До яких принципових змін призвела війна в нашому суспільстві? Що об’єднує і роз’єднує українців в умовах повномасштабного вторгнення? На засіданні Президії Національної академії наук України, яке було приурочене до Дня Державного Прапора України і Дня Незалежності України, з доповіддю «Суспільні зміни в Україні: досвід трьох років війни і перспективи» виступив директор Інституту соціології НАН України член-кореспондент НАНУ Євген Головаха.
Насамперед науковець констатував, що до 2014 року українське суспільство перебувало в стані хаотичної трансформації з невиразним вектором розвитку та відкладеним пострадянським транзитом, а нині внаслідок спротиву повномасштабній агресії воно чітко визначилося на користь європейського цивілізаційного курсу, руху в напрямку ЄС і НАТО. Крім того, подолана переважна амбівалентність суспільно-політичних настроїв. «Нам вже не треба доводити переважній більшості населення, в чому полягає сенс нашого просування до розвиненої демократії, до входження у сучасний цивілізаційний простір», — зауважив Євген Головаха.
Ще одна суспільна зміна — фактично зникли регіональні відмінності у ставленні до національно-громадянської ідентичності, мовної ситуації, російсько-українських відносин і НАТО. За словами доповідача, раніше існував колосальний фактор порушення єдності українського суспільства. Так, деякі регіональні відмінності залишились, але тепер вони не принципові. Серед інших змін —відбулася остаточна делегітимізація радянської спадщини. Сьогодні близько 80% громадян ідентифікують себе передусім як громадяни України, а не як мешканці певних регіонів, поселень чи громадян колишнього СРСР. Стільки ж респондентів, як зауважив Євген Головаха, декларують українську мову як мову повсякденного спілкування.
Безсуб’єктність подолана
Ще до війни Євген Головаха розробив тест, який показував, що наші громадяни вважали Україну другорядною країною, а не суб’єктом світової політики. Соціолог констатує, що сьогодні Україна сприймається її громадянами і світовою спільнотою як активний гравець світової політики і як вагомий її суб’єкт.
Важливою зміною стало подолання «східнослов’янської відокремленості». «До 2014-го року дослідження демонстрували, що близькими до українців були тільки росіяни і білоруси, — розповів Євген Головаха. — Сьогодні громадяни України дистанціювалися від росіян і білорусів і стали ближчими до західних сусідів. Феномен відокремленості породжував підозрілість українців до всього, що йшло з заходу. Переважна більшість українців не розуміла, хто насправді їхні друзі, а хто екзистенційні вороги».
Якщо до війни Україна розглядалася як «суспільство без довіри», то нині ситуація суттєво змінилася. За словами Євгена Головахи, дослідження фіксують високий рівень довіри до Збройних сил України, Президента, Служби безпеки України, волонтерського руху та церкви. Хоча, як зауважив науковець, наша країна за показниками інституціональної довіри досі відстає від розвинених демократій.
Чи відбулись б усі ці трансформації без війни? Євген Головаха вважає, що так, але не дуже швидко. «Без війни ми отримали б стан суспільства, який маємо зараз, лише за кілька поколінь, — переконаний науковець. — Війна радикально прискорила соціальні зміни».
Рушійні сили
Як ішлося в доповіді, відбулися суттєві позитивні зрушення і в уявленнях про рушійні сили в українському суспільстві. «У відповідях на запитання про те, які соціальні групи є найвпливовішими в суспільстві, найвищу сходинку, за результатами опитування з 1994 по 2014 рік, посідали «мафія, злочинний світ», — розповів Євген Головаха. — Далі в рейтингу були лідери політичних партій і держслужбовці. Мафія дещо втратила позиції після Євромайдану, але до 2021 року залишалася серед лідерів в рушійних силах розвитку України».
Як зауважив соціолог, з початком війни найсильніше просіли позиції лідерів політичних партій та мафії, яка взагалі посіла передостаннє місце, а лідерами стали підприємці, військові, робітники, селяни, інтелігенція —визначальні соціальні групи, на плечах яких, власне, і будується спротив.
— Це уявлення про справедливий соціальний устрій, — переконаний Євген Головаха, — Якщо люди вважають, що масові соціальні групи, пересічні люди, відіграють головну роль у суспільстві, це означає, що вони його сприймають як своє, чого до війни переважна більшість українців не відчувала.
За словами науковця, все це не означає, що не сталося й негативних змін — війна призвела до виникнення нових потенційних конфліктів між соціальними групами, які у повоєнний період можуть загрожувати серйозними напруженнями й конфліктами. Зокрема, в Україні з’явилося багато потенційно антагоністичних соціальних груп: ті, хто були на фронті, й хто не були; ті, хто мігрували за кордон, і ті, хто залишилися; ті, хто втратили близьких, житло роботу, бізнес, здоров’я і ті, хто не втратив.
Але, як зауважив доповідач, є й позитивний момент — дослідження не демонструють такого рівня напруженості за цими лініями потенційного розколу, який міг би призвести до руйнівних суспільних конфліктів.
Що створює конфлікти?
Під час виступу Євген Головаха навів результати моніторингу, який проводив Інститут соціології НАНУ в 2024 році. Зокрема респондентів розпитали, що насамперед створює конфлікти між звичайними людьми в українському суспільстві?
На першому місці опинилися проблеми та соціальні суперечності процесу мобілізації (таку відповідь дали 50 %), на другому — використання та статус російської мови в Україні (45 %), далі йдуть «нерівність між людьми, яка обумовлена різним соціальним становищем та рівнем доходів» (44,6 %) та діяльність політиків загальнодержавного рівня (наприклад, Володимира Зеленського, Петра Порошенка і т.д.) — 44 %.
А от фактори, про які йшлося вище, вважає проблемою досить невеликий відсоток респондентів. Так, варіант «повернення та інтеграція до суспільства ветеранів війни» обрали 7,4 % учасників, «прибуття переселенців у нові місця проживання в Україні» — 10,9 %, «перебування за кордоном громадян України, які виїхали через війну» — 14,2 %.
Наші втрати і травматичні наслідки
Моніторинг Інституту соціології також засвідчив, що лише 20 % громадян України не мали жодних серйозних проблем внаслідок війни. 50,6 % відповіли, що хтось із рідних або друзів став вимушеним переселенцем, у 44,6 % хтось із рідних або близьких був поранений, 43 % втратили когось із друзів, 24,7 % — роботу, житло, майно, а 23 % — когось із рідних.
— Кожна така втрата — потенційна основа для так званого посттравматичного стресового синдрому, — наголосив Євген Головаха. — Це невротичне психічне захворювання, яке потребує серйозної роботи з боку психологів.
В цьому контексті науковець навів приклади травматичних наслідків Чорнобильської катастрофи, які глибоко вивчали соціологи. Серед них соціальна дезадаптація, недовіра до офіційної інформації та гіперчутливість до чуток, недовіра до органів влади, зростання соціальної напруженості, панування пасивної стратегії виживання, що ґрунтується на «синдромі жертви» тощо. «Я не кажу, що все це ми будемо мати в результаті нашої війни (вона все ж таки сприймається українцями як справедлива» але процес психологічного виснаження і травматизації безумовно триває», — вважає Євген Головаха. —До того ж, позитивної інформації з лінії фронту критично не вистачає. А будь-який успіх на фронтах суттєво змінює психологічний стан населення в позитивному напрямку, підтримуючи ресурс стійкості.
Щодо готовності терпіти труднощі заради перемоги, за даними моніторингів ІС НАН України, готових терпіти теперішні та майбутні проблеми стільки, скільки буде потрібно, до перемоги України у війні у грудні 2022 року було 69 %, а в червні 2024-го — 42,9 %. Тих, хто був готовий терпіти нинішні та майбутні проблеми, але лише обмежений час — 23,9 % і 26,1 % відповідно, а тих, хто зовсім не готовий терпіти — 5 % і 14 %.
— Ці цифри свідчать, що ми отримали певні сумніви у значної кількості людей, а також збільшення частки тих, терпіти не може, — прокоментував Євген Головаха. — Це не означає, що терпіння закінчилось, але ми бачимо, що потроху воно виснажується.
Фактори стійкості
Серед факторів стійкості і готовності до спротиву соціолог насамперед назвав матеріальні ресурси (зброю, фінанси, можливості і відновлення інфраструктури), а також — низку факторів, що пов’язані з психологією людей: оптимізм (позитивне бачення власної і загальнодержавної перспективи), солідарність (те, що об’єднує людей), стресостійкість і готовність військовозобов’язаних до мобілізації.
За даними моніторингу ІС НАН України 2024 року, серед чинників, які об’єднують українців, головними є «віра в краще майбутнє» — її назвали 52,7 % респондентів, «відчуття втрати нормального життя» — 39,5 %, «патріотичні почуття громадянина України» — 38,2 %, «прагнення спільно долати труднощі життя» — 36,9 %, «спільні труднощі життя» — 35,4 %. Натомість «релігія» (7 %), «мова спілкування» (14,9 %), політичні погляди (5,5 %) на думку більшості населення — не найважливіші фактори.
Щодо зміни актуальності чинників об’єднання українців порівняно з 2021 роком, то, за даними моніторингу, на 25,5 % стало більше тих, хто назвав фактор «національна ідея побудови української держави», «віру в краще майбутнє» — більше на 21,9 %, «патріотичні почуття громадянина України» — більше на 21,9 %. А от такі фактори, як політичні погляди (мінус 4,4 %), родинні та товариські почуття ( мінус 3 %) дещо втратили.
Перспектива спротиву
— На початку повномасштабного вторгнення черги до ТЦК створювали хибне уявлення, що в нас невичерпний запас пасіонаріїв, — зауважив Євген Головаха. — Але у будь-якому суспільстві відсоток людей, які готові добровільно віддавати своє життя за загальну справу, обмежений.
Як констатував соціолог, цей потенціал в Україні поступово вичерпується. Натомість — треба розуміти, з ким ми маємо справу: росія — це країна, для якої метою є знищення української нації, України як держави.
— Якщо ми воліємо існувати, необхідно ухвалювати чіткі закони про мобілізацію і впроваджувати послідовну державну політику щодо мобілізації, — вважає Євген Головаха. — Потрібна також демонстрація вертикальної солідарності. Тобто першими у військо мають йти представники найвпливовіших верств населення, і таким чином демонструвати приклад для інших, щоб у масовій свідомості не набувало тотального розповсюдження уявлення про те, що одні верстви населення паразитують на жертовності інших — менш забезпечених і захищених. На жаль, нині у нас горизонтальна солідарність — і соціологи це дуже добре бачать. Тому така висока довіра до волонтерського руху, до всіх, хто допомагає фронту.
Підсумовуючи, президент НАН України академік Анатолій Загородній зауважив, що на сучасному етапі необхідно значно активізувати подальші дослідження, сфокусовані на очікуваних напрямах розвитку українського соціуму, що визначаються як дійсністю воєнного часу, так і тими проблемами, які з’являться у повоєнний час. Крім того, важливим завданням є популяризація результатів наукових досліджень щодо єдності, патріотизму, національної стійкості, а також розроблення наукових рекомендацій, спрямованих на їх зміцнення.
Підготував Дмитро Шулікін
Фото автора
Читайте також: