Другого червня цього року наукову громадськість України шокувала неприємна звістка, оприлюднена на сайті Державної аудиторської служби України (https://dasu.gov.ua/ua/news/5343). У ній ішлося про те, що в Інституті біохімії імені О.В. Палладіна НАНУ, який є провідною науковою установою України в галузі біохімії та біотехнології і якому цьогоріч, до речі, виповнюється 100 років, виявлено фінансових порушень на понад 17 млн гривень. Таку величезну нестачу зафіксували ревізори Північного офісу Держаудитслужби України, проводячи перевірку фінансово-господарської діяльності інституту за 2021–2024 роки.
Зокрема, у повідомленні Північного офісу ДАСУ йшлося про те, що, хоч інститут повинен насамперед проводити наукові дослідження, спрямовані «на здобуття та використання нових знань у галузі біохімії, розроблення лікарських препаратів, доведення наукових розробок до практичного використання», за 2021–2023 роки він витратив 5,1 млн грн загального фонду державного бюджету «не на прикладні дослідження, а на аналіз, упорядкування та структурування раніше відомої інформації. Ще 624 тис. грн витрачено на науково-дослідні роботи, що були розпочаті, але які так і не потрапили до тематичних планів досліджень та розробок».
Ще більш неприємно вражало, що ревізори виявили «численні факти нарахування заробітних плат і премій з державного бюджету за участь у науково-дослідній роботі співробітникам інституту, які не значилися виконавцями за відповідними темами й таку роботу не здійснювали». У підсумку це «призвело до необґрунтованого завищення вартості семи науково-дослідних робіт на загальну суму 5,8 млн грн».
Матеріали ревізії, зазначено в повідомленні ДАСУ, передано до правоохоронних органів.
За якими методичками працюють ревізори?
— Як будете відповідати на такі серйозні звинувачення? — телефоную в Інститут біохімії.
— Підготували позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду, — відповідає заступник директора з наукової роботи інституту доктор біологічних наук Володимир Чернишенко. — Ми не згодні з висновками ревізійної комісії ДАСУ, і свою позицію вже виклали на сайті. Будемо доводити правоту в суді.
…Зустрітись домовляємось в інституті. Тут же знайомимось і з адвокатом цієї справи Віталієм Оплачком. Він має вагомий досвід, хоча раніше працював з дещо іншими темами. А перший випадок адвокатування наукової установи проти висновків ДАСУ стався нещодавно: його запросили бути захисником Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України. Цей інститут також не погодився з висновками аналогічної ревізії, проведеної тим самим Північним офісом ДАСУ. Суд першої інстанції за цією справою вже відбувся. І це був перший випадок, коли суд став на бік науковців, а не ревізорів. Щоправда, судове рішення на час нашої зустрічі ще не набрало законної сили.
— Вони запитували, чому немає впровадження наших розробок, — згадує Володимир Чернишенко спілкування з ревізорами. — Попри те, що тема фундаментальна і ми не працюємо над впровадженням. Наше завдання — провести дослідження і — максимум — створити робочий прототип, який справді треба впроваджувати. Яскравий приклад — кровоспинні засоби. Ми зустрічалися з керівниками медичних установ, з представниками головного військового клінічного госпіталю, з лікарями. Всі висловлюють зацікавленість, але хочуть мати готовий продукт. Міноборони каже: «Ми можемо купувати тільки те, що затверджено, сертифіковано за стандартами НАТО». А як пройти сертифікацію? Наш інститут увійшов як співзасновник до товариства з обмеженою відповідальністю — для того, щоб шукати інвестиції, проводити клінічні випробування і намагатися налагодити виробництво. Чому ми змушені це робити? Тому що інші шляхи не працюють.
Запитую, як зреагував колектив Інституту біохімії на висновки ревізійної комісії.
— Комісія працювала в нас два місяці, і досить інтенсивно, — каже заступник директора. — Завідувачі відділів постійно відповідали на запити, надавали пояснення: чому так, а не інакше, чому до наукових досліджень залучали саме цих спеціалістів, а не інших. Загалом, ці два місяці були досить напружені, хоча, треба сказати, що ревізори працювали коректно. Суто по-людськи ми мали нормальні стосунки. Тож коли отримали акт за підсумками перевірки, були дуже здивовані. А коли мережі донесли новину, що Інститут біохімії незрозуміло, куди подів 17 млн грн, це був шок для всіх. А люди ж читають і дивуються, і вірять, і не вірять, і думають, що диму без вогню не буває. Ми змушені виправдовуватися на кожному кроці. Але за що? І це найгірше. Адже йдеться про нашу репутацію.
Володимир Олександрович згадує те, що його найбільше зачепило:
— Перевірка охоплювала період ковіду, а потім і вторгнення росії. Тоді, у перші тижні війни, ми забезпечили цілодобову охорону території інституту. Я й сам тут ночував, тому що інколи не було змоги повернутися додому. Відбувалися процеси, які не можна було ні передбачити, ні зупинити. Головне — правильно реагувати. Ми в інституті вирощуємо клітини, необхідні для наукових цілей і для створення нових ліків. Мали величезну проблему, коли через відсутність світла не було постачання рідкого азоту, і в нас загинуло багато важливих культур-клітин, які входять до національного надбання. Довелося докласти великих зусиль, щоб відновити їх, створити запасний варіант і вивезти на захід країни для збереження й подальшого використання. Так само треба було зберегти наших піддослідних тварин. І як особливий цинізм сприймається сьогодні звинувачення інституту в тому, що завідувачка віварію Раїса Іванова в березні 2022-го не покинула тварин (замість того, щоб бути «у простої»), а піклувалася про них і зберегла їх. І за це отримала мізерну, а, за словами ревізорів, «неправомірну премію». До речі, таке «порушення» на загальну суму 2 643,25 грн ми відшкодували в повному обсязі ще до закінчення ревізії, що й було відображено в її акті.
Ще один приклад, пов’язаний з нашими орендарями. Коштами, які вони сплачують до спеціального фонду, ми розраховуємось за електроенергію, охорону території, її прибирання. А на час воєнного стану орендарям дозволили платити тільки половину коштів. Але ж нам ніхто не зменшив плату за ту саму електроенергію. Тож довелося заплатити за неї із загального фонду бюджету. Пізніше орендарі компенсували витрачені кошти. Але оскільки ті гроші пішли на спецфонд, ми тепер повинні відшкодувати кошти, взяті із загального фонду, бо в такий спосіб, мовляв, було завдано збитків держбюджету.
— Під час судового розгляду позовної заяви Інституту надтвердих матеріалів ми теж розглядали подібний випадок, — каже адвокат Віталій Оплачко. — Це було під час пандемії, людей відправляли на карантин. Але ж їм треба було виплатити бодай мінімальну зарплату. І хоча через ковід не всі напрацювали навіть на мінімалку, гроші людям усе одно виплатили. А в акті ревізії було зафіксовано, що це неналежне використання коштів держбюджету і що ці гроші не треба було виплачувати. Однак суд погодився зі стороною захисту.
— Таке враження, що перевіряльники працюють за методичками, однаковими як для перевірки заводу, що виробляє цвяхи, так і для інституту, котрий створює наукову продукцію, — з прикрістю зауважив Володимир Чернишенко.
— Принаймні, на прикладі цих двох інститутів можу сказати, що ревізори користувались однаковою методичкою, навіть окремі абзаци актів ідентичні, — зазначив адвокат.
Де беруться такі суми?
— Скажіть, будь ласка, а з чого складаються ось ці 17 млн гривень? — запитую. — Я пробувала їх рахувати й недорахувалась. Там виходить 11 млн грн, що теж дуже багато. Але не 17.
— Так, саме 11 мільйонів, — підтверджує Віталій Оплачко. — У Вимозі до Інституту біохімії так і написано: за результатами заходу державного фінансового контролю виявлено фінансові порушення на загальну суму 11 млн 245 тис. 173 грн 37 коп. Правда, на момент видачі Вимоги залишок суми становив уже 11,001 млн. Тобто на 244 тис. грн порушень було усунуто. Звідки взялася інформація про 17 млн, сказати важко. Може, той, хто готував, сплутав з підсумковими цифрами Інституту надтвердих матеріалів? Там фігурують саме такі цифри.
— Якщо навіть цифри взяті з попереднього провадження, то, може, й справді перевіряльники застосували однакові «лекала», — резюмую.
— Наше оскарження стосується восьми пунктів Вимоги: 1, 2, 3, 4, 6, 7, 13 і 14, — уточнює Володимир Чернишенко. — Інститут заявляє, що з вимогами цих пунктів він не згоден, вважає їх протиправними й такими, що підлягають частковому скасуванню, оскільки їхній зміст суперечить чинному законодавству та не відповідає фактичним обставинам. Спробую коротко пройтися по цих пунктах.
Перший — стосується оплати робіт (послуг) за договорами цивільно-правового характеру. Члени комісії визначили, що «оплата робіт (послуг) за договорами цивільно-правового характеру здійснювалась у завищеному розмірі», чим завдано «матеріальної шкоди (збитків) інституту та державному бюджету на 2 005 436,00 гривень». Водночас вони не врахували акти виконаних робіт (підписані обома сторонами), які ми їм надали і які є реальною підставою для виплати коштів.
Другий пункт — справа про сумісників — «вартує» 468 740, 35 гривень… Комісія визначила, що за 4 роки: з 1 січня 2021-го по 30 грудня 2024-го в Інституті біохімії було здійснено нарахування на виплату зарплати сумісникам «за фактично невідпрацьований робочий час». Звідки вони це взяли? Порівняли з часом, який сумісники повинні були проводити на основній роботі. Проводили чи ні, для нас важливо інше: виконана робота. Ми платили за реально виконану роботу, і цьому є всі підтвердження.
Наступний пункт — преміювання. Написано, що нашій науковій співробітниці Тетяні Яценко було неправомірно нараховано та виплачено премію, оскільки вона в той час стажувалася за кордоном (що не дозволяється Положенням про преміювання, ухваленим в інституті). Це, на думку ревізорів, призвело до «зайвого нарахування та виплати», що разом з ЄСВ становить 79 314, 64 грн.
— Тут цікава історія, — додає Віталій Оплачко. — Наукова співробітниця наприкінці березня 2022 року виїхала в Японію, в університет, з яким інститут має договір про співпрацю. Насправді поїздка мала відбутися трохи пізніше, але тут війна, японці запрошують. І Тетяну Яценко відправляють у відрядження зі збереженням упродовж невеликого періоду заробітної плати, а потім її перебування бере на себе сторона, що приймає. Перший рік це було суто відрядження, і саме того року вона домоглася гарних результатів і її преміювали. А потім, оскільки дослідження тривали, перебування продовжили ще на рік, але вже як стажування.
— Це справді була важлива робота, — переконує Чернишенко. — Науковиця досліджувала регуляцію експресії РАІ-1 під час запалення, проводила експерименти. Добилася успіху. Повністю надала звіти. Усе це було внесено у фінальний звіт на тему, за яку її преміювали. Ми опублікували статтю в хорошому журналі групи Elsevier з результатами, які вона отримала. Це була цілком заслужена премія.
— Комісія сприйняла цей період як період стажування, хоча в той час Яценко не стажувалася, а була у відрядженні. Подивимося, як суд на це відреагує, — додає Оплачко.
— Звичайно, в наших діях можна знайти чимало дрібних помилок, нечіткостей, — продовжує Володимир Чернишенко. — Бувають механічні помилки, але ніхто не витратив жодної державної копійки з якимось недобрим умислом. І потім: в інституті немає ставки юриста. У нас, як і в інших академічних установах — недофінансування. Нам потрібен не тільки юрист, потрібні фахівці з інтелектуальної власності, фахівці-маркетологи, якщо вже ми кажемо, що від нас вимагають впровадження. Наш відділ з інновацій — це два наукових журнали й кілька людей, які там працюють. І саме з їхньою допомогою підготовлено до друку монографію про нобелівських лауреатів та їхні відкриття в галузі медицини й хімії. Це вагома наукова робота, науковий посібник, лабораторія успіху, орієнтир, на який рівняються молоді дослідники. Але Держаудитслужба і це нам поставила в провину, вирішивши, що вони мають достатню кваліфікацію, щоб вирішувати: видання колективної монографії — це наукова робота чи ні.
— У судовій практиці застосовують таке словосполучення, як надмірний формалізм. І те, з чим ми часто, зокрема у цьому випадку, зіштовхуємось, і є надмірним формалізмом, — каже Віталій Оплачко. — Кілька пунктів Вимоги до Інституту біохімії стовідсотково підпадають під це визначення. Наприклад, справа про списання пального. Адже є документи, які підтверджують, що інститутські машини заправлялись, списання було, а інституту заявили: ви не мали права це списувати, бо у вас немає фіскальних чеків. А видаткові накладні, які є вагомішим аргументом, не були враховані.
Те саме — з кількома сумами щодо електроенергії. Науковий інститут, як і будь-яка установа, закуповує електроенергію лише через тендер. А під час виконання договорів відбуваються зміни тарифів, і тоді всі змушені платити більше. Було кілька підвищень вартості електроенергії, і вартість змінилася майже в режимі реального часу, а то й заднім числом. Хто в цьому всьому винен? Інститут, звісно.
— Електроенергія — взагалі болюча тема, — зітхає заступник директора. — Платимо за неї як будь-яке підприємство, хоча ми державна установа, неприбуткова організація.
Облікові картки та призупинені програми
«Ми могли б ще поговорити про пів мільйона знайдених комісією коштів, що є недоплатою роялті від партнерів (йдеться про вітамінний комплекс «Метавітан»), хоча насправді недоплати немає, оскільки маркетингові, рекламні цілі не закладались у витрати інституту. Але краще — про основні цифри, — пропонує Віталій Оплачко. — Наприклад, 5,8 млн грн. 13 і 14 пункти. У першому з них зазначається, що прямими витратами є «заробітна плата (з нарахуваннями) 18 працівників, факт виконання робіт безпосередньо якими за відповідною НДР документально не підтверджено». І це призвело до завищення вартості 7 НДР на загальну суму 5 млн 184 тисячі 237 гривень і одна копійка.
А в другому йдеться про те, що в цьому інституті не тільки зарплату дають невідомо кому, а ще й преміями нагороджують. Пункт 14 стверджує, що тут було нараховано та виплачено премію за роботу, «факт виконання якої відповідними працівниками документально не підтверджено». І цим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на загальну суму 658 140 грн, а також призвело до завищення вартості НДР на цю суму».
…У чому суть? А в тому, що ще у 2008 році своїм наказом МОН затвердив Порядок державної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій, а з ним і облікову картку. Про те, як її оформляти, йшлося у відповідному Додатку. Відтоді вносили зміни й у Порядок, і в Додатки, але незмінним залишалось правило — у перелік осіб-виконавців вписувати тільки тих, хто має науковий ступінь та/або вчене звання. Це не означає, що техніків, інженерів, лаборантів та інших потрібних людей залишають без зарплат чи премій. Вони отримують винагороду за свою працю за поданням керівника теми, який контролює її виконання.
«Не можна сказати, що цього не знають аудитори, — коментує Віталій Оплачко. — Адже аналогічні питання виникали й під час розгляду позовної заяви Інституту надтвердих матеріалів імені В.М. Бакуля. І попри давню історію цього питання, у Вимогах ДАСУ воно повторюється з дивовижною постійністю, масштабуючи знайдені суми й втрати».
Досить «перспективними» в цьому плані є також теми, щодо яких припинено фінансування. Звісно, є вони й в Інституті біохімії. У тому самому ковідному і передвоєнному (якщо говорити про повномасштабне вторгнення росії) 2021 році в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна було започатковано чотири науково-дослідні роботи (на них спрямували 624 тис. грн), які надалі були призупинені та не внесені до тематичних планів на 2022, 2023, 2024 роки. Це сталося, як пише у своєму листі до ДАСУ директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна академік НАН України Сергій Комісаренко, відповідно до бюджетних призначень, затверджених постановою Президії НАН України. Зауваження на адресу інституту щодо неефективного використання коштів видається надуманим і безпідставним, заявляє Сергій Комісаренко.
«Але питання полягає в тому, що ми повинні тепер ті кошти повернути, — каже Володимир Чернишенко. — Їх кваліфікують як збитки. Хоча за них було відзвітовано, робота була виконана, є публікації, є звіти. А як тепер виходити зі становища? Ми подали в Академію наук запит, як нам бути з цими темами. Чи їх закрити, чи довиконати за внутрішні резерви? Академія теж не знає, як на це відповісти.
Ми справді намагаємось реагувати на всі зауваження, зокрема й ті, які не передбачають фінансового відшкодування. Наприклад, щодо монографії про нобелівських лауреатів ми створили фахову комісію. Нехай сформують свій висновок: наскільки науково цінною, важливою і потрібною є ця робота. Щодо впровадження інноваційних розробок створили іншу комісію. Ми тісно співпрацюємо зокрема з заводом «Індар», іншими підприємствами. Можливо, справді це дасть поштовх до реалізації того чи іншого проєкту. І звичайно, будемо відстоювати нашу правоту в Київському окружному адміністративному суді. Позовну заяву нашу прийняли. Є номер справи, але ще немає ухвали про відкриття провадження».
Замість післямови
У минулому числі «Світу» (№ 14, 2025 р.) голову Наукового комітету Національної ради з питань науки і технологій Олександру Антонюк запитали, як вона оцінює роль перевірок ДАСУ в умовах поточної ситуації та які можуть бути їхні наслідки для наукових досліджень в Україні. Її відповідь, як на мене, є чудовим коментарем до нашої розповіді: «Головна проблема полягає в тому, що потрібно чіткіше визначитися з межами компетенції експертизи, коли ми кажемо про експертне оцінювання фінансової діяльності державної установи чи університету в рамках аудиту. Для цього в науковій сфері є система peer-to-peer review — рецензування колегами. Поки що ніхто не зміг придумати нічого кращого за незалежну експертизу, проведену фахівцем у відповідній галузі. Мені б хотілося, щоб була можливість створити спільну робочу групу, до якої увійшли б експерти ДАСУ і фахівці, які формують методики оцінювання — для вдосконалення цих інструментів з урахуванням особливостей наукової сфери й ринкової економіки. А також подумати над дієвим інструментом апеляції, щоб мати змогу неупереджено й професійно оцінювати висновки самих аудиторів щодо наукової та інноваційної діяльності університету, наукової чи державної установи».
Отже, запрошуємо до обговорення.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Чи працює Держаудитслужба за методичками, однаковими як для перевірки заводу з виготовлення цвяхів, так і для інституту, котрий створює наукову продукцію?