Президентом Національної академії наук України обрано академіка Анатолія Загороднього
У минулому числі газети «Світ» ми звернулися з однаковими запитаннями до тоді ще кандидатів у президенти Анатолія Глібовича Загороднього та Богдана Михайловича Данилишина. Запитували: «Які питання ви вважаєте найголовнішими у вашій передвиборчій програмі й чому?», «З чого маєте намір почати?», «В якому напрямі буде продовжуватись реформування Академії?», «Що є головною силою Академії й на кого маєте намір спиратися у подальшому вдосконаленні її діяльності, підвищенні ролі науки у житті суспільства і країни?»
Відповіді кандидатів викликали жвавий інтерес, як серед науковців, так і серед читачів, далеких від науки. Із суджень і пропозицій останніх можна було зробити сумний (хоча й не зовсім несподіваний) висновок: про науку в суспільстві все ще знають мало (попри започаткування премії НАНУ «За популяризацію науки», інших подібних премій, Днів науки і діяльності нечисельної когорти популяризаторів науки). Тобто, одне із завдань обраного президента НАН України (як і галузевих академій, інших наукових інституцій в країні) — ширше відчинити двері «відкритої науки». Тема не нова, але про важливість її свідчить і те, що про неї говорили учасники сесії Загальних зборів навіть під час обговорення кандидатур на посаду президента НАН України.
Утім, наш вклад у цю тему – розповідь про те, як відбувалося обрання президента Національної академії наук України.
На все свій розпорядок
Ми перебуваємо на центральній дільниці – у Великому конференцзалі НАНУ на Володимирській 53. Дільниць загалом 15, і ця має останній номер. Вперше так обирали президента Академії 5 років тому: був лютий ковід, тож було вирішено з усіма застереженнями (маски, дистанція) роззосередити учасників зборів різними локаціями і працювати у режимі відеоконференції. З тих пір так робили не раз, адже після ковіду настала ще більша біда — повномасштабне вторгнення росії.
Сьогодні сесія Загальних зборів НАН України обирає президента Академії на наступний 5-річний період. Кандидатів двоє: нинішній президент НАНУ академік Анатолій Загородній та академік НАНУ, ексміністр і ексголова Ради НБУ, нині – завкафедри Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Богдан Данилишин.
Персональний склад Академії на сьогодні — це 179 академіків і 394 члени-кореспонденти НАН України. На 10 годину ранку, за інформацією з усіх 15 дільниць, зареєстровано 148 академіків і 295 членів-кореспондентів академії. (Втім, повітряна тривога у Києві, під час якої потяги метро Дніпро не пересікають, завершилася лише о 9.40 ранку, тож можливо, ще хтось зареєструється. Але кворум — а це половина загального складу на день проведення сесії — уже значно перевищено). На місці також перебувають 312 із 315 наукових працівників, делегованих (відповідно до статуту НАНУ) трудовими колективами наукових установ для участі у виборчій сесії з правом ухвального голосу.
Головує на зборах перший віцепрезидент НАНУ академік Володимир Горбулін. На порядку денному тільки одне питання. Для його розгляду кандидатам на посаду президента для презентації своїх виборчих програм дається до 20 хвилин, ще по 20 на кожного – на запитання і відповіді. В обговоренні – до п’яти хвилин на кожний виступ. І виступають кандидати в тому порядку, в якому подавали документи.
«Захищені статті» Анатолія Загороднього
Перший – Анатолій Загородній. Голова зборів надає коротку інформаційну довідку про нього, а також нагадує, що цю кандидатуру висунули на посаду президента Академії на другий термін 59 наукових установ академії, три академіки та один членкор. Підтримка кандидатури надійшла з трьох наукових центрів НАНУ, з МОНу, Наукового товариства імені Шевченка, УСПП, від президента ПАН Марека Конаржевського та 4 іноземних членів НАНУ.
Власне, з виборчими програмами кандидатів кожний охочий може й зараз ознайомитися на сайті НАНУ. Тож, презентуючи свої програми, кандидати могли зосередитись більше на особливо важливих для себе моментах.
Анатолій Загородній зауважив, що його програма складається з 8 стратегічних напрямів: передова наука, обороноздатність, організаційне і кадрове оновлення, модернізація інфраструктури, інтеграція до глобального наукового простору, відкрите управління та справедливе фінансування.
Для нього важливо — забезпечити високий рівень фундаментальних і прикладних досліджень, розвивати сучасні галузі знань. Обіцяє підтримувати міждисциплінарні дослідження, зокрема у сфері оборони, безпеки, сталого розвитку та післявоєнного відновлення. А також – довгострокові проєкти, спрямовані на розв’язання стратегічних проблем держави.
Стосовно академічної мережі та інституційного оновлення, кандидат націлений на завершення оптимізації мережі установ Академії, приведення їхньої структури у відповідність до нових наукових викликів, посилення ефективності управління.
Він виступає за розширення автономії інститутів, за міжінститутську кооперацію, за оновлення підходів до формування керівного складу установ. Переконаний, що Академія має стати постійно діючим центром експертизи, відкритим для держави, суспільства й економіки.
Анатолій Загородній має намір забезпечити прозорість, відкритість та підзвітність розподілу бюджетних коштів Академії на всіх рівнях. Він наголошує, що Академія має залишатись відкритою в управлінні. Зростатиме роль наукових колективів в ухваленні рішень, а також науково-координаційних рад, комітетів і комісій як інструментів стратегічного планування й аналітичного супроводу.
Не менш актуальною, каже він, є інтеграція до європейських інфраструктур та розширення участі в транснаціональних дослідницьких платформах. Необхідно підтримувати створення нових об’єктів наукової інфраструктури на основі інституційних ініціатив та кооперації. Приклад — створення української лінії Мавка, яка буде власністю Академії на польському синхротроні Солярис, а в перспективі — передбачається побудова в Україні східноєвропейського синхротрону.
Ключовим для Анатолія Загороднього є підтримання молодих дослідників. «Ми хочемо дати їм реальні можливості, — каже він, — від дослідницьких грантів до житла, сприяти їхньому кар’єрному зростанню, підтримати аспірантів, розвинути постдокторальні програми, розширити можливості для міжнародної мобільності. Передбачити розширення програм підтримки молодіжних лабораторій, дослідницьких груп, грантів, стипендій, міждисциплінарних і регіональних проєктів, нарощування обсягів фінансування цих програм».
Для цільової підготовки кадрів чимало роблять базові кафедри Київського академічного університету, продовжив кандидат в президенти НАНУ, але дуже важлива також співпраця Академії з університетами, створення навчально-науково-інноваційних кластерів на базі установ академії, ЗВО, високотехнологічних компаній, «тобто залучити наші інститути до підготовки спільно з закладами вищої освіти інженерних кадрів для потреб перспективних виробництв».
Великого значення академік Загородній надає міжнародній інтеграції: участі українських учених у міжнародних проектах і колабораціях, розширення партнерств з провідними науковими центрами світу, створення спільних дослідницьких структур та двосторонніх програм обміну, міжнародних хабів з пріоритетних напрямів досліджень, просування українських наукових досягнень у світі.
Вкрай актуальним завданням Анатолій Загородній називає популяризацію науки та широку суспільну взаємодію в цьому напрямі. Вважає необхідним «зробити цю роботу системою не лише на рівні президії, але й інститутів».
«Майбутнє Національної академії наук України, залежить не лише від зовнішніх обставин, а й від нашої здатності змінюватися, ухвалювати непрості, але необхідні рішення, об’єднувати зусилля заради спільної мети, — каже він. — Я йду на другий термін, аби разом з вами зробити цю роботу».
Кандидату було два запитання. Академік НАНУ Вадим Локтєв, високо оцінивши програму кандидата, запитав: «Якому сценарію розвитку України вона відповідає: оптимістичному, поміркованому чи песимістичному?», а потім ще й перепитав, чи вважає кандидат «статті» своєї програми захищеними.
«Програма годиться для будь-якого сценарію, — відповів Анатолій Загородній, — оскільки завдання, які постають перед академією, необхідні за кожного з них. «В будь-якому разі ми маємо підтримувати фундаментальні дослідження і робити все для того, щоб наука в Україні була видимою на міжнародному рівні. Ми безумовно маємо підтримувати оборонні наші дослідження і і підсилювати їх. Ми маємо поглиблювати нашу співпрацю з економікою і бізнесом. Ми маємо пропонувати наші рішення державі щодо розвитку економіки на основі високотехнічних галузей промисловості. Тут теж безальтернативно. За будь-яких умов це потрібно робити. І вже за будь-яких умов ми маємо омолоджувати склад академії і підтримувати молодь. За будь-якого сценарію ці завдання залишаються актуальними». А потім додав: «І захищеними, наскільки це залежить від мене».
«Помірковане реформування Академії» за Богданом Данилишиним
Кандидат на посаду президента НАН України академік Богдан Данилишин має значний послужний список перебування у владі. За другого уряду Юлії Тимошенко він обіймав посаду міністра економіки, з 2016 по 2022 роки був головою Ради НБУ. На початку представлення своєї програми, уточнив, що стояв за кафедрою у цьому ж залі 2009 року як голова Ради з вивчення продуктивних сил НАН України. 2009-й – це рік, коли 44-річний Богдан Данилишин став академіком НАН України. Богдан Данилишин вдруге балотується на пост президента НАНУ, але тоді, у 2020 році, він зняв свою кандидатуру. Нині працює завкафедри регіоналістики і туризму КНЕУ імені Вадима Гетмана.
Голова зборів — академік Володимир Горбулін — уточнив, що кандидатура Богдана Данилишина була висунута академіком НАН України Юрієм Туницею. Підтримку кандидату висловили КНЕУ, Київський національний університет технології і дизайну, Торгово-промислова палата України, Федерація роботодавців України, Українська асоціація органів місцевого самоврядування, Асоціація міст України та Київський міський голова Віталій Кличко.
Виступаючи перед учасниками зборів, Богдан Данилишин сказав, що для нього велика честь стояти на цій трибуні, звертатися до членів НАНУ, як людині, котра пройшла шлях від аспіранта Академії до тих високих посад, які він обіймав. І він завжди старався високо нести звання академіка НАН України і робив усе для того, щоб гордо звучало ім’я Національної академії наук України.
Що ж пропонує для цього академік Данилишин? Оскільки вітчизняне законодавство, за його словами, сьогодні не стимулює економічний розвиток та інновації, а також «реально відсутній центральний орган виконавчої влади, який відповідальний за науково-технічну політику» (за його словами, МОН наукою не займається ні по формі, ні по суті) то він запропонує новий механізм управління наукою, який базуватиметься на підходах НАНУ.
Концептуальна мета його програми: «НАНУ — технологія розвитку України».
З експертним середовищем, запевняє він, було обговорено новий проект закону про науку, який має прийти на заміну Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», що по своїй суті і формі вже застарів. Новий закон буде узгоджений з європейськими нормами і принципами, Важливе значення надається взаємодії науки і бізнесу. Його команда підготувалаі нові варіанти законів України і пропозиції щодо вдосконалення чинних законодавчих актів.
Йдеться про стимулювання інвестицій бізнесу у наукові дослідження, про трансфер технологій та комерціалізацію результатів досліджень, про інноваційні парки та кластери, закон про фінансові інструменти підтримки науки, про інноваційного омбудсмена тощо. Для цього потрібна підтримка держави, зазначив Богдан Данилишин, і не тільки засобами прямого бюджетного фінансування.
Кандидат на пост президента НАНУ говорив також про необхідність представництва Академії у вищих органах влади країни, участі в засіданнях Кабінету Міністрів України. Він нагадав, що коли був міністром економіки України, «перший віцепрезидент і навіть президент Академії наук України були членами уряду з правом дорадчого голосу».
Він вважає, що за представниками Академії варто закріпити консультативну роль за участі в робочих групах уряду, інших органах влади, а також законодавчо зобов’язати органи влади враховувати аналітичну експертизу НАН України при формуванні політики ухвалення рішень.
На його переконання, необхідне заохочення співфінансування прикладних проєктів разом з бізнесом і міжнародними партнерами, долучаючи сюди й інноваційні платформи, лабораторії, стартапи, публічно-приватне партнерство. А також з банками. Пригадуючи свою роботу на посту голови Ради Національного банку, Богдан Данилишин розповів, що він не раз цікавився у банкірів, чому вони не стимулюють і не співфінансують науку. Йому відповідали запитаннями на запитання: а коли можна буде отримати прибуток, наскільки ліквідними й комерціалізованими є розробки. І головне: чому до нас не звертаються? Академік Данилишин переконаний, що вітчизняні гранти, вітчизняні кошти бізнесу повинні сьогодні вкладатися в наукові дослідження. На його думку, доцільно зосередити зусилля на кількох масштабних міждисциплінарних науково-технічних проєктах, які мають стати національним пріоритетами.
«Реіндустріалізація і модернізація інфраструктури на принципах індустрії 4.0, розвиток людського капіталу, підвищення якості життя і стійкості суспільства, відновлення територій, національне природокористування та реалізація цілей старого розвитку. Ці напрямки повинні об’єднувати академічну науку, університети та реальний сектор економіки нашої країни і бізнес», – наголосив Данилишин.
Для підвищення ефективності роботи Академії, зазначає він, необхідне подальше вдосконалення структури академії. Збільшення частки конкурентного фінансування і прозора процедура розподілу базового фінансування з урахуванням комерціалізації результатів досліджень.
Слід надати більше прав академічним установам для удосконалення внутрішнього контролю й аудиту задля економічного та ефективного використання бюджетних коштів, землі й майна академії, наведення елементарного порядку в їх документальному оформленні.
Необхідно ухвалення на урядовому рівні питання про збільшення оплати праці науковця і довічної оплати праці членів академії.
Особливий акцент потрібно зробити на зміцненні кадрового потенціалу, на збереженні і розвитку провідних наукових шкіл, залученні талановитої молоді, умов для наукової кар’єри в Національної академії наук України.
Для відновлення авторитету економічної науки, формування соціального замовлення на інноваційну та експортну діяльність академії, необхідна, зазначає кандидат, ефективна система комунікації з органами влади, бізнесом і суспільством. Чи є така комунікація? У певному розумінні є, погоджується Данилишин, але вона недостатня і в більшій мірі неефективна. Потрібні нові сучасні підходи і нові форми взаємодії з органами влади і насамперед з бізнесом.
Потрібна інформаційна відкритість та публічність. Не повинні приховуватися від суспільства результати фінансового аудиту академії чи інші подібні речі.
Українці є співавторами високорейтингових міжнародних дослідницьких проектів і публікацій, і про них має бути відомо і в Україні і в цілому світі. . Тому пропонується створення сучасної медіа-студії Національної академії наук України. У НАНУ є програма, яку веде Володимир Петрович Семиноженко, але сучасного медіа-центру в Академії наук немає.
Необхідне створення на базі Академії платформи наукового цитування світового рівня для посилення інтеграції української науки в міжнародний дослідницький простір. Сьогодні мало тільки вимагати від вчених публікацій в Scopus і чи інших світових виданнях.
Треба все зробити, щоб основою діяльності вчених стала дослідницька робота, інновація та її впровадження у виробництво. Потрібний збалансований підхід до ініціювання досліджень, уникнення надмірної бюрократизації та підміни науки наукометрію.
Загальна схема поміркованого реформування академії, на думку Богдана Данилишщина, виглядає так: інвентаризація напрямів діяльності, кадрів, майнового комплексу та вироблення сучасної оптимальної структури з урахуванням світових трендів. і завдань соціально-економічного розвитку країни, потреб повоєнного відновлення країни. Академія повинна робити це сама, не чекаючи, поки зроблять за нас це інші і далеко не кращими методами.
Богдану Данилишину запитань дісталось значно більше, ніж конкуренту. Його запитували, чи відвідував він біологічні, хімічні, математичні, фізичні, технічні закладі, вочевидь, натякаючи на його соціогуманітарну приналежність, ймовірно, недостатнє знайомство з колективами та їхніми проблемами.
Уточнили: «Під ким же має бути наукова сфера», якщо не під МОН? Він відповів, що опікуватись нею доцільніше Міністерству стратегічних галузей і інновації, яке ще належить створити.
Запитували також, що йому за час перебування на державних посадах вдалося зробити для розвитку науки, що не вдалося і з яких причин? Богдан Данилишин відповів, що в ті часи він робив усе від нього залежне, щоб «наука фінансувалася і процвітала в тій мірі, в якій дозволяв національний бюджет України». А тепер у нього є сподівання на Федерацію роботодавців, в якій він керує напрямком фінансів і банківської діяльності
Наступне запитання стосувалося співпраці двох університетів, які його підтримали, з Інститутами НАН України. У чому вона полягає? Кандидат відповів, що сам він підтримує тісні контакти насамперед з установами секції гуманітарних наук, а Національний економічний університет, в якому працює, має тісну співпрацю з академічними установами НАНУ та іншими технологічними і технічними університетами країни.
Запитали в кандидата щодо політики протекціонізму в країні, адже політика фрітрейдерів суттєво уповільнює впровадження наукових здобутків. Богдан Данилишин відповів, що він завжди виступав за політику протекціонізму для вітчизняної науки, навіть за політику лобізму для інновацій, які розробляються українськими вченими і у випадку обрання буде забезпечувати політику протекціонізму, зокрема стимулювання інвестицій бізнесу в науку, що передбачатиме податкові стимули, звільнення від податків на прибуток частини доходів, які реінвестуються в наукові дослідження, запровадження податкової знижки для підприємств, які фінансують університетські й академічні дослідження тощо.
Запитали Богдана Данилишина і про те, чи рецензував він свої пропозиції у відділеннях наук, зокрема Академії. Він відповів, що розсилав свою передвиборну програму установам НАН України, дійсним членам та членам- кореспондентам, одержав понад 200 пропозицій до тих чи інших напрямів, зустрічався з окремими науковцями, бував в інститутах, хоча не мав тих можливостей, які мав його конкурент.
«Я підтримую обрання Анатолія Глібовича…»
Список охочих виступити був чималий, і вкластися в 5 хвилин промовцям було майже неможливо, незважаючи на попередження голови зборів.
Першим промовцем був академік Микола Жулинський. Він нагадав, як п’ять років тому посаду президента Анатолій Загородній, «виборов, конкуруючи з відомими авторитетними вченими, пропонуючи доволі амбітну, але реалістичну програму діяльності академії в наступних п’ять років. Умови для реалізації цієї програми були на той час вкрай несприятливі.
Видатки на науку були суттєво скорочені. Про сприятливий інноваційний клімат годі було говорити. Наукові розробки академії майже не мали попиту не тільки з боку бізнесу, але й держави. До того ж стан матеріально-технічного забезпечення досліджень в Академії вкрай був критичний. А про належне поповнення молодими науковцями годі було мріяти. Всі ми знали про ці проблемні виклики, – зазначив він. – Я думаю, усвідомлював це й кандидат у президенти, але він наважився взяти на себе відповідальність за подальшу долю академії, виконати чи не найважливішу настанову Бориса Євгеновича Патона — зберегти велике національне надбання, яким є академія».
Але ніхто не передбачав, що нашу державу, наш народ і саму Академію чекає таке немилосердно важке випробування як широкомасштабна війна, провадив далі промовець. І саме в цей відповідальний період проявилися якості Анатолія Глібовича. Було оперативно внесено в програму діяльності Академії суттєві доповнення, спрямовані на активізацію наукових досліджень, розробок та інновацій для підвищення безпеки й обороноздатності країни. Президія НАН України і президент зуміли організувати в стислі строки продуктивну роботу академічних вчених в умовах воєнного стану.
Промовець нагадав про високу оцінку Міністерства оборони та Генштабу ЗСУ оборонних розробок, створених у короткі терміни вченими академії, які демонструвалися на проведеній у 2023 році виставці- презентації. А також про відстоювання цілісності Академії у відповідь на пропозиції щодо реформування сфери наукових досліджень, розробок та інновацій, які передбачали перетворення НАН України та національних галузевих академій у громадські об’єднання, що означало ліквідацію національних академій як наукових інституцій.
Академік Сергій Комісаренко почав свій виступ, як він сказав, з головного: «Я підтримую обрання Анатолія Глібовича». Він сказав, що мав змогу спостерігати за його діяльністю впродовж років на посаді головного вченого секретаря, віце-президента і потім президента – в час, який був, напевно, найскладнішим в історії нашої Академії. Наша Академія міждисциплінарна, зазначив академік Комісаренко, це важливо в час війни і це буде вкрай важливо для відбудови країни. І саме в такий час керівництво Академією є вкрай важливим. І він переконанй, що Анатолій Глібович справиться.
Академік Леонід Лобанов зосередився на постаті Анатолія Загороднього як видатного вченого у галузі математичної фізики, теорії плазми і статистики. Але важливо й те, що він має унікальний науково-організаційний досвід роботи, працюючи директором Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова, головним ученим секретарем, віце-президентом і президентом Національної академії наук України.
За його каденцію Академія не только вистояла, але й стала більш відкритою і сучасною.
Академік Василь Лазоришинець розповів про тісну співпрацю між НАН України та Національною академією медичних наук. З 2022 року ухвалена спільна програма, в якій узяли участь 13 інститутів НАМН та 16 інститутів НАН України
Академік Віль Бакіров високо оцінив програму кандидата Загороднього «як сильний стратегічний документ, реалістичну дорожню карту. А як представник Харківської наукової спільноти розповів про підтримку харківських науковців у перший найважчий період війни.
Академік Анатолій Булат -— очільник Придніпровського наукового центру НАН та МОН України розповів про обговорення виборчої програми Анатолія Загороднього у Дніпрі за участі самого кандидата в президенти НАНУ. На зустрічі були і представники наукових установ і ЗВО. Розмова відбулася дуже щира і відверта.
Академік Степан Павлюк наголосив на вагомій суспільно-політичній місії науки як унікального дієвого явища і наукових здобутках українських академічних вчених, про що зазначено у програмі кандидата в президенти Анатолія Загороднього.
Академік Леонід Руденко, підтримуючи кандидатуру Анатолія Загороднього, зазначив, що вже сьогодні пора думати про майбутнє країни, навколишнього середовища. Найближчим часом необхідно розробити стратегію відновлення і повоєнного розвитку нашої держави. Це дуже важливий аспект діяльності Національної академії наук.
Два претенденти. Вибір – безальтернативний
…Усі промовці, які брали слово, готові були голосувати за одного кандидата – Анатолія Загороднього. Як сказав про нього голова Західного наукового центру НАН України і МОН України Зіновій Назарчук, кандидатура ця безальтернативна, незважаючи на наявність двох претендентів. Фраза ця була підсумковою в його виступі.. А на початку виступу він розказав про розширене засідання виконкому Західного наукового центру, на якому були присутні 19 керівників наукових академічних установ, члени Академії, ректори львівських університетів. Був і академік Юрій Туниця, який висунув кандидатуру Богдана Данилишина. Але проголосували за підтримку кандидатури Анатолія Загороднього, всі без винятку, ніхто не утримався.
«Відверто кажучи, мене це не дивує, – продовжив промовець, – тому що на початку вторгнення росії в Україну, Анатолій Глібович був у Львові, організовував міжнародну підтримку наших науковців, і тих, хто виїхав за кордон, і хто залишився в Україні. Зустрічався з тодішнім президентом Польської академії наук. Він відвідав тоді всі 19 львівських академічних установ, бував на засіданнях вчених рад, зустрічався з колективами. Тобто людина повністю поглинута в середовище академічних установ, абсолютно володіє предметом і абсолютно активно сприяє розвитку Академії наук і академічних установ».
Програму можна написати, продовжив Зіновій Назарчук. Вона може бути більш вдала, менш вдала. Це важливо, це погляд кандидата на розвиток Академії. Але його насторожив момент, коли кандидат сказав, що не знайшов відгуку на свої пропозиції. Він не вірить, що це могло статися за президента Патона, наприклад. Але й за ці 5 років, каже: «Якщо ви маєте хороші пропозиції, напрацювали проєкт закону, ну як не прийти до чинного президента чи до президії і не сказати: «Слухайте, в мене прекрасні ідеї є, нате, реалізуйте». Але ж цього не сталося. Тому – одна справа хотіти, а друга – зробити.
…Зачепив тему – по суті – безальтернативних виборів у своєму виступі й академік Яків Дідух. Він сказав, що знає обох кандидатів не одне десятиліття. За цей час кожний з них виріс і в науковому, і в організаційному плані, має великий досвід на керівних посадах, знає традиції і проблеми академії, які знайшли відображення у їхніх програмах. Самі програми академік Дідух порівняв з синицею і журавлем. Тільки вклав у них дещо інший зміст.
Журавель – це наміри. У програмі Богдана Михайловича акцент робиться на «потрібно», «доцільно», необхідно», «повинно бути». А в Анатолія Глібовича програма виважена, всі сфери діяльності продумані, конкретні пропозиції по кожній з них, зокрема про рішучу трансформацію академічної сфери. І знаючи цю людину, каже Яків Дідух, думаю, що він усе буде робити обґрунтовано і виважено. «Я – за нього. І я хочу подякувати тим, хто насмілився, хто подав на конкурс».
…Але останнє слово за голосуванням. А підсумок такий: 608 голосів з Анатолія Загороднього, 60 – за Богдана Данилишина, 20 бюлетенів – проти обох і 6 – недійсних.
На сесії Загальних зборів НАН України побували Лариса ОСТРОЛУЦЬКА та Дмитро ШУЛІКІН