До дня народження Б.Є.Патона
Ще на початку космічної ери творець практичної космонавтики, видатний конструктор радянських космічних систем Сергій Павлович Корольов, передбачаючи можливість створення на орбітах Землі та інших планет і астероїдів великогабаритних космічних об’єктів довготривалої дії, одним з найбільш перспективних технологічних процесів для цих цілей вважав з’єднання матеріалів в умовах космосу з застосуванням технологій зварювання.
У 1964 році він сформулював завдання – розробити програму експериментів зі зварювання в космічних умовах і план спільних робіт ракетно-космічної корпорації «Енергія» (на той час – ОКБ-1) та Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР. Невдовзі під керівництвом президента Академії наук УРСР, директора цього інституту Бориса Євгеновича Патона почала здійснюватися небачена на той час програма наукових досліджень. Головним генератором ідей став сам Борис Євгенович, який надзвичайно захопився цієї проблематикою. Варто зауважити, що відтворити деякі «патонівські» технології зварювання в космосі провідним космічним центрам світу не вдається і до сьогодні.
А проліг шлях Б.Є. Патона до створення космічних технологій від Київського політехнічного інституту. Причому не лише від його навчальних аудиторій та лабораторій.
«ВСТУПАЮЧИ ДО КИЇВСЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО, Я НАЧЕ ПОВЕРТАВСЯ ДОДОМУ»
У Київському політехнічному минули дитинство і юність Бориса Патона. Народився він у сім’ї одного з найвідоміших його викладачів, всесвітньо відомого вченого й інженера Євгена Оскаровича Патона, що мешкала в професорському будинку на території інституту, і був охрещений в інститутській церкві Святої Марії Магдалини.
В Україні палало полум’я громадянської війни. Навчання в КПІ то припинялося, то відновлювалося, кількість студентів і викладачів порівняно з дореволюційними часами зменшилася вдвічі, матеріальні умови катастрофічно погіршувалися. Для збереження інституту Євген Оскарович організував комітет виживання, який налагодив постачання продуктів з сільської місцевості і надавав допомогу тим, хто її вкрай потребував. Завдяки цьому викладачі і студенти КПІ та їхні сім’ї змогли пережити ті страшні часи.
Стабільності не принесло й закінчення війни. Декретами, а інколи і насильством утверджувалися нові правила життя. Зміни відбувалися і в Київському політехнічному. Родину Патонів вони «ущільнили»: до професорської квартири підселили сусіда: теж викладача КПІ, видатного українського математика і майбутнього академіка Михайла Кравчука. Так вони прожили понад 11 років – доки переїхали до одного з перших київських кооперативів на розі вулиць Лютеранської та Банкової, де отримали окремі квартири.
Певна річ, з перших років Борис Патон жив у атмосфері технічної творчості. Вона й визначила коло його зацікавлень. Після закінчення школи сумнівів не було – тільки до Київського індустріального інституту (так з 1934 по 1944 рік називався Київський політехнічний). «Вступаючи до Київського політехнічного, я наче повертався додому», – згадував Борис Євгенович багато років по тому. Інтереси майбутнього ака¬деміка були пов’язані з блискучими лекціями академіка від математики Михайла Кравчука, дослідженнями, що проводилися в Електрозварювальній лабораторії ВУАН, заснованій та очоленій Євгеном Оскаровичем Патоном. У 1934 році на базі цієї лабораторії було створено відомий тепер Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України.
Дипломний проєкт Борис Патон захистив 22 червня 1941 року. По дорозі до інституту вони разом з однокурсниками ледь не загинули, але диплом він захистив на «відмінно».
Спочатку Борис Патон отримав розподіл на завод «Красное Сормово» у Горькому (тепер – Нижній Новгород), але вже 1942 року його перевели до Нижнього Тагілу, куди евакуювали Інститут електрозварювання. На інститут було покладено завдання технологічного забезпечення виробництва бронетехніки, зокрема Т-34. Саме тут Борис Патон почав вивчати нову для себе справу – електрозварювання і доволі швидко став у ній першокласним фахівцем.
Тут, під керівництвом батька, Борис Патон узяв активну участь у розробці та впровадженні автоматичного зварювання броні під флюсом: він розробляв технологію, конструював обладнання і, водночас, виконував суто наукові дослідження. А ще Борис Патон запропонував зручну й надійну конструкцію нових автоматичних зварювальних головок. Тут було реалізовано відкрите в 1942 р. явище саморегулювання дуги.
Його розробки лягли в основу створення автоматів для зварювання, завдяки чому виробництво танків поставили на конвеєр. У жодній країні, окрім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом у танковій промисловості в ті часи не застосовувалося. Лише в останні воєнні роки цей спосіб почали освоювати в США. А Борис Патон у 1943 році отримав свій перший орден – «Знак пошани».
Робота над зварювальними головками лягла в підґрунтя подальших наукових досліджень, результати яких були узагальнені в кандидатській дисертації «Аналіз роботи зварювальних головок та способів їх живлення при зварюванні під флюсом», яку він захистив у КПІ після повернення до Києва у 1945 р.
Невдовзі Борис Євгенович очолив один з відділів Інституту електрозварювання, а 1950 року обійняв посаду заступника директора.
У 1952 році Борис Патон успішно захищає докторську дисертацію на тему «Дослідження умов стійкості горіння зварювальної дуги та її регулювання» – також у КПІ. У 1951 р. його обрали членом-кореспондентом Академії наук УРСР, у 1958 році – академіком АН УРСР за фахом «Електрозварювання», у 1962 році – академіком АН СРСР за фахом «Металургія і технологія металів». У 1953 році, після смерті Євгена Оскаровича Патона, Борис Патон очолив інститут, заснований його батьком.
Під керівництвом молодого директора і за його безпосередньої участі було розгорнуто дослідження, що стали основою для створення та застосування напівавтоматичного, в середовищі захисних газів, електрошлакового, мікроплазмового та інших способів зварювання. У другій половині 50-х все нові й нові прогресивні розробки ІЕЗ імені Є.О.Патона буквально «з коліс» впроваджувалися у виробництво. Інститут швидко виріс у потужний науково-технічний комплекс, до якого, крім власне НДІ, увійшли конструкторсько-технологічні підрозділи і дослідні заводи.
Невдовзі Інститут ім. Є.О.Патона став головною в СРСР науково-дослідною установою зі зварювання та спеціальної металургії. «Патонівці» сміливо бралися за розв’язання проблем, які гальмували розвиток цілих галузей, і в результаті їхніх досліджень фахівці-практики отримували принципово нові ідеї, винаходи та готові технології. У ті роки значно поглибилися зв’язки ІЕЗ імені Є.О.Патона з вищими навчальними закладами, насамперед, з Київським політехнічним інститутом.
Тож логічно, що саме з Інститутом електрозварювання почало співпрацювати корольовське ОКБ-1 над реалізацією ідеї зварювання в космосі.
«ЗАПРАВЛЕНЫ В ПЛАНШЕТЫ КОСМИЧЕСКИЕ КАРТЫ…»
Цю пісню співала вся країна. Якби хтось спробував скласти список найпопулярніших пісень початку 60-років, у колишньому Радянському Союзі вона точно б вийшла на одне з перших місць. Як, напевно, і все, що було пов’язано з космосом. Старт стрімкому зростанню цікавості до космічних досліджень поклали запуски перших супутників Землі. А політ Юрія Гагаріна надихнув на мрії про підкорення Всесвіту. Здавалося, до зірок тепер можна рукою дістати, а міжпланетні подорожі – справа близького часу. Те, про що раніше можна було прочитати лише в творах письменників-фантастів, на очах ставало реальністю. У 1964 році видавництво «Молода гвардія» надрукувало нечуваним, як на сьогодні, тиражем у 200 тисяч примірників зібрання творів одного з фундаторів радянської фантастики Олександра Беляєва.
У шостому його томі було опубліковано роман «Зірка КЕЦ», написаний ще 1936 року. У книзі в художній формі було розвинуто ідею Костянтина Едуардовича Ціолковського (тому й «зірка» звалася – КЕЦ) про «заснування рухомих станцій поза атмосферою». Таку орбітальну космічну станцію Беляєв назвав «надземною станцією-лабораторією та ракетодромом для ракет далекого міжпланетного сполучення».
Утім, для цього потрібно було здолати безліч науково-технічних проблем.
Розробники космічної техніки і космонавти СРСР уже в 1969 році під час запуску і стиковки космічних кораблів – «Союз-6», «Союз-7» і «Союз-8» відпрацювали деякі елементи побудови на орбіті космічної станції, а пізніше створили і першу орбітальну – «Салют-1», запущений 9 квітня 1971 року. США у 1973 в межах програми «Аppolo» вивели в космос станцію «Skylab».
Такі орбітальні лабораторії повинні були служити впродовж довгого часу і ставати домівкою для багатьох екіпажів, що змінювали один одного. Водночас і надавати можливості для проведення в космосі складних наукових експериментів, відпрацювання новітніх космічних технологій. Однією з них була технологія зварюння безпосередньо в космосі надійних і герметичних нероз’ємних з’єднань для ремонту та складання конструкцій як всередині космічних апаратів, так і у відкритому космосі.
До початку 60-х науковці та інженери вважали, що зварювати в космосі неможливо. І тому, що за межами земної атмосфери значні зміни температури: різниця їх на освітленому боці космічного корабля і на тому, що в тіні, може сягати 280 градусів; крім того – відсутність гравітації, глибокий вакуум і, як наслідок, необмежена швидкість дифузії газоподібних речовин із зони зварювання. Умови космічного корабля трохи полегшують експеримент, але не набагато.
Однак співробітники Інституту електрозварювання імені Є.О.Патона поставилися до завдання Генерального конструктора з надзвичайним ентузіазмом. Керував дослідженнями та розробкою космічної зварювальної апаратури особисто Борис Євгенович Патон.
Експериментальні дослідження проводилися за багатьма напрямами: дугове зварювання плавленням, дугою та плазмою, зварювання з присадками та без них; електронно-променеве зварювання; дифузійне зварювання; газове та газово-пресувальне зварювання; холодне зварювання; паяння та зварювання різнорідних металів тощо. Борис Євгенович (на той час він уже очолював і Академію наук УРСР), двічі-тричі на тиждень приходив до новоствореного підрозділу космічних технологій і уважно контролював та спрямовував хід робіт. Детальний аналіз засвідчив, що найбільш перспективними для застосування в космосі є зварювання дугою низького тиску та електродом, який плавиться; електронно-променеве зварювання та контактне точкове зварювання.
Нові космічні технології треба було не лише розробити, але й випробовувати. Для того, щоб відтворити умови невагомості, було використано летючу лабораторію, а саме – літак Ту-104. На ньому було змонтовано спеціальні стенди, що складалися з вакуумних камер, механічних форвакуумних і сорбційно-геттерних високовакуумних насосів, кінокамер, осцилографів, апаратури управління, акселерометрів і джерел живлення. Зверху однієї камери встановлювалося обладнання для зварювання електронним променем або стислою дугою низького тиску, другої – механізм подання тонких плавких титанових, алюмінієвих чи нержавіючих електродів. Літак базувався в ближньому Підмосков’ї – у місті Жуковському, але задля безпеки жителів навколишніх населених пунктів експерименти проводилися над Мещерським заповідником у Рязанській області. Для створення ефекту мікрогравітації літак робив «горку», тобто піднімався круто вгору, а затим стрімко пікірував. На три десятки секунди у салоні виникав ефект невагомості. Співробітники ІЕС вмикали апаратуру і проводили необхідні маніпуляції. Усе фіксували кінокамери та прилади. У кожному польоті літак пікірував по п’ять разів, усього було проведено 50 експериментів.
Дані, отримані під час випробувань на літаку, а також у ході експериментів у наземній барокамері, були використані при створенні унікальної експериментальної автоматичної зварювальної установки «Вулкан», призначеної для роботи в космосі. Вона дозволяла проводити зварювання металевих деталей з використанням кожного з трьох різних способів – дугового, плазмового та електронно-променевого.
УПЕРШЕ В СВІТІ!
17 жовтня 1969 року в усіх радянських газетах з’явилося коротке повідомлення ТАРС: «Учора, 16 жовтня на космічному кораблі «Союз-7» космонавтами СРСР виконано експерименти зі зварювання».
Про ці експерименти у своїй книзі «Летчики и космонавты» розповів багаторічний керівник Центру підготовки космонавтів імені Ю.О.Гагаріна, помічник Головнокомандувача ВПС СРСР по космосу генерал-полковник авіації Микола Каманін.
«… Цікавий, унікальний експеримент було проведено 16 жовтня екіпажем космічного корабля «Союз-6». Перед ним стояло завдання щодо проведення зварювальних робіт в космосі. Потрібно було з’ясувати особливості зварювання різних металів в умовах космічного вакууму…
Командир корабля Г.С. Шонін доповів про готовність до експерименту. Йому було дано дозвіл. Невдовзі він доповів про те, що зачинено люк-лаз до кабіни й на 77-витку розгерметизував орбітальний відсік. Бортінженер В.М. Кубасов включив зварювальну апаратуру і почергово здійснив кілька видів автоматичного зварювання…»
У своїй доповіді про цей експеримент Микола Каманін не згадав про драматичну ситуацію, що лише дивом не сталася. Значно пізніше про це в інтерв’ю розповів сам Валерій Кубасов: «…Мені було доручено виконати перший експеримент зі зварювання металу в космосі… Корабель складався з спускового апарату та орбітального відсіку. Ми перебували в спусковому апараті, а зварювальна установка – в орбітальному відсіку. Відсік потрібно було загерметизувати для створення вакууму. Я включав різні види зварювання за допомогою пульта. Коли ми закінчили експеримент і повернулися в орбітальний відсік, то я відчув дивний запах і побачив оплавлений слід на корпусі корабля довжиною 20-25 см. Природно, ми злякалися, тому що були без скафандрів, а корпус міг луснути. Довелося знизити тиск, щоб повернутися за зразками. Я відкрив люк, швидко увійшов туди один і забрав зразки. Коли ми долетіли до зони зв’язку з Землею, я доповів про те, що трапилося. Прийшов наказ закрити люк між відсіками і більше туди не ходити, що ми і зробили».
Напевно, лише Борис Євгенович повною мірою усвідомлював усі ризики роботи з розплавленими матеріалами в умовах космічного польоту й розумів, які несподіванки, попри всі попередні розрахунки, можуть виникати. Багаторічний заступник Сергія Корольова Борис Черток згадував, як у день проведення експерименту Патон безперервно міряв ногами доріжки біля Центру управління польотами, не звертаючи уваги на чарівні барви лагідної кримської осені. (Центр тоді розташовувався в Євпаторії).
Хвилювання були викликані й тим, що перше зварювання на орбіті проводив не фахівець, а космонавт, нехай і навчений прийомам роботи зі зварювальним обладнанням. При тому, що була реальна можливість послати в цей політ представника Інституту Патона – про це свого часу Борис Євгенович домовився з Сергієм Корольовим. Тоді в інституті була сформована група кандидатів з 10 осіб, їх направили на спеціальну медичну комісію в Центральний військовий госпіталь у Москві. Після кількох етапів перевірки відсіялося семеро. Врешті-решт, у загін космонавтів було зараховано старшого наукового співробітника, кандидата технічних наук, випускника КПІ Володимира Григоровича Фартушного (згодом – багаторічного очільника Товариства зварювальників України). Він успішно пройшов усі етапи підготовки і був призначений космонавтом-дослідником від ІЕЗ імені Євгена Патона. Але, на жаль, Василь Павлович Мішин, який після смерті Сергія Корольова очолив ОКБ-1, вирішив, що перші експерименти зі зварювання проводитиме в космосі космонавт-випробувач Валерій Кубасов.
Як би там не було, завдяки цьому експерименту було доведено, що автоматичне зварювання і різання металів в космосі – цілком можливе, а найбільш придатною для цього є електронно-променева технологія.
У ВІДКРИТОМУ КОСМОСІ
Наступним етапом стала розробка апаратури для ручного зварювання і різки металу в умовах відкритого космосу. Про такий інструмент науковці, інженери та техніки ІЕЗ почали задумуватися ще під час роботи над установкою «Вулкан». За його допомогою космонавт повинен був проводити ремонтні або монтажні роботи як всередині, так і ззовні космічного корабля.
Після численних експериментів в лабораторії, в барокамері та на літаку в ІЕЗ було розроблено комплекс універсального електронно-променевого ручного інструмента (УРІ). Усі його елементи й вузли (робочий інструмент у спеціальному ложементі, кабелі, вторинне джерело живлення) були розміщені в контейнері-ранці розміром 400х450х500 мм, який можна було носити за плечима чи прикріпляти до поверхні космічного апарату. До контейнера припасовувався ще й планшет зі зразками матеріалів для зварювання, пайки, різання та нанесення покриттів. УРІ важив біля 30 кілограмів, ще 2,5 кілограма важила електронно-променева гармата.
Це обладнання було включено до складу наукового обладнання орбітальної станції «Салют-7». За час експлуатації станції (з 1982 по 1986 рік) на ній працювали 6 основних екіпажів і 5 експедицій відвідування. Під час однієї з експедицій відвідування на космічному кораблі «Союз Т-12» було вперше в світі в умовах відкритого космосу проведено випробування створеного в ІЕЗ ім. Є.О.Патона зварювального обладнання. Це сталося 25 липня 1984 року. Роботи проводили командир екіпажу Володимир Олександрович Джанібеков і бортінженер, друга в світі жінка-космонавт, Світлана Євгенівна Савицька.
Для експериментів Володимир Джанібеков обладнав справжнє робоче місце зварювальника. «Мені тоді довелося виконувати роботу носія, зварювальника і навіть … папараці, – не без гумору згадував згодом Джанібеков. – Слід було взяти з собою у відкритий космос цілий стос речей: зварювальний апарат, зразки металів, теле- і фотокамери. Все, звичайно ж, тягнув я. Це був мій перший вихід у відкритий космос. У руках обладнання, хапатися за виступи на станції доводилося ногами. Тому складно було утримати рівновагу. Світлана тим часом надійно заякорилася в місці, відведеному для експерименту. Вона приступила до роботи, а я знімав про це телерепортаж, потім озброївся фотоапаратом і клацав ним, немов папараці».
Спочатку Світлана Савицька виконала передбачені програмою операції різання, зварювання, пайки і нанесення покриттів на спеціальні зразки, а потім роботу УРІ в режимах зварювання, різання, пайки та нанесення покриттів на таких зразках випробував і Володимир Джанібеков. Для зварювання використовувалися нержавіюча сталь і титанові сплави товщиною 0,5… 1 мм. Якість отриманих з’єднань була визнана високою, хоча під час різання розплавлений метал через невагомість видалявся з розрізів погано. Для нанесення срібних покриттів було використано алюмінієві пластини. Проте жодних нештатних ситуацій не виникло.
Робота обох космонавтів у відкритому космосі тривала з 14-55 до 18-29 – понад три з половиною години. Експеримент засвідчив, що розроблений в ІЕЗ ім. Є.О.Патона універсальний інструмент є цілком надійним і придатним для роботи в умовах відкритого космосу, а зварювання з застосуванням електронно-променевої технології, є дуже перспективним для використання в космічних експедиціях.
Б.Є.Патон написав про цей експеримент: «Космонавти С. Савицька та В. Джанібеков проявили справжній героїзм, узявши на себе роль першопрохідців у цих основоположних космічних експериментах. Вони буквально зламали кригу недовір’я у скептиків, які висловлювали сумніви щодо самої можливості використання в космосі зварювальних технологій». З Володимиром Джанібековим і Світланою Савицькою після їхнього польоту він довгі роки підтримував дружні зв’язки.
У 1986 році подібні експерименти, але за розширеною програмою, провели і космонавти Володимир Соловйов і Леонід Кизим після стикування космічного корабля «Союз Т-15» з орбітальною станцією «Салют-7». Пізніше за допомогою вдосконаленого УРІ було проведено пайку вузлів фермових конструкцій агрегату для розкриття та розгортання сонячних батарей багаторазового використання орбітальної станції «Мир». А в 1979-1989 рр. було здійснено й цілу низку експериментів з випаровування металів і осадження плівкових металевих покриттів на зразки конструкційних матеріалів на орбітальних станціях «Салют-6», «Салют-7», «Мир». Справа не обмежувалася експериментами: екіпажі станції «Салют-6» не раз відновлювали працездатність її окремих вузлів за допомогою пайки.
Отож технології зварювання стали першими космічними технологіями, які почали використовуватися на орбіті за прямим призначенням. А Борис Євгенович Патон – справжнім провісником і першопрохідцем ери космічних технологій! У дев’яностих роках фахівці Інституту під керівництвом Б.Є. Патона створили новий комплекс для застосування електронно-променевої технології в космосі – установку «Універсал». Вона мала змінний інструмент для зварювання, напилення, пайки та різання й живилася електроенергією від бортової мережі космічної станції. У новому обладнанні було більш, ніж удвічі, збільшено вихідну потужність.
«Універсал» можна було використовувати як ручний інструмент, або вбудовувати в механізовані дистанційно керовані установки для відновлення деградованих поверхонь теплозахисних екранів, антен та інших об’єктів на космічних станціях. «Універсал» пройшов увесь комплекс передпольотних випробувань, був сертифікований і готовий до роботи на орбітальній станції «Мир» (її навіть було розміщено на борту станції). Але до експериментів не дійшло: через низку технічних неполадок і відмов у роботі систем і приладів станцію «Мир» довелося ліквідувати та затопити в Тихому океані у 2001 році.
Фахівці ІЕЗ продовжували працювати над створенням удосконаленого зварювального обладнання для роботи у відкритому космосі й у наступні десятиліття. Під керівництвом Б.Є. Патона було розроблено ручний електронно-променевий інструмент нового покоління, до складу якого входить тріодна електронно-променева гармата, відокремлена від високовольтного джерела живлення. Таке конструктивне рішення дало змогу суттєво зменшити масу і розміри інструменту і, водночас, підвищити його маневреність при зварюванні в умовах космічного простору. Маса гармати з рукояттю та гардою становить біля 3 кг, що майже вдвічі менше, ніж в «Універсалі».
Попри те, що основним видом космічного зварювання було визнано електронного-променеве, Борис Євгенович не відкидав і можливості використання й інших видів. У 2000 році у статті «Зварювання та споріднені технології в освоєнні космосу та світового океану. ХХІ століття», він писав «… у подальшому дугове і плазмове зварювання та різання все ж таки зможуть знайти застосування в космосі, наприклад, при спорудженні різних об’єктів на Місяці. Удосконалювати і той і інший вид зварювання, а також електродугову металізацію, безумовно, необхідно. Для цього будуть потрібні серйозні дослідження фізики дуги та металургійних процесів, що протікають при дуговому зварюванні в вакуумі, в умовах мікрогравітації. Проте зварювання плавленням потрібно в космосі вже зараз при спорудженні великих орбітальних станцій і платформ, а також при ремонтних операціях…». Він вважав, що немає перепон і для застосування у космосі контактного зварювання, тим більше, що можливість точкового зварювання в умовах мікрогравітації була перевірена ще в шістдесятих роках.
У цій статті Б.Є.Патон також багато розмірковував про можливості використання зварювальних і споріднених технологій поза межами Землі й особливо за масштабних довготривалих проєктів: «Представляють інтерес різні зварні трансформовані конструкції, виготовлені на Землі. Їх можна доставляти на орбітальну станцію або на Місяць в компактному вигляді. Оболонкові металоконструкції здатні «роздуватися» за допомогою невеликого надлишкового внутрішнього тиску і набувати задану форму і габарити. Поєднуючи за допомогою зварювання окремі перетворені елементи, можна збирати в космосі складніші і більші споруди. Знайдуть застосування і трансформовані розсувні конструкції, що складаються з уніфікованих вузлів. Їх можна використовувати як на орбітальних космічних станціях, так і на Місяці. Одним словом, зварювальні технології в космосі – це не наукова фантастика…». Краще і не скажеш!
БОРИС ПАТОН І КПІ
«Дорогі друзі! Від щирого серця вітаю вас з 85-річчям від дня виходу першого номера газети «Київський політехнік»… Газета є не чужою мені: в перші роки її існування одним з її авторів був мій батько, на той час професор Київського політехнічного інституту Євген Оскарович Патон. Зі студентських років читав її і я. Тож і сьогодні я завжди з цікавістю відкриваю свіжі номери газети і долучаюся до життя моєї Alma Mater», – це слова з привітання Бориса Євгеновича Патона до ювілею газети «Київський політехнік». У них, як у дзеркалі, відбилося його уважне і доброзичливе ставлення до будь-якої помітної події, що була пов’язана з КПІ.
Звісно, про новини університету Борис Патон дізнавався не лише з університетської газети, адже його наукова і науково-організаційна діяльність були тісно пов’язані з діяльністю київських політехніків. Очолюваний ним Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона упродовж багатьох десятиліть плідно співпрацював з викладачами і науковцями університету. А сам він доволі часто бував у КПІ, причому не лише в наукових підрозділах, але й на конференціях, нарадах, урочистих зборах, зустрічах тощо. Певна річ, київські політехніки завжди пишалися своїм випускником і наставником.
У 1965 році Борис Євгенович став ініціатором спорудження нового корпусу зварювального факультету КПІ, заснованого його батьком, і оснащення лабораторій корпусу сучасним обладнанням. У 1977 році інститут отримав цей корпус, особливістю якого стали унікальні дослідницькі лабораторії. Нової динаміки розвиток факультету електрозварювання набув у перші десятиліття ХХІ століття. З ініціативи Бориса Євгеновича та за безпосередньої участі академіків Костянтина Андрійовича Ющенка і Ігоря Віталійовича Крівцуна були втілені в життя новітні програми з наукових досліджень та підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Факультет отримав акредитацію у Міжнародному інституті зварювання як Національний навчальний заклад з підготовки міжнародних інженерів-зварювальників та міжнародних технологів-зварювальників. У 2020 році зварювальний факультет став одним із трьох підрозділів університету, на базі яких утворено Інститут матеріалознавства та зварювання імені Є.О. Патона (другим був інженерно-фізичний факультет, третім – кафедра лазерної техніки та фізико-технічних технологій Механіко-машинобудівного інституту КПІ).
Заснування такого потужного навчально-наукового утворення було продиктоване життям: сьогодні виготовлення нових конструкцій доволі тісно пов’язане зі створенням нових матеріалів, а нові матеріали, в свою чергу, потребують новітніх технологій зварювання – лазерних, плазмових, електронно-променевих і гібридних на їхній основі. Відтак і об’єднання двох факультетів у новий інститут відкрили нові можливості для підготовки фахівців і для наукових розробок. Сам Борис Євгенович дуже позитивно поставився до такого об’єднання і присвоєння новоствореному інститутові імені його батька.
…Борис Євгенович Патон прожив гідне, щасливе, сповнене великих цілей і великих справ життя. По собі він залишив неоціненні досягнення і приклад того, яким має бути справжній науковець, патріот, справжній громадянин своєї країни. Викладачі і студенти Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» свято шанують його пам’ять. Отож на стіні будинку, в якому він народився, встановлюється меморіальна дошка. Іменем Бориса Євгеновича названо державний політехнічний музей при КПІ. Біля головного адміністративного корпусу університету споруджується пам’ятник Борису Патону. Як і його батько, пам’ять якого також увічнено пам’ятником на території КПІ, Борис Євгенович Патон завжди зустрічатиме нові й нові покоління київських політехніків – із надією та тихою радістю від того, що його справа продовжує жити.
Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ, академік НАН України, ректор НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Газета “Світ”, № 43 – 44, листопад 2021 р.