Якби росичка виростала до метра-півтора — як полин, лобода, щириця (а то й вище — як лопухи), тоді вона цілком могла би полювати навіть на людей. Липкі краплі на кінцях ворсинок були б, мабуть, завбільшки з невеликий кавун. І залюбки б спочатку склеїли, а потім і перетравили якогось стомленого квадробера чи пияка, що заблукав і приліг відпочити.
Хоча мало хто буде гратись чи відсипатись на болоті. Адже саме болота — те місце, де ростуть ці хижі рослини. Та й за розміром вони невеличкі: листочки — з копієчку, а клейкі крапельки на кінчиках ворсинок цих листочків — як сірникові головки. Тому за людей наразі не переживайте, хіба що ми таки доконаємо планету й зміни клімату підуть небаченими темпами. А поки що жертвами росички стають лише невеликі комахи. Ґрунти на болотах бідні, поживних речовин бракує, тож і довелося росичкам стати хижаками, щоб це якось компенсувати.
У нас ростуть три види росичок, два з яких — у Червоній книзі.
Але мені ніяк не щастило побачити ні червонокнижні, ні ще не охоронювану росичку. Аж поки разом із групою українських природоохоронців не потрапив на територію охоронюваної ландшафтної області (ОЛО) «Брди» у Чехії.
Заповідник доісторичної природи
Брди — це порослі лісами гори, що простягнулися приблизно на 60 км на південний захід від Праги, десь у кількох годинах їзди бусиком. Найвища вершина (теж «Прага») стримить на 860 метрів над рівнем моря. Як розповіли нам тутешні екологи, окрім «Праги», в Брдах є ще з десяток «вісімсоток», тобто вершин заввишки понад 800 м над рівнем моря, тому не дивно, що клімат тут холодний і вологий. Парадоксально, але найхолодніші місця — не на вершинах гір, а на лісистих північних схилах і в тінистих долинах, охолоджених струмками. Такі місця є притулком для гірських видів рослин і тварин, які примандрували, поширились, спустились сюди з вищих гір під час останнього льодовикового періоду. А після потепління дороги назад для них не було. Тому Брди — це острів гірської природи посеред Богемії (одна з трьох історичних областей Чехії, розташована навколо столиці).
Брди мають чималеньку для масштабів Чехії площу — 345 км2. Для порівняння: наш Карпатський біосферний заповідник займає понад 536 км².
Статусу охоронюваної ландшафтної області Брди набули у 2016-му. В Україні немає прямого відповідника цій природоохоронній категорії. Фахівці зазначають, що режим «охоронюваного ландшафту» відповідає режиму зон регульованої рекреації наших національних та регіональних природних парків, та й то з певними застереженнями. У класифікації МСОП — Міжнародного союзу охорони природи — це категорія V. Головна її задача прописана, власне, у назві: зберегти ландшафти, водночас не обмежуючи, наскільки це можливо, господарську діяльність.
Але на двох третинах цієї ОЛО ніякої господарської діяльності не ведеться. Бо їх займає… військовий полігон. Тож зустрічали нас аж двоє гідів — керівник ОЛО та хвацький військовик у камуфляжі. На моє запитання про звання («Майор? Полковник?») він скромно усміхнувся: «Сержант. Старший».
Фотографувати пейзажі та себе самого сержант дозволив, але з умовою не виставляти фото у соціальних мережах. Тож для того, щоб віртуально побувати в Брдах, вам доведеться або включити уяву, або піти на сайт цієї ОЛО https://www.nature.cz/web/chko-brdy. Там фото ретельно відібрані з огляду на режимність полігону і переважно це великі плани. А щодо сержанта… Я був просто в шоку від нашої схожості. Ну не те щоб як у дзеркало дивився, але на двоюрідного брата — так точно. І вік, і зморшки, і стрижка…
Що шкодить більше: снаряди чи люди?
Почувши про можливість використати статус військового полігону для охорони довкілля, пересічні українці знизять плечима: не на часі, зараз, коли треба усі сили спрямовувати на відбиття російської агресії, полігони активно використовуються для підготовки українських захисників. А природоохоронці ще й скептично посміхнуться. Адже в Україні є чимало прикладів, коли саме військове відомство становило загрозу довкіллю.
«У 2016–2017 роках, наприклад, виникло доволі багато конфліктних ситуацій з Міноборони щодо заповідних об’єктів.
Можна назвати національні природні парки «Олешківські піски», «Азово-Сиваський», «Меотида», «Тузлівські лимани», «Джарилгацький», природні заповідники «Медобори» та «Луганський», Чорноморський біосферний заповідник, Яворівський національний природний парк, дендропарк «Софіївка», — коментує тему один з лідерів ГО «Зелений лист» Владислав Балінський. Але усе-таки хочеться вірити, що європейський досвід співпраці військових та екологів в охороні природи нам стане у пригоді й буде ефективно застосовуватись, тож до прикладу полігону Брди варто придивитися уважніше.
Він незабаром відзначить сторіччя. Спеціалізація — артилерійський. На верхівці однієї зі скель — закриті позиції для ведення вогню та спостережні пункти, частково вже покинуті.
Зайшовши в один з них, подивився в оглядову бійницю. Перехопило дихання: пейзаж — так, чарівний, але сама обстановка миттю включила тригери, пов’язані з нашою війною. Яка, до речі, позначилася і на житті цього чеського полігону.
На протилежному від спостережних пунктів порослому лісом схилі є три великі галявини. Це, власне, головна частина полігону, вони призначені для розміщення мішеней. Донедавна використовувалося лише одне поле, але російська агресія змусила чехів долучити друге. З яких видів зброї та як часто й інтенсивно ведуться стрільби, нам, звичайно, не розповіли. Але ми багато дізналися про цінність цих відкритих ділянок для збереження типових біотопів та окремих видів тварин і рослин.
«Ось там навесні усе синє. Від ірисів», — махає рукою в бік однієї з галявин старший сержант. «А на іншій галявині навесні у коліях доріг водяться такі дивні створіння, ваші колеги кажуть, що вони ще доісторичні», — додає він.
Доісторичні — це про щитнів, невеликих, десь із сірникову коробку, ракоподібних з 70 парами ніг. У них три ока і міцний щиток-панцир, що покриває спину та очі. Вчені мають докази, що щитні існували ще 300 мільйонів років тому. Коли калюжі пересихають, щитні гинуть, але їхні яйця успішно дочікуються пори, коли колії та придорожні канави наповняться талим снігом і дощами.
На одній з галявин охороняють вересове пустище. Воно зустрічає нас фіолетовим розливом квітучих стебел вересу звичайного. Цвіте він у липні-вересні, тож нам якраз пощастило побачити це явище. Це той самий, з балади «Вересовий трунок» Роберта Луїса Стівенсона: «Із вересового квіту / Пикти варили давно / Трунок, за мед солодший, / Міцніший, аніж вино…»
(чудовий переклад Євгена Крижевича). У нашому Поліссі верес теж трапляється доволі часто, зокрема, у Древлянському природному заповіднику. Щодо того, що саме називати «вересовим пустищем», фахівці досі дискутують, але ми в такі деталі вдаватися не станемо: красиво, романтично, екологічно — і край!
А по той бік дороги від вересових заростей — якраз те саме болото з росичками. Вода тут прозора, чиста. Навколишні села та містечка завдяки цьому мають якісне водопостачання.
Чудово у Брдах почуваються також птахи та звірі. Побачити живцем їх нам не пощастило, тож довелося це компенсувати переглядом 20-хвилинного документального фільму в місцевому Буднику природи.
Що морський орел робить у горах?
У тутешніх лісах можна зустріти, зокрема, такого рідкісного птаха, як чорний лелека. А на скелях трапляються гнізда орлана-білохвоста, одного з найбільших хижих птахів не лише у самій Чехії, а й в усій Євразії — розмах крил може сягати двох з половиною метрів. Чеською мовою він називається orel mořský, що може заплутати недосвідченого перекладача і прозвучати українською як «морський орел». Не знаю, чому чехи його так назвали, може, через те, що гніздиться переважно біля річок, морського узбережжя і берегів озер. У нас, наприклад, гніздиться уздовж Дніпра та інших річок. Зокрема, на території Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства (ЛМГ) біля берегів Київського водосховища. Українські орнітологи, серед них і Максим Гаврилюк, зазначають, що протягом XIX ст. і до 1970-х років основними причинами скорочення чисельності орлана в Україні були винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів у місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося ліквідацією заплавних лісів, затопленням долини річки, скороченням кормової бази. Орлан-білохвіст в Україні занесений до Червоної книги, а в Чехії охороняється як вид, занесений до Європейського Червоного списку і до додатка ІІ (Види фауни, що підлягають суворій охороні) Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі — Чехія є стороною цієї конвенції.
З огляду на необхідність особливої охорони цього орлана та взагалі цінності природи Дніпровсько-Тетерівського ЛМГ, українські природоохоронці пропонують створити тут національний природний парк. Але раз по раз пропозиція залишається на папері через саботаж прихильників ідеї використовувати ці терени виключно для полювання.
До роботи у ландшафтній області Брди залучено понад 60 фахівців різного профілю — адміністраторів, піарників, менеджерів по роботі з відвідувачами. Але більшість — це все-таки екологи, ботаніки, зоологи, геологи. Які моніторять стан екосистем та ведуть наукові дослідження. Зокрема, вивчають хід сукцесій (змін одних екосистем іншими).
Вони ж консультували знімання фантастично цікавого 20-хвилинного документального фільму про цю охоронювану ландшафтну область. На це пішло понад два роки й близько ста тисяч євро. У фільмі немає ні даних про площу й дату заснування, ні посилань на постанови, якими створювалась ландшафтна область, ні інтерв’ю керівників природоохоронного відомства чи політиків. Тільки природа, ландшафти, чарівні у своїх повсякденних клопотах тварини. Після такого не виникає запитань, для чого охороняти цей об’єкт, бо відповідь іде з душі, від серця, а не внаслідок розрахунків і оцінок, які потребують певних спеціальних знань.
Олег ЛИСТОПАД
Стаття підготовлена за сприяння проєкту «Збереження природної спадщини для життя в Україні»
Читайте також: