Вже четвертий рік триває широкомасштабна війна України з російським агресором. Ворог безжально кидає живу силу й техніку, намагаючись просунутися вглиб нашої землі. Збройні Сили України героїчно стримують наступ, обороняють країну й завдають контрударів.
Скільки триватиме ця виснажлива війна — не знає ніхто. Але ми знаємо напевно: Україна досягне справедливого миру й постане сильнішою, ніж була. І вже сьогодні в країні є люди та інституції, які не просто вірять у це — вони працюють над майбутнім, не втрачаючи жодного дня.
Одна з таких інституцій — Українська Рада Миру. Нещодавно її Президія ухвалила нову Програму дій на період переходу до мирного розвитку та післявоєнного відновлення. Що стало основою цієї програми? Якою бачиться майбутнє України після війни? Про це «Світ» запитав голову УРМ академіка НАН України Михайла ЗГУРОВСЬКОГО.
— Ми живемо в час, коли змінюються не лише кордони, а й сенси, — зазначив Михайло Захарович. — Україна має вийти з війни не лише як держава, що відстояла свободу, а як країна, яка зробила глибокі висновки з трагедії. Програма дій Української Ради Миру — це моральна й інтелектуальна карта майбутнього. Вона охоплює стратегічні напрями — від гуманітарної трансформації до побудови інноваційної економіки, від зміцнення науки до нової якості міжнародної дипломатії.
Її центр — Людина. Громадянин, науковець, творець, який щоденно відбудовує не лише інфраструктуру, а й духовну та ціннісну сутність нації. І важливо, щоб кожен українець відчув свою причетність до цього процесу — як співтворець нової України.
— Що ви маєте на увазі під гуманітарною трансформацією?
— Насамперед ідеться про переосмислення національної ідентичності, усвідомлення своєї ролі у демократичному світі, оновлення систем освіти, виховання, охорони здоров’я, культури та науки. Це глибока переоцінка цінностей і формування нового суспільного договору, в якому гідність, довіра, відповідальність — не декларації, а реальні соціальні практики.
Ми вже працюємо над Національною рамкою м’яких компетентностей, яка дасть змогу інтегрувати гуманітарні засади в технічну та економічну підготовку. Йдеться також про розвиток соціальних технологій — медіації, фасилітації, публічної етики — як інструментів зцілення та відновлення довіри.
Окрема увага — зруйнованим громадам: маємо понад 700 територій, де потрібно відновлювати не лише інфраструктуру, а й людські зв’язки, довіру, взаємодію. Це — справжнє відтворення соціального капіталу через нову синергію співжиття.
— Хто має бути залучений до створення таких програм? Чи маємо достатньо компетентностей для такої відповідальної справи?
— Так, маємо. Ми пропонуємо започаткувати великий суспільний проєкт з відкритим кодом, до якого буде залучено активну спільноту: громади, школи, університети, наукові установи, цифрових волонтерів, українців за кордоном та інших учасників. Це дасть змогу спільно осмислити травми війни, сформувати нові гуманітарні практики й програми трансформації суспільства, а також відновити довіру між людьми.
Йдеться про живу платформу спільної дії, що поєднує гуманітарний зміст (цінності, культуру, освіту, етику) з сучасними цифровими інструментами. Відкритий код створює умови для прозорості, адаптивності й широкого залучення. Кожен охочий зможе долучитися до творення нових ідей та рішень, що враховують думки якомога більшої частини суспільства. Ідея проста: запит + етика + технології + співдія. Для реалізації цього проєкту Україна вже має достатню цифрову інфраструктуру — зокрема, платформи «Дія», eHealth (у сфері охорони здоров’я), Всеукраїнську онлайн-школу (в освіті) та інші. Їх можна об’єднати через відкриті інтерфейси, забезпечивши відкритий доступ для всіх, хто прагне долучитися до формування програм гуманітарної трансформації.
Це і є нова модель розвитку — від громадян до держави, знизу догори. Саме так може бути реалізована гуманітарна трансформація суспільства, яка стане одним із ключових елементів післявоєнного відновлення України.
— Що, на вашу думку, Україна може дати світові? У чому її стратегічна перевага в майбутньому?
— Ми маємо унікальний сплав: повчальну історію, глибоку культуру, технологічну спроможність і потужний людський потенціал. Навіть у такий драматичний і важкий 2024 рік експорт ІТ-послуг з України перевищив 7,5 мільярда доларів США.
Українські інженери й дослідники вже сьогодні беруть участь у створенні оборонних технологій нового покоління — автономних дронів, систем комп’ютерного зору, засобів РЕБ, нейромережевих алгоритмів ситуаційної обізнаності, гібридних систем раннього попередження. Ми є надійними партнерами в міжнародних проєктах зі штучного інтелекту, кібербезпеки, біоінженерії, квантових комунікацій та критичних матеріалів.
Україна входить до тридцятки провідних країн за кількістю стартапів у сфері агротехнологій, пропонуючи не лише продукти, а й нові моделі цифрового сталого сільського господарства. Зростає інтерес до українських космічних компетенцій — зокрема у сфері двигунобудування, приладобудування та супутникового моніторингу, що відкриває нові горизонти співпраці з США, Канадою, Францією, Південною Кореєю.
Проте наша справжня стратегічна перевага — не лише в технологіях, а в гуманітарній силі. Україна може дати світові не тільки інновації, а й сенси. Ми зберегли гідність, солідарність, людяність і силу взаємопідтримки. Це — «нематеріальна інновація», не менш важлива за технологічні прориви. Ми здатні запропонувати світові нову етику рішень — таку, що проходить крізь біль війни, але не перетворюється на ненависть.
Наш досвід — це школа виживання і зростання в умовах граничної нестабільності. Ми створюємо стартапи в укриттях, запускаємо цифрові сервіси під обстрілами, розвиваємо наукові колаборації попри зруйновану інфраструктуру. Це і є технологія майбутнього — коли стійкість невіддільна від інновації, а культура і цінності стають основою модернізації.
У цьому — місія України у світі, що дедалі більше потребує не лише технологій, а й нових гуманітарних орієнтирів.
— Як може допомогти наука на етапі повоєнного відновлення?
— Відновлення України — це не лише питання фізичної реконструкції зруйнованої інфраструктури. Йдеться про значно глибший процес: відновлення цілісності суспільства, конкурентоспроможності економіки, довіри до держави й формування нових сенсів. У цьому складному завданні наука має відіграти ключову роль — не просто як джерело технологій, а як творець стратегічного знання, адаптованого до українських реалій і водночас релевантного на глобальному рівні.
Україна не зможе змагатися з глобальними технологічними корпораціями й розвинутими країнами у витратах на R&D. Наприклад, у 2024 році Ізраїль інвестував у науку понад 6 % ВВП, тоді як Україна — менш як 0,3 %. Але ми можемо — і повинні — конкурувати оригінальністю ідей, глибиною мислення, швидкістю впровадження і здатністю до міждисциплінарної взаємодії.
Ключем до прориву є поєднання фундаментальної науки з прикладними інноваціями. Математичні моделі, фізичні принципи, філософські концепти, соціальні теорії мають виходити за межі академічних інституцій і ставати основою нових технологій — у сфері штучного інтелекту, оборони, екології, біоінженерії, психічного здоров’я, публічного управління.
Уже сьогодні українські науковці створюють конкурентоспроможні розробки: лише у 2023–2024 роках запропоновано понад 40 інновацій для сектору оборони й безпеки, створено безпілотні системи з інтегрованим ШІ, розроблено нейромережеві моделі для діагностики й реабілітації поранених.
Це вимагає трансформації наукової системи: розвитку відкритих дослідницьких платформ, технологічного трансферу, створення гнучких міжінституційних центрів дії. Наука майбутнього — це не лише «дослідження для публікацій», а «дослідження для впливу», де поєднується теоретична глибина з практичною ефективністю.
Важливо й те, що наука має виконувати гуманітарну місію — осмислювати травми, переосмислювати ідентичність, формувати нову публічну етику. У 2023–2024 роках уже реалізовано понад 10 дослідницьких програм у сфері психологічної підтримки, соціального згуртування, міжкультурного діалогу.
Тож наука у післявоєнній Україні — це не периферійна галузь, а стратегічний ресурс відновлення. Це інфраструктура ідей, здатних конкурувати не обсягом фінансування, а глибиною змісту, гнучкістю організації та швидкістю переходу від концепту до дії. У цьому — реальний шанс України.
— Яку роль, на вашу думку, відіграватиме штучний інтелект в оновленні країни?
— Штучний інтелект — це не просто інструмент, а нова парадигма діяльності, здатна трансформувати всі сфери життя — від медичної діагностики до аналізу політичних ризиків. Уже сьогодні українські ШІ-рішення ефективно застосовуються у сфері оборони (навігація дронів в умовах радіоелектронної боротьби), охорони здоров’я (автоматизований аналіз МРТ), екології (моделювання лісових пожеж), освіти (адаптивні навчальні платформи) тощо.
У цьому контексті Національна академія наук України має виступити провідним науковим і стратегічним центром розвитку ШІ — як у фундаментальному, так і прикладному вимірах. Особлива увага має бути зосереджена на обороні, післявоєнному відновленні, цифровій трансформації, інноваційній економіці, науці й освіті.
Академія здатна відігравати лідерську роль у формуванні національної ШІ-екосистеми — як джерело глибоких знань, координатор міжсекторної взаємодії, генератор стратегічного бачення й гарант етичного та суверенного розвитку цієї сфери.
Доцільно створити Національну платформу симуляційних рішень — обчислювальне середовище на базі Інституту кібернетики та інших академічних установ. Така платформа дасть змогу моделювати сценарії відбудови міських екосистем, управління енергетикою, формування безпечного середовища й прогнозування соціально-економічних ризиків.
Отже, штучний інтелект може стати ключовим каталізатором відновлення України — через прискорення трансформацій, підвищення стійкості систем і формування нової моделі розвитку, що ґрунтується на знаннях, інноваціях і людському потенціалі.
— Тобто, магістральний шлях для України — стати високотехнологічною державою?
— В України немає шансу вижити, залишаючись низькотехнологічною сировинною країною в умовах недружнього сусідства. Уже сьогодні, попри війну, технологічні кластери зростають на 15–20 % щороку. Маємо велику кількість інженерних талантів, здатних працювати на глобальні завдання. Але цього недостатньо. Потрібна системна стратегія: від фіскальних стимулів до довгострокового публічного інвестування в науку. Потрібна технополітика — наприклад, стратегія розвитку ШІ, план дій з відкритої науки. Ми маємо поєднати технології, знання і довіру. Це й стане основою нового суспільного договору.
— Чи готова молодь підхопити цю хвилю інновацій?
— Саме молодь визначатиме: буде Україна з майбутнім — чи залишиться з минулим. Наша молодь — надзвичайно талановита. Вона — наш головний національний ресурс і капітал. Потрібно лише створити умови для її реалізації. Навіть сьогодні, попри всі труднощі, українські школярі виграють міжнародні олімпіади, а студенти проходять стажування в NASA, MIT (Massachusetts Institute of Technology), ETH Zürich (Eidgenössische Technische Hochschule Zürich — Федеральна вища технічна школа Цюриха) тощо. На жаль, через війну лише близько 40 % повертаються додому. Але ця ситуація зміниться.
Ми вже запускаємо міжінституційні PhD-програми — зокрема у співпраці з міжнародними університетами. Це дає можливість молодим дослідникам навчатися й працювати одночасно в кількох наукових центрах. Наша мета — щороку підтримувати щонайменше 300 молодих науковців у рамках грантових проєктів в Україні. І — головне — щоб саме тут вони знаходили сенс, кар’єру, команду й успіх.
— Чи бачите ви Україну як інноваційного експортера майбутнього?
— Безумовно. Україна вже сьогодні експортує не лише сировину, а й інтелектуальний продукт. Станом на 2024 рік наша стартап-екосистема демонструє разюче зростання, попри складні внутрішні й зовнішні умови. За рік обсяг залучених інвестицій у цю сферу зріс удвічі — до 462 мільйонів доларів. Це свідчить про зміцнення технологічної екосистеми, здатної продукувати конкурентоспроможні рішення.
Міжнародна впізнаваність українського стартап-сектору також зростає: країна піднялася з 50-го на 46-те місце у глобальному рейтингу стартап-екосистем. Це відкриває нові можливості для співпраці, доступу до венчурного капіталу, міжнародних акселераторів і наукових платформ.
Окремо варто відзначити зростання інвестицій в оборонно-технологічні рішення. Через платформу Brave1 та інші канали спрямовано десятки мільйонів доларів у проєкти, що поєднують штучний інтелект, автономні системи, робототехніку й аналітику даних. Це свідчить про здатність українських команд відповідати не лише на економічні, а й на стратегічні виклики національного рівня.
Отже, у 2024–2025 роках українська стартап-екосистема — це вже не просто простір підприємництва, а основа нової моделі зростання, що об’єднує інновації, стійкість і стратегічне бачення.
— І що для вас є ключовим у такому майбутньому?
— Щоб Україна була не лише територією миру, а простором сенсу, інтелекту й моральної сили. Де чесність, компетентність і гуманність — не виняток, а правило. Щоб ми перестали наздоганяти — і почали випереджати. Щоб українці, які змушені були виїхати, хотіли повертатися, жити й працювати вдома, будувати майбутнє й виховувати тут своїх дітей.
Щоб закон захищав ініціативних і чесних, а не сильних і впливових. Щоб в Україні було безпечно й вигідно заробляти, зберігати й примножувати капітал. І щоб населення країни — як індикатор надії й довіри до майбутнього — зростало. Ключовим у майбутньому України є поєднання духовної гідності з інтелектуальним проривом, свободи — з відповідальністю, ідентичності — з відкритістю до світу.
— Якщо підсумувати: чому світ має повірити в Україну?
— Бо вона вже є прикладом. Прикладом опору, гідності, витримки. Прикладом того, як навіть у найтемніші часи народжуються світлі ідеї. Україна не має випрошувати співчуття — вона має пропонувати партнерство, ініціативу, ідеї. Бути цікавою й рівною серед кращих. У цьому її шанс.
Читайте також: