У цей день рівно рік тому, 25 березня 2024-го, акурат на Благовіщення, російська надшвидкісна ракета влучила у будівлю Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Було повністю зруйновано конгрес-хол, спортивну залу, приміщення кафедри монументального і станкового живопису, пошкоджено актову залу, а також вибито шибки й посічено стіни сусідніх приміщень. Дивом обійшлося без жертв. Наприкінці травня газета «Світ» надрукувала велику статтю під назвою «Академія Бойчука: від Благовіщення до Воскресіння» (https://www.facebook.com/GazetaSvit/posts/pfbid0252ReyGScazyMGwt9ejg2FsgwXk35dCZykzWxa5hCmgMprZ197ueEHzBpYX48kdv7l) — про шлях відновлення навчального закладу. А точніше — про перші кроки на цьому шляху, який уже тоді видавався надто тернистим.
«Демонтаж коштує в середньому сім з половиною мільйонів гривень, — розповіла тоді «Світу» очільниця закладу Олена Осадча. — Нам надали акт, у якому зазначається перелік робіт на ці гроші: робота важкої техніки — маніпуляторів, кранів, демонтаж, вивезення на полігон. Ми все це надіслали в Міністерство культури та інформаційної політики України, надали ці акти ЮНЕСКО і чекаємо або звідти, або звідти фінансування… ЮНЕСКО пообіцяло нам фінансування на різні проєкти: розбір завалів, стабілізацію аварійних стін, а потім — відновлення і реставрацію творів мистецтва. Але існує певна процедура, потрібне затвердження в головному офісі в Парижі, якого треба чекати щонайменше місяць-два. Міністерство теж шукає гроші на демонтаж. А нам хоча б до приймальної кампанії все це розгребти».
Розгребти не вдалося — ані до приймальної кампанії, ані до початку нового навчального року чи навіть до кінця календарного. Ані дотепер. Краєвид навколо Академії за ці місяці майже не змінився. Так само зіяє проваллям кафедра монументального і станкового живопису та напівзруйнована актова зала, ті самі руїни — на місці спортивної зали та конгрес-холу, досі псуються під завалами фонди — архів дипломних робіт, зокрема твори художнього текстилю, вишивки, арткостюма, ювелірного мистецтва, художнього дерева, сакрального і монументального мистецтва, вітражі, ікони, твори, виконані в техніці гарячої емалі тощо. Мешканці прилеглих будинків, які щодня ходять повз поранену Академію, котра взяла на себе удар, тим самим урятувавши їхні помешкання від руйнувань, уже звикли до її нового вигляду. Як звикли й до щоденних повітряних тривог і сумних новин із фронту. Як звикаєш поступово до всього, чого не повинно бути, але з чим доводиться жити…
Ми попросили ректорку Академії Бойчука Олену Осадчу розповісти про те, як просувається і чому гальмується усунення руйнувань, що зроблено (і не зроблено) в цьому плані, які перспективи відбудови закладу і чим він живе сьогодні.
Хоча б почати
— На жаль, не все робиться так швидко, як хотілося б, — каже пані Олена. — Ви знаєте, що вже на початку квітня минулого року ми створили комісію з візуального огляду будівель і майна Академії, було складено акт, 18 і 22 квітня отримали звіти від КП «Київекспертиза». Потім отримали витяг із Реєстру будівельної діяльності щодо інформації з технічної інвентаризації нерухомого майна, дістали відповідь із фонду Держмайна з інформацією Єдиного реєстру об’єктів державної власності про нерухоме майно. Також провели реєстрацію всіх будівель Академії, які належать Міністерству культури та отримали похідне право на нерухоме майно (право господарського відання), виготовили проєктно-кошторисну документацію і внесли цю інформацію до реєстру пошкодженого та знищеного майна. Торік улітку подали два проєкти на програму «Велике будівництво» — на капітальний ремонт гуртожитку і демонтаж завалів, проте з різних причин фінансування тоді не отримали. Але ми співпрацюємо і я сподіваюся, що цього року Академія Бойчука буде в пріоритеті щодо фінансування — принаймні нам це обіцяли. У квітні ми подаємо на «Велике будівництво», ймовірно, чотири проєкти: на демонтаж зруйнованих стін, на експертизу фундаменту, на капітальний ремонт гуртожитку і на реконструкцію актової зали. І є надія, що нам виділять хоч якісь кошти — щоб ми змогли хоча б почати. Бо процес це довгий — коли розберемо завали, треба знову викликати експерта, проводити експертизу фундаменту. І все це тягне за собою проєктно-кошторисну документацію, яку, до речі, Академія робить за свої гроші.
«Ходіння» по дозволи
А що ж чути від ЮНЕСКО, яке теж обіцяло допомогу на різні проєкти — розбір завалів, стабілізацію аварійних стін тощо? Ця міжнародна організація справді бере діяльну участь у «післяприлітній» долі Академії. Але й тут усе затягнулося на кілька місяців — через затримку з наданням дозволу на демонтаж зруйнованих конструкцій. За цим дозволом Академія зверталася до різних установ, які мають справу з руйнуваннями, мають відповідних фахівців, та, за елементарною логікою, повинні були б його надати — ДСНС, КМДА, СБУ, військової адміністрації — але всюди дістала відмову. З поясненням, що оскільки Академія — це не комунальна власність, а державна, то дозвіл має надавати установа, до юрисдикції якої вона належить. Тобто — Міністерство культури та стратегічних комунікацій.
— Коли ми зібрали відмови від усіх установ, міністерство надало нам цей дозвіл, — розповідає Олена Осадча. — Це було 17 грудня 2024 року. З цим дозволом працювало ЮНЕСКО, тоді ж вони провели другий тендер на пошук підрядника й обіцяли нам наприкінці минулого року вже почати розбір завалів. Але, знову ж таки, там були певні юридичні моменти, які вони мусили погодити. Тож чекаємо остаточного затвердження у центральному офісі ЮНЕСКО в Парижі. Тобто це досить тривалий процес, він упирається в документацію — всю цю дозвільну, юридичну — і без цього, без цих документів, на жаль, ми нічого зробити не можемо.
Пані Олена зізнається: в адміністрації закладу була навіть думка власними силами (себто грошима, які є на благодійному рахунку, хоча до потрібної суми там, звичайно, далеко) розпочати хоч якусь роботу. Розібрати хоча б ту «золоту» кімнату, де досі під завалами поховані фонди Академії. Але з’ясувалося, що на кожен вид робіт має бути окремий дозвіл. І полетіли з Академії Бойчука нові листи — До Київської міської ради, Київської військової адміністрації, Департаменту містобудування і архітектури. Відповіді ще не було… Окрім того, каже очільниця закладу, треба погодити роботи з комунальними підприємствами, щоб не пошкодити, наприклад, електромережі, тепломережі, газову систему тощо. А для цього — передусім зробити топозйомку, на якій буде видно, які саме мережі проходять у тому місці, бо представники відповідних організацій мають бути присутні на демонтажі.
Відновлення власноруч
«Академія зі свого боку зробила все, що могла, — продовжує Олена Осадча. — І власними силами, і з допомогою друзів, благодійників, волонтерів. Просто небайдужих людей. Минулого року я вже розповідала, як «Київські кажани» допомогли нам демонтувати пошкоджені склопакети. Як на толоку 30 березня зібралися понад 300 людей, це були й студенти, і викладачі Академії, і сусіди з прилеглих вулиць, навіть іноземці. На благодійному рахунку нашого випускника зібрано суму, за яку ми встановили склопакети з першого до четвертого поверху, за підтримки спонсорів встановили паркан навколо руйнувань. На одному з поверхів допоміг відновити вікна міжнародний фонд ALIPH — той, який допомагав відбудовувати Одеський художній музей. Потім за допомогою французького благодійного фонду Solidarity відновили систему теплопостачання навчального корпусу і змогли вчасно розпочати опалювальний сезон. Печерська районна державна адміністрація допомогла відновити систему газопостачання до гуртожитку. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури разом з аукціонним домом Goldens провели виставку-аукціон під назвою «Від НАОМА для Академії Бойчука», на якому вдалося зібрати 308 160 грн на відбудову нашої Академії. Ці гроші в нас на благодійному рахунку і власне за них ми нині докуповуємо матеріали, робимо ремонт у пошкоджених майстернях, що були біля епіцентру вибуху. Ми там уже зробили одну стіну, всі дверні косяки на першому й другому поверхах, ремонт у бібліотеці, в майстернях. Тобто поступово відновлюємо те, що в наших силах. І знаєте, дуже дивно чути від людей, що Академія нічого не робить. Наприклад, ще влітку нас запитували: а чому ви досі не розібрали завали, чому не змусили це зробити студентів? Стільки було хейту… Багато хто не розуміє, що ми не маємо на це права та відповідних дозволів. І що далеко не все залежить від нас».
До речі, окрім листування з державними інстанціями, Академія Бойчука незліченну кількість разів зверталася листами по допомогу до бізнесу, банків, благодійних фондів, закладів вищої освіти як в Україні, так і за кордоном. Точніше, не те щоб незліченну… Усього на сьогодні в списку адресатів — 328 установ та організацій з усього світу. Відгукнулися одиниці. Окрім згаданого вже Solidarity, це, зокрема, House of Europe, які закупили для Академії комп’ютерну техніку на мільйон гривень, завдяки чому вдалося обладнати комп’ютерні класи для дизайнерів. Деяку техніку передав ПриватБанк. «Епіцентр» пообіцяв знижку на будівельні матеріали, МакДональдз озвався, що може погодувати людей, які розбиратимуть завали. «Ми ні від чого не відмовляємось», — усміхається пані Олена.
«Ми знаємо, що настане літо»
Увесь цей рік навчальний процес у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука триває у звичному під час війни змішаному режимі. Звісно, з відбитком трагедії, яка поділила життя закладу на до і після. Скажімо, Академія виграла два гранти від Українського культурного фонду: влаштувала спільно з національним театром імені Івана Франка виставку «Вціліле», закупила художні матеріали й мольберти для кафедри монументального і станкового живопису, яка була знищена під час обстрілу. У вересні заклад приєднали до спільноти ELIA (це глобальна європейська мережа вищих мистецьких навчальних закладів) і платформи UAx. У червні представники Академії запрошені на дні відкритих дверей у Вільнюську академію мистецтв, з якою передбачається обмін студентами й співпраця, а викладачі матимуть можливість стажування.
— У цьому навчальному році ми зробили вже другий культурно-мистецький проєкт «БойчукFest», провели багато виставок, зокрема представили доробок художників-шістдесятників, у творах яких простежується вірність принципам бойчукізму, показали виставу про Аллу Горську. У рамках цього проєкту відбулася виставка «Стан невагомості» під керівництвом викладача Мирослава Вайди — рефлексія студентів на ті події, що сталися з Академією, — розповідає Олена Осадча.
11 квітня в Академії Бойчука має відкритися нова виставка-рефлексія під назвою «Тіло/Крихкість». Звідки така назва, стає зрозуміло з презентації події: «Наше буття є неймовірно вразливим і крихким. Його дуже легко скалічити, травмувати та знищити. Кому, як не нам, українцям, це відомо якнайкраще? росія нівечить тіло нашої країни. Наше ментальне і фізичне тіло страждає від ран, завданих війною, планета зазнає екологічних травм. Саме над цим розмірковують художники у своїх нових роботах: інсталяціях, перформансах, артоб’єктах, живописі та графіці, що будуть представлені на виставці».
А ще Академія планувала встановити до дня свого заснування (це 8 квітня) садово-паркову скульптуру «Біля яблуні», яку виконав за роботою Тимка Бойчука (брата Михайла Бойчука) народний художник України Микола Білик. Уже майже все готове, але трохи не встигають, бо потрібен фундамент, а під нього — знову ж таки дозволи від комунальних служб. Там будуть два гранітні блоки: верхній — відомий сюжет «Біля яблуні», а на нижньому — бронзовий барельєф портрета Михайла Бойчука і його цитата. Ось вона: «Коли кінчається зима і напровесні з’являються квіти, їх небагато, але ми знаємо, що прийде весна і квітів буде тисячі. Ми повинні бути щасливі, що переживаємо початок весни в мистецтві. Нас мало, але ми знаємо, що настане літо…».
Наталія КУЛИК.
Фото надані КДАДПМД імені Михайла Бойчука
На фото: березень 2024 року, березень 2025 року.
Читайте також: