Таке сакраментальне запитання я поставив експерту Мережі захисту національних інтересів АНТС Іллі НЕСХОДОВСЬКОМУ. Ілля Сергійович — доцент кафедри фінансів, банківської та страхової справи ННІУЕБ МАУП. А також — позаштатний радник Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики й Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку.
— Науковці й освітяни скаржаться на те, що коштів бракує не тільки на науку й освіту як такі, а навіть на ті наукові та освітні програми, які мають оборонне значення, які забезпечують розвиток економічної бази, безпеку країни тощо. Та й власне коштів на самі оборонні закупівлі, армію, багато інших речей теж катастрофічно не вистачає. Чи є можливість знайти в Україні гроші для того, щоб фінансувати ці та інші важливі напрями?
— Найперше, в Україні мають бути правильно ранжовані всі видатки. Видатки на оборону мають бути однозначно в пріоритеті, особливо на наукові розробки, які підвищують нашу обороноздатність.
Навіть зараз, коли уряд вніс до Верховної Ради проєкт змін до Державного бюджету на 400 млрд гривень, ми не бачимо збільшення видатків на наукові розробки в оборонній галузі. А бачимо переважно закупівлю імпортної зброї, збільшення резервного фонду, соцвидатків, зарплат прокурорів.
Потенціал усередині країни є. Ми дуже залежні від зовнішньої допомоги, але це не може тривати постійно. МВФ поставив завдання на наступний рік зменшити бюджетний дефіцит майже вдвічі. Це означає, що треба або шукати внутрішні резерви, або зрізати фінансування.
Щодо внутрішніх резервів — це не збільшення оподаткування, як діяла влада раніше. Бо насправді останні підвищення податків — лише зростання тиску на «білий» бізнес, і це не має бути пріоритетом.
У пріоритеті — сфери, де держава втрачає через корупцію. На митниці, наприклад, не сплачується мито — це перше місце серед втрат. Втрачаємо на схемах з підакцизними товарами — тютюном, алкоголем, бензином. За належної роботи можна збільшити надходження у цьому секторі до 100 млрд грн на рік. Це також вирівняє умови для «білого» бізнесу — він працюватиме краще, коли зникнуть ті, хто працює на схемах.
Щоб їх зупинити, насамперед треба провести прозорий конкурс на посади голови Бюро економічної безпеки (БЕБ), митниці, податкової. Конкурс до БЕБ пройшов, але керівника не призначено. На митницю конкурс відкладений до наступного року, хоча є вимога законодавства.
Наступний блок — подивитися, де можна збільшувати податки, не погіршуючи бізнес-діяльність. Бо якщо це зробити безграмотно, якщо підняти внутрішні податки занадто високо, місце українських товарів займе імпорт. Та можливості все-таки є.
Перше — податки на розкіш. Вони не підіймалися з 2016–2017 року. Це не дуже великий ресурс, та все ж суттєвий.
Друге — акцизи на шкідливі речі, передусім тютюнові вироби. Але влада надає пільги електронним сигаретам і не підписує своєчасно закони про підняття акцизу на звичайні. Замість 1 січня цього року закон про підвищення акцизів на сигарети вступив у дію з 1 квітня — три місяці необґрунтованих пільг для тютюнових компаній. І, відповідно, втрат Державного бюджету. Це мільярди гривень!
Третє — підняття імпортних податків. Наприклад, посилки до 150 доларів не оподатковуються, створюють конкуренцію внутрішньому виробництву. Це переважно китайські товари на китайських торгових платформах. Чому країна, яка допомагає росії, має пільги?
— Кожного разу, як постає питання про оподаткування посилок, воно викликає дуже сильну реакцію. Що це знищить малий бізнес, зупинить постачання компонентів для дронів, які люди самі роблять, ускладнить волонтерам постачання важливих товарів ЗСУ. Це справді так критично?
— Заплатити з долара додатково 20 центів — не надто великі гроші. Аргумент про купівлю товарів для військових — це маніпуляція. Пільга діє до 150 доларів. Які компоненти можна купити на таку суму?
Для забезпечення армії зазвичай закуповують великі партії, і для них є окремі пільги. У 2024 році люди збирали по одному-два дрони на кухні, але тепер так не працює. Сьогодні це масове виробництво — сотні й тисячі дронів на місяць. Партія компонентів для 1000 дронів коштуватиме кілька тисяч доларів.
Тому це маніпуляція тих, хто хоче прикритися військовими, щоб не платити податки. Водночас вони не заперечують проти збільшення оподаткування українських виробників.
Ну й говорячи про підняття імпортних податків, не можна оминути оподаткування некритичного імпорту, який не є військовим. Це збільшить надходження до бюджету й зробить більш конкурентоздатними вітчизняних виробників.
— Де найбільший нині потенціал для зростання нашої економіки?
— У військово-промисловому комплексі. Держава забезпечує завантаження виробничих потужностей оборонки лише на 30–40 %, мінімум 60 % простоює. У разі масштабування вони зменшать собівартість і краще виконуватимуть замовлення Міноборони. Як цього досягнути? Відповідь: дозвіл на експорт.
Звісно, після виконання замовлень Міноборони. Виконав замовлення МО — якщо є вільні потужності, продавай дружнім партнерам: ЄС, США, Канаді, Австралії, Великій Британії. Експортний контроль визначить, кому можна продавати.
— А хтось аналізував попит? Він є?
— Є. Навіть без твердих контрактів — мінімальні оцінки складають п’ять млрд доларів. Наш експорт усіх видів у 2024 році — 36 млрд. Додаткові п’ять млрд від експорту зброї — це зростання на 20 %. Враховуючи наше від’ємне торговельне сальдо, це ще й поліпшення торговельного балансу.
— Поговорімо про Енергоатом і скандальну закупівлю болгарських реакторів. Болгари заявили, що відмовляються продавати. Але міністр енергетики запевняє, що все гаразд і угода буде реалізована…
— Є чотири моменти. Перший: це російські реактори з прив’язкою до російських технологій і спеціалістів. Навіть якщо в Україні є свої спеціалісти, під час війни купувати російську продукцію і технології дуже дивно.
Другий — терміни будівництва. Нам потрібна електроенергія тут і зараз. Ми імпортуємо величезну її кількість. Щоб зменшити залежність від імпорту, нам потрібно те, що можна ввести в експлуатацію за пів року-рік: газотурбінні, газопоршневі генератори. А проєкт з болгарськими атомними блоками навіть за оптимістичними сценаріями — це мінімум п’ять років, об’єктивно — 10. Вони навіть не взялися до документації, є питання щодо модифікацій реакторів тощо.
Третій момент — ворожі удари. Не обов’язково бити по АЕС — можна по трансформаторах, створюючи загрозу аварії. Концентрація потужностей в одному місці дає змогу легко знеструмити десятки відсотків енергоспоживання. Тому нам потрібні не нові атомні блоки великої потужності, а багато менших, розосереджених. Про розподілену генерацію багато говорили й писали в період активних ударів по наших електростанціях, а щойно росіяни обрали інші цілі, знову ожила ідея цих атомних монстрів.
І четверте. Атомна енергетика окупається за 15–20 років. У наших умовах це недоцільно. Нам потрібні кошти на відновлення енергогенерації та енергосистеми сьогодні, тож ми не можемо витрачати мільярди на добудову атомних блоків, які дадуть прибуток у віддаленій перспективі.
— А що з грошима, які Міненерго акумулювало після підняття тарифів — котрі заморожені й не вкладаються в розвиток?
— Накопичили мінімум 40 млрд грн — це один мільярд доларів. Якби ці кошти пішли в бюджет на армію, я б сказав: молодці.
Але їх фактично приховали в Енергоатомі через бухгалтерські маніпуляції: переоцінили об’єкти, штучно збільшили амортизацію, підняли собівартість, не витративши копійки. 40 мільярдів де-факто привласнили.
Вони акумульовані й чекають, коли міністр енергетики домовиться з болгарами про російські реактори. Якщо не вийде, я припускаю, що кошти виведуть з Енергоатома на підконтрольні підприємства через засекречені тендери.
— Чи є ще ресурси, про які варто говорити — справді вагомі для наповнення бюджету?
— Люди глибоко переконані, що досить побороти корупцію — і ми будемо купатися у грошах. Так, з крадівництвом необхідно боротися. Але ще більше треба думати про зростання економіки. Навіть якщо зупинити усі тіньові схеми, зекономленого на цьому не вистачить для повнокровного фінансування всіх наших потреб: воєнних, соціальних, бюджету розвитку — тих самих науки й освіти.
Потенціал — у правильному управлінні. Треба створювати умови для розвитку українського бізнесу, а правоохоронні та контрольні органи мають припинити його жахати.
Коли це відбувається, бізнес просто щезає. Власники релокують підприємства за кордон, створюють там філіали, перевозять обладнання й людей. Там кращі умови, без ризиків. Україна втрачає податки й майбутнє — бо той, хто розмістив виробництво там, уже не повернеться.
Якщо хочемо зберегти бізнес, треба створювати умови для розвитку, особливо прифронтового. Звісно, коли вже летять ракети, у будь-якому разі треба евакуюватися. Але, якщо ризик не такий сильний, необхідно створювати умови для того, щоб цей бізнес розвивався.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
Читайте також: