Науковий співробітник національного природного парку «Холодний Яр» доктор біологічних наук Сергій ПАНЧЕНКО розповідає про цінності цього нацпарку та його «родзинки».
— Сергію, що, на твою думку, найцінніше в цьому парку? Що запалює твоє серце патріота, природолюба, професійного ботаніка?
— Це фантастичний ліс, не штучний, а природний, великий масив, що сьогодні є рідкістю для Центральної України. Рослини, весь ландшафтний комплекс без перебільшення є унікальними.
— Що саме в ньому такого особливого?
— Це найпівденніший лісовий масив Лісостепу, досить великий за площею. Канівський заповідник має 2000 га, якщо я не помиляюся. А тут — понад 6000 га. Росте цей ліс на вододільному плато. Ландшафт утворився під час плейстоценових зледенінь, коли формувалася долина Дніпра.
Річка Тясмин спочатку тече з півдня на північ. А потім, коли дотікає до долини Дніпра, повертає на південь, не в змозі здолати дніпровські відклади. Внаслідок цього утворилася давньорічкова тераса вздовж Дніпра від Черкас до Чигирина. Тясмин, наче підковою, оточує Холодний Яр. Тому всі холодноярські струмки стікають у цю річку.
Інакше кажучи, це такий величезний пагорб, схили якого порізані ярами та поросли широколистяним прадавнім лісом. На верхівці стоять Мотронинський монастир і давнє скіфське городище з його курганним комплексом.
— Це ж тут була Холодноярівська республіка, тут було її серце?
— Так, ці події відбувалися саме навколо Мотронинського монастиря і в цих холодноярських лісах. Хоча тепер історики більш схильні називати це все не Холодноярською республікою, а радше Холодноярською організацією, тому що тут не намагалися створити щось незалежне, а підтримували Українську Народну Республіку.
— Повернімося до ботаніки. З рослинного світу парку найбільш відомі широкому загалу галявини підсніжників. Це справді таке дивовижне явище — кажуть, просто все як білим покривалом вкрито?
— Зима в наших генах — це щось таке, що треба пережити. І коли ми переживаємо зиму, з першими променями сонця нас тягне на природу. А там якраз у Холодному Яру, на початку березня — підсніжники.
До них нескладний доступ, квітувати можуть і місяць, і півтора залежно від особливостей перебігу весни. І в такий теплий сонячний день ми можемо не тільки бачити квітучі галявини, а ще й вдихати їхній особливий аромат. Темні дерева, безлисті крони, синє небо, яскраве сонечко, неймовірний аромат і цвіт підсніжників — це те, що приваблює тисячі людей щороку в Холодний Яр.
— Як організовано відвідування, щоб і показати, і не зашкодити?
— До туристичного сезону адміністрація парку ставиться відповідально. Проводить обстеження, готує територію, виставляє обмежувальні знаки, щоб потік туристів якнайменше завдав шкоди. Визначає місця, де паркується транспорт, де стоять ятки з сувенірами, з напоями.
Це все організовується. Мріємо про спеціальні стежки — ну, тренд такий сучасний — робити або дерев’яні настили, або хоча б насипати на доріжки щепу, тирсу, відсів. Але кошти… На жаль, це велика для нас проблема, тому що відстань від автодороги до місця зростання підсніжників досить пристойна.
Парк створено 1 січня 2022 року. Воєнні часи: тож маємо цілу низку проблем з фінансуванням. Але коли приїжджає чергова партія туристів, або після кожного вихідного дня щоразу постає питання — як це все можна було б організувати.
— А на чарівний запах підсніжників бджоли злітаються?
— Там не тільки бджоли, а ще й джмелі. Одразу скажу:
підсніжникового меду не шукайте. Якщо вам хтось запропонує такий мед, то він у ліпшому разі буде з первоцвітів, і туди домішується і клен, і верба, і рясти з пролісками. Тобто у Холодному Яру весною бджолам є де брати взяток.
— Усі розповідають про підсніжники, але ж окрім них — сам кажеш — багато що є. На що ще можна подивитися?
— Разом з підсніжниками в нас квітнуть проліски дволиста і сибірська. Дещо пізніше починають квітнути рясти, а вже останній акорд весни — квітують зубниця і, особливо, левурда (ведмежа цибуля). Від неї стоїть неймовірний цибулевий аромат у лісі.
Влітку з’являється багато однорічників. Це й герань Робертова (або журавець смердючий), підмаренник чіпкий. Після первоцвітів настає їхня пора.
А в другій половині літа у нас встановлюється класичний для широколистяних лісів аспект, коли там переважають копитняк, осока волосиста, у низинках трапляється яглиця, місцями є зеленчук жовтий, глуха кропива.
— Коли вони квітують?
— Наприкінці весни – у першій половині літа. Але повністю проявляються у другій половині літа. Густою зеленою масою створюють трав’яний ярус. Заростями це назвати не можна. У нас дубово-ясенові ліси з грабом і липою, і тому в лісі затінок. Тож після повного розпускання листя мало рослин здатні там жити.
— Які в парку є раритетні види рослин?
— Бруслина карликова. Кизилу багато. Й одне з наймогутніших наших дерев, яке тут чудово представлене, — черешня дика. Виростає до 40 метрів. Обганяє за висотою дуб, обганяє ясен. Хоча черешень небагато, взагалі це не фоновий вид, але якщо це дерево є, то воно — наймогутніше. І це справжній лісовий вид. У неї невеличка відносно ягода, розміром з вишню.
Зазвичай солодкувата, але з гіркуватістю, і колір у неї може бути від блідо-червоного до майже чорного. Охочих поласувати багато прилітає, прибігає, приповзає. Для птахів це гарна пожива. Ба більше, я підозрюю, що значну частину раціону борсуків, куниць теж можуть становити ці ягоди.
— А з великих ссавців кого доводилось зустрічати?
— У нас дуже висока чисельність козулі й досить велика щільність свиней диких. У глибоких ярах є виходи джерел, то вони там влаштовують купальні, водопої, і туди ведуть цілі стежки — такі пробиті, витоптані. Так, доводилося зустрічати, особливо дають про себе знати самці козулі, які, коли бачать небезпеку, подають сигнал тривоги.
— На що схожий?
— Серйозний рик, щось середнє між… Я чомусь думаю, що так мають кричати динозаври, ну принаймні як у фільмі «Парк Юрського періоду». Дуже гучний звук. І людина, яка не знає, що це самець козулі, може серйозно злякатися.
— Якщо багато кабанів і козуль, мають бути й вовки?
— Для вовка, мабуть, усе-таки замала територія, щоб він там постійно перебував.
З великих ссавців ще трапляються лосі. Можливо, заходять з Ірдинських боліт, тому що сам ліс холодноярський — не зовсім біотоп для лося. Йому потрібно, щоб була більш болотиста місцевість, більше чагарників. У нас немає для нього таких класичних умов, але сліди є.
Також у нас досить багато борсуків. Трапляються цілі борсукові містечка з великою кількістю нір — до п’яти-шести. Їх легко ідентифікувати, тому що в них окреме виділене місце для туалету, і дуже гарно пробиті доріжки до місця перебування, ну й залишають вони характерні сліди.
— Наскільки своєчасно створили цей парк? Адже історія тягнулася довго і, кажуть, що поки лісівники це діло волокитили, встигли суттєво прорідити холодноярські ліси.
— Ну, за моїми даними, це непомітно. Катастрофічних рубок на території сучасного парку не проводилося. Більша частина його території ще до створення парку була оголошена пам’яткою природи. Значна частина була заповідним урочищем «Атаманський парк».
Інші ж ділянки були або важкодоступні, або зарезервовані, тож там не проводилися лісогосподарські заходи. А ще в Холодному Яру висока чисельність цибулі ведмежої, яка занесена в Червону книгу, через те там теж рубки проводити було проблематично.
— Які перспективи розширення парку? Чи є в цьому доцільність? Якщо є, яким шляхом можна досягти цього?
— На мою думку, національний природний парк «Холодний Яр» близький до ідеалу. По-перше, всі землі з вилученням — це мрія багатьох природоохоронців, які мали справу зі створенням НПП. По-друге, дуже цільний лісовий масив, не фрагментований. Так, є в складі парку ще й невеличкі фрагменти лісів біля сіл — це здебільшого протиерозійні насадження. На жаль, з переважанням робінії, з великою кількістю клена ясенелистого.
Але все одно вони з часом завдяки рубкам переформування можуть набути природнішого вигляду, тим паче, що навіть у цих ярах, вкритих робінією, вдалося знайти цілу низку рідкісних видів рослин. Наприклад, хвощ гігантський, багаторядник шипуватий — досить рідкісні в регіоні рослини.
Основна моя робота зводиться до того, що я складаю карту нашого парку. Головну увагу приділяю цим критичним територіям. Це комплексна карта. Фіксую рослинний покрив, відзначаю місця перебування тварин, великі гнізда, наявність нір, інших слідів життєдіяльності тварин. Обов’язково оцінюю стан деревостану, репрезентативність і пропоную можливі заходи, які тут потрібно на тій чи іншій ділянці вжити.
Ми періодично переглядаємо підсумки цих спостережень. Вносимо пропозиції до проєкту організації території, який зараз розробляється. І здійснюємо деякі інші заходи.
Наприклад, створення карти дає нам змогу спроєктувати екскурсійні маршрути. За підсумками картування, яке проводжу, я запропонував три екскурсійні маршрути.
За одним уже проводяться екскурсії. Інший до кінця сезону спробуємо завершити. І ще один експериментальний — більше для науковців. Він довший, тож презентує і природну складову, і історико-культурну цінність Холодного Яру.
Є в нас ще й прокладений і вже випробуваний велосипедний маршрут.
— Знаю, що ти великий любитель велосипедного туризму.
— То не я створив. Я цей маршрут пройшов пішки. Його зробили велосипедисти з Кременчука. Вони приїхали й спеціально обкатали маршрут і зробили там свої зауваження, рекомендації, висновки.
— Про робінію, вона ж акація біла. Там, де вона росте, це, мабуть, господарська зона, якщо ти кажеш, що там можна буде проводити рубки? Адже в заповідній не проведеш.
— Так, цю територію ми пропонуємо саме як господарську зону. Це прилеглі до сіл Мельники, Медведівка ділянки. Але іноді робінієві насадження трапляються всередині лісового масиву. Ми там поки остерігалися пропонувати рубки, тому що під наметом дуба, ясена, граба і липи перспективи робінії невисокі й вона сама зникне врешті-решт.
А якщо ми її будемо рубати, то, навпаки, можемо спровокувати появу молодої порості й тоді продовжимо час перебування робінії на цій ділянці.
— А що у вас з адвентивними видами? З тим самим борщівником, наприклад, який по Україні просто тріумфально крокує.
— Найбільшу шкоду у нас нині робить ваточник сирійський. Він займає відкриті ділянки незалежно від рельєфу. Також певну загрозу становить клен ясенелистий, який поширюється на колишніх сіножатях, у пониженнях ярів, там, де є відклади делювію. Адже це рослина, яка полюбляє заплавні ліси, то в таких місцях він і є.
Ну й під наглядом, під особливим контролем слід тримати дуб червоний і горіх чорний.
— А що, дуб червоний сам по собі розповзається?
— Він розповзається в нашій місцевості не так уже й активно, як, наприклад, у деяких регіонах Полісся, але лісівники за нього агітують, кажуть: «Ну дивіться, він росте тільки там, де ми його садимо, він не поширюється, він безпечний». Ну, казати можна все, що завгодно, але факти — річ уперта.
Зі свого досвіду роботи на Поліссі я добре знаю, що дуб червоний досить активно поширюється під наметом штучних соснових лісів.
— Розкажи трохи про колег.
— З колективом парку пощастило. Це люди, чиї гарячі серця оберігають Холодний Яр. Кістяк становлять природолюби, які вже понад 20 років бережуть ці підсніжники й усе, що навколо них. Зокрема, це колишні студенти, які свого часу були в дружині охорони природи Черкаського університету, а тепер виконують ключові ролі в колективі. І, звичайно, науковці, які зараз працюють, теж були дотичні до створення парку й охорони цих лісів, коли й парку ще не було. Отже, колектив у нас підібрався мотивований.
У науковому відділі майже всі або з науковими ступенями, або близькі до того, щоб захистити дисертації. Зокрема, в нас працює четверо ботаніків, і я один із них. Ми між собою поділили сфери діяльності. Я більше займаюся картуванням. Інші фахівці складають списки видів, роблять еколого-флористичну класифікацію рослинності Холодного Яру і моніторинг рідкісних видів рослин.
Довідково: Сергій Панченко — знаний ботанік, еколог, природоохоронець працював у національному природному парку Деснянсько-Старогутський, координував роботу в рамках Деснянського біосферного резервату ЮНЕСКО та відповідав за інші міжнародні програми. Тривалий час обіймав посаду начальника наукового відділу НПП «Гетьманський». Ініціатор створення регіонального ландшафтного парку «Сеймський» та інших заповідних об’єктів Сумщини та Чернігівщини. 2019 року приєднався до діяльності ГО «Українська природоохоронна група» як експерт з рослинності Українського Полісся.
Розмову вів Олег ЛИСТОПАД.
На фото Сергія ПАНЧЕНКА — види та краєвиди Холодного Яру, робочі будні: ваточник; Сергій Панченко доповідає колегам про підсумки картування; купіль диких свиней; ліси Холодного Яру; на екскурсії зі студентами; нора борсука; підсніжники; автопортрет
Читайте також: