Під час будь-якої війни, а надто такої варварської, жорстокої й невмотивованої, яку веде росія проти України, люди живуть у постійному стресі. Чимало з них звертаються по допомогу до психологів та психіатрів. Сьогодні — про те, як розвивалася наука, покликана зберігати та підтримувати психічне здоров’я. І хто такий Фройд, обмовки за яким ми нерідко здійснюємо.
Праці австрійського психолога, психіатра, невропатолога Зигмунда (Сигізмунда Шломо) Фройда (1856–1939 рр.) змінили картину психологічної науки у ХХ столітті, висвітливши ключові питання устрою внутрішнього світу людини, її несвідомих, спонукальних прагнень, душевних надломів, ілюзорних, сюрреальних уявлень себе та свого оточення. Досліджуючи природу патологічних процесів у психіці своїх пацієнтів, глибинні пласти їхньої свідомості, З. Фройд відкрив унікальний метод зцілення душі, названий методом психоаналізу, який допоміг з’ясовувати причини страждань та психічну поведінку не тільки хворої, але й здорової людини.
Ця оригінальна у науковому сенсі теорія стала дуже популярною у західному світі, а психоаналітична теорія З. Фройда справила потужний вплив на розвиток соціогуманітарних наук про людину, як-от педагогіка, соціологія, антропологія, а також на мистецтво і літературу. З часу опублікування у 1900 році фундаментальної праці «Тлумачення сновидінь» не згасає інтерес до наукової спадщини Фройда. Знайомство з його ґрунтовними працями, уявленнями про те, як влаштоване душевне життя, якими є його потаємні пружини й механізми, сприяє розширенню меж пізнання людини та її внутрішнього світу.
Засновник наукового напряму глибинної психології та психоаналізу народився 6 травня 1856 року у невеликому моравському місті Фрайбурзі (нині це Пршибор у Чехії). Його батьки були вихідцями з України — тієї її частини, яка належала Австро-Угорській імперії. Батько Зигмунда — дрібний комерсант Якоб Фройд — був родом із міста Тисмениця на Галичині (нині це Івано-Франківська область), де провів перші 25 років свого життя, аж поки не перебрався до Фрайбурга. Мати — Амалія Натансон — народилася у Бродах на Львівщині, а виростала в Одесі. У 16 років вона переїхала з матір’ю і двома братами у Відень, де згодом і познайомилася з удівцем Якобом, котрий перебував там у комерційних справах. Пара побралася у 1855 році, а через рік з’явився на світ майбутній видатний вчений.
У 1860-му сім’я оселилася у Відні. У Якоба й Амалії Фройдів було восьмеро дітей, але тільки первісток — Зигмунд — відзначився винятковими інтелектуальними здібностями, дивовижно гострим розумом і пристрастю до читання. Тому батьки намагалися створити йому комфортні умови для навчання. Закінчивши з відзнакою гімназію, у 1873 році Зигмунд Фройд вступив до медичного факультету Віденського університету. Високий рівень навчання у виші був зумовлений тим, що там працювали видатні професори.
В університеті Фройд вступив до студентського наукового товариства з вивчення історії, політики, філософії, що в подальшому позначилось на його концепціях розвитку психологічної культури. Він виховувався на принципах та ідеалах дослідницького природничо-наукового знання. Учителем його був видатний європейський фізіолог Е. Брюкке, тож після завершення навчання в університеті Фройд працював під його керівництвом у Віденському фізіологічному інституті. Молодий випускник хотів стати науковим співробітником, але через відсутність вакантних місць і наявні фінансові труднощі змушений був продовжувати трудову діяльність лікарем.
Водночас публікації Фройда з психологічної проблематики стають у цей час відомими в наукових та медичних колах, а сам він набуває репутації висококваліфікованого лікаря-невропатолога.
У 1881 році Зигмунд Фройд здобув науковий ступінь доктора медицини, а у 1885–1886 роках стажувався в клініці Сальпетрієр (Париж) у відомого французького лікаря-невропатолога, одного із засновників психіатрії Ж. Шарка, якого в медичних колах називали «Наполеоном неврозів». У нього лікувалась на той час більшість королівських сімей Європи.
У 1891 році Зигмунд Фройд спільно з австрійським лікарем, своїм другом і наставником Йозефом Броєром розробив унікальний і досить специфічний метод гіпнотерапії — метод катарсису, за допомогою якого почуття гніву, страху, радості, співчуття тощо приводять до емоційного розвантаження, переплавляючи негативні емоції в позитивні. У співавторстві з Й. Броєром Фройд опублікував і книжку «Дослідження з істерії», цю працю фахівці оцінюють як перший розділ у дослідженні методу психоаналізу. Згодом З. Фройд переглянув свої психологічні підходи й остаточно відмовився від застосування гіпнозу, натомість почав активно застосовувати в лікувальній практиці метод вільних асоціацій. А дещо пізніше зацікавився сновидіннями та їхнім генетичним зв’язком із психічним життям людини.
У 1900 році вийшла монографія «Тлумачення сновидінь». А ідея про те, що на нашу повсякденну психічну поведінку суттєво впливають неусвідомлені мотиви особистості, Фройд блискуче реалізував у книжці «Психопатологія повсякденного життя» (1901 р.), звідки, до речі, й бере початок так звана обмовка за Фройдом. Тобто обмовка, здійснена внаслідок втручання несвідомого приглушеного бажання. Це явище, зокрема, й було описано Зигмундом Фройдом у названому дослідженні.
Однією з базових його праць є «Лекції до вступу в психоаналіз». До перших трьох частин цієї ґрунтовної роботи ввійшли лекції, прочитані вченим протягом 1915–1917 років слухачам Віденської психіатричної клініки. Вони були присвячені поясненню природи помилкових дій, тлумаченню сновидінь та викладенню загальної теорії неврозів. І іншій своїй праці «Психіка: структура функціонування» Фройд проаналізував різні аспекти психічного життя, застосовуючи так звану топографічну модель. Оригінальні праці з теорії й практики психоаналізу обумовили його визнання та авторитет у світовій психологічній науці. У 1902 році за указом австрійського імператора Фройду було надане вчене звання професора.
У 1907-му Зигмунд Фройд налагодив наукові контакти зі школою психіатрів у Цюриху. Його учнем став молодий і перспективний лікар Карл Юнг, якого Фройд вважав своїм спадкоємцем у психологічній науці. Пізніше навколо Фройда об’єднались його учні й однодумці, котрі виступили з ініціативою заснувати Віденське психоаналітичне товариство. Воно ж зініціювало проведення у 1908 році 1-го міжнародного психоаналітичного конгресу. У 1910-му за безпосередньої підтримки Фройда було створено Міжнародну психоаналітичну асоціацію, яка продовжує свою діяльність і нині.
У 1911–1913 роках Зигмунд Фройд розірвав наукові контакти зі своїми учнями, зокрема з К. Юнгом та А. Адлером, через розбіжності в тлумаченні ними окремих ідей психоаналізу. Водночас його психоаналітичні ідеї дістали міжнародне визнання в деяких європейських країнах. У праці «Я та Воно», яка датована 1923 роком, учений описав механізм взаємодії таких психічних структур як надсвідомість та несвідоме.
Ідеї Фройда у сфері психоаналізу мали вплив на становлення та розвиток і тогочасної політичної науки, зокрема політичної психології. Його погляди на закономірності масової психології, феномен натовпу викладено у праці «Психологія мас і аналіз людського», опублікованій 1921 року. У ній з позицій психоаналізу розкрито взаємини лідера і маси. За Фройдом, вплив лідера пояснюється тим, що маса підсвідомо вбачає в ньому втілення власного ідеального й нереалізованого. А багатьом з них влада і високі повноваження дають змогу притлумлювати чи долати різного ґатунку комплекси та почуття неповноцінності.
Драматичним періодом у його житті стали 30-ті роки ХХ століття. Після захоплення влади в Німеччині фашистами, соціально-психологічна ситуація в європейських країнах, зокрема і в Австрії, ставала дедалі тривожнішою. Серед книжок, спалених на багаттях ідеологами нацизму, опинились і книжки Фройда. Дізнавшись про це, вчений іронічно зауважив: «Якого ж прогресу ми досягли! У середні віки вони б спалили мене, а в наші дні вони обмежились тим, що спалили мої книжки». Вчений навіть не підозрював, що через кілька років у концентраційних таборах Освенциму та Майданека спалюватимуть мільйони євреїв та інших невинних жертв нацизму, і серед них будуть чотири рідні сестри Зигмунда Фройда.
Та і його самого, всесвітньо відомого вченого-психолога, чекала б подібна доля, якби Міжнародне психоаналітичне товариство не сплатило фашистській владі за нього великий викуп і не спромоглося дістати для Фройда дозвіл на виїзд до Великої Британії. Там видатного вченого зустріли численні шанувальники його наукових здобутків, проте дні Фройда невблаганно добігали кінця. Страждаючи від болю, викликаного невиліковним онкологічним захворюванням, Фройд умовив свого лікаря М. Шура вколоти йому потрійну дозу морфіну, від якої він і помер. Це сталося в Лондоні 21 вересня 1939 року.
У своїх працях знаменитий австрійський вчений-психолог і практик створив цілісну систему психологічного аналізу душевного життя людини. Він запровадив до наукового вжитку широкий спектр ідей, які є свідченням того, що рівень свідомості має органічний зв’язок з іншими глибинними рівнями психічної активності.
Зигмунд Фройд розробив низку гіпотез, моделей, термінологічних понять, у яких відтворені своєрідність психіки й потенціал наукового знання про неї. Фройдівські терміни, як-от «ідентифікація», «несвідоме», «лібідо», «невроз», «психоаналіз», «суперего», «сновидіння», «сублімація», «фобія» та інші збагатили лексикон не тільки вченого-психолога, кваліфікованого лікаря-психотерапевта, але і будь-якої освіченої, інтелектуально налаштованої людини.
На думку Фройда, основою психічного життя є неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішим серед яких є «інстинкт життя» (Танатос). Учений вважав, що усвідомлюються лише окремі аспекти психологічного життя, пов’язані з необхідністю пристосування до умов існування. Оскільки морально-етичні детермінанти особистості заважають безпосередньому впливу енергії несвідомих потягів на свідому діяльність людини, ця енергія знаходить вивільнення у формі діяльності, яку сприймає суспільство, тобто відбувається сублімація в напрямку соціальних цілей. Одним із видів сублімації є наукова та художня творчість. Фройд показав складність та ієрархічність структури особистості, значення в її психічному розвитку внутрішніх конфліктів і криз, нереалізованих потягів. На його думку, структура психіки охоплює три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість (несвідоме). Свідомість у кінцевому підсумку була головним важелем психотерапії. Раціональний аналіз ірраціональних спонукань і потягів, а також їх усунення у психічному житті людини було його кредо.
Як мужній дослідник, Зигмунд Фройд інколи рішуче відмовлявся від раніше сформульованих, концептуальних підходів. Разом з тим свої улюблені ідеї він продовжував культивувати та обстоювати навіть тоді, коли їхню теоретичну слабкість було доведено не тільки противниками психоаналізу, але і його надійними прибічниками.
Бібліографія фройдизму та неофройдизму налічує сотні монографій, індивідуальних та колективних праць енциклопедичних видань, статей і розвідок, присвячених дослідженню різних аспектів психоаналізу. Опубліковані численні видання, в яких предметно висвітлюється клінічна та наукова діяльність З. Фройда і представників його психоаналітичної школи.
Сучасні дослідники вивчають біографію деяких його пацієнтів, читають матеріали його клінічних сеансів. Бібліографія фройдизму поповнюється новими виданнями. Їхні автори намагаються осмислити з новітніх позицій психоаналітичні ідеї З. Фройда, визначити його місце і роль у розвитку європейської культури. Наявність нових тенденцій у психоаналітичному вченні Фройда не означає, що хтось має серйозні наміри поставити під сумнів ефективність методу психоаналізу та відмовитись від його застосування в сучасних дослідженнях та лікувальній практиці.
Сучасна психологічна наука продовжує пошук аргументованих відповідей на складні інтелектуально-психологічні питання, поставлені З. Фройдом. Адже в науці чітке формулювання перспективних проблем є не менш складним завданням, ніж пошуки адекватних відповідей на них.
В умовах сьогодення неофройдизм — це не цілісна система, а багатоманітність наукових шкіл і напрямів, що мають як щирих прихильників, так і не менш пристрасних опонентів.
Стрижневі ідеї Фройда у царині глибинного психоаналізу є актуальними й в умовах повномасштабної російсько-української війни. Їх творче застосування дає змогу забезпечити стан психологічної рівноваги у військових та цивільного населення для ефективної протидії викликам та подолання посттравматичних стресових синдромів кожним індивідом. Важливе значення наукові праці австрійського психолога мають для подолання симптомів тривожності й агресивності, розвʼязання сучасних проблем і соціально-психологічної реабілітації. Тож перед нинішніми дослідниками постають питання критичного осмислення та незалежного аналізу з позицій новітніх методологічних парадигм інтелектуального потенціалу ідей Зигмунда Фройда, розуміння їхнього значення для розвитку вітчизняної та європейської культури психоаналізу.
Анатолій ПАВКО,
доктор історичних наук, професор,
академік Академії наук вищої школи України
Читайте також: