Треба звільнити його від російської окупації та звернутись до КПІ
Соцмережі рясніють тривожними повідомленнями мешканців Донеччини й Луганщини, які живуть на окупованих росією територіях. У містах та селищах Донбасу — критична ситуація з питною водою. Про це ж пише і відомий український блогер, корінний донеччанин Денис Казанський у своєму телеграм-каналі.
«Донбас на межі водної катастрофи, яка, очевидно, станеться цього літа. Усі розташовані поряд із Донецькою агломерацією водосховища вичерпані. Води немає вже зараз, а спекотні посушливі місяці ще попереду.
Майже повністю викачали водосховище на Нижній Кринці (селище Макіївської міської громади Донецького району Донецької області, розташоване на річці Кринка за 35 км від Донецька — ред.). Колись я часто туди їздив, а тепер, виявляється, його більше немає. На березі там можна було орендувати будиночки, але тепер у цьому немає сенсу.
Побудований із росії (з Дону — ред.) водовід розвалився і фактично не функціонує. росія захопила Донбас, але не може забезпечити його водою», — повідомляє Денис Казанський.
Його інформацію доповнює видання «Новини Донбасу».
«Попри намагання окупантів забезпечити регіон водою, проблема залишається. Сьогодні у більшості міст і селищ окупованої Донеччини воду подають споживачам по годинах, у деяких містах — через день, а в окремих населених пунктах — 2–3 рази на тиждень», — пише видання.
Чому так відбувається? Може, проблема у маловодному році: осінь 2014-го була бідна на дощі, а зима 2024–2025-го — практично безсніжна? І — як наслідок — у маловодності основної водної артерії регіону — Сіверського Донця та його приток? Чи у чомусь іще?
Причина водного голоду — російська окупація
«Забезпечення водою окупованих територій можливо тільки в тому разі, якщо відновиться і запрацює контрольоване українською владою КП «Вода Донбасу». Яке забезпечувало водопостачання Донеччини до російсько-української війни й успішно працювало на підконтрольній Україні території до початку повномасштабної російської агресії. В якому стані це КП тепер, я не знаю. Тому питання не в наявності води в Сіверському Донці. Питання в інфраструктурі. Бо навіть у Києві, хоч він і стоїть на березі такої великої річки, як Дніпро, але якщо Київводоканал перестане працювати, буде повна катастрофа», — прокоментував ситуацію «Світу» ексзаступник міністра захисту довкілля і колишній в. о. голови Держводагентства Михайло Хорєв.
Справді, Донеччина мала потужну водну інфраструктуру. До 2014 року основні джерела водопостачання в Донецькій області — це другий Донецький водогін, який був на балансі Слов’янського регіонального виробничого управління (колишнього КП «Вода Донбасу») і канал Сіверський Донець — Донбас. Це складна гідротехнічна система, яка складалася з каскаду помпових та фільтрувальних станцій, резервуарів чистої води й магістральних водогонів.
«Уявіть масштаб цієї системи: канал Сіверський Донець — Донбас перекачував технічну воду на відстань у 260 км! Її очищували й перетворювали на питну 19 фільтрувальних станцій, а 64 водопровідних помпових станцій подавали її у 26 централізованих водопроводів загальною довжиною 1912 км», — пишуть «Новини Донбасу».
Детальніше цю систему описує у своєму огляді «Руйнування інфраструктури постачання та очищення води в Донецькій та Луганській області російськими військами як умисне порушення права людини на воду» експертка МБО «Екологія-Право-Людина» Ірина Бабаніна. Від Верхньокальміуського водосховища вода подавалась Південнодонбаським водопроводом до міста Маріуполь. Другий донбаський водогін постачав воду до Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки та навколишніх населених пунктів. 4 станції підйому, розташовані в Семенівці, Часовому Ярі, Майорську та Макіївці, забезпечували підйом води на 200 метрів. Питна вода вироблялася на 18 фільтрувальних станціях продуктивністю 2,8 млн м³/добу; для подання води споживачам працювало 64 водопровідних помпових станцій. Додатково використовувалося 17 водоймищ із загальним об’ємом води 674,1 млн м³ і 3 підземних водозабори, зазначає Ірина Бабаніна.
Вона ж описує численні приклади руйнування цієї системи російськими окупантами вже у перші місяці російської повномасштабної агресії.
«Вже 19 лютого 2022 року окупанти обстріляли помпову станцію першого підйому Південнодонбаського водогону, знеструмивши її та припинивши подавання води на 4 фільтрувальні станції. Без води залишилися багато міст і селищ, зокрема Добропілля, Мирноград, Волноваха, Вугледар, а також 450-тисячний Маріуполь і навколишні селища. Маріуполь вдалося перепід’єднати на резервне постачання зі Старокримського водосховища, однак вода в ньому мала майже вдвічі більшу жорсткість, ніж із Сіверського Донця.
21 лютого було знеструмлено Донецьку фільтрувальну станцію, внаслідок чого без води залишилася Авдіївка та декілька інших населених пунктів, всього близько 29 000 людей. З березня ДСНС докладало великих зусиль, щоб розвозити воду, проте це не завжди було можливо через обстріли. Інколи російські війська, в порушення всіх норм міжнародного гуманітарного права, обстрілювали місця роздачі води, як це сталося у Вугледарі 3 травня 2022 року, коли загинуло троє людей», — інформує експертка.
У наступні три роки російські окупанти й далі руйнували систему водопостачання Донбасу, що і призвело до нинішньої водної катастрофи.
Дніпро занадто далеко
Чи може врятувати ситуацію перекиданням води з Дніпра у Сіверський Донець, наприклад, у рамках гуманітарної акції? Адже така можливість теоретично є: через канал Дніпро — Донбас. Але лише теоретично. Цей канал подає воду з Кам’янського водосховища до Краснопавлівського водосховища (використовується переважно для водопостачання Харкова та інших населених пунктів Харківської області) й продовжується до Сіверського Донця. Довжина каналу — 263 кілометри.
«Використання каналу Дніпро — Донбас мало дві цілі. Перша — зрошення в межах Дніпропетровської області (водночас верхня частина каналу не використовувалась). Друга — подавання води в Краснопавлівське водосховище з метою його наповнення і промивання. Звісно, під час промивання частина води скидалась у Сіверський Донець. Це робилося для того, щоб вивільнити «Краснопавлівку» від надміру мінералізованої води й звільнити місце для чистої дніпровської. Але якість цих скидів, як уже сказано, через надмірну мінералізацію далеко не найкраща.
А от цілеспрямовано, саме з метою підтримання водності Сіверського Донця і забезпечення з нього питного водопостачання, останні років 20, а може, й більше, вода каналом Дніпро — Донбас не подавалася», — інформує Михайло Хорєв.
Шахтні води? Після деокупації
«Рятівним колом» окупаційна влада бачить використання шахтних вод. Хоча б як технічних. Але як їх очистити — не знають. Або заявляють, що знають, але це ж явна фантазія, бо дуже дорого і треба мати відповідні технології.
А от коли Донеччина буде звільнена від окупантів, такі технології зможуть надати українські вчені, наприклад, фахівці Київської політехніки.
Під час Міжнародного форуму «Екологія і Мир», який відбувся минулого року в КПІ, про очищення шахтних вод доповідав завідувач кафедри екології та технології рослинних полімерів КПІ ім. Ігоря Сікорського професор Микола Гомеля.
«Попри те, що через падіння промислового виробництва з кінця 1990-х падає забір природних вод, стан водойм не поліпшується. У 2022-му забір води склав 3,2 кубокілометра. А у 1990-му це було 35 кубокілометрів. Відсутність поліпшення стану водойм пояснюється тим, що у нас відсталі технології очищення води — ще з першої половини XX століття.
Розпочата росією у 2014 році війна ще більше погіршує стан водойм. Свого часу на Донбасі щороку скидали один млрд кубометрів мінералізованих вод. Половина з них була придатна для отримання питної води з використанням зворотного осмосу», — сказав Микола Гомеля.
Технологія осмосу дає змогу повертати у питне використання не лише стічні води, а й природні ресурси. Йдеться про наші приморські території, де є й артезіанські води, і ґрунтові, і навіть поверхневі високомінералізовані. Тому так важлива тема очищення сольових концентратів, над якою працюють у КПІ.
На сьогодні вважається, що очищати мінералізовані води економічно невигідно. Але робота науковців кафедри екології та технології рослинних полімерів показала, що за певних характеристик води й параметрів застосування технології зворотного осмосу можуть мати економічний сенс. Виникає можливість відділити прісну воду, сульфати від фторидів (які далі можна використовувати, що здешевлює процес), і єдиним відходом залишається розчин хлористого натрію різних концентрацій.
А завідувачка кафедри технології неорганічних речовин, водоочищення та загальної хімічної технології КПІ Тетяна Донцова на цьому ж форумі розповіла про роботу фахівців і студентів кафедри, які розробляють мобільну установку з очищення води. В основі технології — керамічні мембрани з використанням карбіду кремнію і каоліну. Вони не поступаються наявним на ринку аналогам за міцністю (важливо для забезпечення високого тиску) та пропускною здатністю.
Залежно від нанесеного на таку мембрану селективного шару, можна затримувати зважені частки, бактерії або навіть віруси. А мембрани на основі каоліну — це використання української сировини, це невисока вартість за хорошої ефективності. У Національному фонді досліджень України свого часу підтримали роботу кафедри й надали грант на створення вітчизняних керамічних мембран з української сировини.
Підвищує ефективність таких мобільних установок використання карбонових блоків. Це дає змогу видаляти органічні забруднення та сполуки хлору, які утворилися після реакції з ними. Випробування розробленої на кафедрі установки було проведено на одному з теремківських озер у Києві.
Тож проблему питної води на Донбасі можна розв’язати — але першим кроком має бути вигнання російських окупантів з нашої землі.
Олег ЛИСТОПАД