8 грудня 1884 року в Австро-Угорщині, у коронному краї Королівство Галіції й Лодомерії (або ж Галичини та Володимирії), у Станіславі (Станіславові) — теперішньому Івано-Франківську — відбулися перші загальні збори «Товариства руських женщин» (з 1922 року — «Товариство українських жінок»). За оцінкою більшості дослідників, саме ця подія поклала початок українському жіночому рухові. Тож цілком слушним є підтримане учасницями й учасниками Феміністичного форуму, що відбувся у Києві 9 квітня 2024 року, звернення до Президента України про оголошення 8 грудня Днем українського жіночого руху.
Ініціаторкою створення «Товариства руських женщин» стала літераторка Наталія Кобринська. Голова Світової федерації українських жіночих організацій (1948–1956) Олена Кисілевська, характеризуючи «піонерку й першу провідницю українського жіночого руху», назвала її «великою українською національною й культурною діячкою».
Водночас не будемо забувати, що визначальну роль у започаткуванні інституціалізованого українського жіночого руху відіграв Іван Франко, який поінформував про перші жіночі організаційні збори 7 жовтня 1884 року, присвятивши їм передову статтю в газеті «Діло» й там же помістив ухвалений статут Товариства. А надалі — висвітлив перебіг і підсумки установчих зборів від 8 грудня 1884 року, подавши докладний звіт про цю подію та відредагований ним текст програмної промови Наталії Кобринської.
Весна і літо 1885 року ознаменувалися вагомими здобутками Товариства. Стрімко втілювалася в життя ідея освіти для широких кіл жіноцтва, у селах і містечках Галичини поставали читальні, безплатні «визичальні книжок», навіть приватні школи для навчання української мови. А 2 вересня 1885 року управа Товариства (виділ) схвалила видання Альманаху. На цьому рішенні наполягла Наталія Кобринська, яка, за відсутності шкільництва, найбільш ефективним засобом розвитку вважала літературу.
Книжка «Перший вінок, Жіночий Альманах, виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки» побачила світ у Львові в червні 1887 року. У передньому слові до «Першого вінка» Наталія Кобринська зазначила, що «…се перший у нас голос, піднесений в справі жіночого питання».
Поява Альманаху була важливим кроком і до становлення цілісної української «суспільности». Ретельний огляд колізій, що виникали під час спроб започаткувати спільні видавничі проєкти й взагалі під час особистих зустрічей представників різних «займанщин» (Наддніпрянської України, Галичини, Буковини) здійснила у своїй книжці «Смолоскип у темряві» письменниця і дослідниця жіночого руху Ірена Книш. Жіночий Альманах став першим прикладом вдалої взаємодії. Наталія Кобринська сформулювала це так: «Важний ще лишається нам до піднесення факт, що перший раз виступаємо разом з нашими старшими сестрами українками в імені нашої національної єдности на ниві загальних справ і спільного всім жінкам питання» [Перший вінок (1887), с. 3].
«Галицьку» частину публікацій спочатку відредагувала Наталія Кобринська, «наддніпрянську» — Олена Пчілка, яка спеціально для Альманаху написала повість (насправді, радше роман) «Товаришки». Остаточну редакцію «Першого вінка» в цілому здійснив Іван Франко. Наддніпрянську Україну, окрім Олени Пчілки, в Альманаху представляли віршами та художньою прозою Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Леся Українка, Людмила Стари́цька (у шлюбі Старицька-Черняхівська).
З дванадцяти авторок-галичанок три представили вельми цікаві й фахові розвідки в царині «наук про культуру». Йдеться про яскраві й ґрунтовні праці Софії Окуневської-Морачевської «Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних» (майбутня визначна лікарка, укладачка словника української медичної термінології, виступила в Альманаху ще й оповіданням «Пісок! Пісок!»), Катерини Довбенчук «Дівка й княгиня, народні обичаї з Косівщини» та дружини Івана Франка Ольги (до шлюбу Хоружинської) «Карпатські бойки і їх родинне життя».
Поділяю думку, що для розвитку українського жіночого руху особливу цінність мають чотири з-поміж опублікованих у книжці творів, написаних Наталією Кобринською: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Заміжня жінка середньої верстви» і «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові». Усі чотири праці належать до сфери міждисциплінарних соціальних досліджень і до освітньо-наукової літератури.
У четвертій з названих статей Кобринська торкається «базового поняття» про вищу освіту (для жінок Галичини): «Висші студії, то дорога перед нами цілком заперта і мусимо вдовольнятися знанням, котре навіть не вирівнує мужеским середнім школам». А тим жінкам, «…котрі бажають ширшого знання, лишається лиш оден однісенький спосіб — читання книжок» [Перший вінок (1887), с. 457].
Хто ж має здійснювати відбір книжок, призначених для жіночої самоосвіти? На думку Кобринської, немає нічого природнішого, як узяти справу добору й постачання книжок у свої руки самим жінкам, об’єднаним у товариство.
Отже, на першому етапі розвитку жіночого руху в Галичині йшлося про вищу жіночу самоосвіту за допомогою літератури, організаційно інституціалізовану шляхом створення жіночого товариства. Цей шлях розв’язання проблеми розцінювався як один із перспективних і для всього розділеного між імперіями українського суспільства — «суспільности».
Наступними елементами внеску до розвитку українського жіночого руху стали: публікація нових феміністичних творів у галицькій періодиці; практика петицій і відозв про жіночі права (зокрема про право жінок на здобуття повноцінної вищої освіти у межах країни) до австрійського парламенту та галицького сейму; проведення першого жіночого віча в Стрию 1 вересня 1891 року; вихід альтернативного видання «Жіноча бібліотека» у збірниках «Наша доля» (Стрий, 1893; Львів, 1895, 1896); реалізація вже у XX столітті (1912) перекладного проєкту «Жіноча бібліотека». Розгортався, нарощував потужність глобальний український жіночий рух.
Тож, зважаючи на історичний досвід і на сьогоднішню неоціненну роль українських жінок у всіх сферах життя країни та підтримуючи звернення Феміністичного форуму, долучаю і свій голос за те, щоб 8 грудня став Днем українського жіночого руху.
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ, доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук
На фото: Наталія КОБРИНСЬКА та Олена ПЧІЛКА
Газета “Світ”, №43-44, листопад 2024 р.