Доцентка кафедри зварювального виробництва Навчально-наукового інституту матеріалознавства та зварювання (ННІМЗ) імені Є.О. Патона КПІ ім. Ігоря Сікорського та заступниця директора інституту з міжнародного співробітництва Євгенія Чвертко у липні минулого року стала першою в Україні і Східній Європі жінкою, яка отримала відзнаку Міжнародного інституту зварювання (МІЗ) — організації, яка визначає світові стандарти у технологіях зварювання. «Світ» зацікавився історією цього успіху, а заразом — тим, як ведеться жінці у, здавалося б, геть не жіночій професії. І перше запитання, яке ми поставили Євгенії — чому вона обрала саме цей фах. Невже з дитинства мріяла стати зварником?
Ні, не мріяла, відповідає науковиця. Ба більше: школа, в якій навчалася, мала гуманітарний профіль, і точні науки — фізику, хімію, математику — викладали там раз на тиждень. Тобто обсяг знань у галузі технічних наук у випускника такої школи і, наприклад, фізмат-ліцею годі й порівнювати. І, напевно, юна Євгенія навіть не подивилася б у бік КПІ, якби не батьки.
«Некрасива» професія
Її тато був відомим ученим, працював в Інституті електрозварювання імені Є.О. Патона НАН України, проєктував обладнання і установки для зварювання та розробляв технологію. Одна з його розробок, що була впроваджена по всьому Радянському Союзу — це технологія зварювання тиском термічно зміцненої арматури залізобетону, яку раніше вважали такою, що не підлягає зварюванню. А мама була інженером-конструктором в Інституті зварювального виробництва. І попри це, каже Євгенія, класу до п’ятого-шостого їй здавалося, що ця професія якась «некрасива»… Аж поки батько не почав брати її з собою на роботу в Інститут Патона, де дівчинка побачила, що зварювання — це не лише «дуга». Що існує, наприклад, зварювання тиском, яке інколи не передбачає навіть нагріву до високих температур, або мікрозварювання, що використовується як для виробництва обмоток двигунів, так і для заготовок ювелірних виробів. Коли ж постало питання, куди йти після школи (а це були 90-ті роки, освітня реформа ще не почалася, і вступити у гуманітарний виш за конкурсом було непросто), батьки порадили вступати на зварювальний факультет, щоб передусім здобути спеціальність, а далі — буде видно. За бажання можна і перекваліфікуватися.
Так випускниця гуманітарної школи стала студенткою КПІ. Вступний іспит з математики й фізики склала успішно завдяки підготовчому відділенню, яке сумлінно відвідувала кожну суботу у випускному класі. Проте навчатися на перших курсах було все-таки важко — хімію і фізику довелося опановувати фактично з нуля. Євгенія з теплом згадує своїх викладачів, завдяки яким вдалося подолати ці перепони: «Фізику у нас на зварювальному факультеті читала Лора Пилипівна Чесних, яка ладна була сидіти зі студентами до десятої вечора: доки ти не зрозумієш, ти від неї не вирвешся». А улюбленим предметом була нарисна геометрія — креслити на професійному кульмані ще у старших класах школи її навчила мама…
Те, що професія вибрана правильно і перекваліфіковуватися не треба, Євгенія відчула щойно після закінчення бакалаврату: фірма, що проєктувала сільськогосподарську техніку, доручила їй зробити розрахунки й креслення для мотоблоку. Згадує: «Остаточний перелом у мене відбувся тоді, коли я побачила результат своєї роботи наочно. І це було дуже приємно. До речі, так само відбувається й у нинішніх наших випускників. Поки вони в університеті, можуть не розуміти, навіщо їм це потрібно, а потім, коли стають до праці, прибігають і кажуть: «Ви собі не уявляєте, я ж це сам розробив — і воно працює!». І очі горять».
Історія успіху
За іронією долі, йти у магістри новоспеченій випускниці бакалаврату порадив тодішній очільник кафедри електрозварювальних установок професор Валерій Черниш, висококласний спеціаліст з автоматизації і дуже вимогливий викладач (єдині дві четвірки у бакалаврському дипломі були саме з його предмету), який, так склалося, не надто добре ставився до жінок. І саме він запросив Євгенію після закінчення магістратури працювати на кафедрі асистентом.
Потім була робота старшим викладачем, а згодом — доцентом кафедри, наукові праці, зокрема у закордонних виданнях, виконання обов’язків заступника декана з міжнародного співробітництва, робота з іноземними студентами, кураторство навчального центру на базі зварювального факультету, акредитованого Міжнародним інститутом зварювання, перемога в університетському конкурсі «Молодий виклалач-дослідник-2011», а перед тим — захист кандидатської дисертації (представлені у ній розробки були впроваджені під час будівництва та реконструкції об’єктів НСК «Олімпійський»)… Словом, кар’єра молодої науковиці стрімко йшла вгору. Чи стикалась вона з гендерними упередженнями, перебуваючи в майже стовідсотково чоловічій спільноті?
— На кафедрі, де я працювала, якогось особливого ставлення не було, — відповідає Євгенія. — У певні періоди я була єдиною жінкою серед співробітників, і це не звільняло мене від проведення купи лабораторних робіт зі зварювання. Коли треба було щось важке перенести або зробити складне налаштування — завжди могла розраховувати на допомогу. Але ніколи не чула від колег, що я чимось гірша за інших, тому що не можу відкрутити якусь гайку. Одного разу (це було у 2007-му) тодішній декан зварювального факультету покликав мене в кабінет і каже: «Ми ж знаємо, що в нас — найкраща школа, яка випускає інженерів зі зварювання в Україні. А хто ще про це знає?». Тож вирішили акредитуватись як навчальний центр Міжнародного інституту зварювання. І от я, власне, збирала цей пакет документів, методичних матеріалів. А коли отримали ліцензію, провели навчання першої групи, то ставлення з нейтрального змінилось на дуже позитивне. Мене призначили вже далі керувати цим процесом.
Долаючи стереотипи
Окрім керування процесом (а це щорічне навчання міжнародних інженерів, технологів і спеціалістів зі зварювання, за роки існування центру вже підготовлено майже пів тисячі фахівців), Євгенія Чвертко з 2009 року обіймає посаду виконавчого директора Уповноваженого національного органу Міжнародного інституту зварювання з підготовки та атестації персоналу. З 2010-го вона є членом української делегації в Європейській федерації зі зварювання, у 2018-му стала першою представницею України — аудиторкою діяльності атестаційних і сертифікаційних центрів МІЗ. А у 2021–2024 роках входила до складу Ради директорів цієї організації. Причому запросили її туди саме за гендерною квотою.
— До керівних органів МІЗ є ціла низка вимог, — каже співрозмовниця. — Вони мають бути збалансовані за географією, за представленням різних культур, за скілами, тому що частина людей більше займається наукою, частина — навчанням, атестацією, сертифікацією. Ну і за гендерною ознакою. Мене запросили, тому що там усе було погано з представництвом жінок, до того ж я опікуюсь питаннями навчання, входжу у велику кількість робочих груп, зокрема в ту, яка має стосунок до розроблення стандартів для різних категорій персоналу. А коли я звідти виходила за ротацією, мені й вручили відзнаку Міжнародного інституту зварювання — за значний внесок у розробки, які стосуються навчання, перенавчання, атестації, сертифікації персоналу. Наукової складової там не дуже багато, хоча на технічних комісіях я завжди, коли є можливість, роблю презентації. Так от, із Ради директорів я вийшла, але під нею рівнем трохи нижче є ще дві великих ради, одна наукова, а друга — та, яка пов’язана із навчанням. Називається вона International Authorization Board. Там оголосили донабір і буквально в той самий день мене номінував Іспанський інститут зварювання (за правилами, будь-яка організація-член може номінувати кого завгодно, якщо вважає, що людина буде на своєму місці). Наш Інститут Патона навіть не встиг подати документи…
Досягнення Євгенії Чвертко були належно оцінені не лише на міжнародному рівні, а і в Україні. Ще 2018-го вона стала лауреаткою Державної премії в галузі освіти за роботу «Розробка та впровадження інноваційних технологій навчання для підготовки кваліфікованих робітничих кадрів за професією «Зварник». І того ж року отримала медаль НАН України «Народна шана українським науковцям 1918–2018» — «за вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти і науки».
— Щодо Державної премії — це не моя особиста заслуга, був задіяний досить великий колектив, — одразу зауважує Євгенія. — Ми розробили стандарт, повністю гармонізований з вимогами міжнародних стандартів, якими зокрема користується Міжнародний інститут зварювання. У чому суть роботи? Зварник має бути сертифікований. Згідно з правилами атестації, які на той момент були чинними в Україні, на підприємстві людина цієї професії могла дістати сертифікацію тільки у разі, якщо вона мала не менше ніж пів року стажу роботи. Тобто це означало, що випускника закладу професійної освіти підприємство повинно працевлаштувати просто як кваліфікованого працівника без сертифікату. Ми ж хотіли зробити так, щоб училища були акредитовані як навчальні центри для зварників із ліцензіями МІЗ. Щоб кваліфікаційні випробування проводили незалежні комісії. І такий випускник одразу діставав би свою кваліфікацію, міжнародний диплом зварника і сертифікат. Тобто, «три в одному». Стандарт був впроваджений у кількох училищах. На жаль, з різних причин нам не вдалося повністю досягти мети, яку перед собою ставили. Але принаймні кілька таких випусків в Україні було.
No services in, no services out
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Євгенія Чвертко отримала одразу кілька запрошень від закордонних колег — з Іспанії, Греції, Румунії, Франції. Але здебільшого пропонували прихисток на місяць — вочевидь, наївні європейці думали, що на довше не знадобиться. Хоча й нам тоді, у перші дні повномасштабки, хотілося вірити у казки про «два-три тижні»… Коли ж доволі скоро стало зрозуміло, що війна надовго, Євгенія відмовилась від усіх пропозицій. За кордон не виїжджала. Та й із Києва до Львова з дочкою поїхала всього на три неповних місяці — з березня по травень. Але водночас не пропустила жодного засідання Ради директорів МІЗ. А потім — неабияк доклала руку до вигнання росіян з цієї міжнародної організації. Хоча як член Ради директорів із правом голосу, котра має особисту сильну неприязнь до однієї з країн-членів МІЗ, не могла брати участь в обговореннях, які стосувались росії. То як їй це вдалося?
— Ми ж розуміємо, що офіційні засідання — це одне, але насправді такі домовленості досягаються під час персонального спілкування, — розповідає Євгенія. — Для членів Ради директорів 24 лютого 2022-го було дуже великим шоком, вони всі мені телефонували, писали, розпитували. Тобто у них перед очима було постійне нагадування про цю війну: мікрофон увімкнений, і всі чують, що у нас, наприклад, тривогу оголосили. У результаті Міжнародний інститут зварювання досить швидко, у порівнянні з іншими міжнародними організаціями, вивісив на сайті стейтмент із засудженням російської агресії. Там було зазначено: з росіянами — no services in, no services out («жодних послуг на вході, жодних послуг на виході»). Це означає, що інші організації, які працюють за ліцензіями МІЗ, не повинні вести бізнес із представниками рф. Наступного року у Сінгапурі проходила асамблея МІЗ, і росіяни туди припхалися величезною делегацією — мало не 18 осіб. Вони пішли до Ради директорів і почали плакатися: ми не можемо сертифікувати підприємства, у нас є люди, які бажають навчатися, дозвольте нам просто видавати дипломи, більше нічого не просимо. Тоді я сказала колегам: «Не буває «просто видачі дипломів». Для того, щоб країні продовжили ліцензію, їй треба пройти аудит. Наприклад, українці цей аудит проходили навесні 2023 року в блекаути, під обстрілами, в дуже напруженій обстановці. No services in означає, що жоден аудитор не може з ними підписати контракт. Тобто вони без перевірок спокійно видаватимуть дипломи? Це по-перше. А по-друге, кожен день до нас летить щось зі зварними швами. Вам не муляє, що оце виготовляють люди, які мають диплом із вашим логотипом?» Потім відбулося спільне засідання МІЗ і Європейської федерації зі зварювання, де мало остаточно вирішитися російське питання. Мене до нього під’єднали, але слово попросили не брати. Тут ще треба розуміти, чому міжнародні організації так тримаються за росію — це неприбуткові структури, які існують завдяки членським внескам, що їх розраховують за певними економічними показниками, у нашому випадку — за показником споживання сталі. Внесок України — приблизно 5 тисяч євро на рік, внесок росії — близько 40 тисяч. Звісно, відірвати від бюджету таку велику суму, скасувавши членство росії у МІЗ, було досить складно. Але обидві організації це рішення все-таки ухвалили.
Про студентів і котів
Сьогодні Євгенія Чвертко продовжує роботу у Міжнародному інституті зварювання — керує по Україні атестацією та сертифікацією персоналу, впроваджує світові стандарти у підготовці міжнародних інженерів зі зварювання у навчальному центрі, який тепер є структурною одиницею ННІМЗ Київської політехніки, викладає два курси — бакалаврський і магістерський: «Зварювання тиском» і «Координація робіт у зварюванні і споріднених процесах». Активно пише монографії та підручники «Бібліотечки міжнародного інженера зі зварювання», за останні роки опублікувала у співавторстві три англомовні підручники у видавництві Springer. Співпрацює з науковою групою щодо поліпшення технології паяння артоб’єктів. На запрошення ліцею КПІ і Малої академії наук читає лекції майбутнім студентам. А з колишніми — підтримує професійний і людський зв’язок. Каже, більшість із них працевлаштовуються за спеціальністю на зварювальному виробництві, а тих, хто обрав науковий шлях, забирає Національна академія наук України. Радіє, що молоді вчені — вчорашні випускники — демонструють нестандартні погляди на розвиток зварювальної науки.
На запитання, як усе встигає і знаходить баланс між професійним і особистим (навіть іноді залишається час на хобі — садівництво та онлайн-ігри), співрозмовниця відповідає просто: пощастило з сім’єю. Батьки, на жаль, давно пішли у засвіти, але дуже підтримують чоловік (до речі, її колишній студент і випускник зварювального факультету) та його мама, яка допомагає по господарству. Дочка-школярка — вже майже самостійна. Тобто є все, що потрібно для надійного тилу. А ще — на неї з роботи чекають коти: один у домі, і п’ятеро — на подвір’ї, де облаштовано ціле котяче «містечко»: будки, льошки, лазівки.
Наостанок питаю: «Що б ви побажали дівчатам, які збираються опанувати технічну спеціальність?».
— По-перше, потрапити в колектив, який не розрізнятиме, дівчина ти чи хлопець, і ставитиметься насамперед з погляду професійності, — відповідає науковиця. — По-друге, не комплексувати. Жінка з технічною спеціальністю завжди привертатиме до себе увагу — саме через оце нестандартне сполучення. Але технічна освіта дає можливість здобути знання, за допомогою яких у разі, наприклад, певних «наїздів» з боку гуманітаріїв, можна дуже красиво їм відповісти. І ще хочу навіть не побажати, а порекомендувати: не можна користуватися тим, що ти дівчина, акцентувати на цьому. Хоча в чоловічому колективі є дуже велика спокуса таке робити. Але це призведе до того, що тебе перестануть сприймати професійно, і дуже сильно заважатиме роботі. Тому краще навіть не починати.
Наталія КУЛИК
Читайте також: