«Розкажи мені про свій дім. Той, що пам’ятає твої перші хиткі кроки й береже щорічні зарубки часу, залишені рукою матері на одвірку…»
9 листопада, в День української писемності та мови, мільйони людей по всьому світу писали Всеукраїнський диктант Національної єдності-2022, який починався з цих слів. (Автор тексту «Твій дім» — письменниця Ірина Цілик. Читала диктант народна артистка Ада Роговцева).
Національна єдність важлива завжди. Але з 24 лютого для України — це питання життя і смерті. Дім, країна, наші цінності, наша історія і наші мрії, які висловлюємо рідною мовою, що є «не просто знаковою системою і засобом комунікації, а маркером ідентичності та символічною зброєю, що стоїть на її варті». Це слова із привітання з Днем української писемності та мови президента НАН України Анатолія Загороднього.
«Шануймо і вшановуймо її не лише сьогодні, — звертається Анатолій Загородній. — Це наш хліб насущний на щодень».
Цього ж дня Президія НАН України провела засідання з єдиною темою порядку денного — «Українська мова в сучасних реаліях державотворення в Україні». Співдоповідачами стали директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, член-кореспондент НАН України Богдан Ажнюк і директор Інституту української мови НАН України доктор філологічних наук, професор Павло Гриценко.
ЧИ МОГЛИ Б МИ СПІЛКУВАТИСЯ БЕЗ ПЕРЕКЛАДАЧА З ДАВНЬОРУСЬКИМИ КИЯНАМИ?
Доповідь Богдана Ажнюка занурила в історичне тло, на якому українська мова формувалася і ставала важливим чинником державотворення.
Ще до того, як виникла держава Русь, каже доповідач, серед нащадків полян, древлян, сіверян, уличів і тиверців уже сформувалася мовна спорідненість, що відрізняла їх від говорів, з яких пізніше створилася російська і білоруська мови. «У дописемний період українська мова набула більшості рис, які притаманні їй сьогодні», — зазначив Богдан Ажнюк. Цей факт глибоко досліджували Павло Житецький, Олександр Потебня, Агатангел Кримський і наш сучасник, академік Григорій Півторак, автор книги «Українці: звідки ми і наша мова?».
Але як ми дізнаємося про особливості дописемного мовлення? Виявляється, з помилок, які пізніше робили переписувачі богослужбових книжок. Вони передавали граматичними формами звучання, до якого звикли. Робили це мимоволі, створюючи тим самим важливе джерело інформації про тодішню живу мову, підкреслив Богдан Ажнюк. Наприклад, уже в XI–XII ст., а то й раніше, кияни, переяславці, чернігівці вимовляли (визначальне й для сучасних українців) гортанне Г (голова, город, господар), а не вибухове Ґ. Вживали в давальному відмінку іменників чоловічого роду закінчення -ОВІ, -ЕВІ, а також кличний відмінок, форми дієслів теперішнього часу з м’яким закінченням (плачуть, ріжуть) та іншу лексику, якої не було в сусідніх східнослов’янських мовах.
Диглосія, тобто співіснування двох мов (давньоукраїнської та старослов’янської), мала ту особливість, що кожна з них жила у своїй сфері застосування. В усному спілкуванні — давньоукраїнська, а на письмі — старослов’янська, по суті, староболгарська мова, хоч і споріднена, але з іншою граматикою, фонетикою, лексикою.
Письмо прийшло з релігією, але письмова мова використовувалась і в інших сферах, і тому в мові «Руської правди», у «Слові про Ігорів похід», з’являлися чимало особливостей, які відбивали мову, що звучала на вулицях Києва чи Переяслава.
Диглосія була і в Англії в цей історичний період, каже доповідач. З другої половини ХІ ст. на понад 300 років поспіль мовою англійського королівського двору і знаті стала старофранцузька. Та на відміну від Русі, в Англії існували дві усних мови: мова місцевого населення і мова завойовників-французів. А на письмі використовувались латинь і поряд з нею — старофранцузька. Тобто англійська зазнала значного впливу мови завойовника: її словниковий склад від 50 до 60% складається з французьких запозичень.
На сучасному гербі Великобританії на стрічці є напис французькою: «Dieu et mon droit» («Бог і моє право»). Це девіз британської монархії, але написано не мовою країни. Легендарний англійський король Річард Левове серце (кому приписують слова на гербі) — герой хрестових походів і романів Вальтера Скотта — все життя говорив французькою. Як і королівський двір, і всі лицарі.
«Наші ж князі, їхні нащадки — всі говорили давньоукраїнською мовою, — каже Богдан Ажнюк. — Це важливо знати й транслювати для широкого загалу, бо кремлівські теоретики хочуть всіх переконати, що наша мова і держава — чи то з польської ласки, чи то — Леніна та більшовиків. Але факти доводять, що не москва, а Київ є спадкоємцем і давньоруської мови, і культури, і держави».
— Мова була і є важливим складником людської ідентичності. Ті, хто говорить спільною мовою, слухали в дитинстві ті самі казки, їм співали ті ж колискові. Мовна картина світу в них подібна, їхні когнітивні системи мають ідентичні налаштування. Мова єднає покоління. Образно кажучи, ми можемо розмовляти з предками без перекладача, — продовжує науковець.
Мовна ситуація в Україні зазнає нині динамічних змін. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 46% українців розмовляють переважно або тільки українською. Ще 24,9% українців розмовляють українською та російською мовами. Зростає кількість україномовних родин. Українська дедалі більше стає маркером супраетнічної національної ідентичності. Слова «українець, українка», котрі ще недавно використовувались суто в етнічному сенсі, нині свідчать і про належність до української політичної нації.
ФАКТОР ЄДНАННЯ І ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
«Мовне сьогодення України, попри строкатість і складність щоденних оприявнень, демонструє висхідний рух, зміну мовного коду України, — зазначив у своїй співдоповіді директор Інституту української мови Павло Гриценко. — Це рух від усеохопного домінування російської мови в УРСР-СРСР до формування в незалежній Україні українськомовного простору без російсько-української (чи українсько-російської) двомовності будь-якого формату».
Після 2014 року, та особливо після 23 лютого н. р. модель двомовного розвитку втратила свою перспективу, хоч це не означає, що назавжди зникли ідея російської присутності та ініціатори реставраційних рухів.
Сьогодні є всі об’єктивні умови й підстави говорити про те, що українська мова зміцнила свої позиції як фактор державотворення. Цьому сприяло ухвалення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019 р.) та рішення Конституційного Суду України (від 14 липня 2021 р.) щодо відповідності Конституції України положень цього закону.
«Ми спостерігаємо відчутну розбудову функціонального простору української мови, — каже Павло Гриценко. — Він охоплює сьогодні усі визначні сфери суспільної комунікації. Мова стає реальним чинником консолідації суспільства, все рідше звучить улюблена теза московських пропагандистів, що мова роз’єднує, а Україна розділена на українськомовний Захід і російськомовний Схід».
Українська мова є символом нескореної України. Відбувається високе ототожнення понять українська мова й Україна. Велике значення має розвиток загального громадського руху за українську мову, активне включення молоді у вивчення мови, використання креативних сучасних форм, популярних у молодіжному середовищі. І все це є потужним виявом формування українського громадянського суспільства. Відбувається оновлення української літературної мови відповідно до розвитку науково-технічної, художньо-естетичної трансформації українського суспільства, розвиток нових форм поширення художнього словесного продукту, — висновує Павло Гриценко.
Однак є низка проблем, на які треба обов’язково звернути увагу, вважає доповідач.
«Деструктивним для майбутнього України, — каже він, — є збереження ситуації неповного охоплення українськомовним освітнім процесом учнівської та студентської молоді. Групи, класи, заклади з неукраїнською мовою навчання — це формування або національних гетто, або армії реальних кандидатів на еміграцію». Тож актуальними є обов’язкові випускні іспити у школах, курси в університетах зі складанням державного іспиту з української мови, історії України та базових знань Конституції України.
Неприпустимими називає нові спроби нав’язати українському суспільству дискусії про відновлення російської мови в різних форматах, її повернення в освіту, медійний простір та дискурс культури. «Мусимо говорити чітко, що реставрації бути не може. А якщо в майбутньому, через 10–15 років, російська мова знову увійде у простір України, вона увійде в іншій якості та в інших функціональних параметрах».
Негативом вважає Павло Гриценко і «творення великої кількості фемінітивів», називає це фактами адміністративного втручання у розвиток мови, яка має різні форми й способи передачі фемінної семантики.
Серед невідкладних питань називає усунення ускладнень, які виникли з новим українським правописом. Їх уже нових офіційних аж два: один підписаний в уряді, другий із реально внесеними правкамиі надрукований в «Науковій думці». Каже: надходить багато звернень до Інституту.
На засідання Президії Павло Гриценко приніс майже сто сторінок роздруківки списку писемних пам’яток української мови ІІ пол. ХVІІ — ХVІІІ ст. Це список ще не опрацьованих пам’яток. Українські мовознавці, переконаний він, повинні повернутися до проблем, якими «з політичних міркувань» не могли займатися за часів СРСР, адже москва вважала, що наша мова походить з ХІV ст. Усе, що було до того — спадщина спільна, а після Переяславської угоди й потреби досліджувати, на їхню думку, не було. Нині це обов’язок академічної науки. (І скільки ще таких списків!) Попереду — колосальна робота!
ПОТРІБНІ КУЛЬТУРНІ HIMARS
Виступи в обговоренні продовжили й розширили перелік проблем і завдань, які постають перед державними й науковими інституціями, перед усіма нами.
Суддя Конституційного Суду України, член-кореспондент Національної академії правових наук України Сергій Головатий, підкресливши величезне значення рішення КСУ, що унеможливило будь-яку ревізію закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», водночас зазначив, що «українська правнича мова, що в нормативах, що в науці, за період незалежності України зросійщена набагато більше, ніж за радянський період». Ба більше: «крім зросійщених лексем — повністю зросійщена структура» і Конституції України. На це хибують і українські закони. Нове «цунамі» — англізми, які активно проникають у закони й нормативні акти, наче в українській мові не можна знайти для них відповідника.
Професор Університету Пейс (Нью-Йорк, США) Андрій Даниленко, підкресливши, що йому «подобається теза про супраетнічний маркер, якого набула українська мова», каже: не все так райдужно. Наприклад, з 500 кращих університетів США, тільки у менш як 1% з них українську викладають як частину академічної програми. В інших — як факультатив. За останні 20 років було захищено всього кілька дисертацій з української мови. Зате за останніх пів року в університетах відкрилось понад 10 професорських посад з російської мови та культури. Або така болюча для українців тема, як «русинська мова». Та є чимало країн, де вона вважається новою східнослов’янською мовою. Як показує досвід війни, боронити й захищати країну треба не тільки зі зброєю в руках, і не лише в самій Україні. Йдеться про «хаймарси» культурні. У світі мають чути не лише про ЗСУ, а й про багату українську культуру, українську мову, чия історія тягнеться мінімум з XI століття.
На жаль, не маємо змоги розповісти про всі цікаві виступи. У дискусії взяли участь Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, завідувач відділу інформатики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Максим Надутенко, академіки Ярослав Яцків, Ганна Скрипник, Вадим Локтєв, Сергій Комісаренко, голова Наукового товариства імені Шевченка в Україні Роман Кушнір. Підсумував дискусію президент НАН України Анатолій Загородній. Онлайн із Луцька звернувся до учасників засідання міністр освіти і науки Сергій Шкарлет.
Були й подарунки до свята: вийшов друком 24-й том «Енциклопедії сучасної України» (літера «О»), підготовлений Інститутом енциклопедичних досліджень НАН України.
Зазвичай, розглянувши всі проблеми, перелічивши завдання, спікери застерігають: тільки б не відкласти турботу про мову на потім, до наступного листопада. Сказано про це й тепер. Але на цей раз є переконання, що відкладання не буде. Час не той. Суспільство змінилося. З’явилося відчуття надважливості мови для людей, держави та її майбутнього.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА Газета “Світ”, №43 – 44, листопад 2022 р.