Публікація якісної наукової статті – подія і для вченого, і для наукової спільноти. Щоб ці результати помітили, видання, яке публікує статтю, теж має бути якісним. А для цього потрібно уніфікувати з міжнародними стандартами і вимоги до публікацій, і процедури відкликання (ретракції) статей, і редакційні політики видань. Саме вдосконаленню редакційних політик присвячено дослідження «Теоретичні засади гармонізації редакційних практик українських наукових видань із міжнародними стандартами для конкурентоспроможної інтеграції України до європейського простору відкритої науки».
За кошти грантового фінансування Національного фонду досліджень України проєкт виконує команда вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Керівник проєкту – професорка кафедри економічної кібернетики Ганна Харламова.
Завдання, яке ставить перед собою команда, дуже важливе і дуже непросте. Бо ж якісним науковим фаховим виданням, у яких працюють редактори-волонтери чи редактори з мінімальною оплатою, складно конкурувати з міжнародними комерційними виданнями. Окрім того, в Україні все ще немає стандарту редактора наукового журналу, тому кожен редактор керується власним досвідом і власними правилами.
Відхід від радянських практик
«Статті в українських наукових виданнях різної якості, інколи – дуже сумнівної, – каже Ганна Харламова. – Відповідно, вченим складно пояснити суспільству цінність досліджень, результати яких опубліковано «криво» чи поруч з не надто якісними статтями. На жаль, це впливає і на показники ефективності, і на репутацію вченого, університету чи наукової установи».
Команда, яка виконує дослідження, працює над уніфікацією редакційних практик уже кілька років. Почали з серії власних видань – «Вісника Київського національного університету імені Тараса Шевченка» та зі створення університетського положення про наукові журнали. Проаналізували також, чи мають редакції українських наукових видань мотивацію дотримуватися стандартів. «Побачили, що майже 90 відсотків редакцій – це волонтери, які були б раді отримати рекомендації і використовувати їх у роботі, але не мають ресурсів, щоб розробити ці правила самотужки, – розповіла Ганна Олексіївна. – Ми зрозуміли, що це має бути національний проєкт, бо такі політики (норми) потрібні для науковців усієї країни».
Саме тому команда подалася на конкурс. «Ми виграли грант, і це означає, що держава каже «Так!» відходу від радянських практик, що політика щодо якості видань змінюється», – каже науковиця.
Проєкт виконує дуже фахова команда. У ній працюють Ірина Ізарова, керівниця регіонального відділення Європейської асоціації наукових редакторів; Марина Женченко, голова асоціації наукових редакторів України, директорка Наукової бібліотеки імені М. Максимовича; економісти з досвідом роботи в провідних журналах – Ганна Харламова (директорка Координаційного центру із випуску серії наукових періодичних видань «Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка») і Марія Наумова; Ганна Новікова – директорка Видавничо-поліграфічного центру «Київський університет»; Юлія Гартман, юристка, з досвідом роботи у виданнях бази Scopus. Також у проєкті – Ольга Дунаєвська, перекладачка і відповідальна редакторка журналу другого квартиля (Q2), Олександр Бедюх – представник Enterprise Europe Network. Саме ця команда стежить за тим, щоб статті у вітчизняних виданнях мали IMRAD структуру (тобто вступ, опис методології, результати, дискусію, висновки), політики етики, ліцензування, ретракції, використання ШІ тощо.
У чому ж суть роботи?
Ганна Харламова розповіла, що сьогодні, на жаль, серед авторів, рецензентів, і головне – редакцій, не завжди є розуміння термінів та процесів наукової публікації. Наприклад, автори вірять, що статтю можна опублікувати за тиждень і потрапляють на гачок «хижацьких видань».
Тому мета проєкту – створити чіткі й прозорі процедури редагування і публікації статей. «Хочу наголосити, що ми не винаходимо колесо, ми вивчаємо кращі міжнародні практики, адаптовуємо їх під наші реалії й доносимо до науково-редакційної спільноти», – наголосила науковиця.
Виконавці проєкту планують видати антологію, яка складатиметься з трьох частин – «Автор», «Редактор» і «Редакція». У ній буде представлено погляд на питання гармонізації роботи видань з точки зору трьох сторін – авторів, редакторів і редакцій.
Перша частина антології вже опублікована. У ній, зокрема, зібрано методичні рекомендації щодо роботи з безкоштовною платформою Open Journal Systems (OJS). Ця платформа дає можливість зробити прозорими процеси відбору і комунікації з авторами.
У другій книзі буде опубліковано методичні рекомендації щодо політик наукових видань з позиції редактора, його ролі, мотивації, прав та обов’язків.
У третій книзі планується узагальнити практики редакційної діяльності до рівня державної політики та дорожньої карти змін, з урахуванням мотивації всіх учасників процесу.
Команда проєкту вже підготувала рекомендації щодо політичних, юридичних та етичних норм для вітчизняних видань. Нині дослідники проводять тренінги й розповідають про ці норми науковій спільноті.
Плата за статтю – не з кишені автора
У 2025 році виконавці проєкту планують розробити стандарт редактора, визначити, якою повинна бути оплата роботи редактора. А також – дати відповідь на запитання: хто має платити за публікацію і з яких коштів?
Розв’язати ці проблеми потрібно якомога швидше. Нині в Україні упроваджуються принципи відкритої науки, але за публікацію часто платить сам автор. «Це неправильно й суперечить принципам відкритої науки – переконана пані Ганна. – На публікацію статті автор має шукати грант, або ж університет повинен передбачити гроші в кошторисі на видання журналів і гідні посадові оклади для членів редакцій».
Для того, щоб скласти уявлення, як працює цей бізнес у світі, члени команди проєкту зустрілися з його ключовими стейкхолдерами під час форуму університетських видань (University Press) у Монреалі і Франкфуртської книжкової виставки. «Всі вони наголошують, що високий рівень видання передбачає ретельну вичитку статей, рецензування. Це не може бути безкоштовно», – зазначила пані Ганна.
Виконавці проєкту порахували, скільки має коштувати стаття, як реальний економічний продукт. У 2025 році ці розрахунки буде доопрацьовано, і в майбутньому вони можуть стати дорожньою картою для університетів, наукових установ і самих видань.
До речі, як розповіла керівниця проєкту, питання фінансування наукових публікацій актуальне не тільки для Східної Європи. У багатьох країнах ЄС університети виділяють кошти на публікації, але ці кошти переходять до комерційних видань, яких – як грибів після дощу. Університетські ж видання хорошої якості залишаються без статей.
Звісно, українська практика інша, майже всі статті викладаються у відкритий доступ, але розуміння, що редактори мають отримувати гроші за свою роботу, поки що немає. «Редакції ледве виживають, і ми хочемо це змінити», – наголосила Ганна Харламова.
Хороші новини
Ще одна проблема, яку також потрібно буде розв’язати – зміна ставлення наукової спільноти до підготовки статей у якісних вітчизняних виданнях. Бо, як розповіла пані Ганна, не раз бувало, що поважні вчені, причетні до випуску вітчизняного журналу, слухали розповідь про міжнародні стандарти й відповідали, що нічого не хочуть змінювати. Водночас у їхніх статтях у Scopus ці стандарти було дотримано. «Людина, не червоніючи, каже: «Так це ж Scopus! Ви що, хочете, щоб я це для вітчизняного видання робив?». Тобто для міжнародних видань автори готові виконувати вимоги, а для українських – «зійде й так»?», – дивується співрозмовниця
Втім, є й хороші новини. «Уже сьогодні редактори з різних наукових видань запитують: «А як краще зробити?», «Як розв’язати проблему?», – каже пані Ганна. – Ми вже зробили стратегічні кроки в рамках робочих груп МОН. А також – поставили видання «Вісників» КНУ імені Тараса Шевченка в один ряд з Oxford University Press, Amsterdam University Press, показали, що університетські видання в Україні мають значний потенціал та експертне середовище. Упевнена, що користь від нашого проєкту вже є, а після його закінчення ця користь буде набагато більша, ніж ми планували на початку. Сподіваюся, що в найближчому майбутньому якісні українські журнали увійдуть до екосистеми європейської науки, і в них захочуть публікуватися іноземні автори».
Світлана ГАЛАТА
Читайте також: