Міністерство освіти і науки України винесло на громадське обговорення проєкт наказу «Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань» (https://surl.li/janhil).
Редакція газети «Світ» запросила вчених, для яких важлива якість наукових видань, їх розвиток і майбутнє, висловити свою думку про проєкт.
Продовжуємо публікувати думки науковців.
Сергій СЕМЕРІКОВ, головний редактор журналу Educational Technology Quarterly, професор Криворізького державного педагогічного університету:
Нині у соцмережах і медіа активно обговорюють проєкт наказу Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань. Зокрема, у газеті «Світ» було опубліковано статтю «Українські фахові журнали: час навести лад. Але як?» (https://surl.li/zfwkqa). Уважно прочитав думки колег, які багато в чому поділяю та підтримую.
Андрій Новіков, головний редактор журналу Modern Phytomorphology, який індексується Web of Science та чи не автоматично стане виданням категорії «А», стурбований долею інших вузькопрофільних журналів, зокрема, журналу «Інтродукція рослин». Повністю погоджуюсь із його аналізом поточного стану, за яким підтримка якості видання є політикою втрати українських авторів.
Так, у журналі Educational Technology Quarterly, головним редактором якого я є, українські автори — «вид, що щезає». Якщо у 2023 році з України було подано 70% статтей, то у 2024 — менше, ніж 20%, а у 2025 із 29 подань на різних етапах рецензування з України — 2 (два). Аргументи такі: «це ж не Scopus/WoS, чого я буду подавати» та «це ж фахове, чого я маю ще й доопрацьовувати»? Старі товариші відверто кажуть — вибачай, у нас зараховують лише статті у журналах 1-3 квартилів, тому ми твій журнал поважаємо, але подавати будемо, можливо, коли увійдете до Scopus/WoS. Дехто каже більш прямо — «за вашу безоплатну публікацію я намучусь з доопрацюванням як у Шпрингері, так там хоч є за що». І я їх розумію — ба більше, вже звик, що подання від умовного танзанійського аспіранта часто суттєво якісніше, ніж подання умовного вітчизняного кандидата наук: кількість видань у переліку фахових постійно зростає, на відміну від якісних дослідників.
Вітчизняні автори мають надзвичайно широкий вибір видань, у яких можна опублікувати результати своїх досліджень. І коли потенційний автор на запитання «Якщо я подам публікацію сьогодні, чи вийде вона у травні або раніше?» отримує відповідь «Це залежить від процесу та результатів рецензування», то журнал, найімовірніше, втрачає цього автора. Подібна картина і в інших виданнях університету: всі ці диваки зі своїм рецензуванням загалу не потрібні, тому що категорія «Б», принаймні в галузі освіти, стала ознакою того, що «стаття надсилається для публікації», згідно з якою задача журналу — надрукувати надіслане, не змушуючи шановного автора чекати на результати оцінювання. І чинна система формування переліку фахових видань не змогла цьому завадити. Тому зміни однозначно потрібні — більшість журналів перестали виконувати свою основну роль каналу наукової комунікації та поширення нового знання: в них друкуються, але їх не читають — такі собі братські могили, нецікаві навіть їхнім авторам за винятком етапу звітування.
Дмитро Леонтьєв, головний редактор журналу «Біорізноманіття, екологія та експериментальна біологія», прогнозує, що маленькі нішеві журнали, у яких все тримається на ентузіазмі, — не виживуть: «Тероризуючи доброчесні журнали, МОН збільшує моральний тиск на знесилену війною і безгрошів’ям наукову спільноту, доводить до вигорання і відчаю останніх чесних науковців». Справді, існують журнали, які є суто редакторським проєктом — наприклад, у нашому університеті головний редактор журналу у 2020 році через вигорання вирішив припинити його видання (таке собі «я тебе породив, я тебе і вб’ю!»), і спроби керівництва університету продовжити роботу вже з іншим редактором зіткнулися з проблемою конфлікту інтересів через те, що всі потенційні кандидати були його підлеглими: «я б залюбки, але ж ви розумієте…». Так, ми розуміємо, що така видавнича модель далека від сталої, й універсального рішення тут немає.
Проєкт нового Порядку формування Переліку фахових видань спрямований на підвищення якості наукових результатів (опосередковано), їх подання (напряму) та видимості у світі (перспективно). Як відібрати та підтримати кращих й одночасно не виплеснути з водою й дитину — ці питання завжди викликали бурхливі дискусії. Я є членом групи з розробки проєкту, але не можу сказати, що погоджуюсь із кожним його положенням. Так, на моє особисте переконання, до переліку мають входить лише наукові видання, безоплатні як для авторів, так і читачів. Водночас пропозиція перейти виключно на діамантовий (платиновий) відкритий доступ одразу ж викликає запитання, за який кошт? І якщо у науковий журнал ніхто не вкладає коштів, невже на ньому варто поставити тавро «нікому не потрібен»? Тут ідеться скоріше про те, що, якщо наукова спільнота, профільні інституції, потенційні спонсори не готові інвестувати у розвиток видання — це привід для ґрунтовного аналізу його затребуваності та якості. Журнал має довести свою корисність і незамінність для певної галузі чи наукового напряму — лише тоді можна розраховувати на стабільну підтримку, тому майбутнє — за комбінованими моделями фінансування, які забезпечать журналам більшу стійкість та незалежність: тут і гранти на інституційну підтримку від держави чи наукових фондів, і краудфандинг від зацікавленої спільноти, і спонсорські внески від бізнесу, який зацікавлений у розвитку певних напрямів досліджень, і доходи від передплати, й інше. Якщо ж журнал виживає виключно за рахунок включення до переліку наукових видань, і «жоден автор, котрий себе шанує, не буде публікуватися в журналі після втрати ним «фаховості», виникає запитання — а чи справді цей журнал живий?
Чинний проєкт — результат тривалих, а інколи й бурхливих дискусій та багатьох ітерацій і, як за будь-якого компромісу, кожен з учасників обговорення у чомусь залишився незадоволений результатом.
Громадське обговорення — наступний етап суспільного консенсусу, який потребує залучення широкого кола науковців. Пропозиції та зауваження до цього проєкту просять надсилати до 13 квітня 2025 року на електронну адресу: kadry.atest@mon.gov.ua — сам подам і вас запрошую.
Читайте також: