Президент НАН України відповідає на запитання газети «Світ»
— У жовтні 2025 року ви розпочали свою другу каденцію на посту президента НАН України. Якими були ці завершальні місяці надскладного четвертого року широкомасштабної війни росії проти України? З якими викликами довелося зіткнутися Академії й вам як її очільнику?
— Ці місяці стали радше продовженням уже вибудуваної логіки роботи. Адже Академія четвертий рік поспіль працює під час повномасштабної війни. Ми чітко розуміємо, з чим маємо справу і чого від нас очікує держава.
Завершення року було непростим: тривали постійні безпекові ризики для наукових установ, ми мали проблеми з енергопостачанням, серйозні фінансові обмеження та кадрові втрати, які, на жаль, накопичувалися роками. Водночас це був період дуже зосередженої, предметної роботи. Академія не знижувала темпів досліджень для оборони, енергетики, критичної інфраструктури, медицини, нових матеріалів. Можливо, ця робота не завжди помітна назовні, але саме вона створює реальну інтелектуальну опору країни.
Для мене як президента Академії ці місяці означали необхідність швидких і водночас виважених рішень та постійного діалогу — з інститутами, владою, нашими міжнародними партнерами. Зосередилися на головному: збереженні наукових колективів, посиленні координації між установами та захисті інтересів Академії на державному рівні.
Ми не просто втримали систему — ми підтвердили її життєздатність навіть у таких екстремальних умовах, зміцнюючи фундамент для подальшої розбудови науки: більш цілеспрямованої й орієнтованої на результат. Сьогодні ми входимо в новий етап нашої діяльності з глибоким переконанням: наука — це життєво необхідний елемент нашої національної безпеки й розквіту України. Усвідомлення цього допомагає нам долати виклики, які ще вчора здавалися нездоланними.
— З чого розпочався новий рік? Які маєте сподівання на нього і які «наріжні камені» закладаються для того, щоб вони справдилися?
— Новий рік розпочався у робочому ритмі — без ілюзій, але з чітким розумінням пріоритетів і плану дій. Ми зосередилися на питаннях, які неможливо відкладати — це фінансування установ, забезпечення належних умов роботи, планування досліджень у ключових для держави напрямах. Продовжили те, що вже було розпочато, — посилення оборонних розробок і пошук ресурсів для того, щоб наука в Україні розвивалася й давала відчутний результат.
Моє головне сподівання на цей рік — і воно спільне для всіх нас — це сталий рух до перемоги. У суто академічному вимірі наші очікування мають дуже прагматичний характер. Передусім — збереження наукових колективів і створення умов для їхньої результативної роботи. Значне підвищення віддачі від наших розробок. Але, мабуть, найбільше я сподіваюся на кращу системну взаємодію з державними органами. Наука не має «існувати поруч» — вона має бути реально інтегрована в процес ухвалення стратегічних рішень. І тут ще є над чим працювати.
Щоб ці сподівання справдилися, ми зі свого боку закладаємо кілька принципових «наріжних каменів». Це стосується чіткої координації всередині самої Академії — нам потрібно концентрувати дефіцитні ресурси там, де вони дадуть максимальний ефект. Будуть нові рішення для підтримки молодих учених, адже без збереження наукових шкіл і їхнього розвитку будь-які плани втрачають сенс. А також посилюватимемо міжнародні проєкти, які сьогодні є дієвим інструментом розвитку.
— Ми всі сподіваємося на те, що 2026-й буде останнім роком цієї жорстокої, несправедливої агресії. Якою, на вашу думку, вийде з цієї війни (хоч коли б вона закінчилась) Академія?
— Я не робитиму гучних прогнозів, але можу сказати єдине: Академія вже змінилася. За ці роки ми пройшли дуже жорстку перевірку на стійкість, професійність і відповідальність перед державою.
Ми вийдемо з цього випробування набагато тісніше інтегрованими в реальні потреби країни. Очевидно, що зросте роль прикладних розробок, які мають давати швидкий результат. Але водночас стане зрозумілою і справжня цінність фундаментальної науки. Адже саме вона є тим інтелектуальним підґрунтям, без якого неможливий жодний довгостроковий розвиток. Ми вже маємо такий досвід: працювати швидко, відповідально і в тісній взаємодії з державними структурами.
Академія вийде з цієї війни з розумінням своєї місії у повоєнному відновленні. І з остаточним утвердженням думки, що наука — аж ніяк не другорядний «додаток» до економіки чи політики, а один із ключових інструментів відбудови, без якого не може постати сучасна, безпечна та успішна Україна. Наше майбутнє залежить від того, наскільки розумно ми розпорядимося своїм інтелектуальним капіталом, і Академія готова стати точкою опори в цьому процесі.
— Які ваші особисті сподівання? Чи, якщо можна так сказати, якою є ваша велика амбіція на цей рік?
— Слово «амбіція» для мене вже давно не стосується чогось персонального — воно нерозривно пов’язане з долею Академії та майбутнім нашої науки. Моя головна мета сьогодні — бачити Академію потужним інтелектуальним двигуном держави. Щоб наукові розробки — від технологій для оборонної сфери до рішень у галузі енергетики, матеріалознавства, медицини — були реально впроваджені й працювали на стійкість і розвиток країни. Саме така роль науки сьогодні є принципово важливою.
Ще одна велика надія пов’язана з нашою молоддю. Дуже хочеться, щоб цей рік став часом реальних можливостей для тих, хто попри все залишається в науці або мріє до неї повернутися. Ми маємо створювати в Україні всі умови для того, щоб талант знаходив підтримку, а ідеї — фінансування. Зберегти інтелект нації — це, мабуть, найважливіший іспит, який ми всі сьогодні складаємо.
І, звичайно, над усім цим стоїть головне сподівання — на настання справедливого миру — такого, який дасть змогу зосередитися на відновленні країни й розвитку науки без війни. Це те, заради чого варто працювати кожного дня.
Розпитувала Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Фото Academ. media
Газета “Світ”, № 3, лютий 2026 року.