Як університетська та академічна наука можуть і мають допомогти обороні України від російської агресії? Про це освітяни й практики оборонки говорили на панельній дискусії у КПІ ім. Ігоря Сікорського. Захід відбувся у межах співпраці Асоціацій випускників Києво-Могилянської академії й Київського політехнічного інституту. Це не просто обмін ідеями, а спроба окреслити нову реальність, у якій університети — не лише освітні установи, а й повноцінні дійові особи у сфері національної безпеки.
«За останні два роки стало очевидним, що студентські лабораторії можуть перетворюватися на майданчики для проривних оборонних рішень, а наукові ідеї — ставати технологіями, які рятують життя. КПІ, Могилянка та інші університети вже зробили вагомий внесок у підтримку Збройних Сил України. Настав час систематизувати цей досвід, розглянути його з різних позицій: науки, бізнесу, держави та громадянського суспільства», — сказав модератор заходу Сергій Фірак.
Питання виживання
Так про важливість наукових розробок в оборонній сфері та їхнє швидке впровадження висловився проректор з наукової роботи КПІ ім. Ігоря Сікорського Сергій Стіренко.
«Те, що ми робимо сьогодні, дасть результати через певний час. Багато ініціатив зароджуються на низовому рівні — ми бачимо їх щодня. Особисто мене надихає рух, що почався у 2022 році, коли ентузіасти в буквальному сенсі створювали проривні технології», — сказав Сергій Стіренко.
На його думку, завдання університетів — не лише підтримувати ці ініціативи, а й доповнювати їх науковою складовою. Розробки на основі комерційних компонентів досягли своєї межі, тому ключ до наступного рівня — впровадження дослідницької складової й технологій високого рівня.
«Держава має артикулювати ці потреби. Ми вже бачимо окремі приклади співпраці, але, на жаль, університети поки що не мають необхідної форми власності для тісної роботи з приватним сектором. Тим часом саме університети можуть зробити значний внесок, доповнивши чинні розробки системним підходом. Україна не отримає новітні технології ззовні. Ні США, ні Ізраїль не нададуть нам сучасну зброю — ми маємо створювати її самі. Співпраця між державою та приватним сектором у межах структурних форматів, зокрема центрів компетенцій, стане ключем до успіху», — вважає керівник наукового напрямку КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Не наступати знов на граблі
З такою тезою до дискусії доєдналася громадська діячка, засновниця Центру підтримки аеророзвідки та ініціаторка проєкту «Невидимий батальйон» Марія Берлінська.
«Ми неодноразово недооцінювали ворога, переконуючи себе, що російська армія воює лише «м’ясом». Але за цією стратегією стоять серйозні інженерні школи, університети, кадри військово-промислового комплексу. І, на жаль, вони мають чисельну перевагу — і за населенням, і за кількістю залучених фахівців. До того ж росія активно співпрацює з китайськими, іранськими, північнокорейськими інженерами, залучає ресурси білорусі», — зауважує Марія Берлінська.
На її думку, це означає для нас кілька речей:
1. Ми маємо залучати якомога більше талановитих людей у MilTech — студентів, науковців, фахівців різних сфер.
2. Варто ширше комунікувати про MilTech: це не лише Python і код, це широкий спектр технічних і гуманітарних професій.
3. Необхідно будувати команди спільно із західними інженерами — колективний розум має бути з обох сторін.
Не усі морально готові воювати навіть технологічно.
«Після початку повномасштабного вторгнення ми на одній із профільних кафедр ухвалили рішення: усі дипломи — бакалаврські та магістерські — мають стосуватись технологій подвійного призначення. Рішення було рекомендаційним, адже ми не могли змусити студентів, але більшість охоче підтримала ідею. На жаль, був певний опір — з боку тих, хто вважав, що займатися оборонними технологіями означає автоматично опинитися на фронті», — розповів Сергій Стіренко.
Попри це, студенти КПІ створювали проєкти, які одразу мали попит. Один магістр після розробки — дипломної роботи — вже за кілька місяців став керівником відділу в оборонному підприємстві — саме завдяки своїм знанням і підготовці.
«Ми сформували три основні напрями (треки):
1. Системи донаведення на базі штучного інтелекту: виявлення цілі, трекінг, влучання.
2. Автономна навігація в умовах РЕБ: рішення для орієнтації дрона у 3D-просторі без GPS.
3. Рій дронів: розподілені інтелектуальні системи, де дрони взаємодіють між собою й автоматично підхоплюють місії.
Успішність цих проєктів підтверджено — один із напрямів отримав грант НАТО. Ці розробки вже випробувано на фронті. На початку — поза офіційною кодифікацією, через особисті зв’язки. Пізніше — передано до комерційних компаній, які продовжили роботу», — зазначив проректор.
Тему залучення студентів підхопив декан факультету інформатики НаУКМА Андрій Глибовець:
«У 2022 році ми запустили курс «Технології на війні», який народився з ініціативи Марії Берлінської. Спочатку це був курс для мобілізованих, а згодом — для студентів факультету. У 2022-му ми відкрили програму з кібербезпеки, де готуємо «червоні команди» — offensive security. Цей напрям майже не розвивається в інших університетах, а потреба в таких фахівцях велика».
Також він повідомив, що у Могилянці відкрили програму з робототехніки, залучають до співпраці військових, виробників. Працюють з 3 штурмовою бригадою щодо наземної робототехніки — там ще багато потенціалу. Також студенти залучені до розробок з донаведення, бомбардувальних систем. Окремо — курс «Архітектура і ФПВ-дрони», який об’єднує студентів та виробників.
Загроза «шахедів» росте, що робити?
«Скоро стане проблемою національної безпеки питання під назвою «шахеди». Коли їх було 30, це була локальна проблема. Коли їх стало 300 — ще можна було справлятися. Але з часом кількість зростатиме разом з усіма супутніми викликами. Завдання теоретично вирішуване, але практично для цього потрібно дуже багато дій, яких немає кому виконувати в нашій державі», — непокоїться досвідчений підприємець оборонної галузі Олександр Кардаков.
Цілі «шахедів» — це муніципальні об’єкти, міста та критична інфраструктура. Олександр Кардаков для розв’язання задачі пропонує умовно розділити всі загрози та визначити засоби протидії. Це легкомоторна авіація, якщо вона своєчасно злітає в потрібне місце там, де немає ППО. Це ППО ближнього радіусу дії, яке у нас стало менш ефективним через те, що конструкції крил ворожих дронів серйозно змінилися порівняно зі звичайними, що ускладнює їх ураження.
«Потрібні системи протидії, які можуть підлетіти ззаду та підірвати елерон або гвинт. Є вже десятки публікацій на цю тему, але чи роблять люди це на практиці? Вручну можна керувати одним дроном, і тільки досвідчений пілот може влучити в ціль. Отже, потрібна система, здатна вивести дрон-перехоплювач в автоматичному режимі на позицію ураження», — вважає практик.
Ще одна задача: створити локальні системи боротьби з дронами, які здатні виявляти чисельні цілі й ситуаційно розподіляти їх між різними протидроновими засобами.
«Ми, як і деякі інші, займаємося системами акустично точного позиціювання. Але, як тільки самостійно встановлюєш таку систему, одразу порушуєш закон. Бо знати, куди летить дрон — заборонено! За містом ми встановили радар за два тижні, а в місті не зуміли за рік — через бюрократичні перепони.
Мобільні групи зараз збивають 1 %. Вважаємо, що вони вичерпали себе. Їм треба давати ППО ближнього радіусу дії, дрони-перехоплювачі, переучувати й встановлювати інші системи. Можливо, десь вони можуть стояти для самозаспокоєння.
І останнє: де брати спеціалістів? У кожному регіоні має бути інженерна група для інтеграції всього цього. Навіть як альтернативна служба. Туди підуть молоді тямущі хлопці, але щоб це не було синекурою», — сказав Олександр Кардаков.
Що мають зробити наука і держава?
Таке запитання пролунало із залу. Найбільш конкретною та емоційною була відповідь Марії Берлінської:
«Перше, що потрібно — це технологічна, інженерна ставка. Ми проґавили в повітряній війні дрони та засоби протидії їм. Хоча українці застосовували безпілотники ще у 2022 році — просто перші застосування були локальними, і ми їх ніяк не масштабували.
Треба, щоб таких речей не було — ми не повинні постійно доганяти позавчорашній день і платити за це людьми. Люди — це ресурс, який закінчується. Коли люди закінчаться, ми або потрапимо під окупацію, або капітулюємо на не наших умовах.
Тому зараз, поки люди нам допомагають виграти час, треба думати наперед, передбачати кроки ворога. Для цього й потрібна інженерно-технологічна ставка».
Марія Берлінська пояснила, що вона має на увазі. У країні мають бути зібрані докупи спеціалісти, які можуть комплексно аналізувати трофейну зброю ворога. Зараз це робити практично неможливо через те, що кожна структура має свою аналітичну частину, яка досліджує проблему у своїй сфері. Немає єдиного центру, де можна дослідити й проаналізувати все в комплексі, щоб науковці й інженери могли мати доступ до можливостей це зробити.
Ставка не означає залучення тисячі людей. Насправді фахівців, наприклад, з лазерної зброї, на всю країну максимум кілька десятків, каже Марія Берлінська. З електромагнітної — так само. З певних захищених видів зв’язку їх теж дуже небагато.
Ці спеціалісти повинні проаналізувати весь комплекс проблем, визначити наступні кроки й дати нашому військово-політичному керівництву — Президенту особисто, міністру оборони, міністру стратегічних галузей промисловості — аналітику для Ставки Верховного Головнокомандувача.
Наприклад, це може бути так, зазначає промовиця: «Дивіться, якщо ми хочемо не опинитися в ситуації, коли в лютому 2026 року нас почнуть випалювати ось такою новітньою зброєю або електромагнітною зброєю все вимкне, нам потрібно зараз подумати про такі ось конкретні речі».
Ця аналітика дасть змогу прогнозувати, а, отже, і планувати ресурси держави: куди необхідно вкласти кошти, які команди підтримати грошима чи виробничими спроможностями. Насправді на всю країну тямущих виробників, інженерів не так багато, як здається, зауважує Марія Берлінська.
«Якщо цих людей у якийсь момент «прибрати з рівняння», ми помножимо все на нуль дуже швидко. Ніяка піхота — за всієї поваги до неї (це найважча робота на війні) — не втримає ворога без залучення інженерної еліти», — додає вона.
Треба використовувати кращих спеціалістів за вузькоспеціалізованими темами й, безумовно, дослухатися до них. А саме: які нині тенденції, у що потрібно вкладати державний ресурс (приміщення, верстати, бюджети, завезення компонентів тощо). І це перший крок.
А другий крок — необхідно ставити конкретні KPI (ключові́ показники́ ефекти́вності — key performance indicators — ред.), вважає вона. І насамперед — чиновникам. Від чиновника слід вимагати відповіді на запитання: скільком виробникам та виробництвам він допоміг, скільки виробів з’явилося завдяки його допомозі тощо. Адже чиновник — це сервіс з боку держави, зазначає спікерка.
Висловила вона свою думку і про спроможності університетів підтримати Збройні Сили України у цій війні технологій.
«Університетам потрібно ставити KPI за конкретними проєктами, які працюють на фронті, — заявляє Марія Берлінська. — Тому що не буде цих проєктів — не буде науки, культури, медицини, не буде озеленення, нескінченних бруківок, якими так люблять розпилювати гроші наші місцеві чиновники. Нічого не буде, бо прийде окупант і все забере без жалю».
Підготував до друку Олег ЛИСТОПАД
Газета “Світ”, № 11, червень 2025 р.
Читайте також: