uk

Ідея кластеризації — принципово неправильна

Газета «Світ» продовжує публікувати думки вчених про проєкт наказу «Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань», який винесло на громадське обговорення  Міністерство освіти і науки України.

Яна СИЧІКОВА, проректорка з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету; головна редакторка журналу Problems and Perspectives in Management; член редколегій журналів,  що індексуються в Scopus та/або Wos); запрошена редакторка спецвипусків журналів:

Я дивлюся на Проєкт порядку формування Переліку наукових фахових видань з різних ролей:

– як менеджерка науки (проректорка з наукової роботи, і питання підготовки наукових кадрів в моїй компетентності);

– як авторка (маю більш як 100 статей у виданнях, що індексуються у Scopus, зокрема ТОП 1%);

– як постійна рецензентка (маю більш як 100 підтверджених рецензій у профілі Web of Science ResearcherID);

– як членкиня редколегій (головна редакторка Problems and Perspectives in Management; членкиня редколегій журналів Knowledge and Performance Management і Ukrainian Metrological Journal; запрошена редакторка спецвипусків журналів тощо);

– як постійна читачка наукової періодики (кожен день читаю багато статей з різних предметних галузей).

Досвід дозволяє мені проаналізувати Проєкт порядку та побачити і дрібні огріхи, і принципові невідповідності світовим усталеним практикам. Однак ці питання можна вирішити – на те воно й громадське обговорення.  Робоча група відкрита до діалогу і пропозиції приймаються.

Однак перед тим, як формувати пропозиції, я хочу обговорити один важливий момент.

Моя основна сфера наукових інтересів – наноматеріалознавство. І, перебираючи кластери – куди мені тепер, гублюся: фізика, хімія, електроніка, енергетика чи інженерія? Мені особисто, в принципі, не так важливо, можу обирати будь-які журнали. Однак, чи не стане це перепоною для аспірантів, для яких, начебто, Порядок намагається створити сприятливі умови? Якщо ми заформалізуємо це сьогодні – чи не опинимося в ситуації, коли аспірант повинен буде мати публікації, що належать виключно до одного кластеру, як і члени спецради?

Запропонований Порядок передбачає, що журнал може входити лише до одного кластеру. Куди подіти міждисциплінарні студії? (Не маю на увазі журнали, що приймають статті з будь-яких наук і на будь-яку тематику. Моє запитання – про галузі, які не підпадають під конкретну науку – сталий розвиток, гендерні дослідження, урбаністика, загальні питання науки – тут можуть бути представлені дослідження з різних предметних спеціалізацій).

Візьмемо, для прикладу журнал Cities (Elsevier, Q1). У цілях журналу зазначено, що він публікує статті про аспекти міського планування та політики; забезпечує міжнародну та міждисциплінарну платформу для обміну ідеями та інформацією між міськими планувальниками, політиками та аналітиками, а також урбаністами з усіх дисциплін. Схожі формулювання має великий масив міжнародної наукової періодики.

Якщо хтось заперечить, що в українському контексті це не працює, то погляньмо на журнали категорії А, до яких, на радість, цей кластерний поділ не застосовується. Тут у переліку ми можемо знайти: «Український антарктичний журнал», «Історія науки і техніки», «Фізико-хімічна механіка матеріалів», «Хімія, фізика та технологія поверхні» тощо. Кожен з них підпадає, як мінімум, під три кластери. І якщо цим журналам довелося б визначатися, до якого кластеру податися, то що їм треба було б робити?

Україна зараз на шляху до відкритої науки. У світі нині під цю тенденцію підпадають журнали, які публікують набори даних (Scientific Data, наприклад), або реплікаційні дослідження. Якби ми в Україні захотіли створити такий журнал, то під який кластер намагалися б його притягнути?

Тож сама ідея кластеризацій, квотування за кластерами і, тим більше, обмеження вибором одного кластеру принципово неправильна. Ми повинні розпочати обговорення з цього.

Та навіть і не з цього, а з постановки питання: «Яка мета»? Однак це обговорення вже для іншої колонки.

(Щодо реальних пропозицій – ми можемо розглянути варіанти на кшталт «Мітки якості» або «Добровільної сертифікації» – коли журнал сам ініціює перевірку й отримання статусу «Рекомендовано», «Визнано експертами» чи як ми вирішимо).

Читайте також: