Зазвичай ми з Анатолієм ПАВЕЛКОМ обговорюємо якісь чергові природоохоронні кампанії, причому останніми роками — переважно онлайн. Але зустрівшись наживо на Десятій літній школі «Екології-Права-Людини», ми спочатку більше говорили про армію, про спільних знайомих у ЗСУ. З’ясувалося, що він перетинався за ці роки й з багатьма з тих, з ким і мені довелося ділити службу у 2022-му.
Утім, без довкіллєвих розмов таки не обійшлося, адже Анатолій — юрист, еколог. Розпочав роботу в ЕПЛ ще 2002 року. Сфера відповідальності — екологічне право і правова допомога у царині охорони довкілля, представлення інтересів громадян і громадських організацій у судах, органах державної влади та місцевого самоврядування, охорона водних екосистем і водна безпека, геоекологія. Він і далі витрачає прірву часу на дослідження тих самих гарячих екопитань. Зокрема, ситуації з пралісами.
— Анатолію, праліси — це що? З погляду еколога, юриста?
— Люди зазвичай розуміють під пралісами якийсь старий, дрімучий ліс, щось майже міфічне. Якби ми опинилися, як діти з казки про Гензеля і Гретель, серед величезних дерев, що височіють далеко під небом та мають стовбури ширші, ніж може охопити людина, у лісі, який красою і величчю може нас пригнічувати, але й вселяти високі почуття… Багато хто сказав би: ось він, праліс. І це, в принципі, правда. Але не вся.
Якщо кияни, наприклад, підуть у Голосіївський парк, чи львів’яни — у парк поблизу університету Івана Франка, то там теж можна побачити величезні дерева, а під ними місцями — голу землю, витоптану людьми. І, по суті, окрім цих величезних дерев, там нічого немає. Чи можна це назвати пралісом? Ні, звичайно.
Праліс характерний тим, що містить усю структуру живих організмів, яка формується без втручання людини, або з мінімальним втручанням на деяких етапах. Тобто домінують природні процеси. Там справді є дерева поважного віку, або ті, які вже старіють і відмирають. Але є й середньовікові дерева, є молоді — так званий підріст, який сформувався там, де вмерло старе дерево. А під ними й на них — мохи, лишайники, трави, багато-багато видів рослин, характерних для природного лісу.
Не якісь антропогенно перенесені кропива чи борщівник.
Понад те, величезні дерева — не обов’язкова ознака пралісів! Якщо ми піднімемося на приполонинні ліси Карпат, то побачимо дуже цікаві старі дерева, які не матимуть таких величезних розмірів. Те саме, до речі, можна сказати про болотні ліси, а надто екосистеми верхових боліт, де через брак поживних речовин у ґрунті дерева майже не ростуть. Але якщо порахувати річні кільця — ми переконаємося, що вони дуже і дуже древні.
— Коли Європа вперше замислилася про збереження пралісів?
— Десь у середині XX століття, хоча деякі пам’ятки ще раніше охоронялися, коли з’ясувалося, що таких лісів залишилося вкрай мало. На деяких територіях — практично взагалі вже на той момент не було. Наприклад, на Британських островах. Надзвичайно мало — у Франції. Небагато — в Іспанії й Португалії. Дуже мало — в Німеччині, тому що там велося інтенсивне лісове господарство.
І коли поглянули на всю територію Європи, виявилося, що на європейському континенті є лише два великих масиви, де збереглися природні ліси, квазіпраліси й праліси. Один, з домінуванням хвойних, — на півночі у Скандинавії, здебільшого це гірські ліси. А другий — у Карпатському регіоні.
Протягом XX століття, навіть попри те, що приходило усвідомлення цінності цих лісів, ми їх продовжували втрачати — і в Західній Європі, і в Центральній (особливо інтенсивно), і в Україні.
— Але все-таки вони збереглися. Завдяки чому?
— Мабуть, розчарую читачів. Але це не була свідома діяльність людини. Основний чинник — складність доступу до них.
Збереглись там, куди не міг зайти лісівник. Тому, коли ми часто чуємо від шановних представників лісової галузі, що ліси виросли завдяки лісівникам, це лукавство. Тому що справжні ліси, природно стійкі, які не валить короїд, не виносять масово вітровали, які не потребують втручання і здатні «самі за себе постояти», — це ті ліси, де не було лісівників.
В Україні праліси збереглися в Карпатах, де через гірський рельєф до них було важко дістатися. І на Поліссі, завдяки болотам. Тобто там, де рубати й вивозити було економічно невигідно або й просто фізично неможливо.
Якщо оцінювати по Європі в цілому, то приблизно 40 % збережених лісів — це Скандинавія. І приблизно 45 % — це Карпатський регіон. Причому в Карпатах 90 % пралісів припадає всього на дві країни. Це Румунія й Україна. У Румунії відчутно більше, ніж у нас.
— Що зробила наша країна для збереження цих лісів?
— Попри всю критику (справедливу!), яка лунає сьогодні на адресу державної політики природоохорони, Україна зробила в інституційному плані досить багато, щоб захистити свої ліси. І відсоток охоронюваних лісів доволі високий (так-так, ми дуже хочемо більший).
Завдяки чому це відбулося? Перше — зміни законодавства.
У травні 2017-го Верховна Рада України ухвалила закон про охорону пралісів («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони пралісів»). Закон ухвалено на виконання зобов’язань щодо Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. Цей документ забороняє рубки в пралісах і вводить сувору відповідальність за їхнє знищення та пошкодження. Розробляли його громадські природоохоронні організації за участі Міністерства екології та природних ресурсів. Підписантами законопроєкту стали 13 народних депутатів України. Активно підтримали ухвалення закону Мінприроди та Кабінет Міністрів у цілому. Це доволі рідкісний випадок продуктивної співпраці різних гілок влади, неурядових організацій та медіа.
Відповідно до ст. 3 цього закону до Лісового кодексу України внесли три категорії екосистем, які мають охоронятися. Це праліси, або споконвічний прадавній ліс, який сформувався взагалі без втручання людини, або таке втручання жодним чином зафіксувати не можливо.
Друга категорія — квазіпраліси. Це екосистеми, на які в минулому, ймовірно, був певний антропогенний вплив, але він не порушив їхні структуру, баланс і природні процеси.
Третя — природні ліси. Це екосистеми, в яких був зафіксований антропогенний вплив, але він не змінив їхньої цілісної структури. І такі природні екосистеми здатні без втручання людини швидко відновитися до квазіпралісів або до пралісів.
У 2018 році Мінекології ухвалило методику ідентифікації пралісів. Вона стала інструментом, за допомогою якого вчені, громадські активісти активно виявляли такі цінні ліси й готували документи для взяття їх під охорону.
— Як ти оцінюєш дієвість цієї методики?
— Оцінюю методику як прогресивну на той момент. Широка структура, достатньо чітко визначені критерії. І вона дає змогу всім зацікавленим сторонам брати участь в ідентифікації пралісів та вносити пропозиції для створення відповідних об’єктів ПЗФ, або взяття під охорону як відповідної категорії лісів.
Наукові установи майже не мали на це фінансування, але завдяки громадськості були заповідані або взяті під охорону величезні масиви цих природних лісів, пралісів і квазіпралісів.
— Який вигляд у цій сфері має Україна у порівнянні з сусідами?
— Якщо площі лісів, які в нас належать до таких категорій, порівняно з Румунією, приблизно вчетверо менші, то відсоток, який завдяки цій методиці й змінам у Лісовий кодекс вдалося взяти під охорону, набагато перевищує такі у Румунії.
На сьогодні в Україні два роки тому ми мали близько 28 000 га, зафіксованих як праліси. Такі масштаби — це успіх, який був здійснений завдяки чітко прописаній і досить ліберальній методиці.
У Румунії з цим набагато більше проблем. Методика в них була ухвалена раніше, але складнощі, пов’язаних з тим, у який спосіб ці ліси охоронятимуть, є значнішими.
— З якими проблемами ви стикаєтеся, застосовуючи методику?
— В європейському законодавстві є Протокол про стійке управління лісами. Це доповнення до Конвенції про охорону та стійкий розвиток лісів. І хоча вона рамкова, узагальнена, декларативна, у ній є кілька положень, спрямованих на збереження старих лісів, природних лісів, пралісів.
А у нас проблеми зазвичай виникають, по-перше, з площами. Бо, згідно з законодавством України, загальний масив цих природних лісів, квазіпралісів чи пралісів має бути суцільний і не менше ніж 20 га. А як зберегти масиви, розрізані якимись іншими ділянками? Щоправда, є виняток — якщо там є реліктові чи ендемічні види, це може бути 4 га. Але таких небагато.
А ще лінія, проведена через середину ділянки, від одного краю до другого, має становити не менше ніж 200 м. І, наприклад, дуже великі проблеми виникають з так званими приполонинними лісами, які часом тягнуться хоч і на великі відстані, але доволі вузькою смужкою. І там досить складно витримати якраз цей параметр. Або, наприклад, є окремі невеличкі ділянки в рівнинних лісах, що знову ж таки не завжди відповідають цим геометричним параметрам.
— Як на практиці діє режим охорони для пралісів?
— Там заборонені рубки. Практично всі, окрім підтримання лінійних споруд, або ліквідації наслідків стихійних лих. Ефективним є створення пам’ятки природи. Тому що, на превеликий жаль, якщо ви визначили, що на території є праліс і погодили його статус із лісокористувачем, то в останнього час від часу виникає спокуса якось цей статус прибрати. Якщо там є об’єкт природно-заповідного фонду, це зробити набагато складніше.
Ну і третє — навколо пралісів і квазіпралісів утворюються ділянки завширшки у дві висоти середніх висот деревостану, і у цих буферних зонах так само заборонені проводити суцільні рубки.
На превеликий жаль, основні опоненти, з якими ви стикнетеся, заповідаючи ці масиви або надаючи їм відповідного статусу, це лісівники. Хоча, на щастя, чимало лісівників, особливо старої генерації, — це люди з совістю. У моїй особистій практиці було багато випадків, коли хтось із працівників лісового господарства приходив і казав: «Знаєте, я вам покажу масив. Ви туди зайдіть, проведіть обстеження, тільки не кажіть директору, що це я показав. Бо мене звільнять».
Тому що в нас були випадки, коли якийсь головний лісничий заходив у праліс, дивився і казав: «Та тут 300 кубів лісу потрібно зняти»! І для таких той, хто сприяв заповіданню лісу — ворог. Бо «він у нас забрав скількись там кубів лісу і скількись там тисяч доларів прибутку».
— Як змінилася ситуація з утворенням ДП «Ліси України»?
— До утворення цього держпідприємства кожен із близько 300 державних лісгоспів функціонував як самостійна одиниця. Лісгоспи, з якими ми працювали, були в плані погоджень таких лісових масивів дуже різні. Були дуже непогані лісгоспи, які самі нам показували ділянки, пояснюючи, що вони, наприклад, внесені в розрахункову лісосіку, але реально з цих ділянок нічого взяти не можна, бо, щоб вивезти деревину, там треба будувати дорогу, це дорого, складно. І просили: «Заберіть, виділіть їх як праліс, і ми відповідно зменшимо розрахункову лісосіку, і нас не будуть штрафувати, що ми там рубки не проводимо, а ми будемо господарювати на інших ділянках». Були такі, що категорично відмовляли. Хтось співпрацював гірше, а хтось — краще.
Але з утворенням ДП «Ліси України», централізованого підприємства, робота надзвичайно ускладнилася. Якщо раніше ми домовлялися безпосередньо з директорами лісгоспів і головними лісничими, то на сьогодні ці погодження йдуть через Київ, центральний офіс цього ДП. Загальна позиція цього офісу така: «Ми нічого не погоджуємо». Понад те, вони не визнають тих погоджень, які були надані лісгоспами до створення ДП. Хоча в установчих документах зазначено, що «Ліси України» є правонаступниками тих лісогосподарських підприємств, на базі яких вони утворювалися. Це питання для суду. Для виграшного суду. Але уявіть собі, що таке судовий процес і як він уповільнює всю цю роботу. А ділянок таких багато.
— З якими іншими труднощами ви стикаєтеся?
— Фальсифікація документів, наприклад. Ми стикаємося з випадками, коли приходимо в ліс, який точно є пралісом. Аж тут якісь люди приносять якісь фотографії незрозумілих документів 1950-х, 60-х, 70-х років і кажуть: «Та тут рубки проводилися. Це не праліс, можна рубати». Якось в мене була розмова з одним заступником голови обласного управління лісового і мисливського господарства про дуже цікаву пралісову ділянку. І він каже: «Та я ще в дитинстві там рубав». Це було дуже смішно чути, тому що там дуже давно був створений заказник. І на яких підставах він тоді там рубав? Порушував закон?
Коли так фальсифікують документи, то це зазвичай копії. Сам старий документ не показують, лише кажуть, що там якісь лісогосподарські заходи проводилися. А наявність таких заходів — це, по суті, хрест на виділенні ділянки як пралісової.
На сьогодні, попри величезну виконану роботу, не всі виявлені пралісові ділянки погоджені з лісівниками або місцевою владою для заповідання. Наприклад, на території Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської областей це дуже часто трапляється з причин якихось кон’юнктурних очікувань, що ці ділянки вдасться або вирубати, або використати під будівництво курортів чи для інших цілей.
Якщо лісокористувач не погоджує визнання ділянки як пралісової, є можливість звернутися до Міндовкілля, яка має право призупинити рубки до розгляду питання спеціальною комісією.
Це важлива можливість, але й вона не завжди рятує. Приклад — те, що відбулося поблизу полонини Руна, де приполонинний ліс, який має дуже давню категорію захисності, і де протягом тривалого часу рубки не проводились, зрубали під будівництво дороги. Це шалений скандал як усередині країни, так і на міжнародному рівні, це маніпуляція з лісорубними квитками (спеціальні дозволи на заготівлю деревини – ред.), це порушення закону про ОВД. Тобто, контроль лісівників над лісівниками виявився абсолютно неефективним. На сьогодні це питання розслідує прокуратура.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
Фото Анатолія ПАВЕЛКА