Хто створив в Україні першу станцію радіомовлення?

Нинішнього року, 16 листопада, Україна відзначає столітній ювілей Українського радіо.

Еру радіомовлення в нашій державі започатковано 16 листопада 1924 року, коли в Харкові розпочала говорити до українців перша в Україні радіостанція, яку було створено за участі фахівців Київського політехнічного інституту під керівництвом Володимира Огієвського.

Це справді важлива подія. Тож 21 грудня минулого року Верховна Рада України постановила відзначати ювілей на державному рівні.

Але хто ж такий Володимир Васильович Огієвський?

У пошуках відповіді на це запитання «Світ» звернувся до академіка НАН України Михайла Ільченка — голови Вченої ради КПІ ім. Ігоря Сікорського й учня професора Володимира Огієвського.

Родина Огієвських мешкала в Кролевці на Полтавщині. Батько майбутнього радіотехніка Василь Дмитрович усе своє життя присвятив лісовій справі, став відомим ученим, а мати Марія Федотівна працювала сільською вчителькою. Їхній син Володимир народився 10 травня 1890 року. Фахову освіту він здобув у КПІ, де навчався протягом 1907–1914 років з перервою на два роки (1911–1912) у зв’язку з військовою службою, яку проходив в Іскровій (радіотелеграфній) роті, де дістав звання прапорщика запасу.

Участь у Першій світовій війні зміцнила його знання та уміння у сфері радіотелеграфії, яка ґрунтувалася тоді на використанні азбуки Морзе. Володимир Огієвський успішно просувався по військовій службі, він був делегатом полкового та дивізійного комітетів Першого Всеросійського з’їзду радіотелеграфістів. Його обрали членом Ради військового радіотелеграфу, а в лютому 1918-го він її очолив.

Того ж року в Сокольниках — під Москвою — вирішили збудувати нову приймально-передавальну радіостанцію незгасних коливань для оперативного зв’язку з фронтами громадянської війни. Керівником проєкту було призначено професора М.В. Шулейкіна, а його помічником і заступником відповідального керівника — начальника радіостанції В.В. Огієвського. Наприкінці 1920 року станція була введена в експлуатацію, а у 1921-му Огієвському дозволили повернутися до Києва, де були його рідні. І вже з березня 1921 року Володимир Огієвський стає викладачем на електротехнічному факультеті КПІ.

У тому ж 1921-му він організував радіолабораторію, що стала технічною базою розвитку радіотехнічної спеціальності, а пізніше, у 1930 році — базою радіотехнічного факультету КПІ.

При радіолабораторії була створена майстерня, де студенти монтували апаратуру для лабораторії та для виконання радіотехнічних замовлень від різних установ. Зокрема було побудовано короткохвильову радіостанцію для магістрального радіозв’язку Південно-Західної залізниці.

У 1924 році в Харкові під керівництвом В.В. Огієвського створюється перша в Україні радіомовна станція. У наступні роки вчений і талановитий інженер бере участь у будівництві аналогічних станцій в Одесі, Дніпропетровську, Тирасполі та інших містах. Під час будівництва необхідно було створювати взаємопов’язані між собою спеціальні технічні пристрої — радіопередавачі, генератори електромагнітних хвиль з антеною, яка перетворює енергію високочастотного струму в енергію електромагнітних хвиль, котрі випромінюються у навколишнє середовище. Складником радіопередавачів різних типів були пристрої фільтрації з використанням високовольтних конденсаторів.

Під час побудови цих радіостанцій радіолабораторія КПІ брала на себе відповідальність постачати для фільтрів високовольтні конденсатори власного виробництва. Такі конденсатори раніше ввозилися з Німеччини: в СРСР їх могла виробляти тільки радіолабораторія Нижнього Новгорода. Однак вони витримували напругу не більш як 7 кіловольтів, та ще й виготовлялися з імпортного матеріалу. Тож у радіолабораторії КПІ Огієвський розробив оригінальний і водночас простий метод виготовлення високовольтних фільтрових конденсаторів, що давало змогу використовувати вітчизняну сировину.

Перший зразок, виготовлений особисто Володимиром Васильовичем, витримав 35 кіловольтів. Було налагоджено виробництво конденсаторів, і надалі в радіомайстерні при радіолабораторії КПІ розгорнулося серійне виробництво високовольтних фільтрових конденсаторів, що дало змогу державі відмовитись від їхнього імпорту.

У 1930 році В.В. Огієвського обрали професором. У КПІ з його ініціативи було створено радіотехнічний факультет, на якому він був деканом понад 20 років! І понад 40 років очолював кафедру теоретичних основ радіотехніки.

Володимир Васильович завжди був соціально активною людиною. Він активно виступав за широке використання радіо в техніці та в побуті, всіляко допомагав численним радіоаматорам, зокрема короткохвильовим радистам. За його пропозицією, до речі, було створено Київське товариство «Друзів радіо», яке на свої кошти збудувало в столиці радіомовну станцію потужністю 1 кВт з 80-метровою антеною та видало (щоправда, єдиний) наклад журналу «Радіо для всіх».

У 1949 році під загальною редакцією професора В.В. Огієвського вийшов «Довідник радіоаматора», який набув особливої популярності, у ньому кілька розділів були присвячені аматорській апаратурі для коротких хвиль.

Серед учнів професора Огієвського — десятки докторів і кандидатів наук, чимало лауреатів державних премій у галузі науки й техніки, керівників підприємств і компаній, відомих учених і конструкторів нової техніки.

У 1924–1926 роках у КПІ навчався майбутній конструктор ракетної техніки, наш співвітчизник Сергій Павлович Корольов.

Згадуючи свої студентські роки, він говорив, що із усіх лабораторних занять йому найбільше подобався практикум з електротехніки, який вів Огієвський. Корольов розповідав, що це був спокійний, владний чоловік, який ніколи не присікувався і не намагався викликати прихильність до себе веселими жартами, а вперто вимагав того, що мав вимагати.

Для Корольова він уособлював людину дії, і саме таким, на його думку, повинен бути справжній інженер.

Повністю підтримую слова славетного конструктора космічних кораблів. Я став студентом радіотехнічного факультету, в якому деканом був Володимир Васильович, на стику 50–60 років.

Авторитет професора Огієвського був дуже високим. Він охоче працював зі студентами й підтримував тих, хто мав інтерес до навчання, науки, до експериментаторства. Завжди цікавився і давав цінні поради. Мені справді пощастило: я пропрацював пліч-о-пліч з Володимиром Васильовичем близько двадцяти років і мав велике задоволення спілкуватися з ним і слухати його поради.

Про життя та діяльність свого Вчителя я написав у книжці «Засновник радіотехнічної школи», яка вийшла у світ у 2011 році у видавництві «Екмо».

Сьогодні в КПІ справу професора Огієвського продовжують його учні, які навчають студентів на радіотехнічному факультеті та в Навчально-науковому інституті телекомунікаційних систем. Про діяльність В.В. Огієвського розповідає розділ «Історія радіо» Державного політехнічного музею імені Бориса Патона. Як символ спадкоємності й розвитку добрих справ, які заклав свого часу Володимир Васильович, нині на території КПІ росте платан професора Огієвського, посаджений у 1965 році Вчителем спільно з його учнями.

Успішно працює сьогодні й радіоклуб «Політехнік», керівник якого — Микола Сергієнко — зазначає, що «багато членів радіоклубу є учнями професора Огієвського, і всі ми пишаємося нашим першовідкривачем, надаючи йому данину поваги й вдячності, намагаємося продовжувати та розвивати традиції й добрі справи, започатковані цією легендарною, чудовою Людиною».

Михайло ІЛЬЧЕНКО,

академік НАН України

Читайте також: