Чому новий План дій Уряду ставить під питання екологічне майбутнє України
Ліквідація Міністерства довкілля та новий урядовий план загрожують не лише українській природі, а й перспективам вступу до ЄС.
Поки українці з надією дивляться на перспективи євроінтеграції, новий уряд під керівництвом Юлії Свириденко готує рішення, які можуть відкинути країну назад у питаннях охорони довкілля.
Про це свідчать думки відомих екологів і природоохоронців.
«Ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів і його злиття з економічним відомством стало лише першим кроком у масштабній «реформі», наслідки якої можуть виявитися катастрофічними для української природи», — вважає еколог Олексій Бурковський.
Повернення до радянських підходів
Аналіз нового Проєкту Програми дій уряду-2025 свідчить про радикальну зміну підходів до екологічної політики. Замість принципів сталого розвитку, які Україна декларувала останні роки, бачимо повернення до застарілої ідеології «підкорення природи».
«Ця філософія вже принесла Україні чимало лих: убитий лиман Сасик і засолені десятки тисяч гектарів чорноземів на моїй рідній Одещині, осушені болота Полісся, катастрофу на ЧАЕС. І тепер, схоже, історія прагне повторитися», — коментує ситуацію природозахисниця Ірина Вихристюк.
Створення об’єднаного «ресурсного» міністерства через злиття Мінекономіки, Мінагрополітики та Міндовкілля є прямим конфліктом інтересів. Як можна одночасно дерегулювати економіку й агросектор та жорстко контролювати їхній вплив на довкілля? Фундаментальне завдання міністерства довкілля — захищати природне середовище від споживацького підходу, а не сприяти експлуатації природних ресурсів.
Люсьєна Шум, виконавча директорка Мережі захисту національних інтересів АНТС, підкреслює: «Функція Міндовкілля є наскрізною для всіх органів державного управління. Такий «гібрид» — це прямий конфлікт інтересів».
Дерегуляція замість захисту
Особливо тривожним є план радикального послаблення системи оцінки впливу на довкілля (ОВД) — одного з ключових інструментів екологічного контролю. У Програмі дій чітко зазначено: «До кінця 2025 р. подано до Верховної Ради України законопроєкт про спрощення порядку здійснення оцінки впливу на довкілля».
Це означає, що підприємства зможуть легше оминати екологічні вимоги, а цінні природні ділянки втратять захист. Досвід показує: такі «спрощення» завершуються нищенням унікальних екосистем.
Показово, що в плані передбачені консультації з бізнесом щодо дерегуляції, але жодного слова про консультації з екологами та природоохоронцями. Це також свідчить про пріоритети нової влади.
Європейські вимоги vs українські реалії
Водночас Україна взяла на себе зобов’язання гармонізувати своє законодавство з понад 200 законів та регламентів ЄС у сфері довкілля. Згідно зі Стратегією біорізноманіття ЄС до 2030 року, відсоток природоохоронних територій має охопити 30 % загальної площі країн Європейського союзу, водночас 10 % має перебувати під суворою охороною.
Але навіть до війни Україна не була здатна виконати такі завдання — площа природних екосистем, які могли б набути цього статусу, не перевищувала 25 % території країни.
Агресор не щадить нічого і нікого
російська агресія лише поглибила екологічні проблеми до катастрофічного стану: десятки тисяч гектарів зруйнованих заповідних об’єктів, сотні тисяч гектарів згорілих лісів, отруєні ґрунти та води. Статистика руйнування вражає: площа деградованих ґрунтів зросла з 6,5 млн га на початку 2022 року до 10–15 млн га станом на 2023 рік.
За інформацією ексміністерки захисту довкілля Світлани Гринчук, яку вона озвучила на Конференції з відновлення України в липні 2025 року, збитки довкіллю від війни вже сягають 108 млрд євро.
«На сьогодні вже зафіксовано понад 9000 кейсів руйнування довкілля через дії рф. Серед тих, які найбільше шокували світ, — підрив Каховської греблі, отруєння річки Сейм, влучання у НБК ЧАЕС. Майже 23 % загальної території України все ще заміновано. Збитки гідротехнічній інфраструктурі оцінюються у мінімум 746 мільйонів доларів, а потреби на відновлення — у майже 11 мільярдів доларів. 10,6 трлн євро — збитки сфери надрокористування України. Близько 50 % найважливіших, так званих критичних мінеральних ресурсів України, перебувають в окупованих росією регіонах», — заявила пані Гринчук.
Що втрачаємо
З огляду на такі масштабні проблеми країна, яка претендує на членство в ЄС, повинна зробити екологічні питання абсолютно пріоритетними. Натомість бачимо іншу тенденцію.
Як зазначають експерти, штати міністерств, що відповідають за екологічну політику в країнах ЄС, у рази перевищують штат колишнього Міндовкілля України. Постає запитання: як з таким інституційним провалом Україна зможе виконати екологічні вимоги для вступу в ЄС?
Ліквідація Міндовкілля та реалізація нового плану матимуть далекосяжні наслідки. По-перше, це втрата фахівців і досвіду. Розпорошення команди, яка роками напрацьовувала екологічну політику, означає втрату інституційної пам’яті та хаотичність реформ. Вже видано наказ про скорочення штату колишнього Міндовкілля на 50 %, тобто до нового «Мінресурсів» потрапить лише частина фахівців, варто думати — найцінніших.
По-друге, в небезпеці опиняються напрацьовані цифрові платформи, зокрема «ЕкоСистема» та її модулі, які забезпечують доступ до екологічної інформації.
По-третє, матимем зменшення міжнародного впливу й ослаблення громадського контролю. Україна може втратити свої позиції в міжнародних природоохоронних угодах та конвенціях. Погіршиться доступ до екологічної інформації, що суперечить Орхуській конвенції.
Найтривожніше в урядових документах — те, чого в них немає. Відсутні плани боротьби з лісовими пожежами, стратегії збереження біорізноманіття, створення агентства природоохоронних територій. Не згадується про стратегію екосистемних послуг та закони про інвазійні види.
Особливо болючим є ігнорування необхідності відновлення водно-болотних угідь і мораторію на нищення торфовищ. В умовах, коли Держводагентство змушене обмежувати водоспоживання десятків агропідприємств через нестачу води в річках, уряд планує розвивати меліоративну інфраструктуру, не даючи відповіді на запитання: де брати воду для цих систем?
Європейський досвід як антитеза
Цікаво, що навіть у країнах ЄС спроби об’єднати міністерства екології та аграрної політики зазнавали краху. В Іспанії таке міністерство проіснувало лише два роки (2016–2018), попри те, що країна є лідером у скороченні площ сільськогосподарських земель у ЄС.
Європейський підхід передбачає посилення екологічних інституцій. Європейський закон про відновлення природи вимагає відновлення щонайменше 20 % екосистем до 2030 року та всіх екосистем, які цього потребують, до 2050-го. У містах пропонується зупинити втрати зелених насаджень до 2030 року, а потім збільшувати їхні площі.
Час діяти
Екологічна безпека є складовою національної безпеки. Тому захист довкілля не можна підпорядковувати структурам, пріоритетом яких є освоєння природних ресурсів. Це все одно, що об’єднати Мінекономіки з Міноборони — абсурдність такого рішення очевидна.
Мережа захисту національних інтересів АНТС, БО «Екологія-Право-Людина», ГО «SaveDnipro» та ще десятки екологічних організацій вимагають відновити Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів як окремий центральний орган виконавчої влади. Це питання збереження не лише української природи, але й перспектив євроінтеграції.
Ми нині на роздоріжжі. Можна обрати шлях сталого розвитку, який веде до європейської інтеграції та процвітання, або повернутися до застарілої моделі хижацького використання природних ресурсів. Від цього вибору залежить не тільки стан довкілля, а й майбутнє країни загалом.
Природа не прощає помилок. І якщо зараз не зупинити руйнівний курс, наступні покоління можуть не побачити тієї України, яку ми мріємо передати їм у спадок.
Олег ЛИСТОПАД
Читайте також: