Повномасштабна війна в Україні триває, необхідність у виробництві високотехнологічного озброєння масштабується, а фахівці інженерних спеціальностей у дефіциті. КПІ ім. Ігоря Сікорського, який має славетну історію та випускники якого зробили потужний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки і техніки, готовий прийняти виклик і нарощувати підготовку таких потрібних і важливих саме зараз висококваліфікованих фахівців. На вимогу часу відкрито нові освітні програми щодо гуманітарного розмінування, робототехніки, штучного інтелекту, протезування тощо, університет взяв курс на енергоефективність.
Про те, якими професійними компетенціями готовий «озброїти» своїх студентів один із найстарших і найбільших технічних університетів світу та як Україні у певний момент не опинитися під загрозою обмеженості людського капіталу в ключових галузях економіки, Укрінформ поговорив з Анатолієм Мельниченком, ректором Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
– Пане Анатолію, на які освітні програми КПІ збільшився попит абітурієнтів з початку повномасштабного вторгнення, а на які – стратегічно потрібно підвищити попит?
– Попит серед абітурієнтів – це одна сторона затребуваності освітніх програм університету і цей попит часто не відображає реальних потреб нинішньої і майбутньої економіки. Тому потрібно звертати увагу і на запити ринку праці щодо фахівців. Так, з початком повномасштабного вторгнення колосально збільшився попит на інженерних фахівців саме з боку роботодавців. Їм потрібні фахівці з прикладної механіки, хімічних технологій, біотехнологій, матеріалознавства, електроніки, телекомунікацій і безумовно ІТ.
І тут одразу зафіксую одну з проблем нинішнього українського суспільства: часто вступники (чи батьки вступників) обирають фах, який ймовірно у майбутньому може бути менш затребуваний високотехнологічним бізнесом.
З боку ж абітурієнтів зберігся стабільний попит на спеціальності, які стосуються ІТ-напрямку: програмна інженерія, інформаційні технології, комп’ютерна інженерія, комп’ютерні науки. Тут можна виділити кібербезпеку – на цю спеціальність стабільно зростаючий попит. Крім того, університет є одним з лідерів по набору з авіаційної інженерії, біомедичної інженерії, авіоніки, атомної енергетики. Також затребувані освітні програми гуманітарного, суспільствознавчого профілю. Наприклад, психологія минулого року користувалася високим попитом серед вступників.
– Це тенденція, мені здається, стосується не тільки вашого університету, а всієї України.
– Так, але КПІ має особливість – поряд з тим, що ми готуємо, власне, психологів, водночас ми маємо ще сертифікатну програму «Військова психологія». Вже сьогодні є необхідність працювати і з людьми, які воюють, і з тими, хто повертаються з фронту. З цією метою у нас відкритий Центр ветеранського розвитку, введена посада помічника ректора по роботі з ветеранами та ветеранськими організаціями.
– А є спеціальності, які при височенному попиті з боку роботодавців, мають менший запит в абітурієнтів? Які це саме освітні програми і в чому причина?
– На жаль, є. Пояснення полягає в тому, що за роки ковіду, локдауну, карантину та повномасштабного вторгнення, якість підготовки з математики, фізики, хімії впала. І навіть коли економіка України готова поглинути десятки тисяч фахівців у галузі хімічних технологій, лише 3,5 тисячі учнів складали НМТ з хімії минулого року. Відповідно, і абітурієнтів на ці спеціальності менше. Тут йдеться не суто про наш університет, але враховуючи наші традиції, потужну лабораторну, дослідницьку базу, досвідчений професорсько-викладацький склад, розуміємо, що для нашої держави це може нести загрозу, коли в якийсь момент у ключових галузях економіки ми стикнемося з суттєвим дефіцитом людського капіталу. Насправді, він вже відчувається і нині.
МИ ЗАПОЧАТКУВАЛИ БАКАЛАВРСЬКУ І МАГІСТЕРСЬКУ ОСВІТНЮ ПРОГРАМУ З ГУМАНІТАРНОГО РОЗМІНУВАННЯ
– Чи з’явилися в університеті нові освітні програми на вимогу часу?
– Звісно. Ми започаткували на вимогу часу як освітні, так і сертифікатні програми з інженерії безпілотних та автономних систем, технологій радіоелектронної боротьби, робототехніки, кібербезпеки об’єктів критичної інфраструктури, інженерії систем озброєння та військової техніки, а також освітні програми з гуманітарного розмінування бакалаврського та магістерського рівнів.
– Про що йдеться? Ви ж не саперів готуєте.
– Для підготовки саперів з розмінування не потрібно отримувати вищу освіту, достатньо пройти навчання у кваліфікаційному центрі. У свою чергу підготовка фахівців з вищою освітою в цій сфері дозволяє забезпечити набагато ширші компетентності як у сфері гуманітарного розмінування, так і сучасних інноваційних рішень для очищення територій від наслідків бойових дій та застосування технологій відновлення земель. Ми свідомі того, що проблема розмінування буде із нами десятиріччями, беручи до уваги розміри територій, які потребуватимуть фахового опрацювання. КПІ робить те, що залежить від сучасного українського університету, щоб майбутні покоління не успадкували цей тягар. Один зі шляхів скоротити термін очищення українських земель – стати не лише споживачами технологій розмінування, а й осередком їх вироблення та модернізації. Врешті-решт, ми живемо й у час можливостей. І це можливість для наших молодих фахівців стати передовими у цій галузі у світі. Випускники цих освітніх програм будуть залучені до відновлення екосистем у повоєнний період, а також отримають можливість працювати з найкращими компаніями-операторами протимінної діяльності, консалтинговими та гуманітарними організаціями, державними організаціями та міжнародними фондами.
Минулого року була відкрита міждисциплінарна освітня програма з робототехніки, яка об’єднує дві спеціальності – автоматизацію та прикладну механіку. Робототехніка є сферою, яка поєднує і фахівців в ІТ- галузі, і механіків, і фахівців з електроніки. Це один з напрямків, який в університеті матиме пріоритетний розвиток. Сьогодні ро́боти виконують важливі у функції цивільного характеру, але для нас зараз перш за все – це роботизовані технології для оборони. У ЗМІ можна почути, що на деяких ділянках фронту вже використовуються наземні роботи, Україна одна з перших їх використала в бойових умовах.
Ми удосконалили низку освітніх програм, пов’язаних зі штучним інтелектом. Не треба особливо переконувати, наскільки сьогодні це є популярним. Технології штучного інтелекту проникають в будь-яку сферу: освіту, медицину, воєнні технології, транспорт, енергетику, медіасферу, дослідницьку діяльність, як у фундаментальних, так і прикладних науках.
– Ви не бачите в цьому певної загрози? Останнім часом експансія ШІ навіть занепокоює… А деякі професії можуть взагалі зникнути через нього.
– Дивлячись про які загрози ми говоримо, бо частина загроз є гіперболізованими і надуманими, тиражуючись в сучасному кінематографі. Краще говорити про можливості, які надає ШІ. Звичайно, окремі загрози існують: посилення соціальних, економічних нерівностей, зростання технологічних розривів, зловживання ШІ для політичних маніпуляцій та дезінформації. Одна із загроз, яка пов’язана з освітньою діяльністю, є очевидною – якщо людство, особливо молодь, бездумно покладатиметься у своїй навчальній діяльності тільки на сервіси штучного інтелекту, то в якийсь момент ми постанемо перед фактом деградації людського інтелекту. До речі, в університеті ми розробили політику використання ШІ в академічній діяльності. А стосовно того, що деякі професії зникають через ШІ та розвиток цифрових технологій, то це природно. Взяти, наприклад, сучасні цифрові сервіси надання адмінпослуг. Нам нині вже рідко необхідно звертатися до ЦНАПів за певними видами послуг, де раніше їх надавали співробітники, потреба в яких зараз стає меншою. Але ми ж не станемо у протистоянні з ШІ новими луддитами, просто відбудеться зміна характеру праці, а відтак виникне потреба у перенавчанні.
Штучний інтелект безумовно замінить окремі професії, головне – як людство буде на це реагувати. Треба змінювати підходи щодо правильного використання ШІ у різних царинах діяльності. Адже ШІ дозволяє зробити робочі процеси в багатьох сферах більш ефективними. Водночас тільки людина володіє креативним потенціалом і може виходити за межі знань і алгоритмів, які має ШІ. Багато рутинних речей або того, що можна виконувати на рівні операцій формально-логічного мислення – штучний інтелект цілком може забезпечити. Але ми не можемо втратити те, що стосується людського генію та інтелекту. На жаль, нині не можна не ігнорувати поширення «феномену цифрової деменції» (термін введено у 2017 році Сіднейським університетом та нейробіологом Манфредом Шпіцером. Це зниження когнітивних здібностей та проблеми з пам’яттю, спричинені надмірним використанням цифрових технологій – смартфони, комп’ютери, планшети, соцмережі, постійна присутність в Інтернеті. – Ред.)
– І це, вірогідно, велика проблема нинішніх студентів – вони ж покладаються саме на інтернет і ШІ уміло використовують під час підготовки завдань?
– Тут багато викликів. Але це не тільки про штучний інтелект. Вже давно відоме поняття «кліпової культури» Елвіна Тоффлера та «мозаїчності культури» Авраама Моля. Кліповість – це не системне мислення, а мозаїчне. Уривки чогось, не вплетені в загальні систему знань та адекватну оцінку об’єктивної реальності. І це справді може бути проблемою для тих, хто дуже залежний від ТікТоку, Інстаграму та інших соцмереж. Тому наш університет намагається не тільки дати фах, але й підготувати особистість, яка матиме навички критичного мислення.
– Який зараз формат навчання в університеті?
– Змішаний. Насамперед, з міркувань безпеки. При цьому ми активно здійснюємо заходи, щоб розширити кількість укриттів у гуртожитках та корпусах, – вони ремонтуються, облаштовуються та атестуються Державною службою з надзвичайних ситуацій. За останні пів року ми додатково ввели в експлуатацію 700 місць в навчальних корпусах та гуртожитках. Зараз готується до відкриття перша черга великого укриття у одному з найбільших навчальних корпусів, активну участь у створенні якого взяли студенти: вони надали пропозиції щодо комфортнішого користування ним не тільки як укриттям, а й студентським простором.
Тому лекції здебільшого проходять онлайн, а лабораторні заняття, практичні – особливо на інженерних спеціальностях – намагаємося проводити в очному режимі. По-перше, інженери повинні працювати з обладнанням, вдома у них його немає. А віртуальна лабораторна робота, як би вона не була якісно виконана програмним способом, не замінює роботу з «живим» обладнанням. Тим паче, що наше обладнання справді є унікальним, ті ж мікроскопи в Інституті матеріалознавства і зварювання. Є значна кількість процесів, які інженер повинен відчути, як то кажуть, на дотик.
Навіть тих, хто навчається на соціогуманітарних спеціальностях – соціологів, лінгвістів, юристів – намагаємося виводити в очний режим, бо тут є питання і фаховості підготовки, і соціалізації. Як я вже зазначив, карантин з ковідом і перші два роки війни показали, що існують загрози зниження якості освіти, яка проходить тільки в онлайні.
– Технічні спеціальності вимагають відповідного матеріально-технічного забезпечення, оснащення лабораторій. Чи не ускладнилася ситуація з цим під час війни?
– Без наявності якісного лабораторного обладнання важко підготувати хороших фахівців. Певний період цьому приділялося менше уваги і зараз нам необхідно суттєво оновлювати лабораторну базу. Ми шукаємо можливості – як внутрішньоуніверситетські, так і спонсорські. Наприклад, компанія «Ajax Systems» допомогла обладнати вимірювальні лабораторії на приладобудівному факультеті, зараз за їх сприяння обладнуються лабораторії в Інституті телекомунікаційних систем.
Компанія Melexis надає допомогу в обладнанні лабораторії аналогової електроніки. Компанія Siemens надала новітнє обладнання для факультету електроенерготехніки та автоматики. На радіотехнічному факультеті створена лабораторія сигналів і процесів у радіотехніці за підтримки однієї з найбільших вітчизняних miltech-компаній Skyfall. У Навчально-науковому інститут атомної та теплової енергетики відкрита лабораторія опалення, вентиляції та кондиціювання повітря від великих компаній за цим напрямом «Профінстал» та «Аеростар».
На базі Навчально-наукового інституту енергозбереження та енергоменеджменту відкрита лабораторія відновлюваної енергетики, яка була створена спільно з ДТЕК ВДЕ. У Навчально-науковому фізико-технічному інституті відкрита лабораторія кібербезпеки автоматизованих систем керування. Це тільки деякі приклади, у подальшому ми плануємо розширювати цей перелік, тому що якісна матеріально-технічна база є запорукою підготовки топових фахівців.
Крім того, є чотири унікальні лабораторії в Інституті матеріалознавства та зварювання ім. Є. О. Патона, які об’єднані в Центр колективного користування науковим обладнанням. Його послугами користується вся країна. Заявки приходять звідусіль. Бо там унікальне обладнання провідних західних і японських виробників, яке дозволяє досліджувати структури металів, інших матеріалів для отримання технологій та інноваційних рішень світового рівня. І для того, щоб мати змогу проводити дослідження не від блекауту до блекауту, а постійно, цей центр оснащений сонячними панелями і накопичувачами електроенергії.
МИ, ЯК ПРОВІДНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, МОЖЕМО ДАТИ ВІДПОВІДЬ ВИКЛИКАМ ЧАСУ
– Університет планує стати автономним у питанні енергоефективності і мінімізувати витрати на енергозабезпечення?
– Саме так, наше завдання шукати способи диверсифікації енергетичних ризиків, щоб освітній процес забезпечувався безперервно. Ми і для живлення бібліотеки встановили сонячні панелі за спонсорські кошти. Це надзвичайно важливо, тому що у нас є електронний архів (близько 67 тисяч одиниць видань). Доступ до серверів, на яких розміщений електронний репозитарій має бути безперервний. До речі, все, що КПІ видає нині, є в електронному вигляді. Крім того, у бібліотеці зберігається понад 2 млн друкованих екземплярів.
Як я казав раніше, нещодавно відкрили другу автономну сонячну електростанцію у нашому університеті, яка здатна заживити Центр колективного користування науковим обладнанням.
Тепер плануємо встановити сонячну станцію ще в одному з корпусів на факультеті інформатики та обчислювальної техніки, то вже буде за кошти міжнародних наукових проєктів.
Також працюємо над проєктом зі встановлення когенераційних установок, які дозволяють одночасно виробляти теплову енергію для опалення корпусів та генерувати електричну енергію. Для нас важливо підтверджувати, що ми, як провідний технічний університет, можемо дати відповідь на виклики часу. Енергозбереження та енергоефективність – це одна зі складових Стратегії розвитку університету, затвердженої в грудні 2024 року.
УКРАЇНА СТАНЕ ОДНІЄЮ З КЛЮЧОВИХ ДЕРЖАВ, ЯКА ВИРОБЛЯТИМЕ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНЕ ОЗБРОЄННЯ
– Університет є генератором інженерної освіти, де вкрай необхідне знання фізики, хімії, біології. Але рівень шкільних знань з цих предметів, як ви сказали, нині знизився. Як спонукати сучасних людей знову зрозуміти, наскільки ці предмети є важливими?
– Це комплексна проблема. Одними профорієнтаційними заходами з боку університету ми вирішимо її тільки частково. Додатковими просвітницькими заходами – теж. Повинно бути об’єднання зусиль і середньої школи, і вищої, і органів державної влади, і бізнесу. Бізнес чекає від університету фахівців, але він повинен враховувати, що, якщо в університет не вступатимуть на інженерні спеціальності, то і на виході нікого не буде. Саме бізнесу потрібні якісні фахівці з дипломом, підкріпленим сучасними знаннями, навичками і вміннями.
– А як влада могла б тут посприяти?
– Через підтримку шкільних вчителів, особливо в галузі природничих наук. Бо конкурс в педагогічні університети, де готують викладачів фізики, математики, хімії, біології – теж не високий. А не буде вчителів цих дисциплін, де ж ми візьмемо підготовлених вступників?
Далі – активне просування ідеї, у тому числі і через ЗМІ, щодо інноваційної інженерії як ключового елементу економіки майбутнього і розвитку України. Звичайно, структура економіки змінюватиметься, а відтак ми повинні спрогнозувати її потреби і готувати тих спеціалістів, які будуть потрібні для роботи на високотехнологічних підприємствах, особливо у секторі безпеки та ВПК.
Вірю, що Україна стане однією з ключових держав, яка вироблятиме високотехнологічне озброєння та військову техніку, з чим ми зможемо конкурувати на світових ринках. А для цього потрібні будуть інженери від хіміка-технолога до механіка, матеріалознавця, інженера-електроніка. Бо для того, щоб створити бронежилет, потрібно зробити пластини з міцного та легкого матеріалу, а осердя кулі або снаряду – навпаки, зробити з такого матеріалу, щоб він пробивав броню. І це не тільки питання озброєння, це стосується будь-яких деталей машин: їх зносостійкість, надійність і економічність. Тому, сьогодні ми також вважаємо матеріалознавчий напрямок одним з ключових.
Ідею про життєву важливість інженерії у різних її формах треба просувати, і КПІ ім. Ігоря Сікорського активно це робить. Буде сучасна інженерія – буде високотехнологічна економіка, а значить буде робота для фахівців усіх інших сфер.
МАЙЖЕ ПО ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ ВІДБУЛОСЯ ПЕВНЕ «ПРОСІДАННЯ» ПО ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТАХ
– У КПІ завжди навчалося багато іноземних студентів, напевно після повномасштабного вторгнення їхня кількість зменшилася?
– Війна на це звісно вплинула. У кампусі у нас і зараз є іноземні студенти, але не стільки, як було до повномасштабного вторгнення. Деякі країни просто не рекомендують своїм громадянам перебувати в Україні, і водночас є країни не надто прихильні визнавати дипломи, здобуті в умовах дистанційного навчання. Тому майже по всіх українських університетах відбулося певне «просідання» по іноземних студентах. Але нашій країні є що запропонувати: українська освіта, хто б що не казав, якісна і дещо дешевша, ніж європейська чи американська.
– Студенти з яких країн у вас здебільшого навчаються?
– В останні роки навчалися студенти з Китайської Народної Республіки, Туреччини, Індії, з країн Близького Сходу, африканських країн. Деякі студенти були з країн колишнього Радянського Союзу.
– Продовжуючи тему закордону, але в іншому фокусі. Але ж ми бачимо рекламу про безкоштовне або дешеве навчання (часто у дуже третьосортних вишах східної Європи). Дітей практично виманюють вчитися за кордоном. Чи потрібна якась політика з боку міністерства щодо протидії таким тенденціям?
– Якось цензурувати таку рекламу ми навряд чи можемо. Я згоден з вами, що значна кількість наших дітей вступає за кордоном в заклади вищої освіти з неналежною якістю підготовки, які суттєво програють українським закладам. Виходить, що і ми фактично втратили студента, і здобувач – отримав диплом університету, випускників якого не дуже хочуть потім брати на роботу.
Тут потрібна правильна інформаційна політика, роз’яснення. Це робиться, але спорадично. Деякі міністерства намагаються донести переваги української освіти, закликаючи: довіряйте українській освіті, ігноруючи часто невиправдану критику чи відвертий хейт.
Університети зараз конкурують за тих же вступників. Для нас важливо не просто абітурієнт, а такий абітурієнт, який зможе в подальшому виконати наші високі вимоги. З КПІ більше тисячі осіб щороку відраховують, тут не тримають, якщо ти не хочеш вчитися.
– Ви суворі…
– Ми намагаємося тримати високу планку. Повірте, це не просто: рівень знань вступників після ковідного періоду, після вторгнення, після «дистанційних» шкіл – падає. Тому ми й проводимо різні адаптаційні курси, щоб підтягнути знання першокурсників, щоб вони витримували університетський високий рівень вимогливості.
У нас фокус на фундаментальній підготовці, це запорука того, що маючи хорошу фундаментальну підготовку з базових дисциплін (вища математика, фізика, інженерна графіка, теоретична механіка, теоретичні основи електротехніки тощо), далі в спеціальних фахових дисциплінах студент буде краще орієнтуватися. Фундаментальна підготовка забезпечує елемент універсальності підготовки інженера і допомагає краще адаптуватися нашим випускникам до міждисциплінарних підходів у сучасній інженерії.
НА ПЕРШОМУ РОЦІ ВІЙНИ БЛИЗЬКО 10% ВИКЛАДАЧІВ БУЛИ ЗА КОРДОНОМ. ЗАРАЗ ЦЕ ПООДИНОКІ ВИПАДКИ
– Наскільки я знаю, роботодавці готові залучати не тільки ваших випускників, а й студентів. В якому форматі це відбувається?
– Це якраз хороша практика взаємодії з бізнесом, підприємствами, яка реалізується в декількох форматах. Перший формат – це звичайне направлення на практику. Але практика, як правило, триває місяць, і поки практикант звикне до підприємства, йому вже треба йти складати залік по ній. А от є інша форма, яку ми дуже активно розвиваємо – дуальна освіта. Тобто частина навчального процесу (не менше 25 відсотків) здійснюється безпосередньо на підприємстві. Якщо ми підписуємо договір про організацію дуальної освіти (а ми маємо вже більш як 70 договорів з підприємствами), студент обов’язково повинен бути зарахований до штату працівників підприємства, у нього має бути робоче місце, до нього має бути прикріплений куратор. Університет контролює деякі процеси, напряму домовляється, які освітні компоненти йому будуть на підприємстві викладати. І коли такий студент закінчує університет, швидше за все, роботодавець забере його одразу. Це правда, що зараз настільки значний дефіцит кадрів, що підприємства готові працевлаштовувати наших студентів по окремих видах інженерії вже з другого-третього курсу.
– Студенти до цього готові? Йдуть на ті підприємства працювати після випуску?
– Готові. І я вам скажу, що сьогодні студент, який випускається з КПІ, може мати заробітну плату інженера чи іншого фахівця співмірну, або іноді навіть більшу, ніж викладач, який його навчав в університеті. Особливо, в ІТ-сфері. Водночас викладачі теж можуть мати додаткові доходи, беручи участь у наукових проєктах, виграючи академічні (дослідницькі та освітні) гранти.
– А як щодо викладачів, чи не відбулося відтоку кадрів з початком повномасштабного вторгнення?
– Ми суттєвого відтоку не відчули. На першому році війни близько 10% викладацького складу було за кордоном. Зараз це одиничні випадки. Тим паче, є і певна конкуренція між викладачами. Кількість викладачів приводиться до кількості контингенту, якщо обсяг контингенту зменшується, то може бути зменшення і кількості викладацьких ставок – ось це є загрозливою ситуацією для збереження унікальних наукових шкіл. З усім іншим, як кажуть, будемо боротися.
– Крім освітнього процесу університет – це й наука. Які найважливіші напрямки діяльності професорсько-викладацького складу можна виділити?
– Ще минулим керівництвом було прийнято рішення, і зараз я його продовжую реалізовувати що ми, маючи базове фінансування, спрямовуємо його тільки на проєкти, повязані зі зміцненням обороноздатності. Чи варто нам публічно обговорювати оборонні проєкти?
– Певно, ні.
– Тоді, давайте я вам розкажу про кілька інших напрямків – насамперед це космічна програма. КПІ чи не єдиний університет України, який має власну космічну програму. Ще в 2014 році був запущений супутник PolyITAN – єдиний український наносупутник формату кубсат, і він досі літає. Зараз саме оформлюється сертифікат про рекорд України стосовно тривалості терміну перебування в космосі цього космічного апарату. А це фактично студентський супутник! Зараз ми ведемо роботу над низкою супутників такого ж плану, більш навантажених, функціональних, які зможуть виконувати завдання зондування, моніторингу Землі та інші.
– Які завдання PolyITAN вже 10 років виконує?
– Вони у нього дуже спрощені, це була пробна версія, але сигнали він передає. Це важливий момент, бо дозволяє відтестувати радіосигнали. Зараз над ще одним супутником ми працюємо спільно з Познанським технічним університетом, і власні проєкти допрацьовуємо. Тобто, у нас є ціла космічна наукова програма, вона об’єднує як наших науковців, так і намагаємося долучати студентство.
– А які інші пріоритетні наукові напрямки ви можете назвати?
У нас ведуться різні дослідження в сфері енергетики – відновлювальної, альтернативної, атомної, дослідження, які стосуються фізичного захисту станцій. У нас непогані досягнення в цьому сенсі, тим паче, що фактично два наші інститути і один факультет випускають енергетиків, забезпечують дослідження і підготовку по всьому циклу – від генерування, розподілу, транспортування електроенергії до кінцевого споживача. Йдеться про факультет електроенерготехніки та автоматики, Інститут енергозбереження та енергоменеджменту і Навчально-науковий інститут атомної та теплової енергетики. Напевно половина, а може й більше працівників всієї галузі атомної енергетики України – це випускники КПІ.
Є дослідження, пов’язані з водоочищенням цей напрямок дуже важливий для держави. Ну і звичайно ІТ-технології, механічна інженерія, авіаційна інженерія, екологічна безпека тощо.
Ще один напрямок, який ми активно розвиваємо, це проєкти в галузі охорони здоров’я. У нас для цього є факультет біомедичної інженерії.
ЛІКАРІ У НАС ЧУДОВІ, АЛЕ БЕЗ ІНЖЕНЕРНИХ РІШЕНЬ МЕДИЧНА НАУКА НЕ МОЖЕ АКТИВНО РОЗВИВАТИСЯ
– Яких саме фахівців готує факультет біомедичної інженерії?
– Фахівець з біомедичної інженерії займається розробкою та вдосконаленням медичних технологій, які поєднують інженерні науки з біологією та медициною. Він працює над створенням та тестуванням різних медичних приладів і систем, таких як діагностичні апарати, імплантати, ендопротези, ортези, біосенсори та інші пристрої, що допомагають у лікуванні та діагностиці найпоширеніших захворювань. Цей фахівець також бере участь у розробці нових технологій для відновлення здоров’я людини, використовуючи інженерні підходи для вирішення медичних проблем.
– За офіційними цифрами, у нас від початку повномасштабної війни понад 370 тисяч поранених… Тож фахівці таких спеціальностей просто вкрай як необхідні.
– Саме так. І якщо раніше біомедичномуу напрямку приділялося менше уваги, то зараз це набуло актуальності – люди повинні зберегти повноцінну якість життя.
Крім того, важливо розвивати напрямок біотехнологій. Йдеться і про харчову безпеку, і незавдання шкоди здоров’ю людей від сучасних матеріалів, і фармацевтику. Наприклад, КПІ співпрацює з фармацевтичними компаніями «Фармак», «Дарниця» – це наші роботодавці, які тісно взаємодіють з університетом, багато наших випускників там працює керівниками департаментів і підрозділів, і вони знову звертаються до нас, кажуть: давайте нам ще фахівців.
Ми підписали Меморандум з Національною академією медичних наук, зближаємо свої позиції, бо лікарі у нас чудові, але без деяких інженерних рішень медична наука не може активно розвиватися. Я вдячний президенту Національної академії медичних наук Віталію Цимбалюку за те, що інститути академії розглядають нас як важливого партнера. Наприклад, кафедра акустичних та мультимедійних електронних систем має низку досліджень, про які навіть писалося у Великій Британії, – це новий метод визначення вад слуху та психоакустичні вимірювання. Факультет електроніки відповідно створює широкосмугові технології та сучасні i нові медичні прилади на їх основі для дiагностики i лiкування.
НАШ УНІВЕРСИТЕТ ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ, ЯКИЙ МАЄ ДЕКІЛЬКА НАУКОВИХ ПАРКІВ
– Пане Анатолію, ми поговорили про освіту, про науку, але університет – ще й інноваційне середовище. На завершення розмови хотілося б дізнатися ще й про цей напрямок діяльності КПІ.
– У нас є екосистема інноваційних проєктів «Sikorsky Challenge», завдяки якій здійснюється відбір, залучення та навчання креативних людей для створення власного бізнесу та стартапів. Наш університет єдиний в Україні, який має декілька наукових парків: Науковий парк «Київська політехніка», «Науковий парк адитивних технологій Sikorsky Challenge» та «Науковий парк Фінкорд-Політех». Кожен з наукових парків має свої чітко визначені завдання, тому вони не конкурують між собою. Наявність наукових парків дає змогу ефективніше залучати партнерів, зокрема і міжнародних. Наразі університет розширює співпрацю з Великою Британією, Францією, США, Фінляндією тощо.
Зараз йдуть дебати про удосконалення законодавства про наукові парки, і ми б хотіли, щоб змінилися певні акценти, тому що наукові парки – це хороший інструмент просування української науки в бізнес. Там, де державним університетам важче, то науковий парк може бути майданчиком, який пришвидшує окремі процеси. Це дозволить науковцю, пройти дуже короткий шлях від ідеї до конкретного результату і створення стартапу. А стосовно формування інженера-бізнесмена, тут є ще один важливий аспект: інженер може працевлаштовуватися в якійсь компанії, але ж він може і власний інженерний бізнес створювати! У нас, наприклад, у дипломних роботах за інженерними спеціальностями є один з розділів – обґрунтування свого стартапу. Якщо студент розробив інженерну модель чи виріб, то він ще повинен запропонувати, як вивести її на ринок і заробити гроші. Ми ще й такі знання намагаємося давати. КПІ обрав таку стратегію розвитку, тому що хоче залишатися університетом з потужним інноваційним потенціалом.
Так, системі освіти важко, але ж важко всім зараз. Немає напевно сфери, в якій все райдужно. Питання в іншому, якщо ми візьмемо приклади тієї ж повоєнної Японії чи Південної Кореї. Можливо, ми не повною мірою зможемо їх адаптувати, але це ті приклади, коли на 100% модернізувавши систему освіти і науки, держава змогла вийти на передові позиції в світі. Тому я не полишаю надії, що, якщо ми збережемо науковий та освітній потенціал в Україні і будемо правильно ним розпоряджатися, то Україна має хороші шанси на успіх.
Любов Базів. Київ
Фото: Павло Багмут, Володимир Тарасов