Віталій Пасічник відзначив, що держава може заплатити за перевірені рішення, які створені вчора, позавчора, але їй важко знайти державні ресурси на новітні технології.
«І тому, — підкреслив він, — дуже важливо, що поряд з нами — благодійні організації, які можуть допомогти ці інновації впроваджувати».
Роль волонтерів
«Держава робить насправді багато, але ми як благодійні організації маємо швидшу реакцію. А іноді й більше практичного досвіду, щоб імплементувати рішення, зрозуміти, що краще працює, а де ті дірки, які держава поки що не здатна закрити, й треба підставити плече», — сказала голова благодійного фонду «Коло» Олена Кривенко.
«Величезну роль відіграє час, бо тому, хто пів року їздив у інвалідному візку, очікуючи своєї черги на протезування, непросто піднятися, почати ходити й долати перешкоди. А потім для нормальної соціалізації потрібні ще й спорт, навчання або перенавчання, працевлаштування. Ось чому необхідно скоротити час виготовлення і надання протеза», — переконана секретарка наглядової ради проєкту «Серця Азовсталі» Тетяна Кухоцька.
Вона зазначила, що ми рухаємося до суспільства, значну частину якого складатимуть ветерани й військові. Сьогодні соціологія показує, що ветеран визнається таким тільки тоді, коли він носить протез. І це принципово неправильно, адже велику частину поранень і допомоги, що надається військовим, ми не бачимо.
«Досвід показує, що встановлення протеза — це ще пів справи. Адже попереду в людини 30–40–50 років життя з протезом, коли його треба постійно ставити на зарядку. Коли виявляється, що акумулятор тягне плече. Коли виявляється, що вдома легше без нього. Ось ми вже дійшли до розмови про те, що хлопці мають два-три протези (хоча насправді не всі можуть отримати й один). Але насправді багато має залежати від того, який спосіб життя в людини, чим вона захоплюється і що їй потрібно для соціальної інтеграції. І якщо все це враховувати, ми матимемо в суспільстві великий прошарок людей на протезах, які повноцінно інтегруються до активного життя і працюватиме на економіку держави», — резюмувала Тетяна Кухоцька.
Підготував Олег ЛИСТОПАД
На фото автора — учасники дискусії