Фонд імені Фрідріха Еберта, заснований рівно 100 років тому, є найстарішим політичним фондом Німеччини, відданим ідеалам та цінностям, таким як свобода, справедливість та солідарність. Реалізуючи свій принцип надання платформи для обміну ідеями та стратегіями серед політиків, експертів, Фонд запросив висловитися директора Інституту соціології НАН України, член-кореспондента НАН України, д.ф.н., проф. Євгена Головаху і опублікував обширне інтерв’ю з ним під заголовком ««2025-й стане для України роком емоційного драматизму».
Журналістка Олександра Горчинська, згадавши, що візаві називав 2022 рік періодом нереалістичного оптимізму і такого першого шокового ентузіазму, 2023-й – роком поміркованого оптимізму, 2024-й – роком суворого реалізму, поцікавилася: яким буде для України 2025 рік?
На що вчений, застосовуючи метод екстраполяції, гіпотетично передбачив, що поточний рік мав би стати роком емоційного драматизму, тобто зміни переважно позитивних емоцій, які відчувають українці у зв’язку з майбутнім країни, на достатньо скептичні оцінки. Більшість українців все ж таки живуть з надією на краще майбутнє України, з вірою у нашу перемогу в цій страшній війні, з оптимізмом, оскільки стійкість українців, яка нині є однією з найпопулярніших категорій у соціології, виявилася дуже високою: вже три роки ми долаємо ті труднощі, які у нас є. А важливими складовими стійкості як такої є емоційний стан, здатність до консолідації з іншими людьми, здатність до дії. Проблеми маємо, але й уміння триматися українці демонструють, що і підтверджують дані досліджень флагмана академічної соціології України – Інституту соціології (ІС НАН України) та інших соціологічних центрів.
Однак соціолог застеріг, що зовнішні обставини, особливо партнери та вороги, можуть суттєво вплинути на ситуацію в Україні як в той, так і в інший бік.
Журналістка зазначила, що зараз в Україні активно розгортаються кампанії, спрямовані на підтримку психічного здоров’я, наприклад, Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», започаткована за ініціативи першої леді Олени Зеленської, також працюють гарячі лінії, як-от при МОЗ або при громадських організаціях і поцікавилася у співрозмовника: «Наскільки розвиненою, на вашу думку, сьогодні в Україні є культура роботи з психологами, психотерапевтами?».
На це питання Євген Головаха, який за базовою освітою є психологом, зі знанням справи констатував: «У нас, на жаль, ще із радянських часів історично не склалася система масової роботи з людьми в тому, що стосується корекції психологічного стану… Тож сьогодні в Україні дуже зросла потреба у психологічних службах. Одне з наших досліджень демонструє, що до повномасштабної війни у нас було 12 відсотків людей, які перебували у стані дистресу. Зараз – 27 відсотків. На жаль, з кожним роком питома вага таких людей, ймовірно, зростатиме. Українці втрачають житло, роботу, близьких людей, змушені емігрувати. І мігранти – це ті, хто насамперед потребує психологічної допомоги.
Тож зараз в трендах – психологія.
Інтерв’юерка поцікавилась: «Як стреси і травми, пов’язані з війною, впливають на загальну працездатність і продуктивність населення? Учений підкреслив, що, оскільки людина у стані дистресу втрачає працездатність, можливості долати реальні труднощі, то ця соціальна проблема має вирішуватися на рівні держави.. Це стосується також армії, бо служба капеланів, яка там нині є – це добре, проте у сучасному егалітарному світі більшість людей потребують все-таки допомоги саме фахівців – психологів.
Те ж саме зачіпає і дітей. Професор згадав свій досвід комплексного дослідження стану здоров’я і психологічного стану дітей, які були народжені за рік та через рік після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Діти з родин, евакуйованих з Чорнобильської зони, з точки зору психологічного стану відрізнялися від дітей, які жили у стабільних умовах. Вторинний досвід мав на них великий вплив – не настільки великий, щоб заважав їм жити, коли вони виросли, але він позначався на їхньому психологічному стані. А чимало дітей в Україні сьогодні мають вторинний досвід війни: вони можуть жити у містах і селах, де не було активних бойових дій, проте чують розмови інших, бачать втрати. Вони споживають інформацію через телебачення, інтернет – всі події навкруги чинять на них великий вплив. І це не кажучи вже про тих дітей, які зазнали прямого впливу війни, втратили своїх рідних тощо – це страшна травма. Тут також потрібна робота психологів.
Фонд цікавить – чи дійсно українське суспільство можна оцінювать як скоріше роз’єднане, поляризоване? Спираючись на дослідження ІС НАН України і ширше – вітчизняних соціологічних центрів – очільник Інституту наголосив: «До 2022 року в Україні було багато факторів, які потенційно роз’єднували населення у політичних поглядах, культурних преференціях тощо. Але цікаво і те, що саме 2022-й призвів до того, що нашу головну розбіжність – орієнтацію на західний або ж східний вектор розвитку України – було подолано. А почала ця розбіжність долатися з 2014 року.
Дуже важливим фактором консолідації українців став остаточний вибір вектора для розвитку: тепер наше суспільство точно знає, куди треба йти. 2022-му Україна почала сприйматися як країна, яка здатна на дуже серйозні соціальні прориви. Навіть нашу економіку українці стали оцінювати вище, ніж до війни, хоча на той час втратили вже майже її третину. В дослідженнях виявилося, що Україна – більш соціально потужна, ніж самі українці вважали раніше.
Щодо потенційних ліній для розколу країни соціолог зауважив: «Наші дослідження не демонструють такого рівня напруженості за цими лініями потенційного розколу, які могли б призвести до суспільних конфліктів. Хоча питання і щодо мобілізації, і щодо прояву так званої вертикальної солідарності, коли представники еліти першими йдуть захищати Вітчизну, безумовно є.
Довіра до президента та інших гілок влади через понад 5 років їх обрання, попри певне зниження, залишається все ще достатньо високою. А це для України – рідкісне явище.
Щодо прогнозованої демографічної кризи, соціолог висловив власне припущення: після війни в Україну можуть повернутися від 30-ти до 50-ти відсотків біженців. Але цей відсоток залежатиме від державної програми. В Україні вже існує Міністерство національної єдності, яке має перейматися безпосередньо цією проблемою.
Ще один фактор, який штовхає українців ідеологічно вправо, – ідея збереження своєї національної ідентичності. Звідси й такі напрямки політичного життя, як націонал-демократія і націоналізм. Якщо до початку повномасштабної війни націоналізм в Україні підтримували 3 – максимум 4 відсотка населення, то зараз це вже 17 відсотків. В умовах війни це природно. Та найбільш популярною все одно залишається націонал-демократична течія – такої позиції дотримується майже чверть населення країни. Лібералів суттєво додалося в Україні – близько 10 відсотків. На мій погляд, сказав Є.Головаха, це добре, адже такі показники наближають нас до розвинених демократичних держав.
Фонд подякував очільнику академічної соціології України за розмову і високо оцінив системну наукову діяльність вітчизняних фахівців в складних умовах трирічної війни.
Повністю матеріал див. тут: https://www.ipg-journal.io/…/2025-i-stane-dlja…/
Читайте також:
- БПЛА + магнітометри — око, яке бачить міни
- Наша Смарагдова мережа — фантастична. Але є і проблеми, і перспективи
- Тютюнові плантації й тютюнові раби. Чи воно нам треба в Україні?
- Заява Української Ради Миру та Ради з Екологічної Безпеки України
- Василь Романчишин: «До Академії вступають талановиті діти з усієї України»
- Українська писемність: розвінчання російських міфів
- Успіх – це завжди виклик і велика праця
- Смарагдові скарби України – що є, що буде, чим «серце заспокоїться»
- Інституційна (не)спроможність влади в Україні або яку державу ми побудували?
- Час звернутися до Фройда
- Дмитро Павличко. «Пророцтво»