Про перспективи, тактику й стратегію розвитку заповідної справи, збереження дикої й напівдикої природи говоримо з експертом Української природоохоронної групи, одним зі спікерів нещодавніх слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування на тему «Правові засади функціонування ефективної системи природоохоронних територій та обʼєктів як основи для збереження і відновлення біорізноманіття: актуальні питання» Петром ТЄСТОВИМ.
— Пане Петре, то в нас уже винищили всю природу, чи ще щось залишилося?
— Розберімося без кидання в оці крайнощі. Так, нам треба створювати природоохоронні території, доходити до площ, які є в Європі, які від нас вимагають як від кандидата у члени ЄС. Але подумаймо, де ми їх будемо створювати? За рахунок чого? Ліси, за офіційною статистикою, займають 15,9 % території України. А як щодо інших типів ландшафтів? На жаль, ніхто в Україні не знає, скільки у нас чого. Так, є офіційні державні цифри. Але вони не відповідають реальності. А нам вкрай важливо знати й розуміти цю реальність. Бо якщо маємо завдання досягти 30 % заповідності, самими лісами цього не доб’ємось. Водно-болотні угіддя? Точно невідомо, скільки їх. Пасовища і сіножаті?
Офіційна цифра — 13 % території України. Гадаю, вона не надто відповідає реальності, але, все одно, 30 % природно-заповідного фонду (ПЗФ) за рахунок пасовищ не досягнемо. Є ще такі перспективні угіддя, як невикористані сільськогосподарські землі, самосійні ліси, малопродуктивні піски тощо. Але скільки саме їх маємо — теж точно невідомо. Ось такий короткий огляд нашого резерву для створення заповідних територій. Ми ж не будемо їх створювати там, де житлова забудова.
Є ще території, порушені діяльністю людини. Згідно із законом про природно-заповідний фонд, мета створення заповідних територій — не тільки збереження цінних ділянок, але й відновлення тих, які можна відновити. Але тут теж точних даних немає.
— Які все-таки перспективи створення нових заповідних територій у лісах? Чи це ще можливо після реформи лісового господарства, після створення ДП «Ліси України», в управлінні якого опинилися дві третини українських лісів?
— Сьогодні, на жаль, створення об’єктів ПЗФ у лісах де-факто призупинилось. Причина — якраз категорична позиція ДП «Ліси України», керівництво якого відмовляється погоджувати створення нових заповідних територій. Хоча, нагадаю, це державні ліси, які належать усьому українському народу, а не є «вотчиною» кількох десятків людей.
Доходить до абсурду. Я — член робочої групи при Міндовкілля з питань природно-заповідного фонду. І нам надійшов лист від ДП «Ліси України», де написано, що вони погоджують створення одного із заповідних об’єктів на Житомирщині лише за умови скасування відповідних площ уже наявних заповідних територій. Так би мовити, «баш на баш». І якщо Житомирська ОДА й екоміністерство їх не послухають і створять без такого скасування, то вони, себто «Ліси України», підуть у суд. Ну це видається абсурдом, коли державне підприємство погрожує судом державним органам за виконання ними державних задач щодо збільшення ПЗФ. Бо у нас є закони й підзаконні акти, в яких указано, що Україна зобов’язується збільшити площу заповідних територій до європейського рівня.
— Хотілося б детальніше поговорити про позицію інших важливих для розвитку заповідності чиновників — представників аграрного сектору.
— Теж болюча тема. Ми маємо змінити земельну політику, інакше не вийде забезпечити ні збереження біорізноманіття, ні ефективної мережі природоохоронних територій. Це стосується не тільки ПЗФ. Та ж Смарагдова мережа, яка у нас ще не створена повноцінно, бо досі не ухвалено профільного закону.
А вона не працюватиме ефективно, якщо не буде інтегрована в земельну політику.
Для біорізноманіття важливо, щоб було менше оранки, а більше — пасовиськ, лук, лісосмуг тощо. І у нас є купа законодавчих актів, які передбачають зменшення площі орних земель. Можна навіть побачити, як Держгеокадастр звітує про зменшення цих площ. Насправді це фейк, тому що з якогось моменту стали рахувати не за формою 6-зем (форма державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, діяла з 1998 по 2015 рік — ред.), а те, що внесено в Земельний кадастр. Я вже казав, що насправді ніхто не знає, скільки пасовищ. А люди, які виїжджають за межі міста, бачать, що пасовища розорюють, зворотного процесу не відбувається.
Довідково: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Хтось скаже: то ми ж євроінтегруємося, мусимо збільшувати заповідність, відновлювати екосистеми. Насправді державна політика суперечить заявам про євроінтеграцію. За останні півтора року маємо справу з купою ініціатив від аграрної галузі, спрямованих на збільшення розорювання. Зокрема, активно просувається закон про консолідацію земель. Формально він для того, щоб усунути «недоліки» земельних ділянок (черезсмужжя, дрібноконтурність, відсутність доступу до доріг та комунікацій тощо). Закон дозволить поділ, об’єднання, обмін, купівлю-продаж земельних ділянок, встановлення земельних сервітутів, укладення та зміни договорів про користування земельними ділянками. На практиці це означає можливість розорати лісосмуги, знищити ліс, польові та лісові дороги, розірвати на шматки цінні природні території, перетворити агроекологічні ландшафти на суцільні величезні поля.
Серед інших антиекологічних ініціатив Мінагро такі забаганки: скасувати особливий статус торфовищ, який наразі визначений законодавством; спростити зміну цільового призначення земель; вирощувати олійні та енергетичні культури замість консервації земель; повторно осушувати болота через надання дотації аграріям на меліорацію. Тобто з державного бюджету України аграрне відомство збирається фінансувати осушення боліт.
Вкрай шкідливою є ініціатива із запровадження такого механізму як «ініціатор земельних торгів», коли будь-який фермер може вибрати будь-яку ділянку, вільну в громаді, подати пропозицію виставити її на торги й купити під оранку. І громада навіть не має права відмовити.
На щастя, частину цих законопроєктів вдалося, завдяки позиції й Міндовкілля, і Національного агентства запобігання корупції (НАЗК), призупинити. Частина рухається, і з великою ймовірністю, гадаю, аграрний комітет активно лобіюватиме законопроєкт про виробництво олійних культур на забруднених та еродованих землях.
— А як справи з виконанням тих законів, які спрямовані на захист дикої природи?
— Вони часто масово ігноруються. Є, наприклад, стаття 80 Водного кодексу, де написано, що заборонено розорювати заплави малих річок. Стаття абсолютно «мертва». Тобто, це має такий вигляд: режим прибережних захисних смуг десь працює, десь не працює. Це ж стосується і крутих схилів: у нас заборонено розорювати, якщо там крутість понад 7 градусів. Але можна виїхати й побачити, що таких схилів розорюють дуже багато.
Так само й щодо охорони пасовищ і сіножатей. У 2022 році було введено обмеження на їхнє розорювання. Але їх продовжують розорювати.
Є закони про збереження самосійних лісів і природно-заповідних територій (природно-заповідного фонду, ПЗФ). Тут наведу приклад. Є у нас об’єкти ПЗФ, які лише на папері. Це стосується насамперед господарських зон національних природних парків. Зокрема, в межах парків «Подільські Товтри», Мезинського, Карпатського. Причому у цих господарських зонах є велика кількість земель сільськогосподарського призначення. Так, деякі землі були за статусом орними на момент створення парку, це окреме питання. Але тепер там або росте самосійний ліс, або це насправді степи, луки. І замість відновлювати там природні комплекси, ці ділянки розорюють. А в Карпатському — просто забудовують готелями. Адміністрація «Подільських Товтр» намагається поліпшити ситуацію, зупинити оранку. Але ті ж Мезинський і Карпатський це повністю ігнорують. І, на жаль, ми не бачимо сприяння з боку Міндовкілля у розв’язанні цієї проблеми.
Болюче питання — охорона заказників. Свіжий приклад — заказник Кобиловолоко-Благівщинський у Тернопільської області. Землі передані у приватну власність, земля розорана. І таких заказників дуже багато, тому часто норми природоохоронного законодавства залишаються лише на папері, і треба припинити заплющувати на це очі. А думати, що з цим робити.
На слуханнях я показував фотографію, зроблену в Держлісагентстві, дуже показову. На ній згори видно велику ділянку самосійного лісу. (Це Станіславчицька територіальна громада Жмеринського району Вінницької області). Одна його частина залишається лісом, а поруч — ділянки, які були розкорчовані. Тому що їх передали у приватну власність. І де щодо цього й подібних випадків позиція органів влади? Я часто їжджу за межі міста, бачу, як воно є в натурі.
Держгеокадастр і Держекоінспекція, які мають зупиняти такі порушення, нічого не роблять.
Ми пишемо, наприклад, про порушення земельного законодавства на крутих схилах, а у відповідь від цих інстанцій дістаємо відписки. Так, воєнний стан, так, мораторій на перевірки. Але ж можна вийти на перевірку, звернувшися за дозволом до відповідного центрального органу — Мінагрополітики чи Міндовкілля. Це довше, складніше, але така можливість прописана у змінах до законів. Проте ніхто не звертається, краще — нічого не робити. Або ось приклад, як працює Держводагентство. Річка Теснівка на Житомирщині внесена в Державний водний кадастр, але там розорали заплаву і прибережну захисну смугу. Держводагентство відповіло на наш запит, що це не річка, це магістральний меліоративний канал, отже можна все розорювати. Ні, це таки річка, і називати її каналом — кричуща безграмотність!
Є проблема з об’єднаними територіальними громадами — ОТГ. Надто після того, як у межах земельної реформи їм передали землі запасу населених пунктів. Коли це робили, то, на жаль, проігнорували позицію Міндовкілля, Комітету з екологічної політики ВРУ: не передавати землі, які мають природоохоронну цінність, ті ж балки, яри, самосійні ліси. Бо що виходить? ОТГ, голові громади потрібні гроші в бюджет. Де взяти? Продати з торгів земельні ділянки під потреби ринку — от вам і гроші в бюджет. Вони об’єктивно зацікавлені у збільшенні орних площ. А натомість втрачаємо водно-болотні угіддя, бо Міндовкілля досі не розробило постанову про режим використання торфовищ, хоч цього вимагає законодавство. Рік тому рішенням екокомітету ВРУ за результатами виїзного засідання були затверджені такі рекомендації.
— На кого можна спертися у цій важкій боротьбі?
— Єдиний державний орган, який працює, — це прокуратура. Її представники, захищаючи інтереси держави в суді, нещодавно досягли дуже хороших результатів. А саме: у судовому порядку примусили громади визнати як юридичну категорію самосійні ліси й надати їм відповідного статусу. Тобто, в умовах бездіяльності інших державних органів, прокуратура, яка має бути останнім органом, який вступає в дію, зараз фактично виступає як перший номер.
Вважаю, що досить віддавати земельну політику виключно аграріям! Комітет з екополітики ВРУ має певні повноваження, які стосуються ландшафтів, Міністерство захисту довкілля має повноваження щодо використання земель. Земельна політика — це не тільки питання Мінагро й аграрного комітету ВРУ.
Екологічна складова влади — і законодавча влада, і виконавча, і прокуратура, і громадськість — має перехоплювати ініціативу в питанні земельних відносин. Є дуже успішний приклад — це законопроєкт № 5650 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо збереження лісів», ухвалений у 2022 році. Основною ініціаторкою його була народна депутатка Юлія Юріївна Овчинникова. Я тоді працював у Міндовкілля і добре пам’ятаю, як активно співпрацювали між собою Міндовкілля, Держлісагентство, громадські екологічні організації, народні депутати. Це була потужна коаліція різних сторін, зацікавлених у збереженні природних територій.
Тож удалося досягнути дуже важливих норм збереження і самосійних лісів, і степів, і лук, і пасовищ. Недостатньо, але набагато краще, ніж було до того. Цей закон недарма відзначений Єврокомісією як успіх України. Він сприяє виконанню програми Президента «Зелена країна» краще, ніж оті посадки однолітніх сосон у степу. Бо ми зберігаємо вже наявні, самосійні ліси. Зараз ухвалено новий регламент ЄС, який не дозволятиме незаконно заготовленій лісовій продукції потрапляти на європейський ринок. На самосійні ліси це теж розповсюджується.
Ще чимало дірок, які можна закрити методичною і послідовною роботою. А з масштабнішого — дуже важливо завершити реформу державного екологічного контролю. Бо не повинна прокуратура працювати замість Держекоінспекції.
— Яку роль у цих процесах відіграє наука?
— В Україні багато фахових науковців як у біології та екології, так і в лісівництві. Є спеціалісти, які можуть запропонувати науково обґрунтований менеджмент у питаннях, які стосуються біорізноманіття. Наприклад, як правильно відновити степову ділянку, які дерева і де можна садити для створення нових лісів, як запровадити сучасний протипожежний менеджмент у лісах. Але їхні знання держава фактично не використовує. Як наслідок, мої знайомі науковці взагалі не вірять, що їхні знання колись хтось буде використовувати…
Зустрічаються, на жаль, і ганебні явища, коли деякі науковці готові обґрунтувати навіть шкідливу діяльність, не помітити червонокнижні види — готуючи звіти ОВД чи обґрунтовуючи рубки в заповідних лісах.
Влітку цього року ЄС ухвалив новий великий закон про відновлення природи (Nature Restoration Law). Згідно з ним, кожна країна ЄС тепер зобов’язана щороку підраховувати півтора десятка біологічних індексів і досягати збільшення показників за ними — як, наприклад, щодо індексу польових метеликів, лісових птахів, кількості стоячої та лежачої мертвої деревини в лісах. А ще — оцінювати стани оселищ. Без науковців це зробити неможливо, і хочеться, щоб це зрозуміли на державному рівні.
Записав Олег ЛИСТОПАД
На фото:
Петро Тєстов, фото оргкомітету слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування на тему «Правові засади функціонування ефективної системи природоохоронних територій та обʼєктів як основи для збереження і відновлення біорізноманіття: актуальні питання»;
ілюстрація знищення громадами самосійних лісів, слайд з презентації Петра Тєстова;’
Читайте також: