Газета «Світ» продовжує публікувати думки вчених про проєкт наказу «Про внесення змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань» (https://surl.li/janhil), який винесло на громадське обговорення Міністерство освіти і науки України.
Сергій КОРНОВЕНКО — доктор історичних наук, професор кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки, директор науково-дослідного інституту селянства та вивчення аграрної історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, головний редактор збірника наукових праць «Український селянин»:
Нині наукова спільнота активно обговорює проєкт наказу про новий порядок формування фахових видань. Є надія, що МОН проаналізує, систематизує і візьме до уваги зауваження і пропозиції учасників обговорення.
Хочу викласти свої міркування стосовно окремих положень проєкту.
У пункті 3 проєкту визначено, що «метою формування Переліку є впорядкування наукових періодичних видань України, які повинні відповідати кращим міжнародним практикам видавничої і редакційної політик, для підвищення якості опублікованої у них наукової інформації, подальшої інтеграції цих видань до світового наукового простору, а також відповідність принципам публікаційної і дослідницької етики». Погоджуюся загалом із цим формулюванням, але пропоную його відкоригувати, адже з цього пункту випливає, що кращих вітчизняних практик немає, хоча насправді вони є. Підтвердженням цієї думки, наприклад, є індексація українських наукових видань у наукометричних базах Scopus та Web of Science.
Пропоную додати: «відповідати кращим вітчизняним та міжнародним практикам …».
Зміст пункту 7 проєкту також потребує корекції. Якщо ініціатор документу має намір протистояти фабрикам наукових публікацій чи хижацьким виданням, то це досягається іншими інструментами, ніж запропоновані у проєкті. Зокрема, правовою базою і відповідною практикою.
Пропозиція: не обмежувати кількість видань категорії «Б» у кластері, а на підставі рейтингу фінансувати їх, враховуючи фінансові можливості міністерства.
Критерій 5 пункту 8 «звільнення від будь-якої оплати (внесків) за опрацювання, рецензування та/або оприлюднення статей, поданих здобувачами третього рівня вищої освіти, виконаних ними одноосібно (без співавторів)» потребує додаткового обговорення. По-перше, такий підхід має стосуватися і видань категорії «А». По-друге, піклування держави про здобувачів третього рівня вищої освіти – зрозуміла місія. Незрозумілі джерела компенсації такого піклування за умов, коли наукові періодичні видання перебувають на самоокупності й здебільшого існують за рахунок волонтерської праці членів редколегії. По-третє, такого ж піклування потребують й інші учасники наукової та освітньо-наукової діяльності в Україні, насамперед переміщених ЗВО. По-четверте, запропонований 5 критерій у такому формулюванні – дискримінаційний стосовно інших суб’єктів наукової та освітньо-наукової діяльності без практичних компенсаторних механізмів.
Пропозиція: запропонувати практичні компенсаторні механізми.
Критерій 6 пункту 8, на мою думку, потребує уточнення. У ньому йдеться про кількісні показники членів редакційної колегії: «до складу редколегії наукового періодичного видання залучено не менше дев’яти вчених, які мають науковий ступінь та здійснюють дослідження за заявленим напрямом: серед них – не менше третини працюють за основним місцем роботи в закладах вищої освіти (наукових установах) України, і не менше третини – у закордонних закладах вищої освіти (наукових установах). Вчений може входити до складу не більш як двох редколегій наукових видань, включених до категорії «Б».
А як бути у випадку, коли редакційна колегія складається з більш, ніж із дев’яти членів?
Пропозиція: очевидно, що конструктивнішим рішенням є формула – на зразок тієї, що застосовується під час формування складу постійно діючих спеціалізованих вчених рад, в якій визначено пропорційне співвідношення між штатними, запрошеними членами тощо. Якщо взяти до уваги особливості редколегії наукового періодичного видання, порівняно зі складом спецрад, формула для членів редколегії може враховувати співвідношення між штатними працівниками засновника видання, запрошених вітчизняних фахівців, запрошених закордонних фахівців. Як варіант, пропорційне співвідношення: штатні працівники засновника видання – 1/3, запрошені вітчизняні фахівці – 1/3, запрошені закордонні фахівці – 1/3 від загальної кількості членів редколегії.
Формулювання критерію 6 пункту 8 проєкту наказу, що «вчений може входити до складу не більш як двох редколегій наукових видань, включених до категорії «Б»», по-перше, потребує обґрунтування; по-друге, потрібно взяти до уваги умови воєнного стану і спричинений війною кадровий голод в Україні; по-третє, якщо науковець може брати участь в опонуванні не більше п’яти дисертацій, поданих на здобуття наукового ступеня кандидата/доктора наук чи восьми дисертацій, поданих на здобуття наукового ступеня доктора філософії, на рік, то чому він не може бути членом більшої кількості редколегій; по-четверте, не йдеться про членство у редколегіях наукових видань категорії «А»: не зазначено кількість редколегій, членом яких може бути науковець.
Пропозиція: залишити чинну норму про те, що НПП/НП може бути членом не більше трьох редколегій; враховувати членство в редколегії наукового видання категорії «А» для членства у редколегії наукового видання категорії «Б» як альтернативу однієї статті, опублікованої у виданні категорії «А» чи виданні, індексованому в наукометричних базах Scopus та Web of Science.
Критерій 7 пункту 8 проєкту, на мою думку, теж потребує удосконалення. Зокрема, до підпункту, яким передбачено «керівництво міжнародним грантом на виконання наукових досліджень і розробок (конкурсні програми Горизонт 2020, Горизонт Європа, НАТО, УНТЦ, Євратом, Ерасмус+)» пропоную додати також «керівництво вітчизняним грантом чи держбюджетною темою», наприклад, за останні п’ять років. До підпункту, яким передбачено «монографія (окрім розділів), видана за останні п’ять років (для наукових видань в кластерах «Національна безпека та оборона» і «Гуманітарні науки та мистецтво»)» пропоную додати «одноосібний розділ у колективній монографії, виданій за результатами вітчизняного гранту чи держбюджетної теми за останні п’ять років».
Пункт 12 проєкту наказу визначає завдання Комісії. Зокрема, «встановлює кількість балів до критеріїв для оцінювання наукових періодичних видань; визначає прохідний бал для наукових періодичних видань, які подані до включення категорії «Б» Переліку» тощо. Для забезпечення прозорості та публічності у цій частині діяльності Комісії, пропоную проєкт критеріїв для оцінювання видань винести на обговорення спільноти, як і проєкт механізму визначення прохідного балу.
Очевидною, зважаючи на задекларовану в проєкті наказу мету, зокрема «подальшої інтеграції цих видань до світового наукового простору», є пропозиція передбачити документом не лише вимоги, а й заохочення як для авторів, так і членів редколегії, видавців, а також врегулювати фінансовий компонент, що стосується підготовки до друку та друку наукового періодичного видання.
Заохочення – не лише моральне задоволення від праці, а й матеріальні стимули, такі як фінансова винагорода тощо.
Як засвідчує практика, неврегульованість фінансового складника призводить до недоброчесних пропозицій, нехтування принципами публікаційної етики та процедури рецензування.
На мою думку, варіантами врегулювання цього питання можуть бути такі: 1) грантова державна/фондова підтримка видань категорії Б; 2) пільгове оподаткування (за нульовою ставкою) вітчизняної приватної фінансової ініціативи у підтримці видання; 3) виплата гонорару автору. Перелік не є вичерпним.
Проєктом наказу, пунктом 14, передбачено: «Подання суб’єктом у сфері медіа заявки (додаток 2) щодо включення до категорії «Б» Переліку здійснюється в електронній формі через національну електронну науково-інформаційну систему «URIS»» (далі – Система). Загалом підтримуємо інструмент електронного подання заявки. Водночас, зважаючи на досвід роботи в Системі щодо звітності в частині наукової та науково-технічної діяльності, а також подання інформаційних матеріалів на проходження Державної атестації, є достатньо підстав для обґрунтованого судження про те, що Система потребує постійного оновлення. Вона перебуває на стадії дослідної експлуатації, що зумовлює безліч технічних недоліків та обмежену функціональність. Відповідно, після оновлення, закладам вищої освіти доводиться поновлювати та доопрацьовувати окремі дані. Це забирає час, ресурси та не дає змоги технічно здійснювати повноцінну та своєчасну подачу інформації. Це особливо критично у випадках, коли строки подання є жорстко регламентованими, а системні оновлення призводять до втрати частини даних або порушень логіки введення. Така нестабільність Системи не лише ускладнює роботу відповідальних працівників, а й ставить під загрозу своєчасне проходження акредитаційних процедур та отримання статусу фаховості. Зважаючи на це, впровадження URIS як єдиного інструменту для таких важливих процесів вимагає попереднього ретельного тестування, забезпечення технічної підтримки та стабільного функціонування.
І на завершення. Попри рішення, яке буде ухвалено МОН України стосовно остаточного змісту наказу, документ має відповідати апріорному судженню, що наріжним каменем будь-якої сучасної нації є наука. Потрібно зберегти і підтримати ті видання, що представляють кращу вітчизняну практику в цій сфері, не лише вимагати, а й стимулювати ці кращі практики, сприяти їх інтеграції у світовий науковий простір.
Завдання не з легких, його реалізація вимагає продуманої стратегії, тактики, єдності в реалізації як МОН України, так і профільної спільноти.
Читайте також: