Як Інститут аграрної історії повертає з забуття сторінки минулого.
У листопаді 2025 року виповнилося 25 років з дня створення Науково-дослідного інституту селянства та вивчення аграрної історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. З якою метою було створено Інститут? Які дослідження виконують науковці? Ці та інші запитання ми поставили директору інституту Сергію КОРНОВЕНКУ.
– Пане Сергію, Науково-дослідний інститут селянства та вивчення аграрної історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького – єдиний в Україні інститут аграрної історії. Скажіть, чому важливо її знати?
– Так, аналогів Інституту справді немає ні в Україні, ні в Європі. Його заснування було відповіддю на суспільно-політичні та соціально-економічні трансформації, що відбувалися в Україні. Дуже важливо повертати з забуття сторінки аграрної історії України та імена вихідців з села, що були активними учасниками та творцями національної історії. Не менш важливо досліджувати й сучасні реалії та виклики, з якими стикаються мешканці аграрних районів.
Інститут було створено за ініціативою професора Анатолія Морозова й спільними зусиллями Інституту історії України НАН України (директора – академіка НАН України Валерія Смолія, заступника директора Інституту історії України НАНУ – професора Станіслава Кульчицького), Черкаського державного університету імені Богдана Хмельницького, Черкаської державної обласної адміністрації та Ради товаровиробників сільського господарства.
У 2000 – 2022 роках незмінним директором Інституту був професор Анатолій Морозов.
– Інститут «виріс» з черкаської школи істориків-аграрників, заснованої наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років з ініціативи професора Анатолія Морозова. Що це за школа?
– Спільноту істориків-аграрників у Черкасах справді можна назвати науковою школою.
Під керівництвом професора Анатолія Морозова – визнаного історика-аграрника – упродовж другої половини 1990 років і на початку ХХІ століття було підготовлено й захищено 33 кандидатські дисертації та 5 докторських з історико-аграрної проблематики. Представники черкаської школи істориків-аграрників продовжили досліджувати аграрну тематику і, через деякий час, самі стали «науковими батьками».
За ініціативою Анатолія Морозова у Черкасах було започатковано Міжнародний симпозіум з проблем аграрної історії, Всеукраїнські історичні читання «Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку», виконано проєкти «Трагедія радянського села: колективізація та розкуркулення», «Радянське село очима ВЧК-ОДПУ-НКВС».
З 2001 року видається «Український селянин» – збірник наукових праць, заснований Інститутом історії України НАНУ та Черкаським тоді ще державним університетом імені Богдана Хмельницького, головним редактором якого тривалий час був Анатолій Морозов. Виданню збірника сприяє почесний голова асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських виробників Чорнобаївського району» Петро Душейко та керівництво корпорації «Дніпро».
– Які основні напрямки роботи і досліджень Інституту сьогодні?
– Основні напрями роботи: науковий (формування новітнього історико-аграрного дискурсу, деконцептуалізація ідеологем «русского мира/російського світу»); освітній (надання необхідної освітньо-методичної допомоги для якісної підготовки здобувачів освіти всіх рівнів); іміджевий (популяризація України у світовому науковому історико-аграрному просторі).
Діяльність Інституту корелюється з «17 цілями сталого розвитку», що є частиною «Порядку денного в галузі розвитку на період до 2030 року», прийнятого світовими лідерами на Саміті ООН у вересні 2015 року.
Збірник наукових праць «Український селянин», що друкується за підтримки Інституту та меценатства Петра Душейка, зберігається у Бібліотеці Конгресу США, бібліотеках країн ЄС, індексується в наукометричних базах DOAJ та ERIH PLUS, впродовж 2023 – 2024 року у наукометричній базі Index Copernicus його індексовано за максимальним показником – 100 балів.
– Науковці Інституту досліджують і тему Голодомору. У 2023 році було опрацьовано невідомі документи з історії Голодомору у бібліотечних фондах Папського Східного Інституту, Папської Української Колегії св. Йосафата та фонди Ватиканського Апостольського Архіву. Розкажіть, будь ласка, про цю роботу. Як виникла ідея опрацювати ці документи?
– Справді, у листопаді-грудні 2023 року мені випала нагода працювати у бібліотечних фондах Папського Східного Інституту, Папської Української Колегії св. Йосафата та Ватиканського Апостольського Архіву. Це стало можливим завдяки підтримці Петра Душейка.
Ідея наукової роботи у Ватикані виникла під час знайомства з археографічною базою з історії Голодомору 1932 – 1933 років, з листами італійських, німецьких дипломатів, інших зарубіжних дипломатичних установ, політичних та громадських організацій, матеріалами закордонної преси тощо. Як слушно зауважив історик Андрій Кудряченко, дослідження Голодомору 1932 – 1933 років в Україні вимагає максимально повного залучення найширшого кола джерел іноземного походження, їхнього перекладу на українську мову. Також, як писав Євген Павловський, «неможливо, мабуть знайти якийсь один найголовніший документ, який би засвідчив злочин Сталіна та московського керівництва проти українського селянства. А тому потрібні комплексний підхід, збір всіх абсолютно дотичних до цієї теми документів, що всією своєю сукупністю уможливлять висновок про голодомор як про геноцид українського народу».
Вирішальним аргументом для цього дослідження стало те, що я не зустрічав в українському науково-історичному просторі документів із Ватикану, що стосуються історії Голодомору.
За результатами наукової роботи у Ватикані впродовж 2024 – 2025 років упорядковано два збірники матеріалів з бібліотек Ватиканських університетів: «Голодомор 1932 – 1933 років в Україні на сторінках газети «Америка»» та «Голодомор 1932 – 1933 років в Україні на сторінках гетьманської преси: газети «Січ» і «Наш стяг»».
Нещодавно з видавництва отримав макет третього – « … в ім’я людства та цивілізації …»: Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні у висвітленні преси і архівних джерел Ватикану». Видання італо-україномовне, у ньому вміщено оригінали італійською мовою, та подано переклад українською. У першій частині вміщено 29 різножанрових матеріалів, присвячених різним питанням Голодомору, опублікованих упродовж 1932 – 1933 років на сторінках «Osservatore Romano» («Римський оглядач»). У другій частині – 65 архівних раніше неопублікованих оригіналів документів, що зберігаються в Історичному архіві Секретаріату Святого Престолу, Секції зовнішніх зносин з державами та міжнародними організаціями у Ватиканському Апостольському Архіві. Разом до наукового обігу введено 94 різножанрових матеріали.
Збірник підготовлено спільно з відомим істориком, ватиканістом, священиком Едмонтонської єпархії УГКЦ (Канада) отцем доктором Атанасієм Д. МакВеєм. Сподіваюся, що невдовзі наукові кола України та громадянське суспільство матимуть змогу ознайомитися з цими матеріалами.
– Чи вивчає інститут, чим живе сьогодні населення сільських районів?
– Так, ми виконуємо два проєкти – «Моє село» і «Людина села». З ними, як і з іншими результатами нашої роботи можна ознайомитися на сайті ndis.cdu.edu.ua.
– Інститут проводить літні історико-аграрні школи-експедиції для ліцеїстів Черкаського гуманітарно-правового ліцею. Розкажіть, будь ласка, про ці експедиції. Історію яких сіл досліджують?
– Цей проєкт ми реалізовуємо впродовж двох останніх років у співпраці з головою асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району» Петром Душейком, головою Чорнобаївської територіальної громади Сергієм Любивим, членами Іркліївської територіальної громади Анатолієм Писаренком, Світланою Кучман та Іриною Куніцею, старостою Вереміївського старостинського округу Тетяною Бугрій, співробітниками Жовнинського та Лящівського будинків культури, краєзнавцем і директором літературно-меморіального музею М. Старицького Олегом Ткаченком.
Учасниками експедиції стали учні 8-11 класів Черкаського гуманітарно-правового ліцею під керівництвом учителя історії, наукового співробітника Інституту Олексія Компанійця. У 2025 році літня історико-аграрна школа-експедиція тривала на території сіл Вереміївка, Лящівка, Жовнине, Кліщинці та Васютинці Іркліївської територіальної громади Золотоніського району Черкаської області.
Учасники школи відвідали екскурсії, зустрілися з краєзнавцями, зібрали й зафіксували усні свідчення-спогади старожилів сіл Посулля, місцевий фольклор, оцифрували старовинні фото кінця ХІХ — першої половини ХХ століть, дослідили традиційні знаряддя праці, одягу, предмети селянського побуту.
Тематичні напрями етнографічної експедиції 2025 року надзвичайно цікаві. Це народнопісенна творчість Середньої Наддніпрянщини – аудіо/відеофіксація творчості аматорів-солістів та аматорських хорових колективів; етнографія дитинства – повсякденне життя, дозвілля і розваги дітей у 1940-х – 1950-х років; «Голоси з-під хвиль»: усна історія затоплених сіл; «У пошуках доброї води»: проблема водозабезпечення та раціонального використання водних ресурсів у селах Посулля (друга половина ХХ – перша чверть ХХІ століття).
Учасники експедиції під керівництвом науковців провели 13 інтерв’ю, оцифрували понад півсотні фотографій кінця ХІХ — першої половини ХХ століть; здійснили відео- та аудіозапис майже тридцяти народних весільних, родинно-побутових, чумацьких пісень; зафіксували сотні діалектизмів, притаманних середньонаддніпрянському говору південно-східного наріччя української мови тощо.
Окрім того, Інститут виконує освітній проєкт «Аграрна історія України для проактивної учнівської молоді».
– Вчені Інституту створюють онлайн-архів усної історії селянства. Що це за архів?
– Так, цьогоріч з ініціативи доктора історичних наук, професора Андрія Темченка ми започаткували новий електронний проєкт «Музей усної історії», мета якого – сприяти збереженню пам’яті українського селянства. Йдеться про пам’ять родини, традиції, родинні перекази, повір’я тощо. Якщо узагальнити, пам’ять про все те, що є живою тканиною народної культури, основою української ідентичності. На сайті ми розміщуємо матеріали польових етнографічних експедицій, які були зібрані впродовж 1990-х – початку ХХІ століття студентами Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, журналістами, археологами, всіма небайдужими до українських традицій людьми.
Будь-хто, у кого є такі матеріали, хто зацікавлений у їх збереженні й оприлюднені, може звернутися до нас і ми їх розмістимо.
– Пане Сергію, у 2022 році ви очолили Інститут. Як працює заклад під час війни? Яким ви хотіли б бачити його роботу після нашої перемоги?
– Інститут працює в умовах воєнного стану і робить свій внесок у нашу спільну перемогу. Цей внесок полягає у формуванні новітнього академічного історико-аграрного дискурсу, збереженні пам’яті та української ідентичності, поширенні новітніх історико-аграрних знань у громадянському суспільстві, протидії та деконцептуалізації ідеології рашизму.
Після перемоги перед Інститутом, як і всією Україною, відкриються нові перспективи та постануть нові виклики. Упевнені, що наші наукові розробки, такі як аграризм, стануть у пригоді для повоєнної відбудови України.
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА