25 жовтня свій День народження і ювілей відзначив один з найшанованіших науковців України – Ярослав Степанович ЯЦКІВ. Газета «Світ» приєднується до найсердечніших вітань і побажань ювіляру!
Добра традиція, яку започаткував Ярослав Яцків
Коли мене було вперше призначено заступником міністра освіти і науки України в лютому 2008 р., мій попередник Андрій Гуржій передав мені як оберіг старовинну ікону. Був присутній на цій урочистій церемонії і Ярослав Яцків, який шістьма роками раніше сам передав, завершуючи свою міністерську каденцію, цю ж ікону Андрію Гуржію.
Звісно, моє спілкування з попередниками по головному кабінету в будинку на бульварі Шевченка, 16 не обмежувалося цією подією. За кожної нагоди я питав в Ярослава Степановича та Андрія Миколайовича фахової поради, запрошував їх до роботи в численних профільних радах та робочих групах. Зізнаюся: не завжди я чинив так, як вони радили, але кілька разів їхні підказки дозволили мені реалізувати важливі ефективні рішення чи уникнути болючих помилок. І за це я їм досі надзвичайно вдячний.
У квітні 2010 р., залишаючи цей кабінет, я передав ікону новопризначеному голові Держнауки Борису Гриньову, і Ярослав Яцків знов-таки був при цьому. А в травні 2014-го Борис Вікторович передав цю ікону мені назад – теж у присутності Ярослава Степановича.
Наступні роки були складними, починалася війна (спершу – гібридна). Але саме тоді Україна стала асоційованим членом ЦЕРН та програми «Горизонт-2020», було ухвалено новий закон про науку, який передбачив створення Національного фонду досліджень, відбувся перший (на жаль, досі й останній) аудит наукової сфери України експертами Єврокомісії. Все це – немалою мірою й тому, що в науковій сфері існувала тяглість напрацювань і дій, символом і оберегом якої була старовинна ікона.
У вересні 2019 року я просто залишив її в своєму кабінеті. Передати її наступнику я не мав жодної змоги – він не хотів публічних зустрічей зі мною. Відмовився він зустрітися і з Ярославом Степановичем, який наполягав, щоб ікону було все ж передано – коли не мною, то ним.
Це був час, коли нові очільники намагалися діяти «з чистого аркуша», начебто нічого вартісного до них зроблено не було. Відтоді я більше жодного разу не переступив порогу МОН, якому віддав понад сім років життя: мене ніхто туди не кликав, а набиватися некликаним я вважав за некоректність.
На тлі пандемії «ковіду» й початку повномасштабного російського вторгненя відбувалася калейдоскопічна зміна людей у головному кабінеті на Шевченка, 16: за 3 роки їх змінилося троє. Лише четвертий за попередньою роботою був таки пов’язаний з організацією університетської науки і знову почав утілювати в життя те, що було готове до впровадження ще влітку 2019-го. А ікона, як кажуть знайомі працівники міністерства, тим часом десь загубилася…
Академік Ярослав Яцків чверть століття тому намагався започаткувати важливу традицію тяглості в управлінні у сфері науки. Вона проіснувала майже двадцять років, і не його вина, що її обірвали ті, хто вважав, що все, що було до них – неважливо, історія починається з них. Будемо сподіватися, що далі повага до напрацювань попередників знову відродиться. Бо ж багато документів, які підготував на початку нового тисячоліття тодішній перший заступник міністра освіти і науки Ярослав Яцків, не втратили актуальності й досі.
Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник міністра освіти і науки України в 2008-10 і 2014-19 рр.