Так, Криворіжжя має своє «мертве море». Правда, за солоністю йому до малоазійської курортної перлини далеко, справжнє Мертве море солоніше на порядок. А от за здатністю винищувати живе – ну тут ще хто кого…
Здоровенна калюжа мертвої води плюскається південніше Кривого Рогу у балці Свистунова вже понад півстоліття. Шахтні води, які туди скидають гірнозбагачувальні підприємства (ГЗК), мають мінералізацію до 50 г/літр (дані професора Миколи Гомелі), а то й 100-200 г/літр (інформація Міндовкілля від 2020 року). Порахуйте скільки це солей (у даному разі переважно хлоридів) у столових ложках, пам’ятаючи, що одна ложка вміщує 15 грамів.
Довідково: солоність Чорного моря на поверхні в середньому становить близько 18 проміле (‰), або 18 грамів солей на літр води. Це трохи менше, ніж солоність таких морів, як Середземне, де цей показник сягає 35-36 проміле. Солоність Чорного моря нижча через вплив річок, що впадають у нього, та через обмежений обмін водою з океаном через протоки. Концентрація солі в Мертвому морі становить близько 310 г/л, але в окремих шарах може досягати 342 г/л.
Коли балка Свистунова заповнюється вщерть – а це стається щороку в кінці осені-взимку – виникає загроза затоплення навколишніх населених пунктів та сільськогосподарських угідь, і, врешті-решт, потрапляння 10—13 мільйонів кубометрів ропи у річку Інгулець. Уряд, покректавши (а що робити?) ухвалює рішення про надання дозволу на контрольований (поступовий) скид вмісту Свистунівського ставка у все той же Інгулець.
Кожного року «востаннє». Як і цього, 2025-го, коли таке рішення ухвалювалося вже аж 1 квітня.
Після скидання ропи Інгулець промивають. Для цього використовують дніпровську воду, яка каналом Дніпро—Інгулець подається від Світловодська (Кременчуцьке водосховище) у Войнівське водосховище на Інгульці. Далі по розширеному зарегульованому руслу Інгульця через Іскрівське водосховище її шлях лежить у Карачунівське водосховище біля Кривого Рогу. І вже з «Карачунів» вода надходить на промивку тої частини русла Інгульця, яке лежить нижче виводу стоків з балки Свистунова.
Дуже важливо встигнути зробити промивку до початку вегетаційного періоду. Бо вода Інгульця активно використовується для зрошення. Ну й для водопостачання теж, але як той же Миколаїв, наприклад, викручується – не знаю, бо вода ж у кранах має бути щоденно, а бере він воду саме з Інгульця.
А що далі стається з балкою Свистунова? А нічого. Труби, якими іде скидання у Інгулець, перекриваються, і підприємства знову починають зливати у балку ропу. А чом би й ні? Адже наскільки мені відомо за ці скиди вони платять по мінімуму. У кожного підприємства є дозволи на СВК – спецводокористування (надаються Держводагентством). Дозвіл отримується після обрахунку об’ємів скидів та їх концентрації. Це, по суті, плата за розрахункові об’єми прісної води на розбавлення. На цьому відповідальність приватних підприємств закінчується. Бо скиданням з балки в Інгулець опікується ДП «Кривбасшахтозакриття». І саме на нього вішають усіх собак і усі штрафи та санкції.
«Гірничозбагачувальні комбінати фактично не здійснюють скид, а передають воду цьому ДП, тому притиснути їх не можливо. А найцікавіше, що ДП ще і гроші із ГЗК бере за утилізацію цих стоків», — прокоментував «Світу» ситуацію ексзаступник міністра захисту довкілля Михайло Хорєв.
Ось, до речі перелік «спонсорів» балки Свистунова.
Ситуація значно ускладнилася, коли рашисти підірвали греблю Каховської ГЕС, і Каховське водосховище перестало існувати. Адже частину води для питних та технічних потреб Кривий Ріг отримував з Каховського, а частину – з Карачунівського водосховищ. Після російського теракту «Каховка» відпала й «Карачуни» стали для Кривого Рогу суперважливими. Тож витрачати звідти воду на якусь промивку не дуже розумно. Проте…
Міндовкілля хвилюється раз…
Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук відвідала балку Свистунова в ході робочої поїздки в Кривий Ріг в середині травня 2025.
«Вже майже 50 років у ставок-накопичувач скидаються високомінералізовані шахтні води. Щороку — близько 13 млн м куб. Вже 5 років, як термін експлуатації об’єкта завершився, однак, за відсутності альтернативи ставок продовжує приймати води (тут у дописі пані екоміністра неточність. Строк експлуатації у цього ставка не міг закінчитись, бо він ніколи не вводився в експлуатацію, — ред.). Накопичувач перебуває в аварійному стані і його спроможність безпечної акумуляції шахтних вод наближається до критичної. Гребля деформується, з ложа дренує вода, що має негативний тиск на якість води в річці Інгулець, яка є джерелом водопостачання міст Кривий Ріг та Миколаїв». – повідомила пані міністр на своїй сторінці у ФБ в ході візиту.
Тут же влаштували мінінараду за участі заступника голови Дніпропетровської ОДА, заступника Криворізького міського голови, очільників Держводагентства та Держекоінспекції й представників Криворізької міської ради та ДП «Кривбасшахтозакриття».
«Наразі маємо декілька варіантів технічних рішень щодо очистки шахтних вод, які скидаються в річку Інгулець, а також реконструкції балки Свистунова. Ведемо перемовини з кількома нашими партнерами щодо залучення інвестицій для цих проєктів. Наприклад, з Європейським інвестиційним банком. Під час останньої зустрічі наші партнери запевнили, що розглянуть проєкт на можливість спільної реалізації. Окремі перемовини щодо технічних рішень ведемо з японськими партнерами, розглядаємо можливість реалізації проєктів у рамках Механізму спільного кредитування Японії «Joint Crediting Mechanism»», — зазначила Світлана Гринчук.
На жаль ніякої конкретики у дописі більше немає – які саме варіанти, які технології, які проєкти.
Тільки обіцянка: «Щотижня Міндовкілля спільно з Дніпропетровською облдержадміністрацією аналізуватиме стан підготовки та реалізації проєктів». Чи проводився такий аналіз і які його результати – теж невідомо.
Міндовкілля хвилюється два…
За всю історію лише два екоміністри системно намагалися не підтримувати рішення про щорічний скид розсолів у Інгулець.
У грудні 2020, коли очільником ековідомства був Роман Абрамовський, ФБ міністерства повідомив наступне: «Протягом останніх 5 років, після промивання русла річки Інгулець тим обсягом води, який було передбачено регламентами попередніх років, вже починаючи з серпня у воді р. Інгулець спостерігалася тенденція до різкого збільшення вмісту хлоридів до 1000 – 2000 мг/л (при нормі 350 мг/л). Це негативно впливало на стан зрошуваних земель та якість врожаю. При зрошенні високомінералізованою водою з роками у ґрунті накопичуються солі. Як відомо, засолення ґрунту негативно впливає на ріст і розвиток сільськогосподарських культур та призводить до зниження врожаю. Наприклад, на слабозасолених ґрунтах врожай культур у середньому знижується до 25%, на середньозасолених до 50%, на сильнозасолених до 75% і на дуже сильнозасолених до 100%.
При цьому, враховуючи зміни клімату та нетипові для України ранню весну та суху осінь, поливний сезон завершувався наприкінці жовтня».
Тодішня команда екоміністерства була конкретнішою за своїх наступників також у визначенні джерел фінансування і в пропозиціях щодо розв’язання проблеми. Була ініційована і ухвалена Кабміном постанова від 2 вересня 2020 р. № 766 «Про нормативи екологічно безпечного зрошення, осушення, управління поливами та водовідведенням». У ній чітко прописано норми вмісту хлоридів у воді для поливу. Документом регламентовано припинення поливу при збільшенні вмісту хлоридів у воді.
«Міндовкілля вважає, що вирішення цієї екологічної проблеми полягає не в щорічній промивці Інгульця, а у впровадженні на гірничорудних підприємствах Кривбасу сучасних технологій та альтернативних шляхів накопичення та очистки шахтних вод.
Ми припускаємо, що як тимчасовий захід, можливе врегулювання цієї проблеми шляхом розбавлення шахтних вод та промивання русла річки Інгулець. При цьому має бути здійснено подальше екологічне оздоровлення річки, що, за попередніми розрахунками, потребує подачі близько 200 млн м3 дніпровської води, що не передбачено зазначеним проєктом розпорядження Уряду», — повідомив у тому ж дописі Михайло Хорєв, який на той момент обіймав посаду заступника міністра.
Також Міндовкілля звертало тоді увагу на один з головних принципів національного та європейського природоохоронного законодавства: «забруднювач платить».
«Це означає, що усі витрати, пов’язані із промиванням та екологічним оздоровленням річки Інгулець мають відшкодовуватись за рахунок коштів підприємств-забруднювачів. Натомість положення проєкту розпорядження та індивідуального регламенту щодо періодичного скидання надлишків зворотних вод гірничорудних підприємств Кривбасу в міжвегетаційний період 2020—2021 років – це намагання перекласти відповідальність за управління шахтними водами та запобігання виникненню аварійної ситуації на Кабінет Міністрів України та Державний бюджет», — йшлося у заяві ековідомства.
Міндокілля (Мінприроди) хвилюється три…
У 2017, коли екоміністерство ще називалося Мінприроди, це відомство створило спеціальну робочу групу. До складу групи увійшли представники центральних і місцевих органів виконавчої влади, Криворізької міської ради, гірничодобувних підприємств Кривбасу, галузевих наукових установ та неурядових громадських організацій. Думали, як поетапно зменшити обсяги скидання надлишків зворотних вод і поліпшити якість води у басейні Інгульця.
Екоміністр Остап Семерак тоді запропонував підприємцям брати екокредити на встановлення очисного обладнання й оновлення технологій. Такі кредити був готовий надавати один з державних банків. Але жоден з ГЗК можливістю не скористався. Чому? Бо у них не було і немає стимулів. Про ці пропозиції я писав тоді в дуже поважній газеті «Урядовий кур’єр» — газеті Кабінету Міністрів. Але як ви вже зрозуміли, інтереси власників ГЗК тоді перемогли. І продовжують перемагати.
Науково обґрунтований песимізм
Доктор технічних наук, професор, завідувач Кафедри екології та технології рослинних полімерів КПІ ім. Ігоря Сікорського Микола Гомеля, коментуючи на прохання «Світу» ситуацію, зазначив, що в балці Свистунова в ставок-накопичувач поступають шахтні води з високою мінералізацією, яка перевищує 50 г/дм3. Тож застосування зворотного осмосу тут не варіант, оскільки вже при мінералізації вище, ніж 30 г/дм3 це, на думку пана професора, безперспективно. Як і використання електродіалізу. Обсяг вод, які треба переробити, робить ці методи непродуктивними.
Негативно фахівець оцінює й методику розбавляння концентрату відходів.
«Проблема утилізації цих вод вирішувалась за рахунок розведення до допустимого рівня концентрацій забруднення. Це не найкраще рішення. Використання великих обсягів води для продовження такої практики – повторення старих помилок. Щодо постачання питної води Миколаєву (зараз Миколаїв бере воду з Інгульця – ред.), то тут якраз можна було б давно зняти проблему через застосування зворотного осмосу.
Використавши для цього ресурси Дніпро-Бузького лиману», — вважає Микола Гомеля.
Довідково: Середня солоність води Дніпровсько-Бузького лиману становить 3,6 ‰ (до побудови Каховського водосховища — близько 2 ‰).
Але спосіб розв’язатити проблему усе ж є! Треба просто подивитися в корінь і усунути причини її утворення.
«Сьогодні переважно використовують дешеву схему ступінчатого водовідведення, в якій високомінералізовані води із нижніх горизонтів змішуються з відносно прісними водами з вищих горизонтів і в результаті на виході отримують усереднену суміш з високим рівнем мінералізації», — нагадує науковець.
Де вихід? — У розділенні!
Найкращим є варіант, коли води з невисокою мінералізацією – прісні та солонуваті, будуть викачуватися наверх з подальшим очищенням та використанням, а солоні води та концентрати зворотно-осмотичного очищення маломінералізованих вод будуть закачані в нижні водні пласти з високою мінералізацією.
«Оскільки мінералізація води та вміст компонентів у цьому горизонті перевищують аналогічні показники у водах, розміщених вище, то суттєвого впливу на загальні характеристики води в цьому горизонті не буде», — пояснює професор Гомеля.
Це вимагає певних затрат, і, припускаю, що власники чи орендарі шахт не захочуть вкладати кошти у вирішення проблем захисту довкілля, а будуть говорити, що це неможливо і нереально.
«Але у нафто- та газодобуванні саме так утилізують супутні пластові високомінералізовані і непридатні для очищення води, які попадають на поверхню разом з нафтою чи газом», — нагадує Микола Гомеля.
Стомились чекати
Немає нічого постійнішого за тимчасове. Правдивість цієї приказки підтверджує коментар Анни Амбросової, промислового еколога й експертки громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг» (ДТКР)
«Вода Інгульця не тільки джерело зрошення, але й питного водопостачання. Проте за останні роки скоріш робився вигляд, що проблему розв’язують, ніж це можна назвати справжніми діями. Були навіть неодноразові спроби проходження процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД) такого використання балки Свистунова. Але всі спроби виявилися невдалими, оскільки звіти ОВД містили неправдиву та неповну інформацію. А запропоновані рішення не пом’якшували впливу на довкілля, тому що у них не розглядались альтернативні схеми поводження з шахтними водами. Усе знову зводилося до скидання їх у річку. От і діє стара схема: прибутки отримують приватні видобувні підприємства, а проблему (ті самі солоні води) вони передають ДП. Ставок-накопичувач у балці Свистунова досі є об’єктом незавершеного будівництва, так і не прийнятим офіційно в експлуатацію. Нагадаю: проєкт був розроблений у 1968-1971 роках. Ставок акумулює шахтні води з 1976 р., тобто небезпечний об’єкт працює в стадії ТИМЧАСОВОЇ експлуатації вже 48 років», — підкреслює експертка.
У грудні 2024 ГС «Досить труїти Кривий Ріг» ініціювала позапланову перевірку ДП «Кривбасшахтозакриття» Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу. Вкотре перевірка встановила, що підприємство здійснює діяльність з накопичення шахтних вод у балці Свистунова та їх скидання в Інгулець без отримання дозвільних документів: висновку з ОВД та дозволу на спецводокористування. Попри Постанову Верховного суду від 20.02.2024, якою ДП «Кривбасшахтозакриття» зобов’язали здійснити ОВД та отримати вказаний дозвіл, нової процедури досі не розпочато.
«Крім того, підприємство з 2021 р. так і не провело роботи з виявлення напрямів фільтраційних процесів, як того вимагав план заходів, затверджений Кабміном. За фактами виявлених порушень посадові особи підприємства притягнуті до адміністративної відповідальності (штраф). Як зазначено у відповіді від Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, Інспекція мала розрахувати розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок наднормативного скиду забруднюючих речовин із надлишками зворотних вод із ставка-накопичувача балки Свистунова в річку Інгулець в 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. Підприємству був наданий припис із зазначенням термінів виконання по кожному порушенню. Далеко не перший.
Якось дуже дивно виглядає, коли держава накладає санкції на державне ж підприємство. При цьому екологічних проблем не меншає. Знесолення цих вод будь яким способом є дуже енергозатратним, що в поточних наших умовах проблематично впровадити. Та навіть якби це зробити, то виникнуть нові проблеми: що робити з відходами у вигляді суміші різних солей – хоч у разі отримання рідкого концентрату, хоч вже зневоднених до твердого стану. Рішення про можливості їх використання наразі відсутні, склад не досліджений», — стверджує Анна Амбросова.
Олег ЛИСТОПАД
На фото з ФБ Міндовкілля: Світлана Гринчук та учасники наради оглядають балку Свистунова
Читайте також: