Міністерство освіти і науки України винесло на громадське обговорення проєкт наказу «Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань».
Як зазначається у повідомленні МОН, Перелік пропонується формувати за новими принципами.
Основні пропозиції:
– створити Комісію з питань публікаційної етики та формування Переліку наукових фахових видань;
– цифровізувати подання та оцінювання заявок;
– поділити видання на 14 наукових кластерів з обмеженою кількістю видань категорії «Б»;
– встановити чіткі обов’язкові та додаткові вимоги до видань, що претендують на статус категорії «Б»;
– формувати рейтингові списки наукових видань в межах кластерів;
– статті аспірантів публікувати безоплатно;
– скласти перелік хижацьких практик наукових періодичних видань;
– виключати видання з Переліку за умови застосування хижацьких видавничих практик, або за співпрацю з «фабриками статей».
Газета «Світ» вже писала про створення механізму державної підтримки кращих наукових фахових журналів, про який під час засідання Нацради з питань розвитку науки і технологій розповів заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов.
Він зазначив, що в Україні є близько двох тисяч наукових видань, з них базою Scopus та Web of Science обліковується 191 видання (це категорія «А»).
1700 наукових журналів мають категорію «Б». У цих виданнях порівняно низькі вимоги до якості. Ця категорія має бути суттєво звужена.
Державна підтримка кращих видань відбуватиметься на конкурсній основі. За словами заступника міністра освіти і науки, фінансування може здійснюватися в рамках відповідної державної бюджетної програми МОН. За попередніми оцінками, на підтримку 20 наукових видань на 2025 рік потрібно 7,2 мільйона гривень.
Наукова спільнота активно обговорює проєкт наказу Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань. Газета «Світ» запросила висловитися про проєкт учених, для яких важлива тема якості наукових видань.
Втратимо низку українських ботанічних видань?
Андрій НОВІКОВ, технічний редактор журналу Plant Introduction, старший науковий співробітник відділу біосистематики та еволюції Державного природознавчого музею НАН України:
Потреба реформувати сектор академічної періодики в Україні назрівала давно. Коли у 2018 році було запроваджено розподіл фахових видань за категоріями і фактично надано випробувальний термін на два роки виданням, які не відповідали окресленим критеріям, з’явилася надія, що нарешті низькоякісні видання відсіються.
Однак, згодом категорію «Б» було присвоєно практично всім науковим періодичним виданням, які хоча б якось виконували мінімальні нормативи (наявність зареєстрованого ISSN, окремого веб-сайту з українським та англійським інтерфейсами, наявність DOI для усіх публікацій).
При цьому наукова складова, а тим паче якість публікацій була поза увагою МОН (ці питання залишалися на совісті редакцій).
Водночас вимоги щодо публікаційної активності науково-педагогічних працівників весь час зростали. Це призвело до того, що кількість часописів і публікацій зростала, а їхня якість знижувалася. З’явилися так звані «фабрики статей», де за відносно незначну оплату можна було замовити публікацію, а кількість «смітникових журналів» стала непомірною.
Виданням категорії «Б», які виставляли завищені вимоги до якості рукописів і прагнули тримати високий науковий рівень, стало вкрай складно закривати номери через шалений відтік дописувачів. Вчені, які могли написати краще, прагнули публікувати статті у виданнях категорії «А» або закордонних виданнях, що індексуються у базах Scopus та WoS. Ті, котрі не могли написати добре чи не хотіли виконувати суворі вимоги редакції і рецензентів, просто обирали інший журнал з тієї ж категорії «Б», з більш поблажливими вимогами.
Як редактор, я знаю чимало випадків, коли рукописи, які було відхилено через псевдонаукову складову, були успішно опубліковані в інших виданнях категорії «Б». У результаті навіть якісні видання почали відчувати серйозну нестачу рукописів і, щоб вижити, були вимушені знизити свої вимоги (принаймні частково).
Чимало видань опинилися на межі виживання й трималися завдяки особистому внеску членів редколегії й окремих науковців-ентузіастів, які були готові жертвувати своїми рукописами (подаючи їх саме у це видання, а не у більш рейтингове), щоб зберегти журнал. Безумовно, що така ситуація аж ніяк не стимулювала розвиток середовища української академічної періодики і потребувала вирішення.
Здавалося б, надія на розв’язання проблеми з’явилася у березні 2025 року, коли було оприлюднено проєкт наказу про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань. Безумовно, новий порядок мав би усунути згадані вище негативні моменти й наблизити українську академічну періодику до міжнародних стандартів.
Однак, після ознайомлення з ним виникає певна осторога. Зокрема, згідно з новим порядком журнали розділяються за кластерами відповідно до галузей знань. А категорія «Б» може містити лише обмежену кількість наукових фахових видань у межах таких кластерів. Жодних перехідних періодів чи часу на адаптацію для видань не передбачено. Загроза полягає у тому, що навіть якісні локальні наукові видання, які нині перебувають у стані стагнації й усіляко намагаються вижити, замість «виліковної пігулки» отримають «летальну дозу» і будуть вимушені припинити своє існування.
Чи зможуть ботанічні журнали боротися за місце у списку категорії «Б» з біохімічними і генетичними виданнями? А якщо їм доведеться боротися за це місце ще й з медичними та біотехнологічними виданнями? Гадаю, що результат такої боротьби цілком очевидний, адже цитованість медичних публікацій у рази (а інколи і в десятки разів) вища за ботанічні.
Більш того, навіть у межах біологічних наук окремі журнали, які закривали очі на якість публікацій і завдяки цьому налагодили публікаційну активність, опиняться у фаворі, адже цитованість у цих виданнях буде вищою.
Варто нагадати, що цитованість далеко не завжди є синонімом якості чи навіть актуальності публікації. Адже паралельно з формуванням «фабрик статтей» формувалася й інша сфера послуг – збільшення цитованості за помірну оплату. Логічно припустити, що у низькоякісних видань і з цитованістю все буде чудово. І навпаки, у видань, які публікують якісні статі вузького профілю, цитованість може бути нижчою. Яскравим прикладом є виключення журналу Zootaxa зі списків WoS у 2021 році через низьку зовнішню цитованість і відносно високий рівень самоцитування. Цей журнал у жодному випадку не можна назвати низькоякісним, але специфіка таксономічних публікацій є такою, що їх рідко цитують, а якщо й цитують, то переважно самі ж автори або окрема невелика когорта спеціалістів.
У випадку з українськими ботанічними виданнями важко розраховувати на високу цитованість. То що, невже ми готові позбутися цілої низки українських ботанічних видань? Згадаємо публікаційний досвід часів СРСР, коли черги на публікації у таких часописах були на рік, а то й два вперед. Невже ми готові повернутися до практики депонування рукописів?
Хотілося б вірити, що це не те майбутнє, яке нас очікує. Нині перед українською наукою постають складні виклики, і наукові видання також потребують підтримки. Боротися з недобросовісними виданнями потрібно, але не шляхом впровадження чергової низки формальних вимог (не таких вже й складних для виконання хижацькими виданнями) і не шляхом «зіштовхування лобами» видань з різних вагових категорій.
Боротися за рейтинги потрібно, але при цьому не можна кидати ледь притомні українські наукові видання на арену світового академічного рингу. Варто допомогти тим виданням, які прагнуть рухатися вперед, які готові змінюватися і тримати, можливо все ще не найвищу, але гідну планку.
Бо може статися так, що завтра ми озирнемося і не побачимо українських наукових часописів, ні поганих, ні хороших, ніяких.
Шукати порушників, але не карати усіх
Дмитро ЛЕОНТЬЄВ, головний редактор журналу «Біорізноманіття, екологія та експериментальна біологія», професор Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди:
Новий проєкт порядку формування переліку фахових видань є спробою взяти під контроль напівдикий світ українських наукових журналів. У цьому світі співіснують старі авторитети, молоді хижаки і безліч посполитих «мурзилок», не надто хижих, але й не дуже якісних. І от приходить Чиновник і хоче навести лад. Чиновник чув, що в деяких журналах за гроші можна надрукувати будь-що. Це неподобство треба припинити. Як?
У 2018 році МОН розділило українські журнали на три категорії. У першу (А) потрапили переважно англомовні видання, індексовані у Scopus. Друга (Б) була залишена для так званих фахових видань. На міністерській новомові слово «фаховий» означає не «профільний», а «атестаційний». Публікацію в такому журналі можна зараховувати для захисту дисертації чи при поданні на звання доцента. Категорію В залишили для «нефахових» (тобто невизнаних МОН) журналів, яким запропонували стати фаховими, або вмерти. Це, власне, і відбулося: ті журнали, за які було кому боротися, за рік-два одержали категорію Б, решта зникли.
І от реформа пройшла, але за кілька років до Чиновника дійшли чутки, що нічого не змінилося: ті ж самі публікації за гроші, та ж сама імітація рецензування. І у 2025 році з’являється нова ідея: не брати до категорії Б усіх, хто відповідає вимогам, а влаштувати конкурсний відбір. Кількість призів обмежена: навіть якщо твій журнал не має жодних ознак недоброчесності, він може не увійти до клубу обраних, бо існують кращі за нього. При цьому очевидно, що «кращі» журнали можуть мати трохи іншу спеціалізацію, або бути широкопрофільними і, відповідно, не мати рецензентів для певної теми. Це, однак, нікого не турбує. Конкурс проводитиметься за так званими кластерами − великими тематичними групами. Наприклад, пропонується такий кластер: «Біологія, біотехнології, медицина та реабілітація». У ньому змішалися зоологія і стоматологія, ґрунтознавство і штучні органи, молекулярна біологія і лікувальна фізкультура. І от в цьому кластері міністерство планує позбавити статусу «фаховості» десь половину журналів (скільки саме − секрет). Очевидно, що ніхто не стежитиме за рівним розподілом напрямків у межах кластера. Тож я передбачаю, що від цього відбору виграють комерціалізовані, переважно медичні журнали, які працюють на фабрики дисертацій. У них є великі редколегії, гарно зроблені сайти, професійна верстка − бо недоброчесні автори добре платять за публікації, особливо у тих галузях, де науковий ступінь є ключем до грошей. А маленькі нішеві журнали з ентомології чи гербарної справи, у яких все тримається на ентузіазмі, − не виживуть. Цей результат прямо протилежний тому, до чого на словах прагне МОН: підтримка чесності. Маленькі журнали часто чесніші, але вони прогрáють.
Можна, звісно, заперечити, що категорія Б стосується лише атестації кадрів, а науковці вільні і далі публікувати свої результати деінде. Але так вже не буде. У 2018 р. МОН і НАЗЯВО доклали таких зусиль до дискредитації «нефахових» видань, що вони тепер розглядаються як щось середнє між дописом у Твіттері і написом на паркані. Жоден поважаючий себе автор не буде публікуватися в журналі після втрати ним «фаховості». Краще вже надрукуватись за кордоном: з появою ШІ переклад більше не проблема.
Було б, однак, несправедливо об’явити проєкт наказу МОН суцільно шкідливим. В ньому наведений доволі розумний, хоч і не без винятків, перелік недоброчесних практик. Я б з задоволенням поширив цей перелік також на «міждисциплінарні конференції» з фальшивою географією та на так звані «колективні монографії», які давно перетворилися на збірки тез. Цікавою є також і ініціатива зробити публікації аспірантів безкоштовними. Щоправда, ця практика чомусь поширюється лише на категорію Б, де сплата за публікацію обчислюється сотнями гривень, але не на категорію А, де з авторів беруть сотні євро. Взагалі, з мого власного досвіду (який не претендує на узагальнення), саме українські «скопусні» журнали є найбільшими хижаками у спільноті. Це просто приватні бізнеси головних редакторів, які відпрацьовують гроші, допомагаючи оформити рукопис під формальні вимоги Scopus. Про наукову якість не йдеться взагалі. Так от, на прибуток цих контор ніхто не зазіхає − їм аспіранти і далі будуть платити.
Непоганими виглядають Критерії для оцінювання наукових періодичних видань (от тільки, нагадаю, ці критерії нічого не гарантують − журнал все одно можуть позбавити категорії, якщо експерти МОН знайдуть в тому ж кластері щось «краще»). Серед заявлених ознак викликають питання дві. Перша − кількість публікацій закордонних авторів. Для журналів, які видаються українською мовою, це нереалістична вимога, а англомовні видання індексуються у міжнародних базах і на категорію Б не претендують. Другий дивний показник − це членство головного редактора у різноманітних асоціаціях видавців. Очевидно, що це ніяк не свідчить про його чи її професіоналізм, радше про PR-активність.
А тепер варто задати питання: навіщо цей новий порядок взагалі уводиться. У 2018 році держава запропонувала науковим журналам довести свою спроможність за затвердженими критеріями. Значна частина журналів з цим впоралась. І ось тепер держава анулює результати попередньої оцінки і об’являє, що кожен журнал що три роки має доводити, що він не верблюд. Це якби поліція час від часу заарештовувала кожного перехожого і змушувала його доводити законослухняність. Але усі ми знаємо, що доводити треба не невинність, а провину. Тероризуючи доброчесні журнали, МОН збільшує моральний тиск на знесилену війною і безгрошів’ям наукову спільноту, доводить до вигорання і відчаю останніх чесних науковців. Цьому можна було б запобігти, організувавши моніторинг наукових видань і вистежування недоброчесних практик − тобто зайнявшись пошуком порушників замість покарання усіх. Але для цього треба, по-перше, працювати, а по-друге − відчувати відповідальність за людей.
* * *
Газета «Світ» запрошує науковців висловити свою думку щодо вдосконалення фахових журналів.
До друку підготувала Світлана ГАЛАТА